Постанова у справі № 405/4884/15-ц

Постанова

Іменем України

06 листопада 2019 року

м. Київ

справа 405/4884/15-ц

провадження 61-5697св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - треті особи: Приватне підприємство Фірма Інгуша , Кіровоградська міська рада, Управління власності та приватизації комунального майна Кіровоградської міської ради, Житлово-експлуатаційна контора 1, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 07 червня 2016 року у складі судді Плохотніченко Л. І. та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 28 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Черненко В. В., Потапенка В. І., Чорнобривець О. С.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

Позивачі звернулися до суду з позовом про витребування нежилого приміщення у будинку АДРЕСА_1 з незаконного володіння Приватного підприємства Фірма Інгуша (далі - ПП Фірма Інгуша ).

Позов мотивований тим, що 06 квітня 2005 року між територіальною громадою міста Кіровограда в особі Кіровоградської міської ради та ПП Фірма Інгуша укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення АДРЕСА_1.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 25 березня 2011 року за позовом ОСОБА_2 визнано незаконним і скасовано пункт 29 додатку до рішення виконавчого комітету Кіровоградської міської ради від 27 жовтня 2004 року 1637, скасовано свідоцтво про право власності від 16 лютого 2005 року 153 про право власності територіальної громади м. Кіровограда в особі Кіровоградської міської ради на вбудоване приміщення площею 251,2 кв. м.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 16 січня 2013 року визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилого приміщення, укладений 06 квітня 2005 року між територіальною громадою м. Кіровограда в особі Кіровоградської міської ради та ПП Фірма Інгуша . Дане рішення суду скасовано рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 05 березня 2015 року, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до Кіровоградської міської ради, ПП Фірма Інгуша про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилого приміщення АДРЕСА_1 .

Позивачі вважають, що оскільки рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 25 березня 2011 року визнано незаконним і скасовано пункт 29 додатку до рішення виконавчого комітету Кіровоградської міської ради від 27 жовтня 2004 року 1637, скасовано свідоцтво про право власності від 16 лютого 2005 року 153, згідно з яким власником вбудованого приміщення є територіальна громада м. Кіровограда в особі Кіровоградської міської ради, а вказане підвальне приміщення належить співвласникам багатоквартирного жилого будинку АДРЕСА_1 , яке вибуло з їх власності проти їх волі, то таке приміщення має бути витребувано на їх користь на підставі статей 388, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 07 червня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем надано ксерокопію експертного висновку про визначення призначення підвального приміщення на АДРЕСА_1 , відповідно до якого підвал є допоміжним приміщенням багатоквартирного жилого будинку, призначеним для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. З урахуванням заперечень представників відповідача, якими експертний висновок поставлено під сумнів, та які заперечували щодо прийнятності такого висновку, суд не бере до уваги ксерокопію наданого експертного висновку, підписаного не судовим експертом, а керівником групи обстеження, оскільки зазначений доказ в розумінні статті 57 Цивільного процесуального кодексу України у редакції, що діяла на час розгляду справи (далі - ЦПК України 2004 року), є недопустимим, відповідно до якої фактичні дані встановлюються, зокрема, на підставі висновків експертів. Ухвалою від 07 червня 2016 року судом відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача про призначення судової експертизи з огляду на те, що представник позивача пропустив стадію надання доказів, тобто не заявив таке клопотання до початку розгляду справи по суті. Позивачі не довели, що спірне приміщення, відчужене за договором купівлі-продажу від 06 квітня 2005 року, є допоміжним, тому відсутні підстави вважати, що вказане приміщення належить співвласникам багатоквартирного жилого будинку АДРЕСА_1 і вибуло з їх власності проти їх волі.

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 28 вересня 2016 року апеляційна скарга ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відхилена, рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 07 червня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження позову в частині, що спірне приміщення є допоміжним і використовується для обслуговування жилого будинку, що позивачі є співвласниками спірного приміщення, і відповідно до частини першої статті 388 ЦК України мають право на витребування спірного майна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) з касаційною скаргою на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 07 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 28 вересня 2016 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просили скасувати оскаржувані рішення та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою ВССУ від 31 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 07 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 28 вересня 2016 року.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

05 лютого 2018 року справу 405/4884/15-ц і матеріали касаційного провадження ВССУ передано до Верховного Суду.

21 жовтня 2019 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що, рішення суду від 25 березня 2011 року ґрунтується на визнанні ОСОБА_2 співвласником підвального приміщення будинку на АДРЕСА_1 нарівні з іншими учасниками приватизації цього багатоквартирного будинку. Факти, встановлені даним рішення суду, мали преюдиційне значення у цій справі, проте не були взяті до уваги судами, які надали перевагу обставинам, встановленим рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 05 березня 2013 року. Проте в рішенні Апеляційного суду Кіровоградської області від 05 березня 2013 року зазначено, що ОСОБА_2 не надала доказів того, що спірне приміщення є допоміжним, тобто такий висновок не є преюдиційним у даній справі, оскільки стосується надання доказів. У рішенні Апеляційного суду Кіровоградської області від 05 березня 2013 року зазначено, що права ОСОБА_2 можуть бути захищені не на підставі статті 215 ЦК України, а на підставі статті 388 ЦК України.

Судом першої інстанції у судовому засіданні 31 травня 2016 року оголошено перерву для підготовки представником позивача ОСОБА_1 мотивованого клопотання про призначення судової експертизи, оскільки у даному судовому засіданні представник відповідача поставив під сумнів висновок експерта, наданий позивачем. Проте суд відмовив у призначенні експертизи. У суді апеляційної інстанції позивачем заявлено клопотання про призначення судової експертизи, яке необґрунтовано відхилено апеляційним судом.

У наданому позивачем експертному висновку встановлено, що багатоквартирний будинок побудовано з повноцінним підвалом, в якому розташовані інженерні комунікації будинку. Даний підвал є підсобним приміщенням багатоквартирного жилого будинку, що призначений для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців, що у розумінні статті 1 Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку є допоміжним приміщенням багатоквартирного будинку. Про існування даного висновку було вказано у позовній заяві.

Суди попередніх інстанцій, не приймаючи як доказ експертний висновок, не застосували і державні будівельні норми до спірних правовідносин, чим порушили норми матеріального права. Неправомірно не взято до уваги рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 25 березня 2011 року, яке мало бути застосовано відповідно до частини третій статті 61 ЦПК України 2004 року. Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 25 березня 2011 року визнано незаконним та скасовано пункт 29 додатку до рішення виконавчого комітету Кіровоградської міської ради від 27 жовтня 2004 року 1637, скасовано свідоцтво про право власності від 16 лютого 2005 року 153, згідно з яким власником вбудованого в жилий будинок АДРЕСА_1 нежилого приміщення є територіальна громада м. Кіровограда в особі Кіровоградської міської ради. З цього рішення суду слідує, що договір купівлі-продажу від 06 квітня 2005 року між територіальною громадою міста в особі відповідної міської ради Кіровограда і ПП Фірма Інгуша укладено безпідставно, оскільки відповідне нежиле приміщення належить співвласникам багатоповерхового будинку, в якому воно розміщено.

Позиції інших учасників

У листопаді 2016 року ПП Фірма Інгуша засобами поштового зв`язку надіслало до ВССУ заперечення на касаційну скаргу, в яких просило касаційну скаргу відхилити, оскаржувані рішення судів залишити без змін.

Заперечення відповідача мотивовані тим, що позивачі мають підтвердити своє право власності на спірне нежиле приміщення. Позивачі не надали доказів того, що дане приміщення є допоміжним і вибуло з їх володіння поза їх волею. Відповідач вважає, що скасування рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 25 березня 2011 року рішення виконавчого комітету Кіровоградської міської ради від 27 жовтня 2004 року 1637 та свідоцтва про право власності від 16 лютого 2005 року 153 не призвело до припинення у територіальної громади права власності на таке приміщення. Спірне нежиле приміщення не є допоміжним і законно перебувало у власності територіальної громади як окремий об`єкт права власності.

