Постанова у справі № 760/14458/15-ц

Постанова

Іменем України

20 листопада 2019 року

м. Київ

справа 760/14458/15-ц

провадження 61-15794св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство Банк Фінанси і Кредит ,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на заочне рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 30 серпня 2016 року у складі судді Кізюн Л. І. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 21 червня 2017 року у складі колегії суддів: Мараєвої Н. Є., Андрієнко А. М., Заришняк Г. М.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство Банк Фінанси та Кредит (далі - ПАТ Банк Фінанси та Кредит , банк) звернулося із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між банком, та ОСОБА_1 укладено кредитний договір від 06 серпня 2007 року 27-07-Ип/11, згідно з умовами якого позивач надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 170 000 доларів США, а відповідач зобов`язався повернути наданий кредит у повному обсязі до 05 серпня 2022 року та сплатити проценти у розмірі 14,5 % річних за користування кредитом. Відповідно до додаткових угод процентна ставка за користування кредитними коштами змінювалася.

Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 06 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_2 був укладений договір поруки 27-07-П1/11, за умовами якого поручитель взяв на себе зобов`язання відповідати перед банком солідарно з позичальником за виконання зобов`язань за кредитним договором.

ОСОБА_1 неналежним чином виконував зобов`язання за кредитним договором у зв`язку із цим станом на 05 травня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 2 794 070,16 грн

ПАТ Банк Фінанси та Кредит просило стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором станом на 05 травня 2015 року у розмірі 2 794 070,16 грн, яка складається з:

строкової заборгованості за кредитом - 94 498,65 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 1 996 983,27 грн;

простроченої заборгованості за основним кредиту - 8 592,08 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 181 571,27 грн;

строкової заборгованості за відсотками - 1 453,29 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 30 711,51 грн;

простроченої заборгованості за відсотками - 8 151,78 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 172 266,68 грн;

пені за прострочення заборгованості за кредитом та відсотками - 412 537,43 грн.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Заочним рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 30 серпня 2016 року позов ПАТ Банк Фінанси та Кредит задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ Банк Фінанси та Кредит заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 794 070,16 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банк свої зобов`язання за договором щодо надання кредиту виконав, проте позичальник умови договору не виконує, кредит та відсотки за його користування не сплачує. У зв`язку з неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором та виникненням заборгованості, банком 20 травня 2015 року позичальнику та поручителю було направлено вимоги щодо погашення існуючої заборгованості, проте заборгованість у встановлені строки повернута не була. Оскільки поручитель відповідає перед кредитором разом з боржником як солідарний боржник, то із відповідачів на користь банку підлягає стягненню заборгованість станом на 05 травня 2015 року у розмірі 2 794 070,16 грн у солідарному порядку.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 26 грудня 2016 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Ухвала мотивована тим, що заява про перегляд заочного рішення не містить доказів, які б мали істотне значення для правильного вирішення справи. Відповідач належним чином був повідомлений про явку в судове засідання у визначеному законодавством порядку та не надав суду належних і допустимих доказів про те, що не зміг з`явитися у судове засідання з поважних причин.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 21 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, заочне рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 30 серпня 2016 року залишено без змін.

Ухвала мотивована тим, що судом першої інстанції повно з`ясовано обставини справи та надана належна оцінка доказам, висновки суду відповідають нормам матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування оскарженого рішення.

Аргументи учасників справи

У липні 2017 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 , в якій просить скасувати оскаржені рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції помилково зазначив у рішенні, що відповідачі у судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи. ОСОБА_1 вказує, що судову повістку із Солом`янського районного суду м. Києва отримав 02 вересня 2016 року, тобто через два дні після судового засідання, що підтверджується копією інформаційного листа Укрпошти про відстеження доставки листів, копіями конверту та судової повістки. Не повідомлення його судом першої інстанції про день, час та місце розгляду справи позбавило можливості надати докази, пояснення, заперечення проти позову та захищати свої права. Суд апеляційної інстанції не звернув увагу та не надав правової оцінки порушенню процесуального законодавства щодо виклику і повідомлення учасників справи про дату, час і місце судового засідання.

ОСОБА_1 вважає, що станом на момент звернення банку із позовом порука припинилася, оскільки у вимозі банк вказує, що позичальник не виконує зобов`язання з 17 вересня 2014 року, проте вимога надіслана 04 червня 2015 року. Тобто станом на 04 червня 2015 року порука припинилася на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин). Крім того кредитним договором встановлено чергові платежі позичальника і відповідальність поручителя настає з наступного дня за датою платежу. Суди не встановили наявності у банку ліцензії на здійснення операцій із валютними цінностями.

У вересні 2017 року ПАТ Банк Фінанси та Кредит через представника Супруна В. В. подало заперечення на касаційну скаргу, в якому просить вимоги касаційної скарги залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без змін.

Заперечення мотивоване тим, що доводи ОСОБА_1 щодо порушення процесуального права про виклик і повідомлення учасників справи є надуманими і не підтвердженими, оскільки у заочному рішенні Солом`янського районного суду м. Києва від 30 серпня 2016 року зазначено, що відповідачі у судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи. Крім того, інформація щодо розгляду справи додатково була розміщена в мережі Інтернет на сайті Судової влади України. ОСОБА_3 . як представник ОСОБА_1 не має повноважень на оскарження рішень судів від імені поручителя, і питання про припинення поруки ОСОБА_2 не ставилося. Крім того документи, які підтверджують повноваження банку на здійснення валютних операцій, надані до суду.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 02 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2018 року відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , про зупинення виконання заочного рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 30 серпня 2016 року.

Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що банком та ОСОБА_1 06 серпня 2007 року укладено кредитний договір 27-07-Ип/11, згідно умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 170 000 доларів США, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути наданий кредит у повному обсязі до 05 серпня 2022 року та сплатити проценти у розмірі 14,5 % річних за користування кредитом.

У кредитному договорі 27-07-Ип/11 від 06 серпня 2007 року, укладеному між ПАТ Банк Фінанси та Кредит та ОСОБА_1 , сторони обумовили:

позичальник взяв на себе зобов`язання здійснювати погашення кредитної заборгованості відповідно до графіка зниження розміру заборгованості, який є невід`ємним додатком до кредитного договору (пункт 3.2.);

банк має право зупинити видачу кредитних ресурсів, відмовити позичальнику в продовженні строку дії договору, а також вимагати дострокового повернення кредитних ресурсів, сплати нарахованих відсотків по них, неустойки відповідно до умов цього договору (пункт 3.4.);

за прострочення повернення кредитних ресурсів та/або сплати процентів, позичальник сплачує банку пеню з розрахунку 1 % від простроченої суми за кожний день прострочення. Зазначена пеня сплачується у випадку порушення позичальником строків платежів, передбачених пунктами 3.2., 3.4., 4.3., 4.4., 4.6. цього договору, а також будь-яких інших строків платежів, передбачених цим договором. Сплата пені не звільняє позичальника від зобов`язання сплатити проценти за весь час фактичного користування кредитними ресурсами (пункт 6.1.).

Додатковою угодою 1 від 30 травня 2008 року до кредитного договору 27-07-Ип/11 від 06 серпня 2007 року, укладеної між ВАТ Банк Фінанси та Кредит та ОСОБА_1 , пункти 2.1, 4.1 викладено у новій редакції та встановлено процентну ставку за користування кредитом починаючи з 30 травня 2008 року у розмірі 16 % річних.

Додатковою угодою 4 від 11 липня 2011 року до кредитного договору 27-07-Ип/11 від 06 серпня 2007 року, укладеної між ПАТ Банк Фінанси та Кредит та ОСОБА_1 , встановлено процентну ставку за користування кредитом починаючи з 11 липня 2011 року у розмірі 14,5 % річних.

Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 06 серпня 2007 року між банком, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 укладений договір поруки 27-07-П1/11, за умовами якого поручитель взяв на себе зобов`язання відповідати перед кредитором у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов`язань за кредитним договором. У пункті 2.1. договору поруки встановлено, що у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Додатковою угодою 1 до договору поруки 27-07-П1/11 від 06 серпня 2007 року, укладеною 30 травня 2008 року між банком, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , поручитель зобов`язався перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов`язань за кредитним договором 27-07-ИП/11 від 06 серпня 2007 року, укладеним між кредитором та боржником, відповідно до якого боржникові надано кредит у розмірі 170 000 доларів США, зі сплатою 16 % річних.

Додатковою угодою 2 від 11 липня 2011 року до договору поруки 27-07-П1/11 від 06 серпня 2007 року, укладеною між банком, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , поручитель зобов`язався перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов`язань за кредитним договором 27-07-ИП/11 від 06 серпня 2007 року, укладеним між кредитором та боржником, відповідно до якого боржникові надано кредит у розмірі 142 843 доларів США, зі сплатою 14,5 % річних.

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 04 липня 2018 року у справі 310/11534/13-ц (провадження 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах: від 23 вересня 2015 року у справі 6-1206цс15, від 21 вересня 2016 року у справі 6-1252цс16.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі 310/11534/13-ц (провадження 14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

У пункті 3.4. кредитного договору 27-07-Ип/11 від 06 серпня 2007 року сторони обумовили, що банк має право вимагати дострокового повернення кредитних коштів, сплати нарахованих процентів по ним, неустойки згідно умов договору, у випадку, зокрема, якщо позичальник несвоєчасно або не у повному обсязі здійснював зарахування грошових коштів на погашення заборгованості за кредитом чи відсотками відповідно до пунктів 3.2., 4.3., 4.4.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що банк 20 травня 2015 року направив ОСОБА_1 досудову вимогу вих. 22.5/327-225, у якій, зокрема, зазначено, що: з 17 вересня 2014 року позичальник належним чином не виконує свої зобов`язання по сплаті відсотків та комісій за користування кредитом, порушуючи строки повернення заборгованості передбачені умовами кредитного договору, внаслідок чого у позичальника виникла заборгованість, загальна сума якої станом на 19 травня 2015 року складає 112 494,83 дол. (еквівалент 2 390 805,37 грн), з якої сума простроченої заборгованості складає 9 666,09 доларів (еквівалент 205 429,35 грн). Відповідно до договору сторони домовились, що невиконання або неналежне виконання (прострочення виконання) позичальником свого зобов`язання, що укладено з позичальником і банком, є подіями, при настанні яких припиняється кредитування банком позичальника, а позичальник здійснює дострокове повернення кредиту, сплачує банку проценти за користування кредитом, комісії та штрафні санкції. Для цього банк надає під розписку уповноваженій особі або надсилає рекомендованим листом позичальнику відповідну письмову вимогу. У вимозі зазначено, що банк пропонує протягом 15 днів погасити існуючу заборгованість (Т. 1, а. с. 35-36).

Разом із тим, суди стягнули із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором станом на 05 травня 2015 року у розмірі 2 794 070,16 грн.

У постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі 6-53цс14 зроблено висновок, що у разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань, та в частині вимог про дострокове погашення кредитних коштів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі 408/8040/12 (провадження 14-145цс18) вказано, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком у справі 6-53цс14 і не вбачає підстав для відступлення від нього.

У частині першій статті 303 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції) під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції: не встановив коли настав строк виконання основного зобов`язання; не з`ясував за який період нарахована заборгованість; не врахував, що після настання строку виконання договору кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. Тому апеляційний суд зробив передчасний висновок про залишення без змін рішення суд першої інстанції.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Посилання у касаційній скарзі про те, що суд першої інстанції не повідомив ОСОБА_1 про день, час та місце розгляду справи, що позбавило можливості надати докази, пояснення, заперечення проти позову та захищати свої права і суд апеляційної інстанції не звернув увагу вказане процесуальне порушення, колегія суддів відхиляє.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі 755/15824/15-ц (провадження 61-23983сво18) зроблено висновок про те, що складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, 19164/04, 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року). Тлумачення статті 309 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції) свідчить, що у суду апеляційної інстанції було відсутнє процесуальне повноваження скасовувати рішення суду першої інстанції із підстави неналежного повідомлення у суді першої інстанції особи, яка подала апеляційну скаргу, а порушення норм процесуального права могли бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена ухвала апеляційного суду постановлена без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржену ухвалу апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 21 червня 2017 року скасувати.

Передати справу 760/14458/15-ц на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції ухвала Апеляційного суду м. Києва від 21 червня 2017 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук