Щодо прийнятності заяви N 59032/00, по...

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

У Х В А Л А

28.05.2002

Щодо прийнятності заяви N 59032/00, поданої

Володимиром Феодосійовичем Макаровим проти України

(Vladimir Fedoseyevich Makarov contre l`Ukraine)

Європейський суд з прав людини (друга секція) 28 травня 2002

року на засіданні палати, до складу якої увійшли судді:

п. Ж.-П. Коста (J.-P. Costa), голова п. А.Б. Бака (A.B. Baka) п. Ґаукур Йорундссон (Gaukur Jorundsson) п. К. Юнґвірт (K. Jungwiert) п. В. Буткевич (V. Butkevych) пані В. Томассен (W. Thomassen) п. М. Уґрекхелідзе (M. Ugrekhelidze) та пані С. Долле (S. Dolle), секретар секції,

розглянувши зазначену вище заяву, подану 10 березня 2000

року, розглянувши зауваження Уряду-відповідача та зауваження

заявника у відповідь, після обговорення, постановляє таке рішення:

ЩОДО ФАКТІВ

Заявник - Володимир Феодосійович Макаров, громадянин України,

1936 року народження, який проживає в м. Дніпропетровськ, Україна.

A. Обставини справи

Факти справи, як вони були викладені сторонами, можуть бути

підсумовані таким чином.

Від 1984 до 1997 року заявник працював на державній шахті в

Горлівці. Захворівши, 29 травня 1997 року заявник звернувся до

адміністрації шахти стосовно визнання професійного характеру свого

захворювання. Сума виплат за інвалідністю, встановлена для

заявника, становила 11111,5 грн.

У грудні 1997 року шахта припинила діяльність, і її було

передано державній компанії з реструктуризації вуглевидобувних

підприємств.

Оскільки виплати за інвалідністю не були відшкодовані

заявникові за браком коштів, у травні 1999 року він звернувся до

Центрально-міського районного суду м. Горлівки з позовом до

відповідного товариства, вимагаючи відшкодування всієї суми виплат

за інвалідністю.

Рішенням від 21 травня 1999 року суд задовольнив позов

заявника і зобов'язав відповідне товариство виплатити йому

заборговані суми виплат за інвалідністю.

10 серпня 1999 року суд надіслав підприємству-боржнику

виконавчий лист з винесеним рішенням.

Від вересня 1999 року до квітня 2000 року заявник надіслав

численні скарги в Донецьке обласне управління юстиції з метою

примусового виконання рішення суду від 21 травня 1999 року.

Листами від 13 грудня 1999 року, 25 лютого та 14 квітня 2000

року начальник Донецького обласного управління юстиції підтвердив

заявникові, що відповідне товариство заборгувало йому суму, на яку

він претендує. Він також повідомив, що загальна заборгованість

товариства становить 2330000 грн. і що рішення суду, винесене на

користь заявника, не виконується через нерегулярність фінансування

Державним казначейством поточних видатків товариства.

8 листопада 2000 року Донецьке обласне управління Державного

казначейства видало на ім'я заявника чек на суму 11111,5 грн., що

відповідає загальній сумі виплат за інвалідністю, згідно з

рішенням суду від 21 травня 1999 року.

B. Відповідне законодавство

1. Цивільний кодекс від 1 січня 1964 року (зі змінами)

( 1540-06 )

Відповідно до статті 214 Кодексу ( 1540-06 ), в разі

недотримання боржником терміну, передбаченого для виконання своїх

фінансових зобов'язань, кредитор має право вимагати відшкодування

боргу, збільшеного на величину інфляції.

2. Закон N 202/98-ВР ( 202/98-ВР ) стосовно діяльності

державної виконавчої служби (зі змінами)

Відповідно до статті 1 Закону ( 202/98-ВР ), державна

виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції

України. Ця стаття визначає завдання виконавчої служби, яке

полягає в належному, повному та своєчасному виконанні судових

рішень.

Згідно зі статтею 11, діяльність державного виконавця, що не

відповідає законові, може спричинити дисциплінарну,

адміністративну або кримінальну відповідальність. Ця стаття

передбачає, що кожен має право на відшкодування шкоди, завданої

діями державного виконавця під час виконання рішення суду.

Відповідно до статті 13, кожна заінтересована особа має право

в адміністративному або судовому порядку оскаржити дії чи

бездіяльність державного виконавця під час виконання рішення суду.

3. Закон N 606-XIV ( 606-14 ) від 21 квітня 1999 року

стосовно процедури виконання рішень судів (зі змінами)

Відповідно до статті 2 Закону ( 606-14 ), примусове виконання

судових рішень покладається на державну виконавчу службу.

Стаття 85 Закону ( 606-14 ) передбачає можливість кожної

заінтересованої особи оскаржити дії або бездіяльність державного

виконавця під час виконання рішення суду в адміністративному або

судовому порядку. Згідно зі статтею 86, кожен має право на

відшкодування шкоди, завданої діяльністю державного виконавця під

час виконання рішення суду.

ОСКАРЖЕННЯ

Посилаючись на пункт 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та

статтю 1 Протоколу N 1, заявник скаржиться на невиконання рішення

Центрально-міського районного суду м. Горлівки від 21 травня 1999

року, яким було визнано його право на отримання виплат за

інвалідністю. У своєму листі від 10 листопада 2000 року він також

скаржиться на невідповідність процедури виконання рішення суду від

21 травня 1999 року законові. У зв'язку з цим заявник вимагає

відшкодування шкоди.

ЩОДО ПРАВА

У світлі пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1

Протоколу N 1 заявник скаржиться на невиконання рішення

Центрально-міського районного суду м. Горлівки від 21 травня 1999

року, яким було визнано його право на виплати за інвалідністю. Він

також скаржиться на невідповідність процедури виконання рішення

суду від 21 травня 1999 року законові.

Пункт 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) у відповідній частині

передбачає, що:

"Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та

обов'язків ... має право на справедливий ... розгляд упродовж

розумного строку ... судом, встановленим законом".

Стаття 1 Протоколу N 1 ( 995_004 ) у відповідній частині

передбачає, що:

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти

своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як

в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або

загальними принципами міжнародного права".

Суд відзначає, що скарги заявника складаються з двох частин,

які він розглядатиме по черзі: перша стосується скарг, викладених

заявником у момент подання заяви, які стосуються невиконання

рішення суду у від 21 травня 1999 року як такого, друга містить

скарги заявника, згадані в листі від 10 листопада 2000 року,

стосовно невідповідності законові процедури виконання відповідного

рішення суду.

1. Щодо невиконання рішення Центрально-міського районного

суду м. Горлівки від 21 травня 1999 року

У своїх зауваженнях Уряд-відповідач із самого початку

наполягав на тому, що заявник більше не може стверджувати, що він

постраждав від порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 )

та статті 1 Протоколу N 1, з огляду на той факт, що рішення

Центрально-міського районного суду м. Горлівки від 21 травня 1999

року повністю виконане.

Зі свого боку, заявник підтвердив факт виконання рішення

Центрально-міського районного суду м. Горлівки від 21 травня 1999

року. Водночас він посилався на те, що виконання відповідного

рішення суду не відповідало законові, стверджуючи, що виплачена

сума не була проіндексована з урахуванням інфляції.

Суд нагадує свою прецедентну практику, відповідно до якої

заявник, щодо якого на національному рівні виправляють оскаржуване

порушення Конвенції ( 995_004 ), більше не може посилатися на

статус потерпілого від порушення прав, передбачених у Конвенції, з

боку Високих Договірних Сторін (рішення у справі "Ескле проти

Німеччини" (Eckle c. Allemagne) від 15 липня 1982 р., серія A, N

51, с. 30, п. 66).

Оскільки заявник скаржиться на невиконання органами державної

влади України рішення Центрально-міського районного суду м.

Горлівки від 21 травня 1999 року, Суд звертає увагу, що це рішення

суду виконане в повному обсязі, суму, встановлену цим рішенням,

було повністю повернуто заявникові 8 листопада 2000 року. Він

констатує, що заявник жодним чином не заперечував цього факту. У

зв'язку з цим Суд вважає, що заявник більше не може стверджувати,

що він є потерпілим від порушення свого права на виконання рішення

суду, винесеного на його користь, у розумінні статті 34 Конвенції

( 995_004 ), як це було на момент подання заяви до Суду. Суд

вважає, що ця частина заяви є необгрунтованою відповідно до пункту

3 статті 35 і має бути відхилена, згідно з пунктом 4 статті 35.

