Справа Хаас проти Німеччини (Haase v. ...

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

08.04.2004

Справа Хаас проти Німеччини

(Haase v. Germany)

У рішенні, ухваленому 8 квітня 2004 року у справі Хаас проти

Німеччини, Європейський суд з прав людини (далі - Суд) постановив,

що: мало місце порушення ст. 8 Європейської конвенції про захист

прав і основних свобод людини ( 995_004 ) (далі - Конвенція) щодо

права на повагу до сімейного життя; не виникало окремого питання щодо можливого порушення ч. 1

ст. 6 Конвенції ( 995_004 ) стосовно права на справедливий судовий

розгляд.

Відповідно до ст. 41 Конвенції ( 995_004 ), Суд призначив

сплатити заявникам 10 тис. євро на відшкодування матеріальної

шкоди, 35 тис. євро як компенсацію моральної шкоди і 8 тис. євро

на відшкодування судових витрат за винятком 1355 євро, отриманих

заявниками на юридичну допомогу від Ради Європи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Заявниками є громадяни Німеччини Корнелія Хаас, 1968 р. н., і

Джозеф Хаас, 1967 р. н. Обидва заявники проживають у

м. Альтенберзі (Німеччина). П. Хаас має дванадцять дітей, семеро з

яких були народжені в її першому шлюбі. Після розлучення з першим

чоловіком у 1993 році заявницю було визнано опікуном трьох її

дітей (відповідно 1990 р. н. і близнюками 1992 р. н.). У 1994 році

заявниця вийшла заміж за п. Хааса. У них народилося п'ятеро дітей

відповідно 1995 р. н., 1998 р. н., 2000 р. н., 2001 р. н. і

2003 р. н.

У 2001 році заявники звернулись по державну допомогу, а

відтак погодились на експертну оцінку стану психологічної ситуації

в їхній сім'ї. Експерт-психолог, що проводив обстеження ситуації у

сім'ї, у своєму висновку від 17 грудня 2001 року стверджував, що

нормальний розвиток дітей перебував під загрозою, вказуючи,

зокрема, на те, що батьки часто безпричинно поводились грубо з

дітьми і навіть били їх. Тому у цьому висновку була рекомендація

припинити надалі будь-які контакти між батьками і дітьми. Того

самого дня відповідний окружний суд постановив попереднє рішення

про позбавлення заявників батьківських прав щодо усіх семи дітей.

Вирішуючи справу, суд не заслухав думок ані батьків, ані дітей.

Окружний суд заборонив будь-які контакти між заявниками та

їхніми дітьми у своєму рішенні від 18 грудня 2001 року. Того

самого дня працівники державної соціальної служби забрали дітей зі

школи, дитячого садка та з дому і передали їх під опіку до трьох

різних родин. Найменшій дитині виповнилося на той час лише сім

днів. Її забрали безпосередньо з пологового будинку і передали, як

і інших, під опіку у нову сім'ю, в якій вона продовжує перебувати

й нині. Місця проживання дітей зберігаються у таємниці.

1 березня 2002 року відповідний апеляційний суд відхилив

скаргу заявників, не розглядаючи її по суті.

21 червня 2002 року Федеральний конституційний суд Німеччини

своїм рішенням у справі заявників зупинив дію відповідних судових

рішень від 17 грудня 2001 року і від 1 березня 2002 року,

висловивши серйозні сумніви щодо належного забезпечення поваги до

прав батьків та дотримання принципу пропорційності під час

розгляду цієї справи. Крім того, Конституційний суд вказав, що

суди, котрі розглядали справу, не дослідили належним чином питання

стосовно того, чи докази у справі підтверджували реальність

загрози заподіяння дітям шкоди з боку їхніх батьків. Проте судове

рішення від 18 грудня 2001 року, відповідно до якого батькам було

заборонено контактувати з дітьми, надалі залишалось у силі.

Справу було повернуто на повторний розгляд до відповідного

окружного суду 6 березня 2003 року цей суд, розглядаючи справу

повторно, позбавив заявників батьківських прав щодо всіх семи

дітей і заборонив батькам вступати у будь-які контакти з дітьми до

червня 2004 року. Крім того, окружний суд заборонив п. Хаас

контактувати з трьома старшими дітьми до кінця 2004 року, а

стосовно найстаршого сина строк заборони на побачення сягав часу

досягнення ним повноліття. Заявники оскаржили це рішення.

ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ

Посилаючись на ст. 8 Конвенції ( 995_004 ), заявники

скаржились на те, що їх було позбавлено батьківських прав. Крім

того, вони оскаржували спосіб, через який дітей було відібрано від

них. Заявники також стверджували про порушення права на

справедливий судовий розгляд усупереч вимогам ч. 1 ст. 6

Конвенції.

Суд звернув увагу на те, що у своєму рішення Федеральний

конституційний суд Німеччини вказав, що суди, котрі розглядали

справу, не навели достатніх і належних аргументів на обгрунтування

своїх рішень про позбавлення заявників батьківських прав і про

вжиття невідкладних заходів щодо передання дітей під опіку інших

сімей. Крім того, Конституційний суд відзначив і те, що заявники

не були залучені належним чином до судового розгляду їхньої

справи.

Суд далі зазначив, що у випадках, коли перед державними

органами виникає питання щодо негайного застосування таких крайніх

заходів, як передавання дітей під опіку іншої сім'ї, вони

зобов'язані довести існування реальної небезпеки заподіяння шкоди

дитині. Суд вказав і на те, що у випадках існування очевидної

загрози заподіяння шкоди дитині залучення батьків до процесу

ухвалення рішень не вважалося б обов'язковим. Однак, якщо все ж

таки є можливість з'ясувати думку батьків щодо застосування

відповідного запобіжного заходу, компетентні органи не повинні

вдаватися у такому разі до негайних дій щодо від'єднання дітей від

батьків, особливо тоді, коли загроза заподіяння шкоди дитині вже

існує тривалий час. Тому Суд відзначив, що насправді не було тієї

нагальності, яка б виправдовувала рішення окружного суду про

попереднє позбавлення заявників батьківських прав. Крім того. Суд

вказав, що ситуація, коли дітей зненацька забрали зі школи, з

дитячого садка, з дому, помістили у незнайомі для них сім'ї та

заборонили будь-яким чином контактувати з рідними батьками, не

була адекватною тому, що можна назвати необхідним за відповідних

обставин, а відтак зазначені дії компетентних органів не були

пропорційними законній меті. Зокрема, від'єднання дитини від

матері безпосередньо у пологовому будинку було особливо суворим

заходом. Це морально травмувало матір і позначилось не лише на її

психічному стані, але й на фізичному здоров'ї. Немовля було

позбавлене контакту зі своєю матір'ю, а також можливості

отримувати природне годування. Це позбавило і батька можливості

близького контакту з новонародженою рідною дитиною.

Завдання Суду полягало не в тому, аби підміняти національні

компетентні органи і визначати, які заходи були б найкращими для

дітей у ситуації, що склалася. Суд відзначив, що йому добре відомо

про ті проблеми, з якими зіштовхуються відповідні компетентні

органи, коли виникає питання про вжиття надзвичайних заходів у

подібних ситуаціях. З одного боку, якщо органи утримуватимуться

від дій, то й надалі продовжуватиме існувати реальний ризик

заподіяння шкоди дитині. Це означає, що у випадку реального

заподіяння шкоди дитині відповідні органи повинні будуть

відповідати за свою бездіяльність. З іншого ж боку, якщо запобіжні

заходи будуть таки вжиті, то відповідні органи насамперед зазнають

осуду за вчинення недопустимого втручання у право на повагу до

сімейного життя. Проте у ситуаціях, коли вирішується питання про

застосування такого крайнього заходу, як відбирання від матері її

новонародженої дитини незабаром після її народження, на

компетентні національні органи покладається обов'язок з'ясувати

можливість застосування менш жорсткого втручання, зокрема зважаючи

на особливості взаємин дитини і матері саме у цей період.

Суд зазначив, що насправді мали існувати надто поважні

причини для того, щоб позбавити новонароджену дитину піклування її

матері поза волею останньої й без залучення заявниці та її

чоловіка до процесу прийняття рішення про застосування такого

заходу Суд вказав, що відповідні причини не були чітко наведені у

судових рішеннях.

Хоча судове рішення від 17 грудня 2001 року про від'єднання

дітей від батьків і було зрештою скасоване Федеральним

конституційним судом Німеччини, проте, зберігаючи до цього часу

свою чинність, воно було підставою для тривалого відокремленого

проживання заявників та їхніх дітей. Досвід доводить, що рішення

про тимчасове переведення дітей під опіку відповідних державних

органів може стати причиною безповоротного роз'єднання сім'ї

(йдеться передовсім про випадки, коли діти залишаються під

державною опікою протягом непередбачене тривалого періоду часу).

Якщо після того, як діти були від'єднані від батьків, вони вже

довгий час перебувають під новою опікою (проживають у новій

сім'ї), небажаність для дітей нових змін у їхньому сімейному

становищі може виявитись більш важливим фактором, аніж інтерес

батьків у поверненні дітей. Окрім того, будь-які перспективи щодо

об'єднання сім'ї можуть бути цілком втрачені, якщо рішення про

від'єднання дітей від батьків також передбачає заборону будь-яких

контактів між дітьми та їхніми біологічними батьками.

Далі Суд зазначив, що вжитий органами "драконівський" крок

щодо відібрання від матері її новонародженої дитини незабаром

після її народження міг призвести до виникнення у дитини почуття

відчуженості до природних батьків і рідних братів і сестер.

Зважаючи на особливість застосованих заходів з від'єднання дітей

від батьків і тривалість цих заходів, попереднє становище було

важко відновити.

Суд дійшов висновку, що дії компетентних державних органів,

які виявились, зокрема, в ухваленні рішення про застосування до

сім'ї заявників згаданих заходів, невиправдане усунення заявників

від процедури ухвалення цього рішення, методи, використані для

виконання згаданого рішення, зокрема "драконівські" дії щодо

відібрання від п. Хаас її новонародженої дитини (незабаром після

народження тієї), та загалом незворотність відповідних заходів, не

були обгрунтовані достатніми й належними аргументами, а відтак не

можуть бути визнані "необхідними" у демократичному суспільстві.

Тому мало місце порушення ст. 8 Конвенції ( 995_004 ). Суд не

визнав за необхідне розглядати окремо скарги щодо можливого

порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції, зважаючи на їх спорідненість з

тими, що вже були розглянуті у контексті застосування ст. 8

Конвенції.

Переклад з англійської мови

та опрацювання рішення здійснено

у Львівській лабораторії прав

людини і громадянина НДІ

державного будівництва та

місцевого самоврядування

АПрН України П.М.Рабіновичем,

М.Ю.Пришляк і Т.І.Дубаш

Справа Хаас проти Німеччини (Haase v. Germany)

Рішення; Європейський суд з прав людини від 08.04.2004

Прийняття від 08.04.2004

Постійна адреса:

https://zakon.rada.gov.ua/go/980_225

Законодавство України

станом на 04.09.2026

поточна редакція

Публікації документа

Адвокат від 09.2004 — 2004 р., № 9