Постанова у справі № 805/1905/17-а

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 листопада 2019 року

Київ

справа 805/1905/17-а

адміністративне провадження К/9901/29664/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 05 липня 2017 року (суддя: Аляб`єв І.Г.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року (судді: Гайдар А.В., Василенко Л.А., Ханова Р.Ф.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних- вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (далі - ТУ ДСА в Донецькій області, відповідач), в якому просив:

- визнати неправомірними дії ТУ ДСА в Донецькій області щодо нарахування та виплати починаючи з 01 січня 2017 року йому, як судді Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області суддівської винагороди, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного Законом України Про державний бюджет України на 2017 рік від 21 грудня 2016 року 1801-VIII;

- зобов`язати ТУ ДСА в Донецькій області здійснити донарахування йому суддівської винагороди за січень, лютий березень 2017 року, визначеної відповідно до положень Закону України Про судоустрій і статус суддів від 07 липня 2010 року 2453-VI, тобто виходячи з розміру 10 (десяти) мінімальних заробітних плат;

- стягнути з ТУ ДСА в Донецькій області на його користь суддівську винагороду за січень 2017 року в розмірі 18 400 грн, за лютий 2017 року в розмірі 18400 грн, за березень 2017 року в розмірі 18 400 грн, а всього за період з січня по березень 2017 року 55 200 грн;

- зобов`язати ТУ ДСА в Донецькій області починаючи з 01 квітня 2017 року здійснювати нарахування та виплату йому суддівської винагороди, визначеної відповідно до положень Закону України Про судоустрій і статус суддів від 07 липня 2010 року, тобто виходячи з розміру 10 (десяти) мінімальних заробітних плат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до частини третьої статті 133 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 07 липня 2010 року посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Статтею 8 Закону України Про державний бюджет України на 2017 рік від 21 грудня 2016 року 1801-VIII встановлено у 2017 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 3 200 грн. Відтак, посадовий оклад судді місцевого суду, який не проходив кваліфікаційне оцінювання має становити 32 000 грн, виходячи з розрахунку 3 200 грн (мінімальна заробітна плата) * 10 (мінімальних заробітних плат).

Однак, за січень, лютий, березень 2017 року відповідачем, в порушення зазначених норм, нараховано та виплачено суддівську винагороду з розрахунку посадового окладу у розмірі 16 000 грн. За таких обставин, недоплату суддівської винагороди за січень,лютий, березень 2017 року позивач вважає протиправною.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 05 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 3200,00 грн. не передбачені, а відтак відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди позивачу поза межами видатків державного бюджету на його оплату праці.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 05 липня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року і постановити нову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Скаргу обґрунтовує доводами, аналогічними викладеним у позовній заяві.

Зокрема, на переконання скаржника, застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України 1774 від 06 грудня 2016 року "Про внесення до деяких законодавчих актів України", яку не належить застосовувати до спірних правовідносин. Наголошує, що невиконання пункту 23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону 1402 порушує гарантоване державою право на належне матеріальне забезпечення судді як одну із складових його незалежності.

Позиція інших учасників справи

Відзиву на касаційну скаргу від відповідача не надходило.

Рух касаційної скарги

Суддя-доповідач Вищого адміністративного суду України ухвалою від 21 вересня 2017 року відкрив касаційне провадження на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 05 липня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року.

15 березня 2018 року касаційні скарги передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

За результатом автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: (суддя-доповідач) Стрелець Т.Г., (судді) Білоус О.В., Данилевич Н.А.

За результатом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: (суддя-доповідач) Загороднюк А.Г. (судді), Єресько Л.О., Соколов В.М.

Сторони не заявляли клопотання про розгляд справи за їх участю.

Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2019 року прийнято адміністративну справу до провадження та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Указом Президента України від 18 жовтня 2013 року 570/2013 призначено на посаду судді Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області Щербіну А.В.

Як вбачається з наказу 37-к Голови Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 11 листопада 2013 року, позивач є таким, що приступив до виконання обов`язків судді Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області з посадовим окладом згідно штатного розпису (а.с.10).

Штатним розписом з 01 січня 2017 року Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області для судді суду встановлений посадовий оклад у розмірі 16 000 грн (а.с.26).

Відповідно до листа Державної судової адміністрації України від 13 січня 2017 року 11-256/17 з 1 січня 2017 року розмір посадового окладу судді місцевого суду до проходження кваліфікаційного оцінювання становить 16 000 грн, апеляційного суду 17 600 грн. Після проходження кваліфікаційного оцінювання розмір базового посадового окладу судді місцевого суду буде дорівнювати 24 000 грн, апеляційного суду 40 000 грн (а.с. 24).

Виходячи з розрахункових листків за січень, лютий та березень позивачу нарахована суддівська винагорода у розмірі 18 400 грн (посадовий оклад 16 000 грн та доплата за вислугу років 2 400 грн) (а.с.11).

Не погоджуючись з таким розміром нарахування суддівської винагороди позивач звернувся до суду з даним позовом.

Релевантні джерела права й акти їх застосування.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року 1402-VIII (далі - Закон 1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

У відповідності до пункту 22 Розділу XII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону 1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Згідно з пунктом 23 наведеного Розділу до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року 2453-VІ (далі - Закон 2453-VІ).

Отже, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивачу повинна нараховуватись суддівська винагорода відповідно до Закону 2453-VІ.

Частиною третьою статті 133 Закону 2453-VI обумовлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Ця норма є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розмір мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього. Тому необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір мінімальної заробітної плати.

Відповідно до статті 3 Закону України від 24 березня 1995 року 108/95-ВР "Про оплату праці" (далі - Закон 108/95-ВР) мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 40 Бюджетного кодексу України законом про Державний бюджет України визначається розмір мінімальної заробітної плати на відповідний бюджетний період.

Статтею 8 Закону України Про Державний бюджет України на 2017 рік від 21 грудня 2016 року 1801-VIII установлено, що у 2017 році мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 01 січня складає 3200 гривень.

Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення, а саме, пунктом 3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06 грудня 2016 року 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" установлено, що мінімальна заробітна плата (3200 грн.) після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Отже, таким приписом законодавець заборонив застосовувати новий розмір мінімальної заробітної плати (3200 грн.) як розрахункової величини для визначення посадових окладів, в тому числі й суддів.

Водночас цим пунктом законодавець передбачив таке: "До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень".

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Аналіз такого правового врегулювання дає підстави зробити правовий висновок, що законодавець встановив: по-перше, два види (розміри) мінімальної заробітної плати; по-друге, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати 3200 грн.; по-третє, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів суддів застосовується розмір мінімальної заробітної плати 1600 грн.

Таким чином, в межах здійснення державного регулювання оплати праці, як це передбачено статтею 8 Закону України "Про оплату праці" 108/95-ВР, державою прийнятий Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" 1774-VIIІ, яким встановлені особливі умови визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, а саме, шляхом застосування починаючи з 01 січня 2017 року в якості розрахункової величини при їх визначенні мінімальної заробітної плати на рівні 1600 гривень, а не 3200 гривень.

При цьому, норми пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону безпосередньо не стосуються визначення розміру суддівської винагороди, адже ними врегульовано лише порядок застосування мінімальної заробітної плати.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" 1774-VIIІ також не вносились зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року 2453-VІ і посадовий оклад для цілей визначення суддівської винагороди залишився в залежності від 10 мінімальних заробітних плат.

Колегія суддів не погоджується з твердженнями позивача щодо наявності суперечностей між нормами пункту 3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону 1774-VIII та нормами Закону 1402-VIII щодо можливості визначення розміру винагороди судді виключно законом про судоустрій.

Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

За змістом статті 8 Закону України від 25 грудня 2015 року 928-VIII "Про Державний бюджет України на 2016 рік", установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату в місячному розмірі: з 1 січня - 1378 гривень, з 1 травня - 1450 гривень, з 1 грудня - 1600 гривень.

З урахуванням норм статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" 2453-VI, розмір суддівської винагороди, починаючи з 1 січня 2017 року, порівнюючи з його розміром, що діяв протягом 2016 року, не змінився.

Тому, є безпідставними посилання позивача на звуження обсягу та змісту її прав внаслідок прийняття Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" 1774-VIIІ.

Крім того, таким врегулюванням законодавець не порушив гарантії суддів щодо розміру суддівської винагороди, позаяк для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався раніше до такого врегулювання.

За таких обставин і правового врегулювання Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що в задоволенні позову слід відмовити за відсутністю підстав.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 травня 2018 року справа 805/2364/17-а, від 24 жовтня 2018 року справа 816/1406/17, від 10 липня 2019 року 820/3217/17, від 30 липня 2019 року 820/1850/17, 820/1852/17, від 24 жовтня 2018 року 812/227/18, від 24 жовтня 2018 року 826/12077/17.

Таким чином аргументи касаційної скарги належним чином перевірені судами попередніх інстанцій та зводяться до їх переоцінки.

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Крім того, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії (Віііг Тоща V. Зраіп) серія А. 303-А; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову.

Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій не підтвердилися під час розгляду касаційної скарги у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.

Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 05 липня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк

судді Л.О.Єресько

В.М. Соколов