Суди у даній справі правомірно не взяли до уваги висновок, наданий позивачами. ПП Фірма Інгуша стала власником даного приміщення за набувальною давністю, тому його право власності підлягає захисту. Відповідач вважає, що позовна давність закінчилася зі спливом трьох років після укладення договору, а саме: 06 квітня 2008 році. У справі про визнання договору купівлі-продажу, укладеного між міською територіальною громадою і ПП Фірма Інгуша щодо спірного нежилого приміщення, встановлена відсутність доказів того, що дане приміщення є допоміжним.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровоград від 25 березня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Кіровоградської міської ради, виконавчого комітету Кіровоградської міської ради про визнання рішення від 27 жовтня 2004 року 1637 незаконним і скасування, визнання незаконним свідоцтва про право власності від 16 лютого 2005 року 153 та його скасування - в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, позовні вимоги третьої особи ОСОБА_2 , яка звернулася до суду з самостійними вимогами, задоволено частково: визнано незаконним і скасовано пункт 29 додатку до рішення виконавчого комітету Кіровоградської міської ради від 27 жовтня 2004 року 1637, скасовано свідоцтво про право власності від 16 лютого 2005 року 153, згідно з яким власником вбудованого в жилий будинок АДРЕСА_1 нежилого приміщення площею 251,2 кв. м є територіальна громада м. Кіровограда в особі Кіровоградської міської ради.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровоград від 16 січня 2013 року задоволено позов ОСОБА_2 , визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилого приміщення, укладе ний 06 квітня 2005 року між територіальною громадою міста Кіровограда в особі Кіровоградської міської ради та ПП Фірма Інгуша , нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського округу Ваврентович В. І. та зареєстрований в реєстрі за 1030.

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 05 березня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, Апеляційний суд Кіровоградської області зазначив про недоведеність ОСОБА_2 того, що спірне приміщення є допоміжним, а також про те, що право особи, яка вважає себе власником майна, не підлягає захисту на підставі статті 216 ЦК України, а такий захист можливий на підставі статті 388 ЦК України.

Вказане рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 травня 2013 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, з правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду власники квартир багатоквартирних будинків та жилих приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках.

У частинах першій і другій статті 5 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку передбачено, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України 09 листопада 2011 року 14-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_20 щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду власники квартир дво- або багатоквартирних жилих будинків та жилих приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, жилі приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

У статті 19 Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку передбачено, що спільне майно власників квартир складається з неподільного і загального майна. Неподільне майно перебуває у їх спільній сумісній власності і не підлягає відчуженню, загальне майно - у спільній частковій власності. Відповідно до висновків, викладених у наведеному вище Рішенні Конституційного Суду України, правовий режим майна, що перебуває у спільній власності власників квартир, має визначатися відповідно до Конституції України (пункт 7 частини першої статті 92) виключно законами України. Власники квартир дво- або багатоквартирних жилих будинків і жилих приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, жилі приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

Згідно з пунктом 4 вищезазначеного Рішення Конституційного Суду України, під поняттям мешканці треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих жилих і нежилих приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб`єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об`єкт - допоміжні приміщення.

У статті 382 ЦК України встановлено, що власникам квартири у дво- або багатоквартирному жилому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежилих приміщень, які розташовані у жилому будинку.

Конституційний Суд України у Рішенні від 02 березня 2004 року 4-рп/2004 у справі за конституційним зверненням ОСОБА_21 та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) зазначив, що підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій , зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

Таким чином, у багатоквартирних жилих будинках можуть розміщуватись як допоміжні приміщення, так і інші приміщення, які не є допоміжними, а є нежилими приміщеннями, призначеними для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, в жилий фонд не входять (частина третя статті 4 Житлового кодексу України ) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх жителями право власності у останніх на ці приміщення не виникає.

Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, призначених для забезпечення його експлуатації і побутового обслуговування мешканців будинку та входять до жилого фонду, і нежилих приміщень, призначених для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, у жилий фонд не входять, необхідно виходити з місця їх розташування та з загальної характеристики властивостей таких приміщень, зокрема, способу і порядку їх використання.

Відповідно до положень статті 391 , 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстав, передбачених законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння порушується його право власності чи законного володіння.

Відповідно до статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

При вирішенні даного спору визначальним є визначення правового статусу спірного нежилого приміщення у багатоквартирному будинку, а саме встановлення того, чи належить таке приміщення до допоміжних чи є нежилим приміщенням у структурі жилого будинку.

Відповідно до статті 1 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку допоміжні приміщення багатоквартирного будинку є приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); нежиле приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до жилого фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

Допоміжними приміщеннями є всі приміщення багатоквартирного жилого будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. Лише приміщення, що будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Відповідно до статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі статтею 131 ЦПК України 2004 року сторони зобов`язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті. Докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.