2. Щодо відповідності законові процедури виконання рішення

Центрально-міського районного суду м. Горлівки від 21 травня 1999

року

Уряд стверджує, що заявник не ініціював жодного позову до

товариства-боржника з метою отримання відшкодування виплат за

інвалідністю, збільшених на коефіцієнт інфляції. Він також

наполягає, що заявник не звернувся до національного суду з позовом

до компетентних органів для оскарження невідповідності законові

процедури виконання рішення Центрально-міського районного суду м.

Горлівки від 21 травня 1999 року та відшкодування шкоди. Внаслідок

цього він не вичерпав національних засобів правового захисту в

розумінні пункту 1 статті 35 Конвенції ( 995_004 ). Уряд

стверджує, що ці засоби правового захисту є ефективними як

теоретично, так і практично.

Заявник, у свою чергу, наполягає, що сума, яку йому було

виплачено за рішенням Центрально-міського районного суду м.

Горлівки, не була проіндексована на коефіцієнт інфляції.

Заявник не заперечує тезу, відповідно до якої він не

намагався звернутися до суду з позовом до підприємства-боржника чи

українських органів державної влади по суті виконання рішення

суду. Натомість він стверджує, що звернення до українських судових

органів з метою оскарження невідповідності законові процедури

виконання відповідного рішення суду не було б результативним, з

огляду на неефективність його скарг, надісланих до державної

виконавчої служби.

Суд нагадує свою прецедентну практику, відповідно до якої

правило вичерпання національних засобів правового захисту,

проголошене в пункті 1 статті 35 Конвенції ( 995_004 ), яке

полягає в обов'язку осіб, що бажають звернутися до міжнародного

судового органу чи арбітражу проти держави, насамперед полягає в

тому, щоб використати засоби правового захисту, які пропонує

правова система держави-відповідача. Ці засоби правового захисту

мають існувати з достатнім рівнем певності як у теорії, так і на

практиці, інакше вони не є ефективними та доступними (рішення у

справі "Ільхан проти Туреччини" (Ilhan c. Turquie), N 22277/93,

27.06.2000).

Суд зауважує, що українське законодавство передбачає

можливість для кожної заінтересованої особи звернутися зі скаргою

на дії органів державної влади, зокрема щодо виконання судових

рішень (державної виконавчої служби), для оскарження дій чи

бездіяльності останньої та відшкодування шкоди. Крім того,

відповідно до українського законодавства, боржник, який не

дотримався строку виконання своїх фінансових зобов'язань, повинен

відшкодувати кредиторові, якщо останній цього вимагає, суму боргу,

збільшену на коефіцієнт інфляції. У цій справі заявник не

звернувся до жодного судового органу України ні з метою отримання

виплат за інвалідністю, проіндексованих згідно з коефіцієнтом

інфляції, ні для оскарження невідповідності законові процедури

виконання рішення суду від 21 травня 1999 року. Суд вважає, що

простий сумнів заявника щодо шансів на успіх цих позовів не є

достатнім для звільнення його від обов'язку використати ці засоби

правового захисту (заява N 19819/92, рішення Комісії від 5 липня

1994 р. D.R. 78-B, c. 93; mutatis mutandis, N 49783/99, "Хом'як

проти Росії" (Khomyak c. Russie) (ухвала щодо прийнятності),

15.01.2000). Він вважає, що заявник не вичерпав національних

засобів правового захисту, як передбачено пунктом 1 статті 35

Конвенції ( 995_004 ), і що ця частина заяви має бути відхилена,

відповідно до пункту 4 статті 35.

На цих підставах Суд одноголосно визнає заяву неприйнятною.

Ж.-П. Коста, голова

С. Долле, секретар

Щодо прийнятності заяви N 59032/00, поданої Володимиром Феодосійовичем Макаровим проти України (Vladimir Fedoseyevich Makarov contre l`Ukraine)

Справа; Європейський суд з прав людини від 28.05.2002

Прийняття від 28.05.2002

Постійна адреса:

https://zakon.rada.gov.ua/go/980_101

Законодавство України

станом на 04.09.2026

поточна редакція

Публікації документа

Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. від 2002 — 2002 р., № 3