Постанова у справі № 743/1263/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 серпня 2019 року

Київ

справа 743/1263/17

адміністративне провадження К/9901/29470/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Дашутіна І.В.,

суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М.,

розглянув в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної міграційної служби України в Чернігівській області на постанову Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 12 вересня 2017 року у складі судді Жовток Є.А. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Ганечко О.М. (головуючого), Коротких А.Ю., Федотова І.В. у справі за позовом Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області до громадянина Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 про продовження строку затримання,-

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

1. Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області звернулося до суду з адміністративним позовом до громадянина Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 про продовження строку затримання з 21 вересня 2017 року до 20 грудня 2017 року включно.

2. Постановою Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 12 вересня 2017 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року, в позові відмовлено.

3. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:

3.1. 28.04.2016 року громадянин Соціалістичної Республіки В`єтнам - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був затриманий співробітниками ДМС України без документів, які підтверджували законність його перебування на території України.

3.2. 28.04.2016 року ГУДМС України в Одеській області стосовно відповідача було прийнято рішення 14 про примусове повернення в країну походження, яким зобов`язано ОСОБА_1 покинути територію України, в термін до 11.05.2016 року.

3.3. Внаслідок невиконання відповідачем рішення про примусове повернення в країну походження, 21.03.2017 року ГУДМС України в Одеській області стосовно відповідача складено протокол про адміністративне затримання за ч.2 ст.263 КУпАП та поміщено ОСОБА_1 в пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

3.4. Постановою Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 23.03.2017 року, ОСОБА_1 примусово видворено за межі України, а ухвалою цього ж суду відповідача затримано з поміщенням до Чернігівського ПТПІ на строк до 21.09.2017 року.

3.5. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2017 року постанову Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 23.03.2017 року - залишено без змін.

3.6. Постанова суду про примусове видворення ОСОБА_1 позивачем виконана не була.

3.7. 11.04.2017 року та 21.08.2017 року УДМС України в Чернігівській області зверталось до Посольства Соціалістичної Республіки В`єтнам з листами про надання допомоги в оформленні свідоцтва на повернення відповідача до країни громадянської належності.

3.8. Відповіді на вказані вище звернення позивачем отримано не було.

4. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції з висновками якого погодився апеляційний суд виходив з того, що відсутність відповідей з посольства країни походження відповідача не може бути підставою для продовження строку затримання ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

5. Позивач звернувся із касаційною скаргою, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позову.

6. Аргументи касаційної скарги зводяться до того, що неможливо виконати рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 23.03.2017 року та забезпечити примусове видворення ОСОБА_1 за межі України з поважних причин, а тому вимога УДМС України в Чернігівській області щодо продовження строку затримання відповідача відповідає вимогам діючого законодавства.

7. Позивач правом подачі відзиву на касаційну скаргу позивача не скористався.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції:

8. Згідно статті 5 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року ETS N 005, кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: a) законне ув`язнення особи після засудження її компетентним судом; b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов`язку, встановленого законом; c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення; d) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою допровадження його до компетентного органу; e) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг; f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

9. Відповідно до частини четвертої статті 30 Закону України від 22 вересня 2011 року 3773-VI Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства (далі - Закон 3773-VІ), іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців. У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.

10. Частиною другою статті 183-7 КАС України передбачені особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання та видворення іноземців та осіб без громадянства.

11. У разі наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого подано адміністративний позов про примусове видворення, не має документа, що дає право на виїзд з України, ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення або якщо існує ризик його втечі, адміністративний суд, визначений частиною першою цієї статті, за клопотанням органу (підрозділу), який подав такий позов, може прийняти одне з таких рішень: 1) взяти особу на поруки підприємства, установи чи організації; 2) зобов`язати іноземця або особу без громадянства внести заставу; 3) затримати іноземця або особу без громадянства з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

12. Не можуть застосовуватися взяття на поруки та застава до іноземців та осіб без громадянства, до яких раніше застосовувалися такі заходи, а також стосовно яких є достатні дані про їх причетність до готування та/або вчинення терористичної діяльності.

13. Такі заходи також застосовуються адміністративним судом, визначеним частиною першою цієї статті, за позовом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України до іноземців та осіб без громадянства, які до прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вчинили порушення законодавства України з прикордонних питань та про правовий статус іноземців до завершення цієї процедури.

14. Відповідно до частини сьомої статті 183-7 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, не може перевищувати шести місяців. У разі наявності умов, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на дванадцять місяців.

15. Про продовження строку затримання не пізніш як за п`ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні три місяці подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для виконання рішення про примусове видворення або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

16. Умовами, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи, є:

1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації;

2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.

17. Порядок про продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затверджений Постановою Кабінетом Міністрів України від 15 лютого 2012 року 150 (далі - Порядок 150).

18. Пункт 2 Порядку 150 передбачає:

Іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території: 1) протягом наданого візою дозволу в межах строку дії візи в разі в`їзду осіб без громадянства чи іноземців, які є громадянами держав з візовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України; 2) не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС; 3) на період дії візи, але не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду за візою, оформленою до 11 вересня 2011 року.

19. Згідно пункту 12 Інструкції Про затвердження Інструкції про порядок утримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні , яка затверджена Міністерством Внутрішніх Справ від 29 лютого 2016 року 141 (далі - Інструкція 141):

Іноземці та особи без громадянства утримуються в ПТПІ протягом строку, необхідного для виконання постанови адміністративного суду: про примусове видворення з України; затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення з України; затримання з метою ідентифікації та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, але не більш як 12 місяців.

Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

20. Судами встановлено, що ОСОБА_1 прибув в Україну на законних підставах за дійсним паспортом, з метою працевлаштування. Відповідач не піддавався переслідуванням в країні походження за політичні чи релігійні переконання, за расовими або етнічними ознаками.

21. Крім цього, ОСОБА_1 не відмовлявся співпрацювати з позивачем під час процедури його ідентифікації, а також не відмовлявся від громадянства Соціалістичної Республіки В`єтнам і не був позбавлений громадянства вказаної держави, також не набував громадянства інших держав.

22. Відсутність відповідей з Посольства Соціалістичної Республіки В`єтнам може бути підставою для продовження строку затримання відповідача, лише за умови неможливості ідентифікації його особи, як це передбачено п.2 абз. 3 ч.7 ст.183-7 КАС України.

23. Як установлено судами, особа відповідача ідентифікована позивачем. Зокрема, належність відповідача до громадянства Соціалістичної Республіки В`єтнам підтверджена паспортом серії НОМЕР_1 , виданим 06.11.2014 року зі строком дії до 06.11.2024 року. Копія паспорта позивача, яка була додана до позовної заяви, засвідчена з оригіналом посадовими особами УДМС України у Чернігівській області.

24. З рішення 14 про примусове повернення відповідача в країну походження, затвердженого т.в.о. начальника ГУДМС України в Одеській області від 28.04.2016 року вбачається, що особа відповідача однозначно ідентифікована, як і встановлено його належність до громадянства Соціалістичної Республіки В`єтнам.

25. Судами враховано також матеріали адміністративної справи 743/401/17, розглянутої Ріпкинським районним судом 23.03.2017 року та встановлено, що особа відповідача була ідентифікована ще в 2016 році, що підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ПРМОД 067725 від 28.04.2016 року складеного щодо відповідача за ч.1 ст.203 КУпАП; постановою про накладення адміністративного стягнення серії ПНМОД 067725 від 28.04.2016 року; протоколом про адміністративне правопорушення серії ПРМОД 069745 від 22.03.2017 року складеного відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.203 КУпАП; постановою про накладення адміністративного стягнення серії ПНМОД 069745 від 22.03.2017 року, та зверненням ГУДМС України в Одеській області до Посольства В`єтнаму в Україні від 21.03.2017 року. Вказані документи містять відмітки про наявність у відповідача національного паспорта.

26. З огляду на встановлені судами обставини справи та враховуючи, що чинним законодавством наведено вичерпний перелік підстав, які передбачають неможливість примусового видворення особи, а продовження строку затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні можливе лише за їх наявності, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову.

27. Слід зазначити також, що відповідно до п. 30 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року 1 Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні при вирішенні справ про примусове видворення суди повинні враховувати положення статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року та статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

28. Зокрема, відповідно до п "f" частини першої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім як відповідно до процедури, встановленої законом, у випадку законного арешту або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

29. Разом з тим, у п. 103 Рішенні Європейського суду з прав людини від 17 квітня 2014 року "Справа "Анатолій Руденко проти України", стало остаточним 17 липня 2014 року ( 50264/08) вказано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (див. для застосування цих принципів у контексті підпункту "e" пункту 1 статті 5 Конвенції рішення у справах "Вітольд Літва проти Польщі", заява N26629/95, п. 78, ЄСПЛ 2000-III, та "Станєв проти Болгарії" [ВП], заява N 36760/06, п. 143, ЄСПЛ 2012).

30. Суд наголошує, що відповідно до пункту 1 статті 5 Конвенції мається на увазі фізична свобода особи, і мета цього положення полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків стосовно права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті цього положення.

31. Доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

32. Частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

33. Таким чином, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА:

34. Касаційну скаргу Державної міграційної служби України в Чернігівській області - залишити без задоволення.

35. Постанову Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 12 вересня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року у справі за позовом Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області до громадянина Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 про продовження строку затримання - залишити без змін.

36. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Cуддя-доповідач І.В. Дашутін

Судді О.О. Шишов

М.М. Яковенко