Постанова у справі № 672/1589/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

~

25 червня 2020 року~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

м. Київ

~

справа 672/1589/17

провадження 51-4194ск19

~

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

~

головуючої~ ~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ОСОБА_1 ,

суддів ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ~~ ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання~~~~~~~~~~~~~ ~ ОСОБА_4 ,

представника потерпілої~~~~~~~~~~~ ~~~~~~~~~~~~ ~~~~~~~~~~~~ ОСОБА_5 ,

прокурора~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ~ ОСОБА_6 ,

особи, щодо якої кримінальне

провадження закрито~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

(у режимі відеоконференції)~~~~~~~~~~~~~~~~~ ~ ОСОБА_7 ,

захисника ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ~~

(у режимі відеоконференції)~~~~~~~~~~~~~~~~~ ~ ОСОБА_8 ,

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_5 на ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 28 травня 2019 року щодо

~~~~~~~ ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ОСОБА_7 ,

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ІНФОРМАЦІЯ_1 ,~

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ уродженця та жителя

АДРЕСА_1 ,

кримінальне провадження стосовно якого за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 155 Кримінального кодексу України (далі КК) у редакції від 25 вересня 2008 року, закрито на підставі п. 2 ч.~1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК).

Короткий зміст вироку, оскарженого судового рішення та встановлені~ обставини

За вироком Городоцького районного суду Хмельницької області від~28~березня 2018 року ОСОБА_7 було засуджено за ч. 1 ст. 155 КК (у~редакції від 25 вересня 2008 року) до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.

ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні статевих зносин з особою, яка не досягла статевої зрілості, вчиненого за викладених у вироку обставин.

Як установив місцевий суд, 29 липня 2017 року близько 22:00 у квартирі АДРЕСА_2 , після спільного вживання алкогольних напоїв й неодноразових поцілунков~ із~ ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у неповнолітнього ОСОБА_7 виник умисел на вступ із нею у~статеві зносини. Завідомо знаючи, що ОСОБА_9 є малолітньою, ОСОБА_7 міг та повинен був передбачити, що вона не досягла статевої зрілості. Попри це у~спальній кімнаті ОСОБА_7 без застосування будь якого насильства чи використання безпорадного стану ОСОБА_9 за її добровільною згодою вступив із останньою в статевий акт природнім способом.

Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 28 травня 2019 року скасував вирок місцевого суду, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 закрив на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК.

Мотивуючи своє рішення, апеляційний суд послався на приписи ч. 1 ст. 5~КК і зазначив, що після ухвалення вироку законодавцем було внесено~ зміни до ч. 1 ст. 155 вказаного Кодексу, згідно з якими кримінальна відповідальність за природні або неприродні зносини з особою, яка не досягла шістнадцятирічного віку, настає в разі вчинення цього злочину повнолітньою особою.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі представник потерпілої ОСОБА_5 просить скасувати на підставі п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у~ суді першої інстанції. Суть доводів скаржника зводиться до того, що апеляційний суд не дав належної оцінки зібраним доказам, залишив поза увагою наявні у справі фактичні дані, які свідчать про безпорадний стан ОСОБА_9 та доводять насильницькі дії ОСОБА_7 . Вважає, що вчинене останнім суспільно небезпечне діяння має бути кваліфіковано~ за ч. 4 ст. 152 КК, а висновки~ слідчих органів та суду про протилежне є необґрунтованими.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції представник потерпілої підтримав подану скаргу; прокурор вважав, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково; сторона захисту заперечила обґрунтованість заявлених касаційних вимог.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції (далі Суд) перевіряє правильність застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального та~процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і~не~уповноважений досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно зі ст. 438 вказаного Кодексу Суд не~вправі скасувати чи змінити оскаржені рішення через неповноту слідства, неправильність установлення фактичних обставин кримінального провадження, а при його перегляді виходить із тих, які встановили суди нижчих інстанцій.

У поданій касаційній скарзі захисник, серед іншого, по суті не~погоджується з установленими фактичними обставинами кримінального провадження, заперечує повноту судового розгляду, ставить під сумнів достовірність окремих доказів, тоді як їх перевірки в силу статей 433, 438 КПК до повноважень Суду законом не~віднесено.

За приписами частин 1, 3 ст. 337 вказаного Кодексу судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта; суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

За матеріалами цього провадження, згідно з обвинувальним актом ОСОБА_7 ~ обвинувачувався за ч. 1 ст. 155 КК (у редакції від 25 вересня 2008~року) і таке обвинувачення прокурор не змінював~ під час судового розгляду, що не заперечується в касаційній скарзі.

Отже, зазначаючи у вироку про неможливість погіршення становища ОСОБА_7 внаслідок зміни правової кваліфікації діяння на більш тяжке, суд першої інстанції виконав приписи згаданої норми процесуального права.

З огляду на вказану законодавчу заборону і положення статей 404, 433 КПК суди апеляційної та касаційної інстанцій також не наділені повноваженнями~ вийти за межі висунутого обвинувачення у цій справі.

Таким чином, доводи в касаційній скарзі представника потерпілої про скасування судового рішення на тій підставі, що діяння ОСОБА_7 слід кваліфікувати за ч. 4 ст. 152 КК (більш тяжке кримінальне правопорушення), яке йому стороною обвинувачення не інкримінувалось, є неприйнятними, адже вони суперечать закріпленим у ст. 7 КПК засадам верховенства права, законності та забезпечення права на захист.

До того ж заявлена в касаційній скарзі вимога про скасування ухвали апеляційного суду і водночас призначення нового розгляду в суді першої інстанції не узгоджується з положеннями ст.~ 436 вказаного Кодексу (повноваження Суду за наслідками розгляду касаційної скарги).

Разом із цим, як убачається з матеріалів справи, не погодившись із вироком, потерпіла сторона оскаржила його в апеляційному порядку. У поданій скарзі з урахуванням внесених до неї змін представник потерпілої, наводячи аналогічні доводи~ про неправильну юридичної оцінку~ вчиненого ОСОБА_7 діяння, просив апеляційний суд скасувати згадане рішення і закрити кримінальне провадження.

Саме таке рішення, однак на інших підставах, прийняв суд за наслідками апеляційного розгляду. Зокрема, керуючись ч. 1 ст. 5 КК й умотивувавши в ухвалі свою позицію, суд скасував обвинувальний вирок щодо ОСОБА_7 і через відсутність у діянні складу злочину на підставі п. 2 ч. 1 ст.~284 КПК закрив кримінальне провадження.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Указана норма визначає загальне правило прямої дії законів та інших нормативно-правових актів у часі, а також заборону їх зворотної дії, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують саме відповідальність особи (тобто йдеться про злочинність та караність діяння).

Питання дії закону про кримінальну відповідальність у часі врегульовано також статтями 4 та 5 КК, положення яких доповнюють одне одного і мають тлумачитися та застосовуватися в їх взаємозв`язку.

Згідно з ч. 2 ст. 4 вказаного Кодексу застосуванню підлягає не будь-який закон про кримінальну відповідальність, який діяв на момент вчинення діяння, а лише той, що визначає злочинність , караність та інші кримінально-правові наслідки діяння .

Частина 1 ст. 5 КК передбачає, що закон про кримінальну відповідальність, який~скасовує злочинність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або~ іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію в часі.

На момент вчинення інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, відповідальності за ч. 1 ст. 155 КК (у редакції від 25 вересня 2008 року) підлягала винна особа, котра досягла 16-річного віку в разі вступу в~статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості.

Водночас 18 квітня 2018 року набув чинності Закон України від 14 березня 2018 року 2334-VIII Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо захисту дітей від сексуальних зловживань та сексуальної експлуатації . Цим~законом було внесено зміни до ст. 155 КК, згідно з якими кримінальна відповідальність за природні або неприродні зносини з~особою, яка не досягла шістнадцятирічного віку, настає в разі вчинення цього злочину повнолітньою особою.

Отже, диспозиція ч. 1 ст. 155 вказаного Кодексу в новій редакції, звузивши коло суб`єкта злочину,~ в цій частині поліпшує становище особи. Тому така зміна має на підставі ч. 1 ст. 5 КК зворотню дію в часі та скасовує злочинність діяння, вчиненого особою віком до 18 років. Натомість ОСОБА_7 на момент вчинення інкримінованого злочину був неповнолітнім. Тому з юридичної точки~ зору він не є суб`єктом зазначеного кримінального правопорушення.

~Доктриною кримінального права визнається безспірним, що діяння є~злочином лише за умови наявності всіх його ознак, тобто~ елементів складу кримінального правопорушення, до яких належить і суб`єкт. Оскільки ОСОБА_7 не є таким з урахуванням законодавчих змін, суд апеляційної інстанції ~дійшов правильного висновку про необхідність закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК.

У касаційній скарзі не міститься жодних аргументів про неправильне застосування апеляційним судом положень ст. 5 КК. У зв`язку з цим, зважаючи на приписи ч. 2 ст. 433 КПК, якими встановлено межі касаційного перегляду оспорюваного рішення, колегія суддів також не має правових підстав ставити під сумнів висновки в ухвалі з указаного питання й погіршувати становище особи. Зміст згаданого рішення не суперечить ст. 419 КПК.

Істотних порушень норм права, які тягнуть за собою обов`язкове скасування~ оскарженого~ рішення при його перегляді в порядку касаційної процедури, не встановлено.

Тому касаційну скаргу представника потерпілої слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, колегія суддів

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ у х в а л и л а:

Ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 28 травня 2019 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_5 без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ~~~С у д д і:

~

ОСОБА_1 ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ОСОБА_2 ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~~~~~~~~~ ОСОБА_3