Постанова у справі № 212/12256/14-ц

Постанова

Іменем України

29 серпня 2019 року

м. Київ

справа 212/12256/14-ц

провадження 61-15094св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Кривцової Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Жовтневий відділ державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції, Державне підприємство Інформаційний центр Міністерства юстиції України, ОСОБА_4 ,

треті особи: приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Рукавіцин Ігор Анатолійович, Реєстраційна служба Криворізького міського управління юстиції,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі судді Чайкіна І. Б. від 02 серпня 2016 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Зубакової В. П., Митрофанової Л. В., від 13 грудня 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Жовтневого відділу Державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції (далі - Жовтневого ВДВС КМУЮ), Державного підприємства Інформаційний центр Міністерства юстиції України (далі - ДП Інформаційний центр ), ОСОБА_4 про визнання електронних торгів недійсними, визнання майна об`єктом спільної сумісної власності та поділ майна подружжя, витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що з 23 грудня 1988 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 02 грудня 1995 року вони придбали квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Власником квартири, згідно з договором купівлі-продажу, є ОСОБА_2 Право власності ОСОБА_2 на квартиру зареєстроване 15 січня 1996 року. 04 грудня 2013 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано, сторони припинили спільне проживання у спірній квартирі. Вказує, що з листопада 2014 року їй стало відомо, що у Жовтневому ВДВС КМУЮ перебуває на виконанні виконавче провадження ВП 41368295, з примусового виконання виконавчого листа 2/212/2810, виданого Жовтневим районним судом м. Кривого Рогу 18 грудня 2013 року про стягнення з боржника ОСОБА_2 на користь стягувача ОСОБА_4 боргу у сумі 229 814,85 грн. Вказує, що лише після звернення до державного виконавця у грудні 2014 року дізналася про накладення арешту на квартиру та отримала документи щодо накладення арешту та реалізації спірної квартири, яка придбана під час шлюбу з ОСОБА_2 05 лютого 2015 року державним виконавцем складено акт про проведення електронних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна на підставі протоколу про проведення електронних торгів 45265 згідно якого відбулись торги щодо нерухомого майна - квартири, розташованої АДРЕСА_1 . Переможцем торгів став ОСОБА_3 Вважала, що проведення електронних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна проведено з порушенням її прав як співвласника реалізованого майна та з порушенням пунктів 3.5,3.6 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року 68/5 , який діяв на час виникнення спірних правовідносин ( далі - Тимчасове положення). Вказує, що будучи повідомленими про розгляд даної цивільної справи, та розуміючи, як юридично обізнані особи, що спірна квартира знаходиться у спільній сумісній власності, працівники органів Міністерства Юстиції України незаконно здійснили продаж нерухомого майна. Про це вона також дізналась від ОСОБА_5 , який повідомив її про купівлю квартири на електронних торгах, після чого вона звернулася до суду із вказаним позовом. Остаточно уточнивши позовні вимоги, просила суд: визнати електронні торги, які проведені 26 січня 2015 року з реалізації квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 недійсними; витребувати квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 від ОСОБА_3 ; визнати квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 спільною сумісною власністю її та ОСОБА_2 , визнавши за кожним із них право власності на частини квартири.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 серпня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано проведенні електронні торги 26 січня 2015 року з реалізації арештованого майна - квартири, розташованої АДРЕСА_3 в системі СЕТАМ недійсними. Визнано недійсними Протокол від 26 січня 2015 року 46265 про проведення електронних торгів з реалізації арештованого майна, а саме: трикімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 та Акт про проведення електронних торгів від 05 лютого 2015 року, складений головним державним виконавцем Жовтневого ВДВС КМУЮ, згідно з яким ОСОБА_3 визнано покупцем трикімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 .

У решті позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що проведення прилюдних (електронних) торгів проведено з порушенням встановлених законодавством правил проведенням торгів, визначених пунктами 3.5 та 3.6 Тимчасового положення та порушенням прав позивача, оскільки реалізації підлягала частка боржника ОСОБА_2 в спірній квартирі, яка не виділена в натурі, тобто не набула статусу самостійного об`єкту в передбаченому законом порядку.

