Постанова у справі № 274/5893/16-ц

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2019 року

м. Київ

справа 274/5893/16-ц

провадження 61-12850св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - Бердичівська міська рада Житомирської області,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Житомирської області від 17 липня 2017 року, ухвалене колегією у складі суддів: Микитюк О. Ю., Гансецької І. А., Борисюка Р. М., і касаційну скаргу Бердичівської міської ради Житомирської області на додаткове рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 4 травня 2017 року, ухвалене у складі судді: Замеги О. В., та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 6 червня 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Микитюк О. Ю., Гансецької І. А., Талько О. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах якого діяла його законний представник ОСОБА_3 , звернулися з позовом до Бердичівської міської ради Житомирської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Свої вимоги обґрунтовували тим, що кожен з них на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом після їх баби ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є власником 3/16 часток житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Іншими співвласниками цього будинку є ОСОБА_5 , у власності якої перебуває 1/2 частка житлового будинку, та ОСОБА_6 , у власності якої перебуває 1/8 частка будинку.

Частки в натурі не виділені, проте між співвласниками склався певний порядок користування житловим будинком.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_6 , після смерті якої відкрилась спадщина на належне їй майно; спадщину після ОСОБА_6 ніхто не прийняв.

Позивачі вказують на те, що після смерті ОСОБА_6 їх баба вільно та відкрито користувалась приміщеннями, які перебували у користуванні ОСОБА_6 , а після смерті баби цими приміщеннями користувались вони.

Посилаючись на те, що добросовісне, відкрите, безперервне володіння та користування вказаною часткою житлового будинку, що належала ОСОБА_6 , спочатку їх бабою, а потім ними, а також на те, що вони мають відкриті рахунки і сплачують житлово-комунальні послуги, утримуючи будинок, позивачі просили визнати за кожним з них право власності на 1/16 частку житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції та мотиви їх прийняття

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 23 березня 2017 року, ухваленим у складі судді Замеги О. В., з урахуванням ухвали цього ж суду від 28 березня 2017 року про виправлення описки, позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/16 частку житлового будинку по АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/16 частку житлового будинку по АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

Додатковим рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 4 травня 2017 року стягнено з Бердичівської міської ради Житомирської області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 551,20 грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що спочатку баба позивачів, а після її смерті вони самі як спадкоємці баби, добросовісно, відкрито та безперервно користуються 1/8 часткою житлового будинку, здійснюють заходи з її утримання та обслуговування, і дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання за позивачами права власності на цю частку за набувальною давністю у рівних частках.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції та мотиви їх прийняття

Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 6 червня 2017 року, постановленою за наслідками розгляду апеляційної скарги Бердичівської міської ради Житомирської області на додаткове рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 4 травня 2017 року, додаткове рішення залишено без змін з тих підстав, що спір має майновий характер і саме для вирішення питання ухвалення додаткового рішення справа була повернута до суду першої інстанції.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 17 липня 2017 року, ухваленим за наслідками розгляду апеляційної скарги Бердичівської міської ради Житомирської області на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 23 березня 2017 року, рішення суду першої інстанції та додаткове рішення цього суду скасовані з ухваленням нового про відмову у задоволені позову.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що володіння майном, у тому числі нерухомим, є складовою частиною цивільної дієздатності фізичної особи, тобто здатності своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати. Встановивши, що ОСОБА_2 на час звернення до суду не мав повної цивільної дієздатності, а ОСОБА_1 мав повну цивільну дієздатність менше року, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову і, як наслідок, відмовив у його задоволенні.

Апеляційний суд також вказував на обізнаність позивачів і їх баби щодо належності 1/8 частки житлового будинку ОСОБА_6 , тому вважав, що підстави для набуття позивачами права власності на цю частку відсутні і добросовісність володіння чужим майном не доведена.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції та відмову у задоволені позову, підстав для відшкодування позивачеві судового збору немає, тому скасував і додаткове рішення суду першої інстанції від 4 травня 2017 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просили рішення апеляційного суду Житомирської області від 17 липня 2017 року скасувати та залишити в силі рішення і додаткове рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції належним чином не з?ясував фактичних обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення, не надав належної оцінки зібраним у справі доказам, а також залишив поза увагою, що відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном, набуває право власності на це майно.

У липні 2017 року Бердичівська міська рада Житомирської області подала касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просила додаткове рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 4 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 6 червня 2017 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у стягненні з Бердичівської міської ради Житомирської області судових витрат, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм процесуального права.

Бердичівська міська рада Житомирської області у касаційній скарзі вказувала на те, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права, оскільки вимоги про стягнення судових витрат при подачі позову позивачами заявлені не були, тому, на думку заявника, підстав для стягнення судового збору з Бердичівської міської ради Житомирської області не було.

Відзиви на касаційні скарги не надходили

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 липня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Бердичівської міської ради Житомирської області, а 13 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і ухвалою цього суду від 6 грудня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 6 розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що кожен з позивачів є власником 3/16 часток житлового будинку по АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвами про право на спадщину за законом від 26 листопада 2008 року 3-3413 та 3-3414. Це майно ними набуто в порядку спадкування за законом після їх баби - ОСОБА_4 .

Іншими співвласниками житлового будинку по АДРЕСА_1 є ОСОБА_5 , у власності якої перебуває 1/2 частка житлового будинку, та ОСОБА_6 , у власності якої перебуває 1/8 частка житлового будинку.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 померла.

Відповідно до довідки Бердичівської державної нотаріальної контори від 24 лютого 2017 року 513 спадкова справа після ОСОБА_6 не відкривалась, із заявами про прийняття спадщини спадкоємці не зверталися.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційних скарг, суд дійшов до таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною першою статті 344 ЦК України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 60 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанцій, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обґрунтовуючи позов, позивачі посилались на відкрите, безперервне володіння нерухомим майном протягом десяти років їх спадкодавцем та безпосередньо ними.

Статтею 30 ЦК України передбачено, що цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Частиною першою статті 34 ЦК України передбачено, що повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття).

При перегляді справи в апеляційному порядку апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , а ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_4 , тобто на час відкриття спадщини їм було 8 років та 7 років відповідно; на час звернення до суду ОСОБА_2 не мав повної цивільної дієздатності, а ОСОБА_1 мав повну цивільну дієздатність менше року.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання за позивачами права власності на 1/8 частку житлового будинку за набувальною давністю, оскільки позивачі не довели добросовісне володіння чужим майном їх бабою ОСОБА_4 , а після її смерті - і ними. На час відкриття спадщини після ОСОБА_4 вони не мали повної цивільної дієздатності, були обізнані щодо власника спірного майна, а тривалий час проживання та відкритість володіння чужим майном не є безумовною підставою для задоволення позовних вимог.

З такими висновками апеляційного суду погоджується і касаційний суд.

Обґрунтовуючи незаконність рішення апеляційного суду, позивачі вказували на те, що тривалий час користуються 1/8 часткою житлового будинку, яка належала ОСОБА_6 , проживають у будинку та сплачують житлово-комунальні послуги.

Касаційний суд такі доводи вважає безпідставними, оскільки в матеріалах справи міститься акт обстеження технічного стану спірної частки житлового будинку по АДРЕСА_1 від 10 серпня 2015 року, відповідно до якого 3/8 та 1/8 частки будинку складають квартиру АДРЕСА_2 , в якій декілька років ніхто не проживає, не проводиться підтримуючий ремонт, квартира знаходиться в занедбаному стані, внаслідок пошкодження даху дощові та талі води потрапляють на горище, що призводить до замокання та руйнації дерев?яних конструкцій покрівлі, стелі, стін, підлоги в кімнатах; на стінах та стелі тріщини і відшарування штукатурки.

Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не дають підстав вважати, що при розгляді справи судом апеляційної інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, висновків суду не спростовують і зводяться до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте, в силу статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов?язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов?язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини, які мають значення для правильного її вирішення, за наслідками перегляду рішення суду першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без задоволення, а рішення апеляційного суду Житомирської області від 17 липня 2017 року без змін.

Доводи касаційної скарги Бердичівської міської ради Житомирської області знайшли своє підтвердження під час касаційного розгляду справи частково.

Судове рішення як акт правосуддя за загальним правилом має бути повним - містити відповіді суду на всі заявлені вимоги, а також розв`язувати інші питання, в тому числі процесуальні. Неповнота чи невизначеність доводів суду щодо заявлених у справі вимог, а також окремих процесуальних питань є правовою підставою для ухвалення додаткового рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, у квітні 2017 року Бердичівська міська рада Житомирської області подала апеляційну скаргу на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 23 березня 2017 року, а у травні 2017 року - на додаткове рішення цього суду від 4 травня 2017 року.

Апеляційний суд, у порушення процедури, достовірно знаючи про оскарження первісного судового рішення від 23 березня 2017 року, переглянув додаткове рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 4 травня 2017 року, за наслідками якого залишив додаткове рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на майновий характер позовних вимог.

Проте необхідно зазначити, що додаткове рішення суду першої інстанції як похідне від первісного судового акта і його невід?ємна складова, не може бути переглянуте раніше первісного судового акта за умови оскарження і останнього. Тому ухвала апеляційного суду Житомирської області від 6 червня 2017 року про залишення без змін додаткового рішення як така, що постановлена з порушенням норм права, підлягає скасуванню.

У подальшому, переглядаючи справу в апеляційному порядку за апеляційною скаргою Бердичівської міської ради Житомирської області на первісне рішення суду першої інстанції від 23 березня 2017 року, апеляційний суд 17 липня 2017 року скасував рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 23 березня 2017 року і ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову, що виключає відшкодування позивачеві понесених судових витрат, тому скасував і додаткове рішення цього ж суду від 4 травня 2017 року.

Посилання у касаційній скарзі Бердичівської міської ради Житомирської області на відсутність вимог про відшкодування судових витрат у позовній заяві в обґрунтування незаконності додаткового рішення помилкове. Питання відшкодування судових витрат є процесуальним обов`язком суду і не є позовною вимогою.

Оскільки додаткове рішення суду першої інстанції скасовано рішенням апеляційного суду Житомирської області, про законність та обґрунтованість якого касаційний суд дійшов висновку у цій постанові, скасування касаційним судом додаткового рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 4 травня 2017 року є зайвим.

Керуючись статтями 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Житомирської області від 17 липня 2017 року залишити без змін.

Касаційну скаргу Бердичівської міської ради Житомирської області задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 6 червня 2017 року скасувати.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов

Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов