Постанова у справі № 9901/738/18

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2019 року

м. Київ

Справа 9901 /738/18

Провадження 11-335заі19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В. С.,

судді-доповідача Золотнікова О. С.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю секретаря судового засідання Орєшко Ю. О.,

учасники справи:

представник позивача - Поліщук С. Ю.,

представник відповідача - Петренко Ю. В.,

розглянула в судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 березня 2019 року (судді Гончарова І. А., Бившева Л. І., Олендер І. Я., Шипуліна Т. М., Ханова Р. Ф.) у справі 9901/738/18 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії та

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВККС України, у якому просила:

- визнати протиправним і скасувати рішення Комісії від 18 липня 2018 року 1221/ко-18, яким суддю Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_1 визнано такою, що не відповідає займаній посаді та рекомендовано Вищій раді правосуддя (далі - ВРП) розглянути питання про її звільнення з посади;

- зобов`язати ВККС провести засідання відповідної колегії з метою підтвердження відповідності судді ОСОБА_1 займаній посаді.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що 23 березня 2018 року в межах проходження суддями кваліфікаційного оцінювання склала анонімне письмове тестування, за результатами якого набрала 77,625 бала, та практичне завдання, за результатами якого набрала 87 балів, що разом складає 164,625 бала. 18 липня 2018 року проведено другий етап кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді - Дослідження досьє та проведення співбесіди , за результатами якого за критерієм компетентності (професійної, особистої та соціальної) вона набрала 387,625 бала, за критерієм професійної етики отримала 130 балів, а за критерієм доброчесності - 105 балів, що у загальному підсумку складає 622,625 бала, що становить менше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв. Того ж дня ВККС прийняла рішення 1221/ко-18, яким суддю Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_1 визнано такою, що не відповідає займаній посаді та рекомендовано ВРП розглянути питання про її звільнення з посади.

На думку позивача, вказане рішення Комісії є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки не містить мотивів для прийняття рішення щодо кожного критерію та аргументів Комісії на користь прийняття чи відхилення доводів та виставлення балів. Спірне рішення прийняте за відсутності доказів про невідповідність судді ОСОБА_1 критерію доброчесності.

Позивач також вказала, що зазначила достовірні відомості в пункті 17 декларації доброчесності судді за 2016 рік, адже нею у 2014 році не ухвалювалися рішення про притягнення до адміністративної відповідальності учасників масових акцій протесту. З матеріалів адміністративних справ ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 убачається, що вони не були учасниками масових акцій протесту, тому адміністративні стягнення за статтею 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП)застосовані до них не як до учасників масових акцій протесту, їхні права як учасників не обмежувалися.

На думку ОСОБА_1 , в оскаржуваному рішенні Комісія безпідставно, з перевищенням повноважень членів колегії ВККС, дійшла висновку, що суддею здійснено стосовно себе організацію перевірки за Законом України від 16 вересня 2014 року 1682-VII Про очищення влади (далі - Закон 1682-VII) та створено довідку за результатами такої перевірки за наявності у неї конфлікту інтересів. Позивач зазначила, що нею направлялися запити про надання інформації щодо наявності/відсутності заборон, визначених Законом 1682-VII, до ТУ ДФС у місті Києві, СБУ та повідомлення до Міністерства юстиції України про початок проходження перевірки. За результатами опрацювання відповідей, отриманих на всі запити, що і зазначено в самій довідці від 11 лютого 2016 року, головою Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_1 було лише констатовано факт відсутності заборон, передбачених Законом 1682-VII. Тобто жодного потенційного конфлікту інтересів або приватного інтересу у неї зі складення вказаної довідки не існувало.

