Постанова у справі № 315/912/17

Постанова

Іменем України

26 листопада 2019 року

м. Київ

судова справа 315/912/17

провадження 51-1817км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ОСОБА_1 ,

суддів ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання~~~~~~~~~~~~ ОСОБА_4 ,

прокурора ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ОСОБА_5 ,

засудженого~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань

за 12017080220000210 від 27 березня 2017 року , за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого там же, раніше судимого за вироком Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 09 березня 2016 року за ч. 2 ст. 263 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 510 грн,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 297 КК України,

за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_7 на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 28 січня 2019 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 30 серпня

2018 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 3 ст. 297 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 4 роки.

Постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 у рахунок відшкодування шкоди: матеріальної 150 000 грн та моральної 20 000 грн.

Запорізький апеляційний суд ухвалою від 28 січня 2019 року апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_6 задовольнив частково, вирок місцевого суду

від 30 серпня 2018 року щодо останнього змінив. Ухвалив в важати

ОСОБА_6 засудженим за ч. 3 ст. 297 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 75 КК України апеляційний суд ухвалив звільнити ОСОБА_6 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та поклав на нього обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноваженому органу з питань пробації про зміну місця проживання або роботи на підставі ст. 76 цього Кодексу.

Вирок районного суду в частині стягнення з ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_7 матеріальної шкоди в розмірі 150 000 грн скасував та призначив новий розгляд в суді першої інстанції у порядку цивільного судочинства.

У решті вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 ухвалив залишити без змін.

За вироком місцевого суду ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він

25 березня 2017 року близько 21:00 на території Ворошиловського кладовища на вул. Ворошилова в м. Гуляйполі Запорізької області з хуліганських мотивів металевим молотом пошкодив надгробні пам`ятники похованих ~ ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , чим завдав ОСОБА_7 матеріальної шкоди на загальну суму

75 000 грн.

Крім того, 22 липня 2017 року приблизно о 22:00 у тому ж місці повторно з хуліганських мотивів ОСОБА_6 металевим молотом пошкодив надгробні пам`ятники похованих ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , чим завдав ОСОБА_7 матеріальної шкоди на загальну суму 75 000 грн.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження

У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_7 , не оспорюючи кваліфікації дій, доведеності винуватості засудженого, а також виду та розміру призначеного місцевим судом основного покарання, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування апеляційним судом закону, який не підлягав застосуванню, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Суть доводів потерпілого зводиться до того, що він не погоджується з рішенням апеляційного суду про застосування до ОСОБА_6 положень статей 75,

76 КК України та вважає, що цей суд, застосувавши вказані положення матеріального закону, не звернув належної уваги на тяжкість вчинених злочинів, а також на дані про особу засудженого, що, на думку потерпілого, призвело до м`якості призначеного ОСОБА_6 покарання.

У запереченні на касаційну скаргу засуджений, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, просить постановлені судові рішення у кримінальному провадженні залишити без зміни, а касаційну скаргу потерпілого без задоволення.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні суду касаційної інстанції засуджений ОСОБА_6 , висловивши свої доводи, заперечив проти задоволення касаційної скарги потерпілого ОСОБА_7 ; прокурор вважав, що ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню, а кримінальне провадження призначенню нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Мотиви суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 вказаної норми КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих злочинів та правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі не оспорюються.

Доводи потерпілого, викладені в касаційній скарзі, про те, що апеляційний суд при звільненні ОСОБА_6 від відбування основного покарання на підставі ст. 75 КК України не врахував ступеня тяжкості вчинених злочинів, а також даних про його особу, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Згідно зі ст. 50 цього Кодексу покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 зазначеного Кодексу суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, а також обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.

Передбачені в указаній нормі КК України загальні засади наділяють суд правом вибору у визначених законом межах однієї з форм кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи його відбування.

Положення ст. 75 КК України застосовуються лише в тому випадку, коли суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, має обґрунтовані підстави для висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

У межах реалізації дискреційних повноважень суд вправі застосувати ст. 75 КК України та звільнити особу від відбування покарання з випробуванням за наявності передбачених цією статтею обов`язкових умов та достатніх підстав для висновку про можливість виправлення винного без відбування покарання.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що в цьому провадженні при прийнятті рішення про звільнення ОСОБА_6 від відбування основного покарання апеляційний суд не порушив вищевказаних положень закону.

Апеляційний суд, приймаючи рішення про звільнення засудженого

ОСОБА_6 від відбування основного покарання згідно з указаними положеннями, послався на те, що місцевий суд не повною мірою врахував характер і ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, обставини їх вчинення, дані про особу засудженого (його вік та відомості про стан здоров`я), а також зважив на те, що ОСОБА_6 шляхом поштового переказу намагався перерахувати кошти на ім`я потерпілого в рахунок відшкодування завданих збитків, однак через відмову останнього кошти повернулися назад.

Також отримали належну оцінку апеляційного суду в сукупності з вищезазначеними обставинами кримінального провадження і дані, що містяться в досудовій доповіді представника уповноваженого органу з питань пробації про можливість виправлення ОСОБА_6 без реального відбування ним покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі.

Ступінь тяжкості вчиненого злочину суд урахував виходячи не лише з визначеного у ст. 12 КК України формального критерію, а й у сукупності з конкретними обставинами протиправного діяння.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що з урахуванням усіх обставин кримінального провадження в сукупності рішення апеляційного суду про можливість виправлення ОСОБА_6 без реального відбування основного покарання, визначеного місцевим судом, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою. Таке рішення апеляційного суду є належним чином мотивованим, а тому покарання не сприймається як явно несправедливе чи недостатнє для до сягнення мети покарання.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

З урахуванням того, що закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, касаційна скарга потерпілого задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Ухвалу Запорізького апеляційного суду від 28 січня 2019 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу потерпілого

ОСОБА_7 без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

~

~

ОСОБА_1 ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ~ ОСОБА_2 ~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ~~~~~~ ОСОБА_3