Постанова у справі № 826/10402/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 жовтня 2019 року

Київ

справа 826/10402/17

адміністративне провадження К/9901/18578/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Гусака М.Б., Желтобрюх І.Л.,

за участю секретаря судового засідання: Лупінос Я.В.,

учасники судового процесу:

представник позивача: Білоус Л.М.,

представник відповідача: Шпінь В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Осадчука Юрія Григоровича на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2018 року (суддя Шрамко Ю.Т.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2019 року (головуючий суддя Шурко О.І., судді: Василенко Я.М., Кузьменко В.В.) у справі 826/10402/17 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення про застосування штрафних санкцій,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі по тексту - відповідач), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 26 червня 2017 року 0016351311 на суму 108905,10 грн., 0015461311 на суму 7016,66 грн., 0015311311 на суму 21830,00 грн., 0015351311 на суму 751,90 грн., а також рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 26 червня 2017 року 0015421311 на суму 62664,80 грн.

В обґрунтування вимог адміністративного позову позивач вказував, що висновки акта перевірки, на підставі якого складено оскаржувані податкові повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних санкцій, ґрунтуються не на нормах закону, а на припущеннях контролюючого органу, а тому не можуть бути доказом порушення позивачем податкового законодавства.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2019 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог чинного законодавства з питання оподаткування платника податків, самозайнятої особи - суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти, нарахування та сплати податків і зборів за період з 1 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2012 року по 31 грудня 2016 року, за результатами якої складено акт 224/1/26-15-13-11-2160621675 від 6 червня 2017 року.

12 червня 2017 року позивачем були подані заперечення на акт перевірки 224/1/26-15-13-11-2160621675 від 6 червня 2017 року, на які 26 червня 2017 року отримано відповідь про часткове зменшення сум донарахувань, та, з врахуванням скоригованої суми донарахувань, податковим органом 26 червня 2017 року прийняті податкові повідомлення-рішення:

- 0016351311, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 108905,10 грн., в т.ч. за основним платежем - 87124,08 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 21781,02 грн.;

- 0015461311, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на загальну суму 7016,66 грн., в т.ч. за основним платежем - 5613,33 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1403,33 грн.;

- 0015311311, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 21830,00 грн., в т.ч. за основним платежем - 17464 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 4366 грн.;

- 0015351311, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку з доходів найманих працівників на загальну суму 751,90 грн., в т.ч. за податковим зобов`язанням - 420 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 195 грн., пеня - 136,90 грн.;

а також рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску 0015421311 на суму 62664,80 грн.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суди попередніх інстанцій вважали обґрунтованими висновки контролюючого органу про завищення позивачем витрат, що призвело до безпідставного збільшення суми чистого оподатковуваного доходу.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ФОП ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення та визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 26 червня 2017 року 0016351311, 0015461311, 0015311311, рішення про застосування штрафних санкцій від 26 червня 2017 року 0015421311.

В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач вказує, що надані ним копії актів виконаних робіт, рахунки-фактури на оплату наданих послуг, протоколи взаємозаліку заборгованості підтверджують реальність виконання маркетингових послуг та рух активів в процесі здійснення господарських операцій. Отримання зазначених маркетингових послуг є необхідним для позивача з метою пошуку клієнтів, яким необхідні послуги по перевезенню бетону, сумішей, розчинів, чим безпосередньо і займається скаржник. Натомість, саме ПАТ ЗБК ім. С.Ковальської є основним для позивача постачальником зазначеного товару і відповідно до умов укладеного договору про надання послуг з перевезення вказаний контрагент також отримує 5% від суми наданих послуг по перевезенню вантажу кінцевому споживачу. Наголошено на тому, що чинне законодавство не встановлює ступінь деталізації опису господарської операції.

З приводу правомірності виключення зі складу витрат видатків на придбання принтера скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій не врахували того, що відповідач не ставить під сумнів факт використання принтера у господарській діяльності, а лише вказує на відсутність офісного, складського приміщення та відомостей про наявність у підприємця комп`ютерної техніки.

На переконання скаржника, судами надано хибну оцінку діям податкового органу щодо виключення зі складу витрат сум на придбання товару (бітумних сумішей, залізобетонних виробів). Торгівля вказаним товаром є одним із видів діяльності ФОП ОСОБА_1 Наголошено на тому, що до вказаних правовідносин, які склались у 2015-2016 роках, податковим органом помилково було застосовано положення статті 177 ПК України в редакції, чинній до 1 січня 2015 року. Разом з тим, починаючи з 1 січня 2015 року, прив`язки до витрат операційної діяльності в ПК України не передбачено, до витрат по придбанню товарів відносяться всі понесені витрати, передбачені пунктом 177.4 статті 177 ПК України, незалежно від періоду їх реалізації. З указаних підстав помилковими також є висновки судів про безпідставність включення позивачем до складу витрат суми на придбання дизпалива у грудні 2016 року.

Висновки судів про правомірність донарахування позивачу ПДВ у 2014 році на суму 17464 грн., на думку скаржника, є помилковими, оскільки на відвантаження товарів фізичним особам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 відбулось у 2013 році відповідно до наданих видаткових накладних, а тому позивач обґрунтовано сплачував податок від першої події згідно з вимогами пункту 187.1 статті 187 ПК України.

Щодо не утримання податку з доходів фізичних осіб з виплаченої суми ОСОБА_6 позивач наголошує на тому, що він відмовився від позову у вказаній частині і ця відмова прийнята судом.

Відповідачем подано відзив на касаційну скаргу, в якому він заперечує проти її задоволення і просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій, як законні та обґрунтовані, та наголошує на тому, що касаційна скарга не містить посилань на порушення, допущені судами першої та апеляційної інстанцій, її зміст фактично дублює доводи, на яких ґрунтується позовна заява та апеляційна скарга.

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги касаційної скарги та просив її задовольнити з підстав, у ній зазначених.

Представник відповідача заперечував проти задоволення касаційної скарги, просив залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Приписами пункту 138.2 статті 138 ПК України (тут і далі - в редакції, чинній до 1 січня 2015 року) встановлено, що витрати визначаються на підставі первинних документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з абз. "г" підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 ПК України до складу інших витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, включаються витрати на збут, зокрема витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 177.4 статті 177 ПК України встановлено, що до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Зазначена правова норма у редакції, чинній з 1 січня 2015 року, передбачає, що до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать, зокрема:

- 177.4.1.витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат;

- 177.4.2. витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);

обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством;

- 177.4.3. суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом;

- 177.4.4. інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця (пункт 177.2 статті 177 ПК України).

Проведення господарських операцій суб`єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 вказаного Закону на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином, первинні документи по відображенню господарських операцій є основою для податкового обліку.

Суди попередніх інстанцій погодились з висновками контролюючого органу про неправомірність включення позивачем у період з 1 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року витрат, сплачених ПАТ Завод залізобетонних конструкцій ім. С.Ковальської за надані маркетингові послуги, оскільки надані до перевірки первинні документи містять узагальнену інформацію, договір не містить інформації про надання ПАТ Завод залізобетонних конструкцій ім.С.Ковальської маркетингових послуг, окрім того, що вказано про стягнення 5 % від суми наданих транспортних послуг за маркетингові послуги, у актах здачі-приймання робіт не надано детальної інформації щодо фактичної кількості та суті наданих послуг, що унеможливлює встановлення змісту та обсягу господарських операцій, а також спрямованість придбаних маркетингових послуг на досягнення конкретних цілей у господарської діяльності платника. Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками з огляду на наступне.

Підпунктом 14.1.108. пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що маркетингові послуги (маркетинг) - послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків. До маркетингових послуг належать, у тому числі: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги).

Колегія суддів враховує, що податкове законодавство не встановлює конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають ідентифікуватись ті чи інші господарські операцій. Однак критерієм зменшення бази оподаткування податку на прибуток є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання доходу. А відтак на підтвердження витрат, понесених у зв`язку з оплатою спірних послуг, позивач повинен був надати, зокрема, документи, що свідчать про фактичне виконання постачальником конкретних видів послуг та про результат виконання кожної послуги у вигляді звіту, висновку тощо.

Із долучених до матеріалів справи первинних документів (актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунків-фактур) суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про відсутність можливості встановити зв`язок отриманих від контрагента маркетингових послуг із господарською діяльності позивача, оскільки зазначені документи не містять конкретно визначених змісту та обсягу господарської операції (відсутній конкретний перелік наданих послуг, місце і дата їх надання, а також не зазначено, в чому виражений результат наданих послуг), що не дає можливості пов`язати такі документи з конкретною господарською операцією.

Висновки судів попередніх інстанцій про виключення зі складу витрат видатків на придбання принтера на суму 1915,76 грн., з огляду на ненадання позивачем доказів його використання у власній господарській діяльності, колегія суддів вважає помилковими, оскільки всупереч положенням частини 2 статті 77 КАС України суди поклали обов`язок доказування саме на ФОП ОСОБА_1 . При цьому фактично висновки контролюючого органу ґрунтувались на припущеннях останнього щодо невикористання позивачем принтера у власній господарській діяльності через відсутність у останнього офісних приміщень та іншої комп`ютерної техніки. Натомість, суди попередніх інстанцій не надали правової оцінки доводам скаржника про придбання позивачем зазначеного принтера для роздруківки первинних бухгалтерських документів, ділової кореспонденції, ксерокопіювання тощо та здійсненням ФОП ОСОБА_1 господарської діяльності за місцем його проживання.

Виключаючи зі складу витрат ФОП ОСОБА_1 суми за видатковими накладними на придбання товару у 2015 році на загальну суму 132574 грн., контролюючий орган, з яким погодились суди попередніх інстанцій, з посиланням на положення підпунктів 177.4.1 та 177.4.4 пункту 174.4 статті 174 ПК України, керувався тим, що інформація та підтверджуючі документи щодо відвантаження зазначеного товару, а отже і отримання доходу, у вересні, жовтні, листопаді та грудні 2015 року відсутні. Аналогічно виключено зі складу витрат суму 124504,09 грн. за накладною на отримання товару у грудні 2016 року з огляду на відсутність видаткових накладних про відвантаження зазначеного товару у грудні 2016 року.

За позицією позивача, відповідач та суди попередніх інстанцій не врахували, що внаслідок внесених до ПК України змін, з 1 січня 2015 року відсутня прив`язка до витрат операційної діяльності (пункт 138.4 статті 138 ПК України), а тому до витрат по придбанню товарів відносяться усі понесені витрати, передбачені підпунктом 177.4 статті 177 ПК України, незалежно від періоду їх реалізації. За таких обставин, неврахування понесених витрат на придбання товару у ПАТ Завод залізобетонних конструкцій С.Ковальської у 2015 та 2016 роках, на думку скаржника, є безпідставним.

Так, положення пункту 177.4 статті 177 ПК України (в редакції, чинній з 1 січня 2015 року) дійсно не містять прив`язки до поняття операційної діяльності , разом з тим, прямо пов`язують витрати із безпосереднім отриманням доходу. Таким чином, для набуття права на обліковування витрат відповідно до положень зазначеної статті має бути наявним прямий зв`язок між понесеними витратами з отриманим доходом. При цьому зазначені у вказаній правовій нормі види витрат умовно можна віднести до категорій: матеріальні, на оплату праці, на сплату ЄСВ, інші витрати (загальновиробничі, адміністративні тощо).

Відповідно до пунктів 6, 7 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року 318, витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про неправомірне віднесення позивачем до складу витрат за 2015 та 2016 роки придбаного, але невідвантаженого (нереалізованого) товару.

Також, за наслідками перевірки контролюючий орган дійшов висновку про наявність підстав для донарахування позивачу ПДВ у 2014 році на загальну суму 17464 грн., вважаючи, що факт надходження коштів у 2014 році від фізичних осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 є першою подією для виникнення зобов`язань з ПДВ. При цьому суди попередніх інстанцій послались на відсутність підтверджуючих документів (видаткових накладних), які б свідчили про відвантаження товару у попередніх періодах.

Колегія суддів вважає такий висновок передчасним і необґрунтованим, оскільки в матеріалах справи містяться видаткові накладні, видані у різні періоди 2013 року на ім`я ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 Зазначені документи були долучені позивачем з посиланням на те, що сплата податку ним було здійснено відповідно до положень пункту 187.1 статті 187 ПК України за першою з подій (відвантаження товару) у 2013 році.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій будь-якої правової оцінки прийнятності зазначених первинних документів з урахуванням положень статті 44 ПК України не надали, а також не перевірили доводів позивача про оформлення податкових накладних чи сплату ПДВ за означеними господарськими операціями у 2013 році.

З приводу виключення контролюючим органом зі складу витрат сум на придбання дизтоплива у грудні 2016 року, з огляду на те, що придбане пальне відповідно до видаткової накладної від 31 грудня 2016 року 533 не використовувалось у господарській діяльності позивача у 2016 році та буде використовуватись на початку 2017 року, колегія суддів зазначає наступне.

Так, позивач наполягає на тому, що заправка належних позивачу вантажних автомобілів здійснювалась із використанням системи обліку смарт-карт, що є технічним засобом операцій відпуску. Протягом грудня 2016 року відповідні автомобілі використали дизпалива на 3250 л на загальну суму 50020, 83 грн. без ПДВ, а 31 грудня 2016 року постачальником було виписано зведену податкову накладну 533, у зв`язку з чим позивач вважає, що зазначені суми правомірно було віднесено ним до складу витрат 2016 року.

Зазначені обставини є суттєвими для правильного вирішення спору в означеній частині та входять до предмета доказування у цій справі, проте судами вони перевірені не були.

В матеріалах справи містяться платіжні доручення, які свідчать про оплату позивачем дизельного палива у грудні 2016 року згідно з договором СК-0106-16/10 від 1 червня 2016 року (том 1 а.с.92-98), а також обіг по обслуговуванню (том 1 а.с.90-91), який свідчить про відпуск дизельного пального позивачу ТОВ О.С.А. Карт у період з 1 грудня 2016 року по 28 грудня 2016 року. Втім, зведеної видаткової накладної від 31 грудня 2016 року 533, на яку посилались суди та яка б могла підтвердити у сукупності із зазначеними документами факт відпуску нафтопродуктів позивачу, матеріали справи не містять, як і відсутня копія договору СК-0106-16/10 від 1 червня 2016 року.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що у зазначеній частині суди попередніх інстанцій неправильно встановили обставини справи, безпідставно залишили поза увагою доводи позивача про фактичне отримання та оплату дизельного пального протягом 2016 року, послались на первинні документи, які безпосередньо не дослідили, а тому у цій частині справу слід направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Крім того, колегія суддів також акцентує увагу судів на подану позивачем 9 лютого 2018 року до суду першої інстанції заяву про часткову відмову від позову, а саме щодо оскарження податкового повідомлення-рішення від 26 червня 2017 року 0015351311.

Так, рішення суду першої інстанції містить посилання на подання позивачем такої заяви та про прийняття її судом (том 1 а.с.248). Разом з тим, матеріали справи не містять доказів прийняття судом першої інстанції відповідних процесуальних рішень за наслідками розгляду зазначеної заяви відповідно до положень статті 189 КАС України. Більше того, оскаржуване рішення суду першої інстанції містить аналіз правомірності висновків контролюючого органу щодо неутримання позивачем та неперерахування позивачем до бюджету податку на доходи фізичних осіб з виплачених коштів ОСОБА_6 за оренду транспортних засобів, що і стало підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 26 червня 2017 року 0015351311. Апеляційний суд припустився аналогічних помилок.

За змістом частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Частиною 4 статті 353 КАС України визначено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, оскільки судами не з`ясовано усіх обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення.

Під час нового розгляду справи апеляційному суду необхідно врахувати викладене і за наслідками належного з`ясування всіх обставин справи слід прийняти обґрунтоване і законне судове рішення із наведенням відповідного правового обґрунтування в частині прийняття чи відхилення доводів учасників справи, а також із врахуванням висновків касаційного суду.

Керуючись ст. ст. 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2019 року у справі 826/10402/17 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 17 жовтня 2019 року.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

М.Б. Гусак

І.Л. Желтобрюх ,

Судді Верховного Суду