Постанова у справі № 286/2487/17

Постанова

Іменем України

---26 листопада 2020 року

м. Київ

справа 286/2487/17

провадження 61-15520св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду : Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Овруцька державна нотаріальна контора Житомирської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Народицького районного суду Житомирської області від 10 квітня 2019 року у складі судді Дубовик П. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 17 липня 2019 року у складі колегії суддів:

Трояновської Г. С., Павицької Т. М., Миніч Т. І. ,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , Овруцької державної нотаріальної контори Житомирської області про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 зазначила, що вона є власником 1/2 частини земельної ділянки площею 0,0150 га на АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва

і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (далі - земельна ділянка), яку успадкувала після смерті діда ОСОБА_5

і яка належала ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на праві спільної власності.

Водночас, у свідоцтвах про право на спадщину за заповітом, виданих відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , нотаріусом зазначено, що останні успадкували після смерті ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,0150 га

на АДРЕСА_1 без зазначення

у свідоцтвах про те, що ця земельна ділянка належала ОСОБА_5

та ОСОБА_6 на праві спільної власності.

У подальшому ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу відчужили отримане у спадок нерухоме майно, в тому числі вказану земельну ділянку, ОСОБА_2 і рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 03 вересня 2008 року за ним визнано право власності на це майно, у тому числі і спірну земельну ділянку.

Посилаючись на помилку нотаріуса при видачі оспорюваних свідоцтв про право на спадщину за заповітом, з метою захисту свого майнового права, ОСОБА_1 просила визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом

від 20 липня 2007 року серії ВЕТ 269715, видане Овруцькою державною нотаріальною конторою Житомирської області на ім`я ОСОБА_7 , зареєстроване в реєстрі за 1-1225, та свідоцтво про право на спадщину

за заповітом від 20 липня 2007 року серії ВЕТ 269718 та свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане Овруцькою державною нотаріальною конторою Житомирської області на ім`я ОСОБА_4 , зареєстроване в реєстрі

за 1-1234, щодо спадкування земельної ділянки площею 0,0150 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у АДРЕСА_1 , яка належала померлому ОСОБА_6

на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії

ЖТ 155847, виданого Овруцькою районною державною адміністрацією Житомирської області 16 квітня 2004 року на підставі рішення від 24 грудня

1997 року 407 та рішення Овруцької міської ради від 30 вересня 1997 року, зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за 010421700311. Також просила стягнути з відповідачів на її користь судові витрати та витрати на правничу допомогу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Народицького районного суду Житомирської області від 10 квітня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 20 липня 2007 року серії ВЕТ 269715, видане Овруцькою державною нотаріальною конторою Житомирської області на ім`я ОСОБА_3 , та свідоцтво

від 20 липня 2007 року серії ВЕТ 269718, видане Овруцькою державною нотаріальною конторою Житомирської області на ім`я ОСОБА_4 в частині визначення часток останніх щодо спадкування земельної ділянки площею

0,0150 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться в АДРЕСА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовну заяву в повному обсязі, суд першої інстанції виходив

з того, що нотаріус при оформленні спадщини після смерті ОСОБА_6 , який померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , допустив помилку при оформленні свідоцтв про право на спадщину на ім`я його спадкоємців: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , неправильно визначивши обсяг спадкового майна і розмір земельної ділянки, яка належить їм у порядку спадкування.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 17 липня 2019 року рішення Народицького районного суду Житомирської області від 10 квітня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та вважав,

що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене

з дотриманням норм матеріального і процесуального права й не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у серпні 2019 року, ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судами норм процесуального права й неправильне застосування норм матеріального права, просить судові рішення скасувати й передати справу на нового розгляду до суду першої інстанції або ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

На обґрунтування касаційної скарги вказує, що справа розглянута судами

з порушенням правил територіальної підсудності, у відсутність відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які не були повідомлені належним чином, оскільки перебувають на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, позовна заява ОСОБА_1 за змістом не відповідає вимогам статті 119 ЦПК України у редакції, чинній на час подання позовної заяви, оскільки в ній зазначені неправильні адреси сторін, а до самої позовної заяви не додано судового рішення, на підставі якого він отримав право власності на спірну земельну ділянку.

ОСОБА_2 посилається на неспростування презумпції правомірності набуття ним права власності на земельну ділянку, а також на пропуск

ОСОБА_1 строку позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав, адже остання з 2009 року була обізнана про наявність судового рішення,

на підставі якого він став власником спірної земельної ділянки, а звернулась

до суду майже через 10 років після цього. Про обізнаність позивача щодо часу реєстрації за ним права власності на спірну земельну ділянку у 2008 року,

а відтак і пропуск ОСОБА_1 строку позовної давності, свідчить, крім іншого, лист Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області від 5 листопада 2015 року, надісланий на запит ОСОБА_1 від 5 жовтня 2015 року, в якому її повідомлено про власника земельної ділянки

на АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 1824210100:01:012:0031.

Заявником також подано клопотання про передачу справи на розгляд до Великої Палати Верховного суду з підстав порушення правил територіальної юрисдикції.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

Інші учасники судового процесу не скористались своїм процесуальним правом, відзивів на касаційну скаргу до Верховного Суду не надіслали.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, матеріали стягнення витребувано

з Народицького районного суду Житомирської області цивільну справу

286/2487/17.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суди встановили, що на підставі державного акта про право власності

на земельну ділянкувід 02 листопада 2005 року серії ЖТ 155846 ОСОБА_5 належало 1/2 частини земельної ділянки площею 0,0150 га за адресою: АДРЕСА_2 . Державний акт містить інформацію, що співвласником цієї ж земельної ділянки є ОСОБА_6 , адреса співвласника: АДРЕСА_3 , частка у спільній власності - 1/2.

На підставі державного акта про право власності на земельну ділянку

від 16 квітня 2004 року серії ЖТ 155847 ОСОБА_6 був власником 1/2 частини земельної ділянки площею 0,0150 га за адресою: АДРЕСА_3 . У державному акті зазначено,

що співвласником вказаної земельної ділянки є ОСОБА_5 , адреса співвласника: АДРЕСА_2 , частка у спільній власності - 1/2.

22 червня 2006 року ОСОБА_8 отримала свідоцтво про право

на спадщину за заповітом, який зареєстровано в реєстрі за 2-786, за яким

до складу спадкового майна після смерті ОСОБА_5 увійшла 1/2 частина земельної ділянки площею 0,0150 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою:

АДРЕСА_2 , кадастровий номер 1824210100:01:012:0031.

27 квітня 2010 року ОСОБА_1 видано державний акт на право власності

на земельну ділянку серії ЯИ 103549, відповідно до якого вона є власником 1/2 частини земельної ділянки площею 0,0150 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку

АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1824210100:01:012:0031.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії ВЕТ 269715, виданого Овруцькою державною нотаріальною конторою Житомирської області 20 липня 2007 року на ім`я ОСОБА_3 , та згідно зі свідоцтвом про право

на спадщину за заповітом серії ВЕТ 269718, виданого Овруцькою державною нотаріальною конторою Житомирської області 20 липня 2007 року на ім`я ОСОБА_4 , до спадкового майна після смерті ОСОБА_6 увійшла спірна земельна ділянка, яка належала померлому ОСОБА_6 .

У свідоцтві про право на спадщину нотаріусом не вказано що земельна ділянка площею 0,0150 га для будівництва та обслуговування житлового будинку

АДРЕСА_1 з кадастровим номером 1824210100:01:012:0031 перебуває у спільній частковій власності, та вказано,

що спадкоємцям ОСОБА_3 та ОСОБА_4 належить по 1/2 частині цієї земельної ділянки.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відчужили ОСОБА_2 1/4 частину житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідною частиною неї господарських будівель і споруд та земельними ділянками площами 0,0150 га, 0,0123 га, 0,0247 га для будівництва та обслуговування вказаної частини житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 03 вересня

2008 року у справі 2-1875/08 за позовом ОСОБА_2

до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання угоди дійсною та визнання права власності на майно визнано неналежно оформлений договір купівлі-продажу 1/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1

з відповідними до неї господарськими будівлями і спорудами та земельними ділянками площами: 0,0150 га, 0,0123 га, та 0,0247 га для будівництва

та обслуговування вказаної частини житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки), укладений між ОСОБА_2

та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , дійсним.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частину житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідними господарськими будівлями і спорудами, визнано за ОСОБА_2 право власності

на земельні ділянки площами: 0,0150 га, 0,0123 га, 0,0247 га для будівництва

та обслуговування 1/4 частини житлового будинку

АДРЕСА_1 з відповідними господарськими будівлями

і спорудами.

На підставі вказаного рішення суду 18 квітня 2014 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на зазначене вище нерухоме майно, в тому числі й на спірну на земельну ділянку.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі -

ЦПК України), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно

до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду

і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ , частиною другою розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких

не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку,

що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки касаційну скаргу подано до суду у серпні 2019 року, її розгляд Верховний Суд здійснює за правилами ЦПК України у редакції, що діяла

до 08 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини

і не припинилися внаслідок його смерті. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК).

Відповідно до статті 66 Закону України Про нотаріат , спадкоємець має право одержати свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину - це саме той документ, який посвідчує права спадкоємця на спадкове майно, точніше перехід права власності на майно спадкодавця до спадкоємця.

Статтею 1301 ЦК України передбачено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

До інших випадків, які можуть бути підставами визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за рішенням суду, відноситься: визнання заповіту недійсним; визнання відмови від спадщини недійсною; визнання шлюбу недійсним; порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо (абзац 2.3 пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року 7 Про судову практику у справах про спадкування ).

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 334 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності на майно

за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача

з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті

16 ЦК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається

як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази

за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд встановив, що право власності позивача ОСОБА_1 на 1/2 частину спірної земельної ділянки виникло на підставі свідоцтва про право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5

ОСОБА_5 в свою чергу 1/2 частини спірної земельної ділянки належала

на підставі державного акта про право власності на земельну ділянку, в якому вказано, що земельна ділянка належить на праві спільної власності

ОСОБА_5 та ОСОБА_6

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які відчужили ОСОБА_2 спірну земельну ділянку, були власниками цієї земельної ділянки на підставі свідоцтв про право на спадщину за заповітом в яких вказано, що право власності спадкодавця ОСОБА_6 на земельну ділянку підтверджено державним актом про право власності на земельну ділянку за яким ОСОБА_6 був власником 1/2 частини земельної.

Відповідно до державного акта про право власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_6 , зазначено що співвласником цієї земельної ділянки

є ОСОБА_5 , частка якого у спільній власності складає 1/2 частини.

Вказані обставини не заперечується ні позивачем, ні відповідачем.

Отже, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, установивши

ці обставини, дійшов обґрунтованого висновку про те, що при оформленні спадщини після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , державним нотаріусом допущено помилки у тексті свідоцтв про право

на спадщину, що потягло відчуження спадкоємцями ОСОБА_6 ОСОБА_2 спірної земельної ділянки в розмірі, який не відповідає фактичному розміру земельної ділянки, на яку у них виникло право в порядку спадкування.

Доводи касаційної скарги про незастосування судами позовної давності, аргументовані тим, що позивач ОСОБА_1 була з 2008 року достовірно обізнана про наявність у ОСОБА_9 права власності на спірну земельну ділянку, спростовуються таким.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду

з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256

ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони

у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України). Для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття сторона у спорі може не бути тотожним за змістом поняттю сторона у цивільному процесі : сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду

від 14 листопада 2018 року у справі 183/1617/16, пункт 138).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 дізналась про порушення своїх прав у жовтні 2015 року, коли ОСОБА_2 почав будівельні роботи щодо проведення прибудови до частини будинку за адресою: АДРЕСА_1 , і саме тоді почала звертатись до органів прокуратури, Державної архітектурно-будівельної інспекції (відповідь на свій запит отримала 5 листопада 2015 року, вих. 1006-к-12/3891/15), тощо, а у липні 2017 року, у межах трирічного строку, визначеного статтею 267 ЦК України, звернулась з відповідним позовом до суду.

Доводи ОСОБА_2 про невідповідності позовної заяви ОСОБА_1 вимогам статті 119 ЦПК України не мають ніякого правового значення, оскільки вказане питання було вирішене судом першої інстанції при відкритті провадження у справі та прийнятті позовної заяви до розгляду. Ці доводи були предметом розгляду апеляційного суду та були визнані необґрунтованими,

а в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази, яким дана належна оцінка судами першої та апеляційної інстанцій.

Щодо неспростування презумпції правомірності набуття саме

ОСОБА_9 права власності на земельну ділянку касаційний суд зазначає, що питання правомірності набуття останнім права власності на спірну земельну ділянку предметом позову у цій справі не було, право власності ОСОБА_9 на спірну земельну ділянку є похідним від права власності спадкоємців ОСОБА_6 , до яких і подано позовні вимоги про визнання частково недійсним свідоцтв про право на спадщину. Позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності ОСОБА_9

у рамках цієї справи не заявлялось.

Доводи касаційної скарги про те, що суди розглянули справу у відсутність відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які не були повідомлені належним чином, оскільки перебувають на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, не можуть бути взяті до уваги, оскільки матеріали справи містять достатньо доказів того, що судами вживались належні заходи

для повідомлення відповідачів, а саме - суд робив запит до Державної міграційної служби з метою надання інформації про проживання та реєстрацію відповідачів.

Доводи про порушення правил територіальної підсудності колегія суддів також вважає необґрунтованими.

Справа була передана до Народицького районного суду Житомирської області

на підставі ухвали Овруцького районного суду Житомирської області

від 22 листопада 2017 року у складі судді Невмержицького С. С., який у справі заявив самовідвід. При цьому встановлено, що в Овруцькому районному суді Житомирської області неможливо утворити новий склад суду для розгляду цієї цивільної справи, оскільки згідно зі штатним розписом у суді рахується 8 суддів, однак судді цього суду Кондратюк В. І., Білоусенко І. В., Іщук Л. П. спеціалізуються на розгляді лише кримінальних та справ про адміністративні правопорушення, суддя Вачко В. І. не має відповідних повноважень, суддя Скітневська О. М. знаходиться в декретній відпустці, а суддями

Гришковець А. Л., та Невмержицьким С. С. заявлено самовідводи.

Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин справи та тлумачення норм матеріального й процесуального права, вони містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судів попередніх інстанцій, зокрема апеляційного суду, який належним чином їх спростував. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини

та переоцінювати докази.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі судові рішення

є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням вимог процесуального та матеріального закону, а доводи касаційної скарги висновків судів

не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те, що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове рішення, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку

з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Народицького районного суду Житомирської області від 10 квітня

2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 17 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун

М. Є. Червинська