Постанова у справі № 336/295/18

Постанова

Іменем України

09 квітня 2020 року

м. Київ

~

справа 336/295/18

провадження 51-9520км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ОСОБА_1 ,

суддів ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання~~~~~~~~~~~~~~ ОСОБА_4 ,

прокурора ~~ ~~~~~~~~~~~ ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ОСОБА_5 , ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ~

виправданого~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),~~ ~~~~~~~~~~~~~~

захисників ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ~~~~~~~~~~~ ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ~(в режимі відеоконференції),~~ ~~~~~~~~~~~~~~

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за~ 22017080000000011, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та~жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого в АДРЕСА_2 , такого, що судимості не~має,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 110, ч. 1 ст. 258-3 КК України,

за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій, на вирок Шевченківського районного суду м.~Запоріжжя від 27 березня 2019 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від~27~червня 2019 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Шевченківського районного суду м.~Запоріжжя від 27 березня 2019~року ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч.~2 ст. 110, ч.~1 ст. 258-3 КК України, та виправдано.

Орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_6 у тому, що він за обставин, детально викладених у виправдувальному вироку місцевого суду, в~неустановленому під час досудового слідства місці, підтримуючи протиправні дії незаконного утворення Донецька Народна Республіка (далі ДНР ), направлені на зміну меж території та державного кордону України, діючи умисно, за~~~попередньою змовою з неустановленими під час слідства особами учасниками терористичної організації ДНР , вчинив такі дії.

23 квітня 2014 року на власній сторінці в соціальній мережі ВКонтакте для ознайомлення широкого кола осіб здійснив репост із групи Народное ополчение Донбасса ( ОСОБА_10 ) , у якому йдеться про те, що народный губернатор Донецкой области ОСОБА_10 спонукав південно-східні регіони утворити государство Новороссия .

11 травня 2014 року ОСОБА_6 , перебуваючи на території Київського району м.~Донецька, виконував повноваження спостерігача на виборчій дільниці зазначеного району, у зв`язку з чим забезпечив проведення незаконного референдуму з питання проголошення незалежної ДНР .

Також у Шевченківському районі міста Запоріжжя в період із 26 жовтня 2015 року по 11 травня 2016 року для ознайомлення широкого кола осіб розмістив під псевдонімом ОСОБА_11 на загально доступних антиукраїнських Інтернет-ресурсах статті інформаційно-аналітичного характеру, зміст яких підбурював до~зміни меж території або державного кордону України.

Такі дії ОСОБА_6 орган досудового розслідування кваліфікував як злочин, передбачений ч. 2 ст. 110 КК України, а саме вчинення умисних дій з метою зміни меж території або державною кордону України задля порушення порядку, встановленого Конституцією України, за попередньою змовою групою осіб.

Крім того, орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_6 у тому, що він, маючи умисел на сприяння злочинній діяльності терористичної організації ДНР щодо дестабілізації суспільно-політичної обстановки та втрати авторитету органів державної влади України, працюючи з 18 серпня 2015 року журналістом журналістського відділу Комітету соціальних комунікацій при народній раді ДНР , шляхом надання послуг на виконання його завдання вчинив такі дії.

09 вересня 2015 року ОСОБА_6 , перебуваючи в м. Донецьку, для ознайомлення широкого кола осіб розмістив під псевдонімом ОСОБА_11 на загально доступному Інтернет-ресурсі www.livejornal.com статтю, для написання якої використав матеріали, зроблені ним 07 вересня 2015 року на кургані Савур-Могила, розташованого в Донецькій області, а саме фотозйомки святкового мітингу, на~якому були присутні представники терористичної організації ДНР .

Крім того, ОСОБА_6 , перебуваючи 20 вересня 2015 року на позиціях незаконного збройного формування 11 окремого Єнакієвсько-Дунайського мотострілецького полку Восток (в/ч НОМЕР_1 ) корпусу народної міліції міністерства оборони ДНР , розташованого поблизу міжнародного аеропорту Донецьк імені Сергія Прокоф`єва, здійснив відеозапис, що містив пропаганду існування терористичної організації ДНР та підконтрольних їй незаконних військових формувань.

У період із 21 вересня по 13 листопада 2015 року ОСОБА_6 здійснив обробку, монтаж, стенографування та корегування відзнятого матеріалу, в результаті чого створив відео з восьми частин під назвою: ІНФОРМАЦІЯ_2 , які надалі були опубліковано Информационным агентством Новороссия на загальнодоступних Інтернет-ресурсах, а також під псевдонімом ОСОБА_11 для ознайомлення широкого кола осіб розмістив на загальнодоступних Інтернет-ресурсах статті з~восьми частин під назвою ІНФОРМАЦІЯ_2 .

При цьому наповненням зазначених статей стали не лише мовні знаки, а й фотоматеріали із зображенням членів незаконного збройного формування Восток , які ОСОБА_6 відзняв 20 вересня 2015 року на позиціях вказаного формування.

Крім того, ОСОБА_6 у період із 22 вересня 2015 року по 28 січня 2016 року, виконуючи завдання Комітету соціальних комунікацій при народній раді ДНР , для ознайомлення широкого кола осіб під псевдонімом ОСОБА_11 написав та розмістив на загальнодоступних антиукраїнських Інтернет-ресурсах статті інформаційно-аналітичного характеру.

Також ОСОБА_6 у період із 20 вересня по 30 жовтня 2015 року здійснив обробку, монтаж, стенографування та корегування матеріалу, відзнятого ним 20 вересня 2015 року на позиціях незаконного збройного формування полку Восток , у~~результаті чого створив відео під назвою И воздастся каждому по делам его , яке надалі було опубліковано на загальнодоступному Інтернет-ресурсі YouTube .

Такі дії ОСОБА_6 орган досудового розслідування кваліфікував як злочин, передбачений ч. 1 ст. 258-3 КК України, а саме інше сприяння діяльності терористичної організації.

В результаті розгляду кримінального провадження місцевий суд з урахуванням сукупності досліджених у судовому засіданні доказів дійшов висновку, що сторона обвинувачення не довела того, що в діях ОСОБА_6 є склад злочинів, передбачених ч. 2 ст. 110 та ч. 1 ст. 258-3 КК України, а тому виправдав останнього на~підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України.

Не погоджуючись із виправдувальним вироком, прокурор, який брав участь у~розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, оскаржив його до~апеляційного суду.

Запорізький апеляційний суд ухвалою від 27 червня 2019 року залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати постановлені у кримінальному провадженні судові рішення щодо ОСОБА_6 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор вказує на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, наводить доводи стосовно передчасності висновку місцевого суду про те, що досліджені в судовому засіданні докази не~доводять винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому злочинів.

Суть доводів прокурора зводиться до того, що суд першої інстанції поверхнево дослідив надані стороною обвинувачення докази, які підтверджували факти вчинення ОСОБА_6 злочинів, передбачених ч. 2 ст. 110 та ч. 1 ст. 258-3 КК України.

Крім того, прокурор указує на обставини в суді першої інстанції, що викликали сумніви у неупередженості колегії суддів, яка розглядала провадження щодо ОСОБА_6 , та виключали їх участь у розгляді цього провадження, у зв`язку з чим прокурор у порядку ст. 75 КПК України заявив клопотання про відвід колегії суддів у повному складі, однак згідно з ухвалою цього суду вказане клопотання було необґрунтовано залишено без задоволення.

Також прокурор зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у~~задоволенні його клопотання про зміну пред`явленого ОСОБА_6 обвинувачення, у зв`язку з чим суд порушив вимоги статей 338, 341 КПК України.

Апеляційний суд, як вважає прокурор, формально зазначивши у своєму рішенні доводи, викладені в апеляційній скарзі сторони обвинувачення, про наявність у~~діях ОСОБА_6 складу інкримінованих йому злочинів, усупереч вимогам ст.~~404, ч. 2 ст. 419 КПК України належним чином їх не перевірив і не навів належних мотивів для їх спростування.

У запереченні на касаційну скаргу прокурора виправданий ОСОБА_6 та його захисники ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, просять залишити постановлені у кримінальному провадженні судові рішення без зміни, а касаційну скаргу прокурора без задоволення.

Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції

Прокурор, висловивши свої доводи, просила касаційну скаргу задовольнити частково, постановлену у кримінальному провадженні ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Захисники ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , а також виправданий ОСОБА_6 , посилаючись на безпідставність доводів прокурора, кожен окремо просили касаційну скаргу останнього залишити без задоволення, а постановлені у~кримінальному провадженні судові рішення без зміни.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Тобто при касаційному розгляді кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення злочину, встановлених судом.

Частинами 1, 2 ст. 2 КК України передбачено, що підставою для кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. Особа вважається невинуватою у~~вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її винуватості не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

За ч. 2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у~~вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватості особи поза розумним сумнівом.

Згідно з положеннями ч. 4 вказаної статті усі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на користь такої особи.

При цьому, як передбачає ч. 6 ст. 22 цього Кодексу, суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

У Рішенні від 6 грудня 1998 року Барбера, Мессегуе і Джабардо проти Іспанії Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб під час виконання своїх обов`язків судді не~~розпочинали розгляду справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться у вину; обов`язок доказування покладено на сторону обвинувачення.

Отже, суд може постановити обвинувальний вирок лише в тому випадку, коли винуватість обвинуваченої особи доведено поза розумним сумнівом.

Згідно з ч. 1 ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених ст.~~91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених ч. 2 цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та в установлених цим Кодексом випадках на потерпілого. Тобто тягар доведення винуватості обвинуваченого покладено на~сторону обвинувачення.

Відповідно до ч. 1 ст. 373 КПК України суд ухвалює виправдувальний вирок у разі, якщо не доведено, що: було вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим; у~діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 цього Кодексу мотивувальна частина виправдувального вироку має містити підстави для виправдання обвинуваченого та мотиви, виходячи з яких, суд відкидає докази обвинувачення.

За ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та~~вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з~~нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та~~оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, тобто з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

У встановленому законом порядку місцевий суд дослідив зібрані під час досудового розслідування та надані стороною обвинувачення докази, на підставі яких ОСОБА_6 було пред`явлено обвинувачення, навів їх детальний аналіз і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку.

Виправдовуючи ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 110 та ч. 1 ст. 258-3 КК України, місцевий суд зазначив, що сторона обвинувачення не довела, що в діях ОСОБА_6 є~склад кримінального правопорушення, а тому виправдав останнього за вказаною нормою кримінального закону на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України.

Вивчивши матеріали провадження та проаналізувавши зібрані у справі докази, колегія суддів погоджується з висновком районного суду.

Так, виходячи з положень ч. 2 ст. 110 КК України суб`єктивна сторона злочину, передбаченого цими нормами кримінального закону, характеризується наявністю прямого умислу у винної особи, тобто суб`єкт має чітко усвідомлювати й~~достовірно знати, що його дії направлено на зміну меж території або державного кордону України всупереч порядку, визначеному Конституцією України.

При цьому, як було встановлено в ході судового розгляду провадження, воно не~~містить доказів, які би підтверджували наявність у ОСОБА_6 прямого умислу на вчинення дій з метою зміни меж території або державного кордону України, як і наявність кваліфікуючої ознаки, передбаченої ч. 2 ст. 110 КК України, а~саме вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в основу обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні умисних дій з метою зміни меж території або державного кордону України задля порушення порядку, встановленого Конституцією України, за попередньою змовою групою осіб органи досудового розслідування поклали дані, що містяться у протоколах проведення слідчих та процесуальних дій, у~висновках судово-лінгвістичних (сематико-текстуальних) експертиз писемного мовлення від 08 вересня 2017 року ~11069/16347-16350, від 12 жовтня 2017 року ~16381-16385 та від 18 жовтня 2017 року ~16386-16390.

При цьому з указаних висновків експертів вбачається, що у тексті репосту та~~у~~текстах статей написання яких інкриміновано ОСОБА_6 згідно з~обвинувальним актом, містяться висловлення у формі фактичних тверджень, у~~яких ідеться про територіальні зміни, які викладено з елементами оціночного судження та є~~цитатами з~~інших джерел, використаних ОСОБА_6 для висловлення власного погляду на~~події суспільно-політичного життя країни.

Разом із цим, відповідно до змісту цих висновків у зазначених текстах відсутні висловлювання, в яких містяться заклики до~~зміни меж території або державного кордону України всупереч порядку, встановленому Конституцією України.

Вказані обставини свідчать про те, що у діях ОСОБА_6 відсутні ознаки об`єктивної сторони злочину, передбаченого за ч. 2 ст. 110 КК України.

Крім того, місцевий суд урахував, що в матеріалах провадження відсутні докази, які би підтверджували викладені в обвинувальному акті обставини про те, що між ОСОБА_6 та іншими особами дійсно відбулися певні домовленості, метою яких була зміна меж території або державного кордону України всупереч порядку, встановленому Основним Законом України, що зазначені особи, з~~якими нібито змовлявся ОСОБА_6 , є учасниками терористичної організації, а також відсутнє обґрунтування того, у чому полягав зміст цієї змови, зокрема щодо обсягу дій ОСОБА_6 .

