Постанова у справі № 344/8521/15-ц

Постанова

Іменем України

31 липня 2019 року

м. Київ

справа 344/8521/15-ц

провадження 61-14198св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

заявник - Публічне акціонерне товариство Банк Золоті Ворота ,

заінтересовані особи: ОСОБА_1 , державний виконавець відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції Кравчук Іван Васильович, начальник відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції Пахолік Ростислав Васильович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Банк Золоті Ворота на ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 09 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Ковалюка Я. Ю., Фединяка В. Д., Матківського Р. Й.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2015 року Публічне акціонерне товариство Банк Золоті Ворота (далі - ПАТ Банк Золоті Ворота ) звернулося до суду зі скаргою на дії державного виконавця та просило визнати протиправними дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції Кравчука І. В. щодо зменшення суми коштів, яка підлягає перерахуванню стягувачу в рахунок задоволення його вимог.

В обґрунтування скарги зазначало, що в провадженні відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції перебувало виконавче провадження 33338814 з примусового виконання судового наказу 2н-3694/2009, виданого 03 квітня 2009 року Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ Банк Золоті Ворота 204420, 45 грн заборгованості за кредитним договором, 850 грн витрат зі сплати судового збору та 15 грн витрат по сплаті інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.

20 жовтня 2012 року державним виконавцем складено акт опису та арешту майна боржника (сідлового тягача MAN 19.403, державний номерний знак НОМЕР_1 , та напівпричепа бортового LICINENA , державний номерний знак НОМЕР_2 ).

Згідно з протоколом від 27 серпня 2014 року 0914099 про проведення аукціону з реалізації арештованого майна, складеного філією 09 Приватного підприємства Нива-В. Ш. (далі - ПП Нива-В.Ш. ), ОСОБА_2 придбав сідловий тягач MAN 19.403 за 37 434, 00 грн та напівпричіп бортовий LICINENA за 21 550, 00 грн.

15 відсотків від вартості зазначеного рухомого майна було утримано торгівельною організацією у якості винагороди та внаслідок його реалізації відділом державної виконавчої служби було отримано 50 136, 40 грн. Відповідно до пункту 3 частин першої статті 43 Закону України Про виконавче провадження (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), при розподілі стягнутої державним виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошової суми з неї вираховується виконавчий збір у розмірі 10 % від фактично стягнутої суми. Таким чином, на рахунок стягувача повинна була надійти сума грошових коштів у розмірі 45 122, 76 грн (50 136, 40 грн - 5 013, 64 грн).

Разом з тим, відповідно до меморіального ордеру 20 від 02 червня 2015 року, на рахунок ПАТ Банк Золоті Ворота надійшли кошти від реалізації майна боржника у розмірі 25 033, 10 грн, що на 20 089, 66 грн менше від суми, отриманої він проведеної реалізації.

У зв`язку з безпідставним зменшенням державним виконавцем суми грошових коштів, яка підлягає перерахуванню стягувачу в рахунок задоволення його вимог, на 20 089, 66 грн, ПАТ Банк Золоті Ворота просило скаргу задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 жовтня 2016 року скаргу ПАТ Банк Золоті Ворота задоволено.

Визнано протиправними дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції Кравчука І. В. щодо зменшення суми коштів, яка підлягає перерахуванню стягувачу в рахунок задоволення його вимог.

Зобов`язано відділ державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції перерахувати стягувачу ПАТ Банк Золоті Ворота додатково 22 500, 00 грн в рахунок задоволення вимог стягувача за судовим наказом 2н-3694/2009, виданим 03 квітня 2009 року Івано-Франківським міським судом.

Суд першої інстанції виходив з того, що розподіл стягнутих з боржника за виконавчим провадженням грошових коштів здійснюється державним виконавцем відповідно до статті 43 Закону України Про виконавче провадження (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), якою передбачено, що до задоволення вимог стягувача державний виконавець за рахунок зазначених грошових коштів компенсує витрати державної виконавчої служби, пов`язані з організацією і проведенням виконавчих дій, які не покриті авансовим внеском сторін та інших осіб.

Державний виконавець, перераховуючи 22 500, 00 грн на компенсацію витрат, пов`язаних з організацією і проведенням виконавчих дій, згідно договору про надання послуг зі зберігання та охорони від 28 листопада 2012 року, не врахував, що зазначений договір, укладений із приватним підприємцем ОСОБА_3 (далі - ПП ОСОБА_3 ), не містить даних про вартість послуг, які надаються виконавцем, а відтак його не можна вважати укладеним. Інші докази щодо ціни та строку наданих послуг щодо зберігання та охорони майна в матеріалах справи відсутні.

Грошові кошти у розмірі 22 500, 00 грн перераховані на рахунок ПП ОСОБА_3 за зберігання майна протягом 900 днів у період з 28 листопада 2012 року по 17 травня 2015 року, проте на 468 день (11 березня 2014 року) з часу укладення договору про надання послуг зі зберігання та охорони майна, арештоване майно було передано на реалізацію ПП Нива-В. Ш. . Оскільки у період з 11 березня 2014 року по 27 серпня 2014 року майно не перебувало на зберіганні у ПП ОСОБА_3 , перерахування за вказаний період коштів на оплату послуг зі зберігання майна є безпідставним.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 09 листопада 2016 року ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 жовтня 2016 року змінено в частині зобов`язання відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції перерахувати стягувачу ПАТ "Банк Золоті Ворота" додатково в рахунок задоволення вимог стягувача за судовим наказом 2н-3694/2009, виданим 03 квітня 2009 року Івано-Франківським міським судом, зменшивши суму коштів з 22 500, 00 грн до суми 11 700, 00 грн.

В решті ухвалу суду залиш ено без змін.

Змінюючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд зазначав, що оскільки належне боржнику рухоме майно перебувало на зберіганні у ПП ОСОБА_3 в період з 28 листопада 2012 року по 11 березня 2014 року, дії державного виконавця з перерахування на рахунок вказаної особи грошових коштів у розмірі 11 700 грн у рахунок оплати за надані послуги за договором зі зберігання та охорони за період з 11 березня 2014 року по 17 травня 2015 року є неправомірними, тому зазначену суму грошових коштів відділ державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції зобов`язаний перерахувати стягувачу ПАТ "Банк Золоті Ворота".

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У листопаді 2016 року ПАТ Банк Золоті Ворота звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних справ з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення процесуального права, просило скасувати ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 09 листопада 2016 року та залишити в силі ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 жовтня 2016 року.

В обґрунтування касаційної скарги зазначало, що в матеріалах справи відсутні докази наявності у державного виконавця передбачених частиною третьою статті 59 Закону України Про виконавче провадження (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) підстав для здійснення компенсації витрат у розмірі 22 500, 00 грн та понесення таких витрат ПП ОСОБА_3 .

Договір про надання послуг зі зберігання та охорони майна, укладений з ПП ОСОБА_3 , є неукладеним, тому він не є підставою для виникнення обов`язку зі сплати державною виконавчої службою грошових коштів за рахунком Ку-0000001 від 18 травня 2015 року у період з 28 листопада 2012 року по 11 березня 2014 року.

Компенсація витрат державної виконавчої служби, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів, затвердженою Наказом Державного казначейства України 119 від 28 листопада 2000 року, повинна здійснюватися шляхом перерахування з депозитного рахунку на спеціальний реєстраційний рахунок для обліку коштів, компенсації витрат виконавчого провадження, а не безпосереднього переказу на рахунок приватного підприємця, з яким укладено договір про надання послуг зі зберігання та охорони майна.

Таким чином здійснена державним виконавцем фінансова операція на суму 22 500, 00 грн під виглядом компенсації витрат виконавчого провадження за зберігання арештованого майна боржника була незаконною, спричинила збитки сторонам виконавчого провадження і була здійснена всупереч пункту 2 частини першої статті 43, частини третьої статті 59 Закону України Про виконавче провадження (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, а ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року 2147-VІІІ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

21 березня 2018 року справу 344/8521/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Івано-Франківським міським відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області направлено заперечення на касаційну скаргу, в яких просить касаційну скаргу ПАТ Банк Золоті Ворота залишити без задоволення, а ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області - без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, ухвала Апеляційного суду Івано-Франківської області від 09 листопада 2016 року підлягає скасуванню, а ухвала Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 жовтня 2016 року - залишенню в силі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 03квітня 2009 року Івано-Франківським міським судом було видано судовий наказ 2н-3694/2009 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ Банк Золоті Ворота заборгованості в сумі 204 420,45 грн, 850 грн витрат по сплаті судового збору та 15 грн витрат по сплаті інформаційного-технічного безпечення розгляду справи.

12 липня 2012 року року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції Кравчук І. В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вищезазначеного судового наказу.

17 липня 2012 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції Кравчук І. В. винесено постанову про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження. На виконання вказаної постанови 22 жовтня 2012 року було складено акт опису та арешту майна, описано та арештовано: МАN 19.403, 1998 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , та причіп бортовий LACINENA 265 , 1999 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 .

Відповідно до частини третьої статті 59 Закону України Про виконавче провадження (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) 28 листопада 2012 року державним виконавцем винесено постанову про передачу майна на відповідальне зберігання ПП ОСОБА_3 та укладено з ним договір про надання послуг зі зберігання та охорони.

Згідно протоколу по проведенню аукціону з реалізації арештованого рухомого майна від 27 серпня 2014 року, вищезазначені транспортні засоби були реалізовані, переможцем аукціону став ОСОБА_2 . Від реалізації даних транспортних засобів на рахунок відділу державної виконавчої служби надійшло 50 136, 40 грн.

У відповідності до підпунктів 2, 3 частини першої статті 43 Закону України Про виконавче провадження державним виконавцем перераховано виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутої суми, що становить 5 013, 64 грн, та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій, згідно договору про надання послуг зі зберігання та охорони від 28 листопада 2012 року, що становить 22 500, 00 грн.

Встановлено, що грошові кошти в розмірі 22 500, 00 грн перераховано на рахунок ПП ОСОБА_3 за зберігання майна протягом 900 днів за період з 28 листопада 2012 року по 17 травня 2015 року відповідно до рахунку-фактури Ку-0000001 від 18 травня 2015 року на підставі розпоряджень державного виконавця відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції Кравчука І. В., що підтверджується копіями платіжних доручень 1254 та 1255 від 20 травня 2015 року.

Відповідно до листа начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Кульбанського В. М. від 09 листопада 2015 року при проведенні перевірки виконавчого провадження 33338814 виявлено порушення державним виконавцем порушення абзацу 2 пункту 3.13.1, пункту 3.13.3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, а саме кошти в сумі 22 500, 00 грн сплачені без зарахування до спеціального фонду, без здійснення перерахунку з депозитного рахунку на спеціальний реєстраційний рахунок для обліку коштів, отриманих як оплату за послуги.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідності до статті 43 Закону України Про виконавче провадження (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) розподіл стягнутих державним виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаної від реалізації майна боржника) здійснюється у такому порядку:

1) у першу чергу повертається авансовий внесок сторін та інших осіб на організацію та проведення виконавчих дій;

2) у другу чергу компенсуються витрати державної виконавчої служби, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій, не покриті авансовим внеском сторін та інших осіб;

3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми;

4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені державним виконавцем відповідно до вимог цього Закону.

Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється по мірі їх стягнення. Сума, що залишилася після сплати штрафів, повертається боржнику.

Згідно з частиною четвертою статті 41 Закону України Про виконавче провадження (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), до витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, належать кошти, за рахунок яких, зокрема, здійснено оплату перевезення, зберігання і реалізації майна боржника.

Відповідно до пункту 3.13.3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 512/5 від 02 квітня 2012 року (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) використання витрат на проведення виконавчих дій, стягнутих з боржника, здійснюється відповідно до письмового розпорядження державного виконавця, яким витрати на проведення виконавчих дій перераховуються з депозитного рахунку на спеціальний реєстраційний рахунок для обліку коштів, отриманих як плата за послуги, що надаються бюджетними установами, відкритими на ім`я Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних територіальних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі в органах Державної казначейської служби України. Використання витрат на проведення виконавчих дій здійснюється відповідно до кошторисів, затверджених в установленому порядку.

Частиною першою статті 6 Закону України Про виконавче провадження визначено, що державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно зі статтею 11 вищевказаного Закону, державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Суд першої інстанції встановивши, що державний виконавець при розподілі стягнутих з боржника за виконавчим провадженням грошових сум, допустив порушення порядку перерахування грошових коштів на компенсацію витрат державної виконавчої служби, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, визначеного Інструкцією з організації примусового виконання рішень, а саме здійснив перерахунок грошових коштів за надані послуги зі зберігання та охорони арештованого майна без попереднього їх зарахування до спеціального фонду та здійснення перерахунку з депозитного на спеціальний рахунок для обліку коштів, отриманих, як оплату за послуги, дійшов обґрунтованого висновку про неправомірність дій державного виконавця та наявність підстав для задоволення вимог скарги.

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі суд першої інстанції не порушив норм процесуального права, правильно застосував норми матеріального закону, ухвала суду є законною і обґрунтованою.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України скасовує ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 09 листопада 2016 року і залишає в силі ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 жовтня 2016 року.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Банк Золоті Ворота задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 09 листопада 2016 року скасувати, залишити в силі ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 жовтня 2016 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Ю. Тітов

Судді В. С. Жданова В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук