Постанова у справі № 202/28601/13-ц
Про акт
Текст рішення
Постанова
Іменем України
20 листопада 2019 року
м. Київ
справа 202/28601/13-ц
провадження 61-16697св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк ПриватБанк ,
відповідачі : Публічне акціонерне товариство Акцент-Банк , ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Єлізаренко І. А., Посунся Н. Є.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення
ЦПК України у редакції Закону України 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2012 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк ПриватБанк (далі - ПАТ КБ ПриватБанк ) звернулося до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Акцент-Банк (далі - ПАТ Акцент-Банк ), ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що 07 серпня 2007 року між
ПАТ КБ ПриватБанк та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти у розмірі
75 208 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 06 серпня 2014 року.
На забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором,
20 жовтня 2010 року між ПАТ КБ ПриватБанк та ПАТ Акцент-Банк укладений договір поруки, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання боржниками всіх своїх обов`язків за кредитним договором.
У зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору станом
на 31 жовтня 2012 року утворилась заборгованість у розмірі 79 353,92 грн,
з яких: заборгованість за кредитом - 31 299,58 грн; заборгованість за процентами за користування кредитом - 24 277,19 грн; заборгованість за комісією за користування кредитом - 3 146,36 грн; пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором - 20 630,79 грн.
На підставі викладеного ПАТ КБ ПриватБанк просило стягнути
з ПАТ Акцент-Банк , ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 79 353,92 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська
від 18 грудня 2013 року (у складі судді Мороза В. П.) у задоволенні позову ПАТ КБ ПриватБанк відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги
ПАТ КБ ПриватБанк є необґрунтованими, оскільки банк не врахував кошти від реалізації заставленого майна. Крім того, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт видачі кредиту, відсутня деталізація розрахунку заборгованості та докази належного повідомлення боржника про здійснення заходів примусового стягнення боргу.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 квітня
2017 року рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 18 грудня 2013 року скасовано.
Провадження у справі за позовом ПАТ КБ ПриватБанк до ПАТ Акцент-Банк закрито.
Позовні вимоги ПАТ КБ ПриватБанк до ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ ПриватБанк заборгованість за кредитним договором від 07 серпня 2007 року у розмірі 79 353,92 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 31 299,58 грн; заборгованість за процентами за користування кредитом - 24 277,19 грн; заборгованість за комісією за користування кредитом - 3 146,36 грн; пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором - 20 630,79 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ ПриватБанк 1 738,21 грн судового збору.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об`єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов`язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об`єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову. Не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Оскільки не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства.
Отже, провадження в частині вимог ПАТ КБ ПриватБанк до ПАТ Акцент-Банк необхідно закрити.
Разом з тим, позовні вимоги до ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Останній добровільний платіж за кредитом позичальник здійснив 22 жовтня 2008 року та у подальшому умови кредитного договору не виконував, заборгованість не сплачував. Строк дії договору визначений кінцевим терміном повернення - 06 серпня 2014 року. Позивач реалізував своє право, шляхом звернення до суду з позовними вимогами до відповідача про стягнення заборгованості, яка виникла станом на 31 жовтня 2012 року.
Таким чином, заборгованість за кредитним договором від 07 серпня 2007 року станом на 31 жовтня 2012 року, з урахуванням суми коштів, зарахованих від продажу автомобіля, становить - 79 353,92 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 31 299,58 грн, заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом - 24 277,19 грн, заборгованості зі сплати комісії за користування кредитом - 3 146,36 грн, пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором - 20 630,79 грн. Вказана заборгованість підлягає стягненню з позичальника.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд залишив поза увагою те, що предметом спору є спільні обов`язки кількох відповідачів, а саме: ПАТ Акцент-Банк та ОСОБА_1 , які прямо випливають з умов кредитного договору та договору поруки. Отже, права та обов`язки виникли з одного зобов`язання, яке забезпечене договором поруки. Тому закриття провадження в частині вимог до ПАТ Акцент-Банк є необґрунтованим, у зв`язку з чим рішення апеляційного суду підлягає скасуванню.
Крім того, банк звертався до суду з іншим позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 07 серпня 2007 року та рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 14 червня 2016 року у справі 296/4267/15-ц у задоволенні позову відмовлено.
Рішення апеляційного суду у справі 296/4267/15-ц мотивоване тим, що банк прийняв від позичальника переданий в заставу автомобіль з метою погашення кредитної заборгованості
Доводи інших учасників справи
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У квітні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року 8 Про здійснення правосуддя у Верховному Суді та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року 7 Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки , у справі призначено повторний автоматизований розподіл.
Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом під час розгляду справи встановлено, що 07 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого на придбання автомобіля ОСОБА_1 отримав 75 208 грн із сплатою 1 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, щомісячної комісії у розмірі 0,14 % від суми кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у сумі 737 гривень, на строк до 06 серпня 2014 року.
На забезпечення виконання зобов`язань за указаним кредитним договором у той же день між банком та ОСОБА_1 було укладено договір застави рухомого майна, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надав належний йому на праві власності автомобіль, в заставу ПАТ КБ ПриватБанк .
На забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором, 20 жовтня 2010 року між ПАТ КБ ПриватБанк та ПАТ Акцент-Банк укладений договір поруки, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання боржниками всіх своїх обов`язків за кредитним договором.
10 липня 2009 року з метою погашення заборгованості за кредитним договором ОСОБА_1 передав банку автомобіль.
У зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору станом на 31 жовтня 2012 року утворилась заборгованість у розмірі 79 353,92 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 31 299,58 грн; заборгованість за процентами за користування кредитом - 24 277,19 грн; заборгованість за комісією за користування кредитом - 3 146,36 грн; пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором - 20 630,79 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України с удове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статей 610, 612 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання обома сторонами.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 131, 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 60 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, дослідивши надані позивачем на підтвердження вимог позовної заяви докази, виходив із того, що позивач не надав належного розрахунку заборгованості, в якому врахована сума від реалізації заставленого майна, крім того, позивач не уточнив позовні вимоги з урахуванням суми, отриманої від реалізації автомобіля.
Судами обох інстанцій встановлено, що на виконання вимог кредитного договору ОСОБА_1 10 липня 2009 року з метою погашення заборгованості за кредитним договором передав банку автомобіль, який є предметом застави.
Суди також встановили та сторонами не заперечувалось, що предмет застави був реалізований. Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують розмір коштів, які були отримані від реалізації заставного автомобіля.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що позивач не підтвердив наданий розрахунок заборгованості за кредитним договором, належними та допустимими доказами, зокрема, актом реалізації автомобіля (із зазначенням його розміру продажу), є обґрунтованим, оскільки він відповідає вимогам закону та узгоджується з обставинами справи.
З урахуванням зазначеного, рішення суду першої інстанції в частині вимог до ОСОБА_1 необхідно залишити в силі, а рішення апеляційного суду в цій частині скасувати.
Щодо визначення юрисдикції цього спору в частині вимог до ПАТ Акцент-Банк Верховний Суду виходить із такого.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Відповідно до вимог статті 15 ЦПК України, якою керувався суд апеляційної інстанції і яка була чинною на час ухвалення судового рішення, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.
Аналогічна норма міститься й у статті 19 чинного ЦПК України.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Водночас при визначенні юрисдикції суд має враховувати, що відповідачі у справі пов`язані солідарним обов`язком як боржники.
Відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.
Наслідки солідарного обов`язку боржників передбачені статтею 543 ЦК України, основним з яких є зазначений у частині першій цієї статті, а саме - у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Крім того, ЦК України передбачає і гарантії для боржника, який виконав солідарний обов`язок, на зворотну вимогу.
Відтак, з огляду на солідарний обов`язок перед кредитором боржника за основним зобов`язанням і поручителя кредитор має право вибору звернення з вимогою до них разом чи до будь-кого з них окремо.
Частиною першою статті 1 та статтями 2, 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; в редакції, що була чинною на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) передбачено, що справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у яких сторонами є юридичні особи, розглядаються господарськими судами.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Отже, ГПК України (у редакції, що була чинною на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій) виключав можливість розгляду в порядку господарського судочинства в одному провадженні вимог до позичальника - фізичної особи та до поручителя - юридичної особи, яка є стороною договору, укладеного на забезпечення виконання основного зобов`язання, та має солідарні з позичальником зобов`язання, що випливають з кредитного договору та договору поруки.
Зі змісту статті 15 ЦПК України (у редакції, яка діяла на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) можна зробити висновок про можливість розгляду таких вимог саме у порядку цивільного судочинства.
Позовні вимоги у цій справі є однорідними та нерозривно пов`язаними з обов`язком належного виконання основного зобов`язання за кредитним договором. Тому ефективний судовий захист прав та інтересів позивача буде можливим за умови розгляду цього спору в межах однієї справи одним судом.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 13 березня 2019 року у справі 0417/12398/2012 (провадження 14-553цс18), від 06 лютого 2019 року у справі 202/26885/13-ц (провадження 14-491цс18).
Таким чином, суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог банку до поручителя - ПАТ Акцент-Банк , дійшов помилкового висновку, що цей спір віднесено до компетенції господарських судів України.
Крім того, апеляційний суд взагалі не з ' ясував характер та суть позовних вимог, заявлених до цього поручителя.
За викладених обставин колегія суддів Верховного Суду вважає, що оскільки апеляційний суд дійшов помилкових висновків про закриття провадження у справі в частині вимог до ПАТ Акцент-банк , постановив рішення в цій частині з порушенням норм процесуального права, фактично рішення суду першої інстанції в цій частині не переглядалося, рішення апеляційного суду про закриття провадження у справі за вимогами до ПАТ Акцент-Банк підлягає скасуванню, а справа в частині вимог до ПАТ Акцент-банк та ОСОБА_1 про стягнення солідарно 10000 грн - направленню до суду апеляційної інстанції для розгляду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Рішення суду першої інстанції в частині вимог до ОСОБА_1 ухвалено відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, а тому вказане рішення в цій частині необхідно залишити в силі, а рішення апеляційного суду в цій частині - скасувати.
Рішення апеляційного суду про закриття провадження у справі за вимогами до ПАТ Акцент-Банк підлягає скасуванню, а справа в частині вимог до ПАТ Акцент-банк та ОСОБА_1 про стягнення солідарно 10000 грн - направленню до суду апеляційної інстанції для розгляду.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 квітня 2017 року в частині вимог Публічного акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк до ОСОБА_1 скасувати, рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 18 грудня 2013 року залишити в силі .
Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 квітня 2017 року в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк до ОСОБА_1 та Публічного акціонерного товариства Акцент-банк про стягнення солідарно 10000 грн скасувати, справу в цій частині направити на розгляд до апеляційного суду.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська