Постанова у справі № 760/28001/14-ц

Постанова

Іменем України

12 грудня 2019 року

м. Київ

справа 760/28001/14-ц

провадження 61-19947св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач - комунальне підприємство Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Солом' янської районної в м. Києві державної адміністрації,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом ' янського районного суду м. Києва від 19 грудня 2016 року у складі судді Українця В. В. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 01 березня 2017 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Панченка М. М., Волошиної В. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2014 року комунальне підприємство Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Солом 'янської районної в м. Києві державної адміністрації (далі - КП Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Солом 'янської районної в м. Києві РДА) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовна заява обґрунтована тим, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 та користується наданими йому житлово-комунальними послугами.

Вказувало, що ОСОБА_1 не здійснює оплату за надані послуги у зв`язку з чим, починаючи з 01 лютого 2010 року по 01 листопада 2012 року утворилася заборгованість у розмірі 12 902 грн 27 коп., інфляційні втрати - 1233 грн 47 коп., три проценти річних - 865 грн 26 коп.

22 серпня 2013 року КП Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Солом ' янської районної в м. Києві РДА зверталось до Солом`янського районного суду м. Києва із заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги.

02 червня 2014 року за заявою ОСОБА_1 судовий наказ було скасовано, оскільки співвласниця квартири та боржниця ОСОБА_2 - померла.

Враховуючи вищевикладене КП Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Солом`янської районної в м. Києві РДА просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість по сплаті житлово-комунальних послуг за період з 01 лютого 2010 року по 01 листопада 2012 року у розмірі 12 902 грн 27 коп., інфляційні втрати - 1 233 грн 47 коп., три проценти річних - 865 грн 26 коп.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Солом' янського районного суду м. Києва від 19 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 01 березня 2017 року, позов КП Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Солом`янської районної в м. Києві РДА задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Солом`янської районної в м. Києві РДА заборгованість у розмірі 5 592 грн 33 коп., інфляційні втрати у розмірі 543 грн 76 коп., три проценти річних у розмірі 390 грн 29 коп.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 є споживачем комунальних послуг, які надає позивач, у зв' язку з неналежним виконанням обов 'язку щодо оплати комунальних послуг утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача. Разом із тим, враховуючи те, що відповідачем під час розгляду справи у суді першої інстанції зроблено заяву про застосування строків позовної давності, суд першої інстанції частково задовольнив позов та стягнув утворену заборгованість по оплаті житлово-комунальних послуг у межах строку позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та змінити рішення суду першої інстанції в частині розміру заборгованості, яка підлягає стягненню з нього.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2018 року справу передано Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ до Верховного Суду.

Відповідно до розпорядження в. о. керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 10 червня 2019 року 641/0/226-19 та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що у квартирі, в якій він зареєстрований, не проживав з 2001 року по січень 2014 року у зв 'язку з сімейними обставинами. Зазначає, що йому нараховувалась заборгованість за житлово-комунальні послуги у той період, коли він був відсутній в його квартирі. Вказує, що 28 листопада 2001 року направляв клопотання начальнику ЖЕК 501 з проханням зареєструвати його як особу, тимчасово відсутню за місцем постійного проживання, до часу вирішення виниклих у нього із дружиною питань.

Таким чином, вважає, що йому було нараховано заборгованість за неспожиті ним комунальні послуги. Розмір утвореної заборгованості комунальне підприємство не підтвердило належними доказами.

Відзиву на касаційну скаргу позивачем не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 28 травня 1996 року, виданого відділом приватизації Залізничної районної ради народних депутатів м. Києва, та свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 червня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко О. В. та зареєстрованого в реєстрі за 435.

Позивач посилається на те, що з лютого 2010 року по жовтень 2012 року внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань зі сплати експлуатаційних витрат та житлово-комунальних послуг утворилась заборгованість, яка з урахуванням індексу інфляції і трьох процентів річних складає 15 001 грн.

22 серпня 2013 року позивач подав до суду заяву про видачу судового наказу про стягнення з відповідача та ОСОБА_2 (співвласниці квартири) заборгованості.

26 серпня 2013 року Солом`янським районним судом м. Києва видано судовий наказ про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь КП Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Солом`янської районної в м. Києві РДАзаборгованості за житлово-комунальні послуги за період з 01 лютого 2010 року по 01 листопада 2012 року у розмірі 12 902 грн 27 коп. основного боргу, 1 233 грн 47 коп. індексу інфляції, 865 грн 26 коп. - три проценти річних та 114 грн 70 коп. судового збору

11 березня 2014 року ОСОБА_3 звернувся до відповідача з заявою, в якій повідомив про смерть ОСОБА_2

12 червня 2014 року ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва за заявою ОСОБА_1 зазначений наказ скасовано. Підставою для скасування судового наказу була смерть боржника - ОСОБА_2

З позовом у порядку позовного провадження в суд КП Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Солом`янської районної в м. Києві РДА звернулось 24 грудня 2014 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.

Встановлено й вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України с удове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Відповідно до статей 66, 67, 162 ЖК України за користування житловим приміщенням, що належить громадянинові на праві приватної власності, сплачується плата за утримання будинку, прибудинкової території та плата за спожиті комунальні послуги.

Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги визначено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

За таких обставин споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Пунктом 10 частини третьої статті 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги встановлена відповідальність за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені.

Згідно частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов ' язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положенням статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов 'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов' язання (неналежне виконання).

Згідно статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов 'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов' язання, на вимогу кредитора зобов 'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судами встановлено, що з позовом у порядку позовного провадження позивач звернувся у грудні 2014 року.

ОСОБА_1 під час розгляду справи у суді першої інстанції звернувся до суду із заявою про застосування строків позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною четвертою статті 261 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Положенням статті 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред 'явлення особою позову до одного чи кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Згідно частини першої статті 95 ЦПК України 2004 року судовий наказ є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.

Враховуючи те, що судовий захист права кредитора (виконавця послуг) на стягнення грошових коштів можна реалізувати у позовному провадженні та шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором (виконавцем послуг) заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг позовної давності.

З заявою про видачу судового наказу позивач звернувся 22 серпня 2013 року, а заборгованість заявлена ним до стягнення за період з 01 лютого 2010 року по 01 листопада 2012 року, тому з відповідача підлягає стягненню заборгованість починаючи з 22 серпня 2010 року по 01 листопада 2012 року.

Крім того, ОСОБА_1 посилався на те, що позивач пропустив строки пред'явлення вимог про стягнення заборгованості до нього як спадкоємця ОСОБА_2 .

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно частини другої, третьої статті 1281 ЦК України спадкоємці кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем майна незалежно від настання строку вимоги.

Частиною четвертою статті 1281 ЦК України передбачено, що кредитор спадкодавця, який не пред 'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою, третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Судами встановлено, що 24 січня 2014 року співвласниця 1/2 частини квартири - ОСОБА_2 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть.

11 березня 2014 року ОСОБА_3 звернувся до позивача із заявою, в якій повідомив про смерть ОСОБА_2 (т. 1, а. с.49-58).

Крім того, 05 лютого 2014 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравченко О. В. надіслала запити, зокрема, позивачу у справі, з повідомленням про смерть ОСОБА_2 (т. 1., а. с. 201). У свою чергу позивач у справі, виконуючи запит нотаріуса, надіслав за його вимогою відповідні документи.

З наведеного вбачається, що КП Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Солом' янської районної в м. Києві РДА про смерть ОСОБА_2 дізналось у лютому 2014 року, а з позовом до суду звернулось у грудні 2014 року, тобто строк пред 'явлення вимог кредитором до спадкоємця було пропущено.

Таким чином, задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, врахувавши положення статей 267, 1268, 1281 ЦК України, дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем доведено наявність правових підстав для стягнення утвореної заборгованості за житлово-комунальні послуги з ОСОБА_1 за період з 01 серпня 2010 року по жовтень 2012 року у розмірі 5 592 грн 33 коп., що становить половину від загальної суми заборгованості за вказаний період.

Крім того, врахувавши посилання позивача у позовній заяві на статтю 625 ЦК України, суди обґрунтовано стягнули з відповідача 3 % річних у розмірі 390 грн 29 коп. та інфляційні витрати у розмірі 543 грн 76 коп.

Щодо посилання заявника на те, що він не проживав у квартирі тривалий час, а отже не споживав надані позивачем послуги слід зазначити наступне.

Згідно пункту 6 частини першої статті 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги споживач має право, зокрема, на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї при відповідному документальному оформленні.

Відповідно до Порядку звільнення наймачів (власників) квартир (приватних будинків) та членів їх сімей за період їх тимчасової відсутності від оплати за комунальні послуги (гаряче та холодне водопостачання, водовідведення, газопостачання), затвердженого Київською міською радою 28 березня 2002 року за 409/1843, перерахунок за фактично надані житлово-комунальні послуги здійснюється за умови своєчасного подання в житлово-експлуатаційну організацію та в управління експлуатації газового господарства документів, що підтверджують факт відсутності одного або декількох членів сім`ї.

Разом з тим, ОСОБА_1 з вимогою здійснити перерахунок плати за житлово-комунальні послуги безпосередньо до позивача не звертався, а тому його твердження про те, що з 2001 року він житлово-комунальними послугами не користувалася є недоведеними та необґрунтованими.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Солом' янського районного суду м. Києва від 19 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 01 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян