Постанова у справі № 702/142/17

Постанова

Іменем України

11 грудня 2019 року

м. Київ

справа 702/142/17

провадження 61-26781св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Фермерське господарство Матвіїха , державний реєстратор Монастирищенської районної державної адміністрації Черкаської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Фермерського господарства Матвіїха на рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 04 грудня 2017 року у складі судді Чорненької Д. С. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 13 березня 2018 рокуу складі колегії суддів: Пономаренка В. В., Сіренка Ю. В., Ювшина В. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фермерського господарства Матвіїха (далі - ФГ Матвіїха ), третя особа - державний реєстратор Монастирищенської районної державної адміністрації Черкаської області, про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та зобов`язання вчинити дії, посилаючись на те, що згідно з державним актом на право приватної власності на землю від 10 жовтня 2001 року серії ЧР 12-15-10204 йому належить земельна ділянка площею 2,736 га, а згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 15 червня 2010 року серії ЯИ 298280 - земельна ділянка площею 2,6594 га, які розташовані на території Леськівської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області. У вересні 2009 року він нібито уклав з ФГ Матвіїха договори оренди вищевказаних земельних ділянок, але орендар не надав йому примірники договорів оренди землі. У грудні 2016 року він звернувся за юридичною допомогою щодо можливості дострокового розірвання договорів оренди землі та дізнався, що вони є недійсними, так як він особисто їх не підписував. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати недійсними договори оренди землі, укладені у вересні 2009 року між ним та ФГ Матвіїха щодо вищевказаних земельних ділянок, зобов`язати державного реєстратора Монастирищенської районної державної адміністрації Черкаської області скасувати державну реєстрацію зазначених договорів оренди землі та стягнути судові витрати.

В запереченні на позовну заяву ФГ Матвіїха зазначило, що примірники договорів оренди землі після їх державної реєстрації надано всім орендодавцям, які передали свої земельні ділянки йому в оренду. 12 жовтня 2009 року між ним та ОСОБА_1 було укладено два договори оренди землі, згідно з якими позивач передав в оренду земельні ділянки площею 2,7359 га та 2,6594 га. Вказані договори зареєстровані у Монастирищенському районному відділі Черкаської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру , про що в державному реєстрі вчинено запаси від 10 грудня 2010 року за 041079100201 та від 20 грудня 2010 року за 041079100266. Позивач не надав доказів на підтвердження своїх доводів про те, що підписи в договорах оренди земельних ділянок виконані не ним. У грудні 2016 року ОСОБА_1 змінив свої наміри щодо здачі в оренду земельних ділянок не самостійно, а внаслідок недобросовісної конкуренції та обіцянок з боку Товариства з обмеженою відповідальністю Атлантик Терра (далі - ТОВ Атлантик Терра ). Такий висновок підтверджується тим, що позовну заяву від імені ОСОБА_1 подала представник ОСОБА_2 , яка є юрисконсультом ТОВ Атлантик Терра і зверталася до нього з листом від 15 лютого 2017 року, в якому безпідставно вимагала передати ТОВ Атлантик Терра земельні ділянки загальною площею 20,8 га. Протягом 2010-2016 років ОСОБА_1 отримував від нього орендну плату і не звертався до орендаря чи до правоохоронних органів з будь-якими запереченнями, зауваженнями, претензіями, заявами, скаргами щодо використання його земельних ділянок. Також воно подало заяву про застосування позовної давності до вимог ОСОБА_1 , в якій посилалося на те, що орендодавець знав про укладені ним договори оренди землі з часу їх укладення 12 жовтня 2009 року, тому позовна давність спливла 12 жовтня 2012 року.

Ухвалою Монастирищенського районного суду Черкаської області від 28 листопада 2017 року до участі у справі як співвідповідача залучено державного реєстратора Монастирищенської районної державної адміністрації.

Рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 04 грудня 2017 року позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі, укладений між ОСОБА_1 та ФГ Матвіїха , зареєстрований у Монастирищенському районному відділі Черкаської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру , площею 2,7359 га, про що в державному реєстрі земель вчинено запис від 10 грудня 2010 року за 041079100201. Визнано недійсним договір оренди землі, укладений між ОСОБА_1 та ФГ Матвіїха , зареєстрований у Монастирищенському районному відділі Черкаської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру , площею 2,7061 га, про що в державному реєстрі земель вчинено запис від 20 грудня 2010 року за 041079100266. Зобов`язано державного реєстратора Монастирищенської районної державної адміністрації Черкаської області скасувати державну реєстрацію договору оренди, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ Матвіїха , площею 2,7359 га, який зареєстрований у Монастирищенському районному відділі Черкаської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру , про що в державному реєстрі земель вчинено запис від 10 грудня 2010 року за 041079100201. Зобов`язано державного реєстратора Монастирищенської районної державної адміністрації Черкаської області скасувати державну реєстрацію договору оренди, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ Матвіїха , який зареєстрований у Монастирищенському районному відділі Черкаської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру , площею 2,7061 га, про що в державному реєстрі земель вчинено запис від 20 грудня 2010 року за 041079100266. Стягнуто з ФГ Матвіїха на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 7 366,40 грн.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що підписи в оспорюваних договорах оренди землі виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою, що свідчить про відсутність волевиявлення позивача на їх укладення. Позовні вимоги про визнання договорів оренди землі недійсними підлягають задоволенню відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки при укладені зазначених правочинів не дотримано вимог частин другої-третьої статті 203 ЦК України. Факт отримання позивачем орендної плати за користування землею не підтверджує тих обставин, що він погодився з умовами укладеного раніше договору, оскільки отримання орендної плати відбувалося після укладення договору і не може впливати на подію, яка мала місце раніше, та підтвердити наявність волевиявлення на укладення договору в минулому. Позивач дізнався про наявність підпису в договорах та їх реєстрацію в листопаді 2016 року, тому заява відповідача про застосування позовної давності не підлягає задоволенню. Позовні вимоги про зобов`язання державного реєстратора Монастирищенської районної державної адміністрації Черкаської області скасувати державну реєстрацію договорів оренди землі є похідними від вимог про визнання договорів оренди недійсними, тому позов у цій частині також підлягає задоволенню.

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 13 березня 2018 року апеляційну скаргу ФГ Матвіїха залишено без задоволення, рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 04 грудня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У квітні 2018 року ФГ Матвіїха подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 04 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 13 березня 2018 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неповно з`ясували обставини справи і не звернули уваги на те, що протягом 2009-2016 років сторони виконували всі істотні умови договорів, ОСОБА_1 систематично отримував орендну плату і не оспорював законності використання земельних ділянок орендарем. Відмовляючи в задоволенні заяви про застосування позовної давності, суди виходили лише з пояснень позивача про те, що він дізнався про наявність оскаржуваних договорів у листопаді 2016 року, проте не з`ясували, коли ОСОБА_1 довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позивач знав про існування договорів оренди землі з часу їх укладення у 2009 році, однак звернувся до суду зі спливом позовної давності, тому висновки суду першої інстанції, з якими погодився апеляційний суд, про задоволення позову, є помилковими. Крім цього, 02 лютого 2018 року ФГ Матвіїха подало до апеляційного суду письмове клопотання про долучення до матеріалів справи нового доказу - витягу з журналу реєстрації та видачі договорів, однак зазначене клопотання не розглянуто і висновків щодо прийняття чи відхилення цього доказу в постанові апеляційного суду не зазначено.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі, витребувано її матеріали з Монастирищенського районного суду Черкаської області та зупинено дію рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 04 грудня 2017 року до закінчення касаційного провадження у справі.

09 липня 2018 року справа 702/142/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом частин першої-п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України Про оренду землі (далі - Закон 161-XIV).

Відповідно до статті 13 Закону 161-XIV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина перша статті 16 Закону 161-XIV).

Відповідно пункту 2 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою.

Частиною першою статті 14 Закону 161-XIV передбачено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Згідно з частиною другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За положеннями статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Судами встановлено, що згідно з державним актом на право приватної власності на землю від 10 жовтня 2001 року серії ЧР 12-15-10204 ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 2,736 га, а згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 15 червня 2010 року серії ЯИ 298280 - земельна ділянка площею 2,6594 га, які розташовані на території Леськівської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області.

За договором оренди землі від 12 жовтня 2009 року, в якому зазначено, що він підписаний ОСОБА_1 та ФГ Матвіїха в особі голови Горбатюка В. П., ОСОБА_1 передав у строкове платне користування ФГ Матвіїха земельну ділянку площею 2,7359 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах Леськівської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області. Цей договір зареєстровано в Монастирищенському районному відділі Черкаської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру , про що в державному реєстрі земель вчинено запис від 10 грудня 2010 року за 041079100201.

За договором оренди землі від 12 жовтня 2009 року, в якому зазначено, що він підписаний ОСОБА_1 та ФГ Матвіїха в особі голови Горбатюка В. П., ОСОБА_1 передав у строкове платне користування ФГ Матвіїха земельну ділянку площею 2,6594 га, яка розташована в межах Леськівської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області. Цей договір зареєстровано в Монастирищенському районному відділі Черкаської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру , про що в державному реєстрі земель вчинено запис від 20 грудня 2010 року за 041079100266.

Згідно з висновком експертів за результатами проведення комплексної судово-технічної експертизи документів та судово-почеркознавчої експертизи 700/1192/17-23, складеним 23 жовтня 2017 року Черкаським відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, підпис від імені ОСОБА_1 в графі Підпис сторін Орендодавець договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ Матвіїха , який міститься в матеріалах реєстраційної справи з кадастровим 7123484000:03:001:0385, зареєстрованого 20 грудня 2010 року за 041079100266, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_1 в графі Підпис сторін Орендодавець договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ Матвіїха , який міститься в матеріалах реєстраційної справи з кадастровим 7123484000:03:001:0362, зареєстрованого 10 грудня 2010 року за 041079100201, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що оспорювані договори підписані не ОСОБА_1 , а іншою особою, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано виходили з того, що волевиявлення ОСОБА_1 на вчинення зазначених правочинів було відсутнє, тому дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для визнання цих правочинів недійсними відповідно до частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України.

Посилання заявника на те, що протягом 2009-2016 років сторони виконували всі істотні умови договорів, ОСОБА_1 систематично отримував орендну плату і не оспорював законності використання земельних ділянок орендарем, не спростовують факт відсутності вільного волевиявлення позивача на укладання оспорюваних договорів на умовах, що в них викладені.

Разом з тим щодо застосування судами положень цивільного законодавства, якими врегульовано питання позовної давності, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

При цьому позивач повинен довести той факт, що він не міг довідатися про порушення свого цивільного права, а відповідач, навпаки, що інформацію щодо порушеного права позивач мав можливість отримати раніше.

Факт отримання орендної плати не є визначальним при обчисленні позовної давності, якщо особа, права якої порушено, вважала, що правовідносини виникли з інших підстав.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі 6-48цс15.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 листопада 2018 року у справі 575/476/16-ц (провадження 14-306цс18) не знайшла підстав для відступу від такого правового висновку.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції до ухвалення рішення 11 листопада 2017 року ФГ Матвіїха подало заяву про застосування позовної давності, в якій посилалося на те, що ОСОБА_1 знав про укладені ним договори оренди землі з часу їх укладення, а саме з 12 жовтня 2009 року, тому позовна давність спливла 12 жовтня 2012 року.

Оскільки підставами позову ОСОБА_1 було непідписання спірних договорів оренди землі, що свідчить про відсутність волевиявлення на укладення договорів на вказаних у них умовах, то для правильного вирішення справи, зокрема в частині висновків щодо початку перебігу позовної давності важливим є з`ясування моменту, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права. За вказаних обставин, враховуючи, що ОСОБА_1 не підписував договори, які він просить визнати недійсними, визначальним є саме момент, коли він довідався або міг довідатися про існування цих договорів та про їх зміст.

Відмовляючи в задоволенні заяви відповідача про застосування позовної давності, місцевий суд виходив з того, що подані ФГ Матвіїха документи не спростовують пояснень позивача про те, що йому стало відомо про наявність підпису в договорах та їх реєстрацію лише в листопаді 2016 року.

В апеляційній скарзі ФГ Матвіїха посилалося, зокрема на те, що місцевий суд безпідставно не застосував позовну давність.

При цьому 12 лютого 2018 року ФГ Матвіїха подало до апеляційного суду письмове клопотання про прийняття та дослідження нових доказів, а саме витягів з журналу реєстрації та видачі договорів. Клопотання мотивоване тим, що вказані докази підтверджують факт отримання ОСОБА_1 оскаржуваних договорів 05 вересня 2012 року і з того часу йому було відомо про їх наявність, дати їх укладення та державної реєстрації, всі істотні умови, а також про те, чи його підписи містяться в договорах. Неможливість подання вказаних доказів до суду першої інстанції ФГ Матвіїха обґрунтовувало тим, що журнал реєстрації та видачі договорів вважався втраченим з другого півріччя 2014 року, а виявлений на початку січня 2018 року.

За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, наприклад, якщо новий доказ з`явився після розгляду справи судом першої інстанції або раніше був недоступний заявнику. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і про відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні по суті спору.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд належним чином не обґрунтував своїх висновків та не спростував доводів відповідача про безпідставне незастосування місцевим судом позовної давності та про те, що позивач не надав доказів на підтвердження своїх пояснень щодо початку перебігу позовної давності і знав про укладені ним договори оренди землі з часу їх укладення.

Крім цього, апеляційний суд помилково не розглянув клопотання ФГ Матвіїха про прийняття та дослідження нового доказу, не навів висновків щодо прийняття чи відхилення зазначеного доказу.

Таким чином, апеляційний суд не встановив повністю фактичних обставин справи, від яких залежить правильне вирішення спору, не перевірив доводів та не дослідив належним чином наданих сторонами доказів і дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності як підстави відмови в задоволенні позову.

В силу вищенаведених положень статті 400 ЦПК України у Верховного Суду відсутні процесуальні можливості з`ясувати дійсні обставини справи, що перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове рішення в цій справі.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі Кузнєцов та інші проти Російської Федерації зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах Серявін та інші проти України , Проніна проти України ) і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, апеляційний суд не здійснив належного правосуддя, в рішенні не виклав у достатній мірі мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді заслухані , тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах Мала проти України ; Суомінен проти Фінляндії ).

Згідно з пунктами 1, 2 частини третьої, частиною четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фермерського господарства Матвіїха задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Черкаської області від 13 березня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов

Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук

М. Ю. Тітов