Відмовляючи в задоволенні частини позовних вимог, суд першої інстанцій виходив з того, що позивач передчасно заявила вимоги про визнання спірної квартири спільним сумісним майном та його поділ, обрала неналежний спосіб захисту та заявила вимогу до неналежних відповідачів. Позовні вимоги про витребування майна не містять даних, на користь кого слід витребувати таке майно, що стало підставою для відмови в цій частині позовних вимог.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 02 серпня 2016 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності, поділ майна подружжя та витребування майна з чужого незаконного володіння, в цій частині ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 .

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 . Витребувано від ОСОБА_3 квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_6

В іншій частині рішення залишено без змін.

Задовольняючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив з того, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, і частки у вказаній квартирі у сторін рівні. При реалізації арештованого майна - спірної квартири, порушено права позивача, яка не є учасником виконавчого провадження, однак є співвласником майна, тому вимога про витребування майна з незаконного володіння ОСОБА_3 підлягала задоволенню, оскільки позивач довела своє право власності на майно, що знаходиться у володінні ОСОБА_3 - спірну квартиру. Оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками з рівними частками, квартира підлягала витребуванню на користь законних володільців.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2017 року ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що порушень Тимчасового положення та інших норм при проведенні прилюдних торгів не було, у зв`язку із чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог та визнання проведених прилюдних торгів недійсними. Вважає помилковим висновки судів першої інстанції та апеляційної інстанції про те, що права ОСОБА_1 порушено, оскільки право власності на спірну квартиру за нею не зареєстроване. Вважає, що судами проігноровано те, що ОСОБА_2 підтверджено в судовому засіданні, що договір позики ним укладався на користь сім`ї. У зв`язку з викладеним вважає себе добросовісним набувачем. Також зазначив, що судом першої інстанції прийнято до розгляду уточнену позовну заяву ОСОБА_1 в її уточненій редакції з порушенням вимог статті 121 ЦПК України 2004 року. Вона містить нові позовні вимоги, заявлені на стадії судового розгляду, правову оцінку яким не надав суд апеляційної інстанції. Крім того, вважає, що в задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити, оскільки виконавче провадження, в рамках якого проведено спірні електронні торги, з приводу стягнення боргу, виниклого в період її перебування із ОСОБА_2 у шлюбі, що породжує обов`язок ОСОБА_1 щодо повернення боргу, тому вважає, що її права жодним чином не порушено.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано справу із суду першої інстанції, зупинено виконання рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2016 року до закінчення касаційного провадження у справі.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України ( далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 03 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачу.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

23 грудня 1988 року ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_2 , який 04 грудня 2013 року розірвано за рішенням суду.

Під час спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 02 грудня 1995 року придбана квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , на підставі договору купівлі - продажу, посвідченого Державним нотаріусом Криворізького нотаріального округу 02 грудня 1995 року, за вказаним договором покупцем квартири є ОСОБА_2

Право власності ОСОБА_2 на квартиру зареєстроване 15 січня 1996 року.

11 січня 2014 року, на підставі виконавчого листа, виданого 18 грудня 2013 року Жовтневим районним судом м. Кривого Рогу про стягнення з ОСОБА_2 суми 229 814,85 грн, державним виконавцем Жовтневого ВДВС КМУЮ винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

05 лютого 2015 року головним державним виконавцем Жовтневого ВДВС КМУЮ Свистуном П. О. складено Акт про проведення електронних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, а саме: трикімнатної квартири, розташованої на 4 поверсі 9 - ти поверхового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 74,8 кв. м, житловою площею - 42,3 кв. м.

Арештоване майно реалізовано 26 січня 2015 року засобами Системи електронних торгів через Веб-сайт.

Спірну квартиру придбав ОСОБА_3 за 207 972,27 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено, й це вбачається із матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції в нескасованій частині та рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі 6-843цс17 та постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі 404/1515/16-ц.

Суди встановили, що спірна квартира набута ОСОБА_2 за час шлюбу з позивачем, тому апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо визнання права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на квартиру та поділ майна, шляхом визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за кожним по частині квартири, оскільки у судів попередніх інстанцій відсутні підстави вважати, що таке майно належить виключно відповідачу, а докази на спростування презумпції спільності майна, набутого подружжям у шлюбі, - відсутні.

