Постанова у справі № 323/2127/16-ц

Постанова

Іменем України

30 жовтня 2019 року

м. Київ

справа 323/2127/16-ц

провадження 61-33689св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Яремка В. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідачі: Приватне акціонерне товариство Страхова компанія Оранта-Січ , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвоката Ілієнко Ірини Сергіївни на рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 06 жовтня 2016 року у складі судді Щербань Л. С. та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 15 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Полякової О. З., Спас О. В., Онищенка Е. А.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У червні 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом, який надалі уточнили, до Публічного акціонерного товариства Страхова компанія Оранта-Січ (далі - ПАТ СК Оранта-Січ ), правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство Страхова компанія Оранта-Січ (далі - ПрАТ СК Оранта-Січ ), ОСОБА_4 , про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Позов мотивовано тим, що 22 жовтня 2014 року ОСОБА_4 , який керував автомобілем Мерседес-Бенс 210 , державний номерний знак НОМЕР_1 , скоїв наїзд на велосипедиста ОСОБА_5 , в результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) ОСОБА_5 помер. Внаслідок вказаної пригоди позивачі понесли витрати, пов`язані з похованням постраждалої особи, у розмірі 28 330 грн, а також їм завдано моральну шкоду. Моральна шкода обґрунтовувалась тим, що позивачі та потерпілий є родичами та внаслідок смерті ОСОБА_5 їм завдано сильних душевних страждань, у зв`язку з чим просили стягнути з відповідачів кошти на відшкодування моральної шкоди, а саме з ПрАТ СК Оранта-Січ - 71 670 грн, з ОСОБА_4 - 78 330 грн.

Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 06 жовтня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ СК Оранта-Січ на користь позивачів по 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди кожному. У позові про відшкодування майнової шкоди відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що під час дослідження доказів, наданих позивачами на обґрунтування позовних вимог у частині розміру завданої майнової шкоди, встановлено, що позивачами надані ксерокопії договорів-замовлення, квитанцій до прибуткових касових ордерів, товарних та касових чеків, накладних, рахунків офіціанта. Указані докази суд не взяв до уваги, у зв`язку з чим у задоволенні частини позовних вимог з приводу відшкодування майнової шкоди позивачам відмовлено. Розмір відшкодування моральної шкоди обґрунтований тим, що факт загибелі чоловіка та батька позивачів внаслідок ДТП є чинником спричинення їм моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню. Ураховуючи вину потерпілого та відсутність вини відповідача ОСОБА_4 , суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення лише з ПрАТ СК Оранта-Січ по 5000 грн на користь кожного позивача на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 15 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 06 жовтня 2016 року в частині відмови у стягненні майнової шкоди скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ СК Оранта-Січ на користь ОСОБА_1 14 616 грн на відшкодування майнової шкоди. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги докази понесених витрат, наявні в матеріалах справи, та зробив неправильний висновок щодо відмови у задоволенні частини позовних вимог. У зв`язку з тим, що на момент настання ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 була застрахована у ПАТ СК Оранта-Січ відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, суд дійшов висновку, що страховик мав відшкодувати витрати на поховання потерпілої особи. В частині позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У квітні 2017 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвокат Ілієнко І. С. подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 06 жовтня 2016 року та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 15 лютого 2017 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 06 жовтня 2016 року та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 15 лютого 2017 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково застосували положення статті 1193 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), яка не підлягала застосуванню, оскільки відповідачі не надали суду доказів на підтвердження протиправної поведінки самого потерпілого. Перебування потерпілого у нетверезому стані не є прикладом грубої необережності, якщо при цьому не було порушення Правил дорожнього руху. Судами допущено помилку у зазначенні найменування відповідача.

У серпні 2017 року від ПрАТ СК Оранта на адресу суду надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких воно вказувало, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а тому просило залишити їх в силі.

У вересні 2017 року ОСОБА_4 на адресу суду надіслав заперечення на касаційну скаргу, в яких вказував на безпідставність та необґрунтованість касаційної скарги у зв`язку з чим просив залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 червня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За нормою статті 213 ЦПК України 2004 року, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України у вказаній редакції).

Зазначеним вимогам оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій у повній мірі не відповідають.

Судами встановлено, що 22 жовтня 2014 року ОСОБА_4 , керуючи автомобілем Мерседес-Бенс 210 , державний номерний знак НОМЕР_2 , здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_5 , який у результаті отриманих травм помер. За фактом ДТП СВ Оріхівського РВ ГУМВС України в Запорізькій області винесено постанову про закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю у діях водія ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України.

На момент настання ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 була застрахована у ПАТ СК Оранта-Січ за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (а.с. 38).

Згідно з висновком судової авто-технічної експертизи від 18 листопада 2014 року 750/14, яка проводилася у кримінальному провадженні, у діях водія автомобіля Мерседес- Бенц , реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_4 не вбачається невідповідності вимогам Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору могли б знаходитися у причинному зв`язку з даною пригодою. Водій ОСОБА_4 не мав технічної можливості запобігти наїзду на велосипедиста екстреним гальмуванням із зупинкою автомобіля до місця наїзду. Про це зазначено у постанові про закриття кримінального провадження (а.с. 13).

У зв`язку зі смертю потерпілого внаслідок ДТП позивачам завдано майнової та моральної шкоди. Майнова шкода полягає у витратах на організацію та здійснення поховання ОСОБА_5 . Моральну шкоду позивачі обґрунтовували тим, що є родичами загиблого, а отже, в результаті його смерті зазнали моральних страждань.

Відповідно до статті 1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати. Допомога на поховання, одержана фізичною особою, яка зробила ці витрати, до суми відшкодування шкоди не зараховується.

Відповідно до частини першої статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Страхове відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого в ДТП, а також особам, яким завдано шкоди смертю годувальника, та витрати на поховання, якщо смерть потерпілого настала в результаті страхового випадку, здійснюється у порядку, передбаченому параграфом 2 глави 82 ЦК України та Законом України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - Закон).

Закон регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, завданої життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 23 Закону передбачено, що шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок ДТП, є шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Відповідно до пункту 27.1 статті 27 Закону страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.

Страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку (пункт 27.4 Закону).

Крім того, пунктом 27.3 Закону визначено, що страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим).

Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, врахувавши неведені вище норми матеріального права, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що страховик у силу вимог статей 23, 27 Закону, статті 1201 ЦК України зобов`язаний відшкодувати витрати на поховання і спорудження надгробного пам`ятника, а також моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи.

Касаційна скарга фактично не містить доводів про неправильність судових рішень в частині відшкодування майнової шкоди.

Водночас заслуговують на увагу доводи заявників про неправильність оскаржуваних судових рішень у частині відмови у позові до відповідача ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до частини першої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

За змістом статті 1167 ЦК України, якщо моральної шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, така моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

При завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов`язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України). Під непереборною силою необхідно розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого необхідно розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).

Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1193 ЦК України).

Згідно з частиною четвертою статті 1193 ЦК України суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.

Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.

Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, пред`явлених до ОСОБА_4 , суди першої та апеляційної інстанцій посилались на відсутність вини водія ОСОБА_4 у вчиненні ДТП, а також на те, що потерпілий перебував у стані алкогольного сп`яніння, й з урахуванням вимог статті 27.3 Закону дійшли висновку про достатність страхового відшкодування у розмірі по 5 000 грн кожному, яке має виплатити страхова компанія.

Проте такі висновки судів не узгоджуються з положенням статті 1187 ЦК України. Зокрема, частиною п`ятою цієї статті визначено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Суди наведених норм права не врахували та безпідставно відмовили в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, пред`явлених до ОСОБА_4 .

При цьому суди першої та апеляційної інстанцій не з`ясували, чи є підстави для врахування ступеня вини потерпілого відповідно до положень статті 1193 ЦК України, оскільки саме по собі перебування у нетверезому стані не є прикладом грубої необережності, якщо при цьому не було порушено Правил дорожнього руху. За змістом статті 1193 ЦК України груба необережність потерпілого, яка сприяла виникненню або збільшенню шкоди, може бути підставою для зменшення розміру відшкодування, а не для відмови у відшкодуванні шкоди.

Оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права, фактичні обставини для правильного вирішення справи в частині вирішення вимоги, пред`явленої до ОСОБА_4 , про відшкодування моральної шкоди не встановлені, то судові рішення в цій частині не можуть вважатись законними і обґрунтованими та підлягають скасуванню в цій частині з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховним Судом враховано, що при ухваленні оскаржуваних рішень судами були допущені описки у найменуванні відповідача, які підлягають виправленню, відповідно до статті 269 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій за наслідками вирішення позовних вимог до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди неправильно застосували норми матеріального права, ухвалили рішення з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для скасування оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій у вказаній частині та направлення справи у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

У решті оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, оскільки вони ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвоката Ілієнко Ірини Сергіївни задовольнити частково.

Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 06 жовтня 2016 року та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 15 лютого 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

У решті рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 06 жовтня 2016 року та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 15 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. В. Яремко

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик