Постанова у справі № 240/445/19

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 жовтня 2019 року

Київ

справа 240/445/19

адміністративне провадження К/9901/23026/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., ~Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції справу 240/445/19

за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання здійснити перерахунок та виплату розміру одноразової грошової допомоги при звільненні

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2019 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Моніча Б.С., суддів: Охрімчук І.Г., Капустинського М.М.,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

В січні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 яка полягає у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби без урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди яку ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби.

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди яку ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби, здійснити виплату суми перерахунку, подати протягом п`ятнадцяті днів, з дня набрання постановою законної сили, звіт про виконання судового рішення, що передбачено частиною 1 статті ~382 КАС України.

В обґрунтування позову зазначив, що відповідач розрахував одноразову грошову допомогу при звільненні без урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби без урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що щомісячна додаткова грошова винагорода відноситься до складу грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та має враховуватись при нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги військовослужбовцям.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2019 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задоволено повністю. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Cуд апеляційної інстанції посилаючись на правову позицію викладену у постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі 761/17387/17, від 19 червня 2018 року у справі 825/1138/17 та від 03 квітня 2019 року у справі 808/2189/16 мотивував своє рішення тим, що щомісячна додаткова грошова винагорода не входить до структури і складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого військовослужбовцям нараховується й виплачується одноразова грошова допомога при звільненні. Апеляційний суд при цьому, з-поміж іншого, послався на положення Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 15 листопада 2010 року 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 29 листопада 2010 року за 1194/18489.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції

14 серпня 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2019 року, в якій скаржник просив скасувати оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суд апеляційної інстанції, застосовуючи Інструкцію 595 як спеціальний нормативно-правовий акт, що визначає структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової допомоги при звільненні, не врахував пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 11 жовтня 2019 року підготовчі дії закінчено, справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами у відповідності до пункту 1 частини 1 статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позиція інших учасників справи

16 вересня 2019 року від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, де відповідач посилається на не обґрунтованість доводів даної касаційної скарги та просить відмовити в її задоволенні повністю, а рішення прийняте судом апеляційної інстанцій залишити без змін.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 проходив службу у Збройних силах України, під час проходження військової служби перебував на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 . Наказом начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних сил України від 03.03.2015 82 підполковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас (за станом здоров`я). Відповідно до наказу командира військової частини - польова пошта НОМЕР_3 (по стройовій частині), підполковника ОСОБА_1 із 12 травня 2015 року виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення.

З матеріалів справи слідує, що Військовою частиною НОМЕР_1 розраховано розмір одноразової грошової допомоги при звільненні та виплачено позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди.

Позивач вважає такі дії Військової частини НОМЕР_1 протиправними та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону, у зв`язку із чим звернувся до суду з позовом.

Позиція Верховного Суду

Релевантні джерела права й акти їх застосування

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України 25 березня 1992 року 2232-XII Про військовий обов`язок і військову службу (надалі - Закон 2232-XII).

Відповідно до частини другої статті 2 Закону 2232-XII порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 40 Закону 2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України Про Збройні Сили України , Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей , Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб , Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей та іншими законами.

Права, пільги та соціальні гарантії військовослужбовців визначаються Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20 грудня 1991 року 2011-ХІІ (надалі - Закон 2011-ХІІ).

Частиною 1 статті 9 Закону 2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою вказаної статті встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року 1294 Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до частини 2 статті 15 Закону 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Так, підпунктом 2 пункту 1 Постанови 889 Уряд установив, з-поміж іншого, щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно частини 4 статті 328 КАС України (в редакції чинній після 15.12.2017) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України (в редакції чинній після 15.12.2017), відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Статтею 17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Конституційний Суд України у рішенні від 17 березня 2004 року 7-рп/2004 (справа про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів) вказав, що визначений законами України відповідно до положень статті 17 Конституції України комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту військовослужбовців та працівників правоохоронних органів, зумовлений не їх непрацездатністю або відсутністю достатніх засобів для існування (стаття 46 Конституції України), а особливістю професійних обов`язків, пов`язаних з ризиком для життя та здоров`я, певним обмеженням конституційних прав і свобод, у тому числі і права заробляти матеріальні блага для забезпечення собі і своїй сім`ї рівня життя, вищого за прожитковий мінімум. Тобто соціальні гарантії військовослужбовців та працівників правоохоронних органів випливають з характеру покладених на них службових обов`язків у зв`язку з виконанням ними державних функцій.

Право на одноразову допомогу при звільненні позивач набув у відповідності до статті 15 Закону 2011-ХІІ, що не заперечується відповідачем.

Спірним питанням є склад грошового забезпечення військовослужбовців, яке повинно включатися при обрахунку розміру цієї допомоги.

З матеріалів справи слідує, що позивача звільнено з військової служби на підставі пункту "б" частини 8 статті 26 Закону 2232-XII (за станом здоров`я); вислуга позивача становить 27 років календарної служби; відповідно до частини 2 статті 15 Закону 2011-ХІІ позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, про що видано відповідний наказ; щомісячна додаткова грошова винагорода позивача на підставі Постанови 889 становила 60% місячного забезпечення.

Однак, додаткову грошову винагороду у зазначеному розмірі до складу грошового забезпечення, з якого обчислено одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби позивачу, не включено.

Суд апеляційної інстанції до спірних правовідносин застосував положення Інструкція про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 15 листопада 2010 року 595, виданої на виконання Постанови 889, за змістом якої додаткові винагороди не включаються до складу грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби.

При цьому, суд апеляційної інстанції, застосовуючи Інструкцію 595 як спеціальний нормативно-правовий акт, що визначає структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової допомоги при звільненні, не врахував пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу.

Частиною 4 статті 9 Закону 2011-ХІІ Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом, не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.

Отже, при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон 2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону.

Ознаки щомісячної додаткової грошової винагороди, визначені Постановою 889, відповідають ознакам додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, які мають щомісячний та постійний характер.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачу було виплачено щомісячну додаткову винагороду: із травня по серпень 2013 року у розмірі 20% місячного грошового забезпечення, із вересня 2013 року по грудень 2013 року у розмірі 40% місячного грошового забезпечення, із січня 2014 року по квітень 2015 року у розмірі 60% місячного грошового забезпечення.

Вказані обставини підтверджуються копією довідки Військової частини НОМЕР_1 6088 від 07 вересня 2015 року.

Отже, щомісячна додаткова грошова винагорода виплачувалася позивачу протягом 24 місяців до звільнення його з військової служби, тобто мала постійний характер.

Колегія суддів враховує, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі 522/2738/17. Приймаючи постанову від 06 лютого 2019 року у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових:

1) посадовий оклад;

2) оклад за військовим званням;

3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення;

4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.

Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.

Оскільки останні 24 місяці перед звільненням додаткова грошова винагорода у розмірі 60% грошового забезпечення, на підставі Постанови 889, нараховувалась і виплачувалась позивачу щомісяця, підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.

За наведеного правового регулювання та обставин справи відповідач протиправно не включив до складу грошового забезпечення позивача, з якого нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні, щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі 60% грошового забезпечення, що передбачена Постановою 889, а суд першої інстанції дійшов цілком правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Аналогічні правові висновки Верховний Суд сформулював раніше, зокрема, у постановах від 16 травня 2019 року у справі 826/11679/17, від 31 липня 2019 року 826/3398/17, від 08 серпня 2019 року 802/955/17-а.

Посилання суду апеляційної інстанції на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 01 березня 2018 року по справі 761/17387/17, колегія суддів не бере до уваги, оскільки, виходячи з процесуальних механізмів забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду, за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду мають перевагу над висновками колегії суддів Касаційного адміністративного суду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги.

З огляду на викладене рішення суду першої інстанції по своїй суті є правильним. У свою чергу, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, внаслідок чого помилково скасував законне рішення суду першої інстанції.

Відповідно до правил статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З урахуванням вищенаведеного постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2019 року підлягає скасуванню, а постанова Житомирського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року залишенню в силі.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2019 року у справі 240/445/19 скасувати.

3. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року у справі 240/445/19 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк

~В.М. Соколов

Судді Верховного Суду