Що стосується доводів прокурора про участь ОСОБА_6 у забезпеченні проведення незаконного референдуму з питання проголошення незалежності ДНР 11 травня 2014 року, то колегія суддів касаційного суду дійшла такого висновку.

З матеріалів провадження вбачається, що суд першої інстанції дослідив докази, надані стороною обвинувачення для підтвердження вищевказаного факту, а саме Удостоверение наблюдателя ~59 Референдум в Донецкой области 11 мая 2014 года , а також ~фотофайли на яких був зображений ОСОБА_6 з~невстановленими особами.

Разом із цим, місцевий суд установив, що зазначенні докази не підтверджують офіційного статусу саме ОСОБА_6 як спостерігача на конкретно визначеній виборчій дільниці, оскільки вказаний речовий доказ, а саме Удостоверение наблюдателя ~59 Референдум в Донецкой области 11 мая 2014 года , містить лише прізвище ОСОБА_12 , печатку з посиланням на район м.~Донецька та підпис невідомої особи, без зазначення повних анкетних даних та фотокартки його носія, що не дає можливості однозначно ідентифікувати особу, якій він належить. Також досліджені фотофайли містять зображення ОСОБА_6 з~~невстановленими особами, які мають на одязі лише елементи у виді картки (бейджі), з яких не~вбачається жодної інформації.

Жодних інших доказів на підтвердження офіційного статусу саме ОСОБА_6 , як~спостерігача на виборчій дільниці матеріали провадження не містять.

Крім того, місцевий суд дійшов висновку, що навіть якщо факт участі ОСОБА_6 у статусі спостерігача під час проведення так званого Референдуму мав місце, то~~~виходячи з терміну спостерігач є очевидним, що спостерігачем є особа, стороння щодо подій, яка не впливає на їх перебіг та результат, позбавлена можливості подавати свої пропозиції, не вступає у взаємодію з тим, за чим спостерігає, тому ~ці дії за умови їх доведення стороною обвинувачення під час судового розслідування не охоплюються диспозицією ст. 110 КК України, що~характеризується прямим умислом та спеціальною метою, а саме зміни меж території або державного кордону України, з чим погоджується і колегія суддів касаційного суду.

Таким чином, місцевий суд, урахувавши вищенаведене, обґрунтовано виправдав ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 110 КК України на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України.

Що стосується висновків місцевого суду про виправдання ОСОБА_6 за ч. 1 ст.~258-3 КК України, а саме в іншому сприянні діяльності терористичної організації, то колегія суддів касаційного суду дійшла такого висновку.

Частиною 1 ст. 258-3 КК України передбачено відповідальність за створення терористичної групи чи терористичної організації, керівництво такою групою чи~~організацією або участь у ній, а також організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації.

Статтею 15 Основного Закону України передбачено, що суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов`язкова, цензуру заборонено. Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією та іншими законами України.

Відповідно до ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежено законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для~охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для~підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Як убачається з матеріалів провадження, орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_6 у тому, що він, маючи умисел на сприяння злочинній діяльності терористичної організації ДНР щодо дестабілізації суспільно-політичної обстановки та втрати авторитету органів державної влади України, працюючи з 18 серпня 2015 року журналістом журналістського відділу Комітету соціальних комунікацій при народній раді ДНР , шляхом надання послуг на~~виконання його завдання вчинив дії, які суперечать інтересам національної безпеки та територіальної цілісності.

Суд першої інстанції, дослідивши наявні у матеріалах кримінального провадження докази, належно оцінивши їх у сукупності та кожен окремо з точки зору допустимості й достатності, дійшов висновку, що вони не містять даних, які би підтверджували викладені в обвинувальному акті обставини про те, що установа, а~саме Комітет соціальних комунікацій при народній раді ДНР , була створена та~~~функціонувала у зазначений стороною обвинувачення період, а також про те, що ОСОБА_6 у будь-який спосіб звертався до цієї установи з питань працевлаштування або інших видів співпраці і що така співпраця відбувалася.

Колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками місцевого суду, що вказані обставини свідчать про недоведеність факту вчинення ОСОБА_6 інкримінованих йому за змістом обвинувачення умисних дій, передбачених ч. 1 ст.~258-3 КК України, саме за завданням від указаної установи та зі злочинною метою сприяти злочинній діяльності ДНР .

Крім того, місцевий суд, дослідивши інші наявні у матеріалах кримінального провадження докази, врахував, що створені ОСОБА_6 та інкриміновані за~~змістом обвинувачення об`єкти писемного мовлення та відеофайли за своїм змістом не загрожували інтересам національної безпеки, територіальній цілісності або громадському порядку, оскільки вони не містили пропаганди існування або закликів до підтримки керівництва ДНР , закликів до вбивств, вчинення інших дій, що підпадають під визначення термінів тероризм та терористична діяльність , зазначених у Законі України Про боротьбу з~тероризмом .

Також місцевий суд урахував, що об`єкти писемного мовлення та відеофайли автором яких є ОСОБА_6 і створення яких йому інкримінується за~~~обвинуваченням, не підпадали під обмеження передбачені у ч. 3 ст. 34 Конституції України.

Таким чином, колегія суддів касаційного суду вважає, що матеріали провадження не містять даних, які би свідчили про те, що в діях ОСОБА_6 містилися ознаки співпраці з терористичною організацією в тому виді, в якому це йому ставилось у~~провину стороною обвинувачення, а також не містять даних про терористичну спрямованість у створенні ним об`єктів писемного мовлення та відеоматеріалів у~сенсі Закону України Про боротьбу з тероризмом та Європейської конвенції про боротьбу з тероризмом.

Місцевий суд, урахувавши вищенаведене, а також проаналізувавши положення статей 15, 34 Конституції України, Законів України Про інформацію , Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні , Про телебачення і радіомовлення , статті 10 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (свобода вираження поглядів), дійшов обґрунтованого висновку, що~~сторона обвинувачення не~~довела наявності в діях ОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст.~258-3 КК України.

Доводи прокурора, наведені в касаційній скарзі, про необґрунтоване залишення місцевим судом його клопотання про відвід колегії суддів у провадженні щодо ОСОБА_6 , є безпідставними.

Як убачається з матеріалів провадження, 25 жовтня 2018 року колегія суддів Шевченківського районного суду м.~Запоріжжя у складі головуючого судді ОСОБА_13 , суддів ОСОБА_14 та ОСОБА_15 винесла ухвалу про звільнення ОСОБА_6 з-під варти та залишення без задоволення клопотання прокурора щодо продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 на 60 діб.

Надалі 30 жовтня 2018 року, на адресу Шевченківського районного суду в~~порядку ст. 75 КПК України надійшла заява прокурора про відвід вищезазначеної колегії суддів у зв`язку з тим, що у сторони обвинувачення виник сумнів у~~неупередженості цих суддів під час розгляду вказаного провадження. Цей сумнів прокурор обґрунтовував незгодою з прийняттям процесуального рішення про відмову в задоволенні його клопотання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 .

Разом із цим, Шевченківський районний суд м.~Запоріжжя ухвалою від 30 жовтня 2018 року відмовив у задоволенні заяви прокурора про відвід колегії суддів у~~кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 , оскільки підстав для відводу суддів, визначених заявником, не було.

Такі висновки суду є достатньо мотивованими і ґрунтуються на вимогах наведених у ч. 1 ст. 75 КПК України.

Що стосується доводів прокурора про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у~~задоволені його клопотання про зміну пред`явленого ОСОБА_6 обвинувачення, у зв`язку з чим порушив вимоги статей 338, 341 КПК України, то~колегія суддів касаційної інстанції дійшла такого висновку.

Відповідно до вимог частин 1 та 2 ст. 338 КПК України з метою зміни правової кваліфікації та/або обсягу обвинувачення прокурор має право змінити обвинувачення, якщо під час судового розгляду встановлено нові фактичні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа. Дійшовши до переконання, що обвинувачення потрібно змінити, прокурор після виконання вимог~ст. 341 ~цього Кодексу складає обвинувальний акт, у~якому формулює змінене обвинувачення та викладає обґрунтування прийнятого рішення.

Частиною 1 ст. 341 КПК України передбачено, що якщо в результаті судового розгляду прокурор, крім як у випадку, коли ним є Генеральний прокурор, дійде переконання, що необхідно відмовитися від підтримання державного обвинувачення, змінити його, висунути додаткове обвинувачення або розпочати провадження щодо юридичної особи, він повинен погодити відповідні процесуальні документи з прокурором вищого рівня. Суд за клопотанням прокурора відкладає судове засідання та надає прокурору час для складення та погодження відповідних процесуальних документів.

Як убачається з матеріалів провадження, 06 березня 2019 року під час розгляду провадження місцевим судом сторона обвинувачення в порядку статей 338, 341 КПК України заявила клопотання про оголошення перерви для надання учасникам судового провадження тексту зміненого обвинувачення, пред`явленого ОСОБА_6 . Ураховуючи вказане клопотання, місцевий суд оголосив перерву на~час, який зазначив прокурор.

Цього ж дня після продовження судового розгляду прокурор не надав зміненого обвинувального акта і повідомив, що цього акта керівництво не погодило. Надалі місцевий суд, урахувавши, що зміна обвинувачення не відбулася, з`ясувавши думку учасників судового провадження, закінчив судове слідство та перейшов до~судових дебатів.

Враховуючи наведене, колегія суддів касаційного суду вважає, що стороні обвинувачення надавалась можливість реалізувати її право, передбачене статтями~~338, 341 КПК України, однак прокурор цим правом не скористався, не виконав жодних дій, які би свідчили про дійсний намір змінити обвинувачення, ~пред`явлене ОСОБА_6 , а тому доводи прокурора про порушення місцевим судом вимог вищевказаних статей цього Кодексу є безпідставними.

Крім того, апеляційний суд, перевіряючи апеляційну скаргу сторони обвинувачення, врахував, що посилання в апеляційній скарзі на порушення місцевим судом вимог статей 338, 341 КПК України є формальними, оскільки прокурор не навів у своїй скарзі нових обставин, які було встановлено під час судового розгляду та які відповідно до ч. 1 ст. 338 цього Кодексу могли бути підставою для зміни обвинувачення.

Безпідставними виявились і доводи прокурора про порушення місцевим судом вимог ст. 363 КПК України, яке проявилося в тому, що цей суд, не з`ясувавши думки прокурора щодо продовження судового слідства, перейшов до судових дебатів. Як~убачається з журналу судового засідання від 06 березня 2019 року, питання про призначення судових дебатів ставилося судом декілька разів. Прокурор у~~передостанній раз, після того, як сторона захисту висловила свою позицію, ще~~раз заявив клопотання про оголошення перерви для підготування і вручення учасникам провадження тексту зміненого обвинувального акта, а потім самостійно залишив залу судового засідання і повернувся вже після того, як місцевий суд прийняв рішення про перехід до судових дебатів.

Що стосується доводів у касаційній скарзі прокурора про порушення апеляційним судом вимог статей 404, 419 КПК України в частині необхідності повторного дослідження доказів, то вони є безпідставними.

Статтею 419 цього Кодексу передбачено, що в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено мотиви, з яких цей суд виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушенням, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Матеріали кримінального провадження свідчать про те, що апеляційний суд при розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_6 належним чином виконав вищевказані вимоги кримінального процесуального закону.

В суді апеляційної інстанції прокурор не довів, що докази, які він повторно просив дослідити, досліджено не повністю або з порушенням, тому апеляційний суд обґрунтовано відмовив у дослідженні цих доказів.

Переглянувши вирок місцевого суду в апеляційному порядку, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що в діях ОСОБА_6 відсутній склад злочинів, передбачених ч. 2 ст. 110 та ч. 1 ст. 258-3 КК України, і~~залишив вирок без зміни. При цьому суд апеляційної інстанції, відмовляючи в~~задоволенні апеляційної скарги прокурора, в ухвалі навів докладні мотиви прийнятого рішення та підстави, на яких апеляційну скаргу визнав необґрунтованою. Ухвала апеляційного суду є належним чином вмотивованою та~відповідає вимогам ст.~419~КПК України.

З матеріалів провадження вбачається, що суди першої та апеляційної інстанцій дотримались вимог статей 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків. Сторонам було забезпечено рівні права та свободи у наданні речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також у реалізації інших процесуальних прав, передбачених КПК України.

Наведені в касаційній скарзі прокурора мотиви не спростовують правильності висновків, викладених у судових рішеннях, і не містять переконливих доводів, які би дозволили Верховному Суду дійти висновку, що рішення були постановлені з~~~істотними порушеннями норм права, які можуть поставити під сумнів їх~законність.

Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374, 419 КПК України, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися при їх постановленні.

З огляду на те, що колегія суддів касаційного суду не встановила істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, ~підстав для задоволення касаційної скарги прокурора вона не вбачає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Шевченківського районного суду м.~Запоріжжя від 27 березня 2019 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від~27~червня 2019 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у~розгляді кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій, без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є~остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

~

ОСОБА_1 ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ~~ ~~~~~~~~ ОСОБА_16 ~ ~~~~~~~~ ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ОСОБА_3 ~