Щодо вимог ОСОБА_1 в частині визнання недійсними проведених електронних торгів, та протоколу про їх проведення, Верховний Суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно із частиною другою статті 16, частиною першою статті 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України, зокрема, у зв`язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, а відтак є правочином.

Таким чином, ураховуючи те, що відчуження майна з прилюдних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватись недійсною на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину (статті 203, 215 ЦК України).

Виходячи зі змісту частини першої статті 215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами прилюдних торгів, то підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених саме Тимчасовим положенням.

Такого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 24 жовтня 2012 року в справі 6-116цс12.

Як правильно встановлено судами попередніх інстнцій, підставою для визнання торгів недійсними відповідно до частини першої статті 215 ЦК України ОСОБА_1 зазначила недодержання державним виконавцем і ДП Інформаційний центр Міністерства юстиції України під час проведення прилюдних торгів норм Закону 606-ХІV та Тимчасового порядку щодо визначення об`єкта цих торгів, у результаті яких відбулось відчуження всієї спірної квартири, зокрема, частки, яка належить позивачу, чим порушені її права.

Згідно з частиною 6 статті 52 Закону 606-ХІ Vу редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, стягнення на майно боржника звертається у розмірі й обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження.

Відповідно до вимог частини першої статті 379 ЦПК України 2004 року питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

Виходячи із системного аналізу зазначених норм права, державний виконавець перед вирішенням питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника повинен з`ясовувати питання, чи не володіє він даним нерухомим майном спільно з іншими особами та чи мають право на користування даним майном інші особи, після чого вирішувати питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Суди дійшли обґрунтованого висновку, що дане питання державним виконавцем в повній мірі з`ясовано не було, оскільки державний виконавець лише пересвідчився в тому, що квартира зареєстрована на ім`я боржника ОСОБА_2 і при цьому не з`ясував його сімейний стан та не встановив, чи не придбана квартира в період шлюбу, та чи мають інші особи право на користування нерухомим майном.

Аналіз положень Закону 606-ХІ V й Інструкції свідчить про те, що вони не встановлюють порядку та правил проведення прилюдних торгів, а лише закріплюють, як і стаття 650 ЦК України, такий спосіб реалізації майна, як його продаж на прилюдних торгах, і відсилають до інших нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України та Міністерства юстиції України, якими повинен визначатися порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна. Відповідно до положень указаних правових норм державний виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів, а самі прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації, з якими державною виконавчою службою укладається відповідний договір.

Правила проведення прилюдних торгів в даному випадку визначені Тимчасовим порядком. Цим Тимчасовим порядком визначено, що прилюдні торги - це продаж майна, за яким його власником стає покупець, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну, та передбачено певні правила проведення цих торгів, а саме: правила, які визначають процедуру підготовки, проведення торгів; правила, які регулюють сам порядок проведення торгів; і ті правила, які стосуються оформлення кінцевих результатів торгів.

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на електронних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника електронних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення електронних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення електронних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на електронних торгах, а отже, є правочином. Такий висновок узгоджується й з нормами статей 650, 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України, які відносять до договорів купівлі-продажу процедуру прилюдних торгів, результатом яких є видача нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів на підставі складеного та затвердженого в установленому порядку акта державного виконавця про проведені торги.

Отже, ураховуючи те, що відчуження майна з електронних (прилюдних) торгів відноситься до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватись недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, які встановлені частинами першою-третьою, шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 ЦК України). Разом із тим слід зазначити, що оскільки виходячи зі змісту частини першої статті 215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами прилюдних торгів, то підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених в даному випадку Тимчасовим порядком.

Обґрунтованими та такими, що узгоджуються і з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 06 липня 2016 року в справі 6-3174цс15, є висновки судів першої та апеляційної інстанції, що сам по собі факт недотримання вимог щодо строків опублікування оголошення про проведення прилюдних торгів та його змісту, передбачених пунктами 3.5, 3.6 Тимчасового положення, що не вплинуло на результат торгів, не може бути підставою для визнання таких торгів недійсними. Однак, окрім наявності зазначених порушень при проведенні прилюдних торгів, розглядаючи спір, суди повинні встановити, чи були порушені права й законні інтереси особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.

Аналізуючи зміст норм права: статей 177, 179, 181, 182, 183, 186, 188, 190, 191 ЦК України, які визначають поняття речі як об`єкта цивільних прав, нерухомої речі, належність речі до подільної й неподільної залежно від можливості поділу або виділу частки з об`єкта нерухомого майна; статті 66 Закону 606-ХІ V щодо підготовки і проведення прилюдних торгів; статті 1 Тимчасового порядку, яка визначає поняття лота як одиниці майна, що виставляється для продажу на електронних торгах, слід дійти висновку про те, що об`єктом реалізації з електронних торгів (лотом) могло бути нерухоме майно, яке є об`єктом цивільних прав (будівля, споруда, інші приміщення, земельна ділянка, підприємство як цілісний майновий комплекс або його частина, виділена у встановленому законом порядку в окремий самостійний об`єкт власності).

Як встановлено судами, реалізації на електронних торгах підлягала частка боржника ОСОБА_2 в спірній квартирі, а не вся спірна квартира, яка належить боржнику ОСОБА_2 та позивачці на праві спільної сумісної власності. Однак частка боржника ОСОБА_2 в спірній квартирі не була виділена, тобто не набула статусу самостійного об`єкта нерухомості в передбаченому законом порядку, тому не могла бути реалізована з електронних торгів, а реалізація всієї квартири, в якій знаходиться і частка позивачки, не відповідає вимогам закону.

Тож, з урахуванням викладених обставин та норм права, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо визнання недійсними проведених 26 січня 2015 року прилюдних торгів та протоколу, складеного 26 січня 2015 року за наслідками торгів. При цьому, суд апеляційної інстанції спростував доводи ОСОБА_3 про відсутність порушень прав позивача унаслідок продажу спірної квартири, вказавши про відсутність вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_1 як до солідарного боржника.

Що стосується порушень, допущених державним виконавцем під час здійснення своїх повноважень, передбачених Законом 606-ХІ V, до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо (статей 18, 24-27, 32, 33, 55, 57 Закону 606-ХІ V), то такі дії (бездіяльність) державного виконавця підлягають оскарженню в порядку, передбаченому Законом 606-ХІ V, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (зокрема, частиною 7 статті 24, частиною 4 статті 26, частиною 3 статті 32, частиною 3 статті 36, частиною 2 статті 57, статтями 55, 85 Закону 606-ХІV ).

Отже, дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними, що в свою чергу узгоджується з висновками, викладеним у постанові Верхового Суду України від 24 жовтня 2012 року в справі 6-116цс12.

Також правильними є висновки суду апеляційної інстанції щодо задоволення вимог про витребування квартири з незаконного володіння ОСОБА_3 , так як згідно з цивільним законодавством особа, яка вважає, що її речове право порушено, має право звернутися до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною, так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Відповідно до статті 3 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

Суди встановили, що спірна квартира придбана у період шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 і дійшли висновку, що це майно є спільною сумісною власністю, а тому правильними є висновки апеляційного суду, що з моменту придбання спірної квартири позивачу належать речові права на спірну квартиру, тобто право володіння, користування та розпорядження квартирою, що дає їй право на звернення до суду з відповідним позовом та узгоджується з положенням статей 3, 387 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано застосувавши норми статей 387-388, 396 ЦК України, правильно вказав, що спірна квартира вибула з володіння власника поза її волею, а тому наявні правові підстави для витребування зазначеної квартири на користь законних володільців ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від ОСОБА_3 , зокрема і від добросовісного набувача, що передбачено пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України.

Таким чином, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі ОСОБА_3 доводи є аналогічними із доводами його апеляційної скарги, були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в нескасованій частині та рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Оскільки ухвалою суду касаційної інстанції від 29 травня 2017 року було зупинено виконання рішень суду апеляційної інстанції до закінчення його перегляду в касаційному порядку, а колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутні підстави для скасування судового рішення, тому виконання рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2016 року підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 серпня 2016 року в нескасованій частині та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2016 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2016 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Кривцова Б.І. Гулько Д. Д. Луспеник