Представником позивача ОСОБА_1 ОСОБА_22 суду надана копія експертного висновку про призначення підвального приміщення будівлі жилого будинку на АДРЕСА_1 , підготовленого Приватним акціонерним товариством Кіровоградський інститут Міськбудпроект , який діяв на підставі державної ліцензії на проектні роботи серія АД 030198, виданої інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві від 29 лютого 2012 року (дійсна по 29 лютого 2017 року). За результатами проведеного дослідження у висновку зазначено, що відповідно до ДБН В.2.2.-15-2005 підвал є підсобним приміщенням багатоквартирного жилого будинку, який призначений для забезпечення експлуатації будівлі і побутового обслуговування його мешканців. Даний експертний висновок підписаний директором інституту ОСОБА_23 і головним інженером інституту ОСОБА_24

Під час судового засідання у суді першої інстанції 31 травня 2016 року після надання пояснень представниками відповідача та третьої особи щодо заперечень проти зазначеного експертного висновку за клопотанням представника позивача ОСОБА_22 з метою підготовки письмового клопотання про призначення будівельної експертизи судом оголошено перерву до 07 червня 2016 року.

07 червня 2016 року представником позивача ОСОБА_22 подана заява про призначення у справі судово-будівельної експертизи для визначення приналежності спірного підвального приміщення до підсобного приміщення багатоквартирного будинку та встановлення наявності у ньому інженерних комунікацій та технічного обладнання, необхідного для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир будинку, і доручення її проведення Кіровоградському відділенню Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Ленінський районний суд м. Кіровограда ухвалою від 07 червня 2016 року у задоволенні даного клопотання про призначення судово-будівельної експертизи відмовлено. Ухвала мотивована тим, що докази мають бути подані до початку розгляду справи по суті.

Під час судового засідання в Апеляційному суді Кіровоградської області 07 вересня 2016 року представником позивача ОСОБА_22 заявлено клопотання про проведення у справі судової експертизи. Дане клопотання не було вирішено апеляційним судом у цьому судовому засіданні, розгляд справи відкладено.

16 вересня 2016 року представник позивача ОСОБА_22 подав до апеляційного суду письмову заяву про призначення судово-будівельної експертизи.

Ухвалою від 28 вересня 2016 року Апеляційний суд Кіровоградської області відмовив у задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_22 про призначення судово-будівельної експертизи. Ухвала мотивована тим, що підстави, передбачені у статтях 143, 144 ЦПК України 2004 року для призначення судово-будівельної експертизи відсутні, оскільки предметом судового спору є витребування майна, а питання, які визначені в клопотанні про призначення експертизи, на стосуються даного спору.

Разом з тим, відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , Апеляційний суд Кіровоградської області в ухвалі від 28 вересня 2016 року зазначив про те, що колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження позову в частині, що спірне приміщення є допоміжним і використовується для обслуговування будинку, та що позивачі є співвласниками спірного приміщення.

У частині першій статті 143 ЦПК України 2004 року передбачено, що для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Вирішення питання про приналежність спірного приміщення до допоміжного мало значення для вирішення справи та вимагало спеціальних знань, представником позивача судам першої і апеляційної інстанції подавалися клопотання про призначення судової експертизи.

Згідно з частиною другою статті 303 ЦПК України 2004 року апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Дослідження нових доказів судом апеляційної інстанції відповідно до частиною другою статті 303 ЦПК України 2004 року провадиться, зокрема, якщо суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи, у тому числі необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи.

Частиною 4 статті 10 ЦПК України 2004 року на суд покладається обов`язок сприяти сторонам у всебічному і повному з`ясуванні судом обставин справи та роз`яснювати особам, які беруть участь у справі їх права та обов`язки, зокрема про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, а також сприяти у здійснення їхніх прав та обов`язків, встановлених цим Кодексом.

Дана норма процесуального права не дотримана апеляційним судом, що призвело до неповного з`ясування обтанив справи.

Невстановлення попередніми судами у повному обсязі фактичних обставин у даній справі відповідно до статті 400 ЦПК України унеможливлює прийняття судом касаційної інстанції остаточного рішення, тому оскаржувана ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з переданням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи у суді касаційної інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, ухвала Апеляційного суду Кіровоградської області від 28 вересня 2016 року підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи апеляційному суду необхідно на підставі належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів встановити правовий статус спірного приміщення відповідно до вимог закону, що регулює спірні правовідносини, розглянувши справу з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судового рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 141, 400 , 409, 412 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково .

Ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 28 вересня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов

Судді: В. С. Жданова В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук