Постанова у справі № 519/1191/15-ц

Постанова

Іменем України

13 листопада 2019 року

м. Київ

справа 519/1191/15-ц

провадження 61-30310св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М. Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Прокуратура Одеської області ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Одеської області про скасування арешту,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Одеської області від 20 липня 2017 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Черевка П. М., Громіка Р. Д.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом та просила скасувати арешт накладений постановою прокуратури міста Одеси від 21 січня 2008 року про накладення арешту на майно з 1/2 частини належної їй квартири АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що в листопаді 2015 року їй стало відомо, що на квартиру АДРЕСА_1 постановою прокуратури міста Одеси від 21 січня 2008 року був накладений арешт. Рішенням Южного міського суду від 27 жовтня 2015 року за нею та її чоловіком ОСОБА_2 визнано на праві спільної сумісної власності подружжя на вказану квартиру по 1/2 частини кожному. Накладення арешту порушує її права, як співвласника майна.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Южний міський суд Одеської області рішенням від 16 листопада 2016 року у складі судді Барановської З. І. позов задовольнив.

Зняв арешт, накладений слідчим прокуратури міста Одеси на підставі постанови від 21 січня 2008 року на майно, що належить ОСОБА_1 , а саме на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Мотивував рішення суд першої інстанції тим, що ОСОБА_1 не є учасником кримінального провадження в межах якого було засуджено її чоловіка ОСОБА_2 та є законним власником 1/2 частини спірної квартири, тому арешт і заборона відчуження цього майна не дають змоги позивачці користуватися належним їй майном та обмежують у праві розпорядження ним.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Апеляційний суд Одеської області рішенням від 20 липня 2017 року рішення Южного міського суду Одеської області від 16 листопада 2016 року скасував та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Мотивував рішення апеляційний суд тим, що заява боржника, іншого власника або володільця майна про неправомірність включення майна в опис та скасування арешту розглядається в по рядку, передбаченому статтею 174 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України 2012 року), коли арешт на майно накладено при провадженні в кримінальній справі або в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем. Тому боржник (засуджений) не має права звертатися до суду з позовом про зняття арешту з майна або звільнення його з-під арешту, оскільки для цього законом встановлений інший порядок вирішення цього питання. ОСОБА_1 в порядку статті 174 КПК України 2012 року за захистом своїх прав зі скаргою не зверталася, а тому нею неправильно обраний спосіб захисту своїх порушених, на її думку, передбачених законом прав. Крім того, доказів про те, що ОСОБА_2 , якого було засуджено до кримінальної відповідальності відшкодував матеріальні збитки, які стягнуто з нього вироком апеляційного суду матеріали справи не містять.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У серпні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Апеляційного суду Одеської області від 20 липня 2017 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що згідно з пунктом 9 розділу ХІ Перехідні положення КПК України 2012 року запобіжні заходи, арешт майна, відсторонення від посади, застосовані під час дізнання та досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжують свою дію до моменту їх зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Арешт на належне їй майно був накладений під час дії КПК України 1960 року, а заявлений нею спір повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства. Також помилковим є висновок суду, що право на спірне майно вона набула лише у 2015 році на підставі рішення суду, оскільки квартира, право власності на 1/2 частину якої вона має, набута під час шлюбу з ОСОБА_2

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

24 травня 2018 року справу 519/1191/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві Зайцеву А. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Апеляційним судом встановлено, що постановою слідчого прокуратури міста Одеси Попова С. М. від 21 січня 2008 року накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1.

25 січня 2008 року на підставі вказ аної вище постанови прок уратури міста Одеси від 21 січня 2008 року було внесено запис про обтяження квартири АДРЕСА_2 за зазначеною вище адресою у вигляді заборони на нерухоме майно.

Вироком Апеляційного суду Одеської області від 25 лютого 2013 року, зміненим ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 липня 2014 року у справі 5-275к14 ОСОБА_2 засуджено за сукупністю злочинів на строк шість років з конфіскацією всього майна яке є його особистою власністю.

На підставі рішення Южного міського суду Одеської області від 27 жовтня 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності подружжя по 1/2 частині належить квартира АДРЕСА_1 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення (далі - ЦПК України 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).

Згідно з частиною першою статті 303 та частиною першою статті 304 ЦПК України 2004 року під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цією главою.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення відповідає не в повній мірі .

Частиною першою статті 15 ЦПК України 2004 року визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до частини першої статті 174 КПК України 2012 року підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Клопотання про скасування арешту майна розглядає слідчий суддя, суд не пізніше трьох днів після його надходження до суду. Про час та місце розгляду повідомляється особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було арештовано майно (частина друга статті 174 КПК України 2012 року).

Суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові (частинна 4 статті 174 КПК України 2012 року).

Отже, порядок скасування арешту майна, що накладений в межах кримінального провадження, встановлено статтею 174 КПК України 2012 року, і відповідно підлягає розгляду за правилами кримінального судочинства.

Арешт на спірну квартиру було накладено слідчим прокуратури під час досудового слідства у кримінальній справі щодо обвинувачення ОСОБА_2 на підставі положень КПК України 1960 року.

Згідно з пунктом 9 розділу XI Перехідні положення КПК України 2012 року питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

У справі, яка переглядається, суди встановили , що арешт на спірне майно було накладено слідчим прокуратури під час досудового слідства у кримінальній справі щодо обвинувачення ОСОБА_2 , а з позовом про зняття арешту з майна звернулася ОСОБА_1 , яка не є стороною кримінального провадження.

Вироком Апеляційного суду Одеської області від 25 лютого 2013 року, зміненим ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 липня 2014 року в справі 5-275к14, ОСОБА_2 засуджено за сукупністю злочинів на шість років з конфіскацією всього майна яке є його особистою власністю.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про неможливість розгляду зазначеної справи в порядку цивільного судочинства, а тому доводи касаційної скарги в цій частині є обґрунтованими.

Наведене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду наведеним в постанові від 24 квітня 2018 року в справі 202/5044/17 (провадження 14-119цс18).

Разом з цим, в оцінці спірних правовідносин Верховний Суд виходить з наступного.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Позов про зняття а реш ту з ма йна може б ути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

У випадках, коли арешт майна проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач до участі у справі у встановленому законом порядку також залучається відповідний територіальний орган Державної фіскальної служби України.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просила суд скасувати арешт накладений постановою прокуратури міста Одеси від 21 січня 2008 року про накладення арешту на майно з 1/2 частини належної їй квартири АДРЕСА_1 .

Разом з цим, місцевим судом справа була розглянута без участі боржника ОСОБА_2 та відповідного територіального органу Державної фіскальної служби України і при цьому не враховано, що вирішення питання про звільнення спірного майна з-під арешту може вплинути на права та обов`язки цих осіб.

Апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку та ухвалюючи рішення про відмову в позові, не врахував вищезазначеного та не з`ясував можливу наявність спору щодо майна на яке накладено арешт .

Неправильне визначення фактів, які необхідно встановити для правильного вирішення спору, приводить до того, що не всі особи, прав яких безпосередньо стосуються вирішення спору, притягуються до участі у справі, що у свою чергу приводить до ухвалення незаконних судових рішень.

Статтями 33, 36, 119 ЦПК України 2004 року визначено, що на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі.

Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.

У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість, встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Таким чином, не з`ясувавши кола учасників справи, місцевий суд не виконав вимоги статей 212, 213 ЦПК України 2004 року та дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог заявника.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи правильність висновків місцевого суду та відмовляючи в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що ОСОБА_1 в порядку статті 174 КПК України 2012 року за захистом своїх прав зі скаргою не зверталася, а тому нею неправильно обраний спосіб захисту своїх порушених, на її думку, передбачених законом прав, залишив поза увагою, що місцевим судом було вирішено питання щодо прав та обов`язків ОСОБА_2 та відповідного територіального органу Державної фіскальної служби України, які не булу залучені до участі у справі, що є порушенням норм процесуального права і обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення та ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову з наведених вище підстав.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року в справі 461/6793/15-ц (провадження 61-15551св18).

За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про відмову у задоволенні позову, однак з наведених вище мотивів.

Згідно зі статтею 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги, зміни оскаржуваного рішення у мотивувальній частині з викладенням його у редакції цієї постанови та залишення його без змін в іншій частині.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Одеської області від 20 липня 2017 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Апеляційного суду Одеської області від 20 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун В. П. Курило