Постанова у справі № 681/643/19

~

~

~

~

~

~

~

~

~

~

~

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

~

20 жовтня 2020 року~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ~~~~~~~~~~~

м. Київ

с права 681/643/19

п ровадження 51-1690км20

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ОСОБА_1 ,

суддів~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання~~~~~~~~~~~~~ ОСОБА_4 ,

засудженої~~

(у режимі відеоконференції)~~~~~~~~~~~~~~~~~ ОСОБА_5 ,

захисника~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ОСОБА_6 ,

прокурора~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ОСОБА_7 ,

розглянула в судовому засіданні касаційні скарги засудженої ОСОБА_5 та її захисника ОСОБА_6 ~ на~вирок Полонського районного суду Хмельницької області від 11 травня 2019 року й ухвалу Хмельницького апеляційного суду від~21~січня 2020 року в кримінальному провадженні щодо

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Поляни Шепетівського району Хмельницької області, жительки АДРЕСА_1 ,

засудженої за вчинення кримінальн их правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 135, ч. 1 ст. 297 Кримінального кодексу України (далі КК) .

Короткий зміст оскаржен их судових рішень та встановлені~ обставини

За вироком Полонського районного суду Хмельницької області від ~11~травня 2019~року, залишеним без змін апеляційним судом, ОСОБА_5 було засуджено до ~ покарання у виді позбавлення волі : за ч. 3 ст. 135 КК на строк3роки, за ч. 1 ст. 297 КК на строк 1 рік, а на підставі ст. 70 цього Кодексу шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у~кримінальному провадженні .

Суд визнав ОСОБА_5 винуватою в тому, що за викладених у вироку обставин, вона, будучи матір`ю, попри свій обов`язок піклуватися про новонароджену дитину, маючи змогу надати їй допомогу, завідомо залишила без допомоги дитину, яка перебувала в небезпечному для життя стані та була позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, і~це спричинило смерть останньої; крім того, вчинила~наругу над тілом померлої.

Як установив суд, з квітня 2018 року ОСОБА_5 , достовірно знаючи про вагітність, приховала її від оточуючих, за наявності можливості не звернулась за~допомогою до медичного закладу і на початку грудня 2018 року в~невстановленому місці самостійно народила живу, доношену, зрілу, життєздатну й без вад розвитку дитину жіночої статі. Надалі засуджена, яка не~перебувала в обумовленому пологами стані, умисно не вжила можливих заходів для надання новонародженій кваліфікованої медичної допомоги та інших заходів, спрямованих на врятування життя, чим поставила її в небезпечний стан, що~спричинило смерть дитини. Потім із метою приховати злочин, нехтуючи нормами суспільної моралі в частині шанобливого ставлення до померлих, не~вживши заходів для поховання тіла своєї новонародженої дитини, порушуючи право людини на поховання й належне ставлення до тіла після смерті, зневажаючи тим самим пам`ять про померлу людину, ОСОБА_5 вирішила сховати труп дитини. Реалізуючи свій умисел, на початку грудня 2018 року вона принесла поміщене до пакетів у рушниках тіло до залізничного вокзалу на~вул.~Привокзальній у~м.~Полонному і залишила серед побутового сміття, де~померле немовля виявили 6 грудня 2018 року.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи ос іб, які їх подали

У касаційних скаргах, які є аналогічними за змістом, засуджена та її захисник просять змінити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) постановлені щодо ОСОБА_5 судові рішення, пом`якшити призначене їй покарання, обравши його не~пов`язаним із позбавленням волі. Аргументуючи заявлену вимогу, скаржники посилаються на те, що ОСОБА_5 молода за віком, уперше притягається до~кримінальної відповідальності, визнала свою вину, щиро розкаялася, активно сприяла розкриттю злочинів, позитивно характеризується, на спеціальних обліках не перебуває, має на утриманні двох малолітніх дітей, а також батьків з~інвалідністю, котрі потребують допомоги. Вважають, що суди нижчих інстанцій повною мірою не врахували всіх цих обставин і необґрунтовано призначили покарання, яке належить відбувати реально. На переконання сторони захисту, виправлення засудженої можливе без ізоляції від суспільства, а тому до неї слід застосувати~ положення ст.~ 75~КК. ~

Позиції учасників судового провадження

~~~~~~~~~~~ У суді касаційної інстанції засуджена та її захисник підтримали касаційні скарги; прокурор заперечив обґрунтованість касаційних вимог сторони захисту.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що подані скарги не підлягають задоволенню з огляду на~таке.

У поданих касаційних скаргах не оспорюється законності притягнення ОСОБА_5 до кримінальної відповідальності, а при перегляді кримінального провадження суд касаційної інстанції керується правилами ст. 433 КПК.

Доводи сторони захисту щодо порушення загальних засад призначення покарання не можна визнати прийнятними.

Згідно зі статтями 50, 65~КК особі, котра вчинила злочин, має бути призначено покарання , необхідне й достатнє для її виправлення та~попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети, принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації захід примусу має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності й даним про особу винного. При виборі покарання належитьвраховувати встановленіпом`якшуючі таобтяжуючі обставини.

Виходячи зі змісту ст. 75 КК її положення застосовуються лише в тому випадку, коли суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на~строк не~більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, має обґрунтовані підстави для висновку про~можливість досягти мети заходу примусу без його відбування. Інститут умовного звільнення не є імперативним і прийняття відповідного рішення належить до дискреційних повноважень суду, який їх реалізує у кожному~ конкретному випадку, беручи до~уваги встановлені у справі факти, які свідчать про суспільну небезпечність діяння та характеризують засуджену особу.~

У цьому кримінальному провадженні, як убачається з його матеріалів, саме наведеними законодавчими приписами керувався суд при виборі засудженій заходу примусу та порядку його відбування.

Так, призначаючи ОСОБА_5 покарання, місцевий суд, із~висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, насамперед урахував ступінь тяжкість вчиненого~ суспільно небезпечного діяння проти життя особи, унаслідок якого померло немовля, умисну форму вини злочину та цілеспрямовану поведінку засудженої, котра із самого початку приховала вагітність і за відсутності перешкод не забезпечила дитині навіть можливості отримати жодної~ допомоги для збереження її життя, а тіло новонародженої приховала серед сміття. Таке зневажливе ставлення ОСОБА_5 до виконання свого обов`язку піклуватись за дитиною у поєднанні з очікуваними для винуватиці наслідками злочину й~необхідність досягти мети попередження нових кримінальних порушень слугували для суду підставами для призначення засудженій покарання, яке слід відбувати реально.

Крім того,~ не встановивши пом`якшуючих та обтяжуючих обставин, суд узяв до уваги дані про особу винної, на які є посилання в поданих скаргах, зокрема те, що вона визнала провину, вперше притягається до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується, не перебуває на спеціальних обліках та має двох неповнолітніх дітей.

З огляду на все вказане суд умотивовано призначив ОСОБА_5 за ч. 3 ст.~135 КК покарання у мінімальних межах санкції закону про кримінальну відповідальність і, застосувавши найбільш сприятливий спосіб, передбачений ч.~1 ст. 70 вказаного Кодексу, поглинув цим покаранням те, яке обрав за інший інкримінований злочин.

Переконливих аргументів, які би доводили явну несправедливість призначеного за ч. 3 ст. 135 КК покарання через суворість, стороною захисту не~наведено.

Наявність у засудженої двох неповнолітніх дітей та батьків, зважаючи на~зміст конкретного вчиненого суспільно небезпечного діяння, автоматично не~тягне за собою застосування інституту умовного звільнення. До того ж, за~матеріалами справи,~ ОСОБА_5 постійно не проживала зі своїми дітьми та~батьками в с. Поляни, а тривалий час перебувала разом зі своїм співмешканцем у м. Києві.~~

Що стосується тверджень у касаційних скаргах про щире каяття засудженої, то його виявлення суд не встановив, адже в ході судового розгляду ОСОБА_5 не висловила відвертого жалю з приводу вчиненого, формально визнала провину й усупереч безспірно доведеним фактам по суті не~погоджувалась із умисним залишенням нею без допомоги живої дитини, наполягаючи на сприйнятті її як мертвонародженої.

~~~~~~~~~~~ Доводи сторони захисту про надмірну суворість покарання через його реальне відбування також були предметом перевірки апеляційного суду, який їх належним чином розглянув і з наведенням мотивів прийнятого рішення аргументовано відхилив.~~

З урахуванням викла деного вимога засудженої та~ захисника~ про зміну судових рішень на зазначеній у касаційних скаргах підставі~ є неприйнятною.

Разом із тим під час касаційної перевірки встановлено, що~суд першої інстанції помилково кваліфікував дії засудженої за ч. 1 ст. 297 КК, а суд апеляційної інстанції залишив поза увагою допущену неправильність при застосуванні цієї норми матеріального права.~

Згідно з диспозицією вказаного закону наруга над тілом померлого є кримінально караним діянням.~ Як елемент об`єктивної сторони складу злочину наруга над тілом полягає у блюзнірстві, вчиненні аморальних, опоганюваних дій з тілом людини після її смерті (оголення вже вдягненого для поховання трупу, його ушкодження, спотворення, вчинення на ньому образливих написів, знаків, засипання сміттям тощо).

Суб`єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини (ст.~24 КК): особа усвідомлює образливий, опоганюваний характер своїх дій і~бажає їх вчинити, тобто вона усвідомлює, що вчиненими відповідними діями зневажається пам`ять про померлого.

~Натомість у цій справі суд установив, що після смерті новонародженої дитини внаслідок залишення її в небезпеці ОСОБА_5 , остання вирішила приховати вчинений злочин і, реалізуючи свою мету, вивезла тіло за межі міста, де залишила у приміщенні старого вокзалу серед сміття. Водночас відповідно до відображених у вироку фактичних обставин засуджена огорнула тіло в рушники й~поклала~ до пакетів, що не можна розцінювати як демонстрацію зневаги пам`яті про померлу людину.

Таким чином, за обставин цього кримінального провадження умисел ОСОБА_5 був спрямований не на зневагу чи образливе знущання над тілом своєї новонародженої дитини, а виключно на приховання раніше вчиненого кримінального правопорушення. Тому в діянні засудженої відсутній склад злочину, передбаченого ч. 1 ст.~297~КК.

Отже, у згаданій частині судові рішення не можна залишити в силі, вони в~порядку ч. 2 ст. 433 КПК підлягають скасуванню на підставі п. 2 ст. 438 цього Кодексу, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_5 у частині засудження за ч. 1 ст. 297 КК~ закриттю відповідно до~ п. 2 ч. 1 ст.~284 КПК за відсутності в~діянні складу кримінального правопорушення. У зв`язку з цим також підлягає виклю ченню з вироку та ухвали рішення про призначення ОСОБА_5 остаточного покарання на підставі ч. 1 ст. 70 КК.

Зменшення за юридичним критерієм обсягу обвинувачення не впливає на~зміст фактично вчиненого та кваліфікованого за ч. 3 ст. 135 КК суспільно небезпечного діяння, звідси, і не тягне за собою пом`якшення покарання із~застосуванням ст. 75 КК, про що просять скаржники.

Істотних порушень норм права, які були би безумовними підставами для~зміни оскаржених судових рішень чи скасування їх в іншій частині при розгляді кримінального провадження в поряду касаційної процедури, не~встановлено.

З огляду на викладене подані скарги слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційні скарги засудженої ОСОБА_5 та захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення.

У порядку ч. 2 ст. 433 КПКвирок Полонського районного суду Хмельницької області від 11 травня 2019 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від~21~січня 2020 року щодо ОСОБА_5 в частині засудження за ч. 1 ст. 297 КК скасувати, а кримінальне провадження закрити на~підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

Виключити з указаних вироку й ухвали рішення про призначення ОСОБА_5 остаточногопокарання за сукупністю злочинівна підставі ч. 1 ст.~70 КК.

В важати ОСОБА_5 засудженою за ч. 3 ст. 135 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, призначеного їй судом першої інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

~

~

~

~ ОСОБА_2 о~~~~~~ ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ОСОБА_1 ~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ~~~~~~~~~ ~ ОСОБА_3

~