Комісія протиправно та невмотивовано здійснила оцінку показника своєчасності внесення рішень до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР) у розрізі критеріїв професійної етики та доброчесності. Так, по-перше, до 04 червня 2015 року закон не встановлював обов`язкових вимог щодо внесення до ЄДРСР постанов про притягнення осіб до адміністративної відповідальності в порядку статті 122-2 КУпАП, тому, на думку позивача, в її діях відсутні зазначені порушення. Крім того, перевірка Комісією показника своєчасного внесення рішень до ЄДРСР здійснена не у зв`язку з дослідженням критерію ефективності здійснення правосуддя, а відтак така перевірка в розрізі показників критеріїв професійної етики та доброчесності є порушенням вимог глави 2 Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням ВККС від 03 листопада 2016 року 143/зп-16 (далі - Положення), та вимог частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

На переконання позивача, Комісія, приймаючи рішення про рекомендацію ВРП розглянути питання про звільнення позивача, вийшла за межі своїх повноважень, що не узгоджується з вимогами пункту 37 розділу III Положення. Склад колегії ВККС, який приймав оскаржуване рішення, був не уповноважений на проведення кваліфікаційного оцінювання щодо судді Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_1 та голосів для прийняття оскаржуваного рішення було недостатньо, оскільки, на думку позивача, легітимність роботи ОСОБА_6 як члена ВККС виключається, адже станом на період його обрання членом ВККС він не відповідав усім вимогам, які за частиною першою статті 94 Закону України від 02 червня 2016 року 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів (далі - Закон 1402-VIII) висуваються до такого.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 11 березня 2019 року відмовив у задоволенні позову.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначила, що суд першої інстанцій неповно з`ясував обставини та дослідив докази, які мають значення для справи, оскаржуване рішення є невмотивованим та таким, що прийняте з порушенням норм процесуального права. На думку скаржника, суд не врахував вимоги статті 2 КАС України, адже неналежним чином перевірив відповідність оскаржуваного рішення Комісії усім вимогам, які викладені в указаній нормі КАС України. Скаржник зазначив, що у суду існували підстави для скасування оскаржуваного рішення ВККС, оскільки це рішення не містить мотиви, з яких Комісія дійшла висновку про визнання ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності. При цьому оскаржуване рішення Комісії не містить висновку стосовно того, якому саме критерію не відповідає позивач.

На думку скаржника, висновки ВККС щодо невідповідності позивача критерію доброчесності, у зв`язку із начебто застосуванням до учасників масових акцій протесту адміністративних стягнень та, як наслідок, начебто недостовірність зазначених даних у пункті 17 декларації доброчесності судді за 2016 рік, не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки аналіз адміністративних матеріалів за 755/843/14-п, 755/1161/14-п та 755/869/14-п свідчить про те, що ОСОБА_7 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не були учасниками масових акцій протесту, оскільки жодних належних, достовірних, достатніх та допустимих доказів щодо таких обставин матеріали зазначених справ не містять, відтак позивачка не приймала рішення про застосування до учасників масових акцій протесту адміністративних стягнень за вчинення правопорушень саме як учасниками масових акцій протесту за статтею 122-2 КУпАП. Скаржник також зазначив, що жодного потенційного конфлікту інтересів або приватного інтересу у голови Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_1 щодо складення довідки від 11 лютого 2016 року не існувало, оскільки складаючи вказану довідку, позивачка лише констатувала на підставі отриманих відповідей від інших органів державної влади факт відсутності заборон, що визначені частинами третьою та четвертою статті 1 Закону 1682-VII. Крім того, на думку скаржника, висновки Комісії про наявність порушення позивачем вимог статті 28 Закону України від 14 жовтня 2014 року 1700-VII Про запобігання корупції (далі - Закон 1700-VII) були зроблені з перевищенням наданих ВККС повноважень, а тому такі висновки не відповідають закону. Крім того, на момент прийняття постанов у справах про адміністративні правопорушення стосовно ОСОБА_7 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (січень 2014 року) порушень зі сторони судді ОСОБА_1 у невнесенні таких рішень до ЄДРСР не існувало, оскільки до 04 червня 2015 року закон не встановлював обов`язку судді з внесення до ЄДРСР постанов про притягнення осіб до адміністративної відповідальності в порядку статті 122-2 КУпАП. Відповідно до наказу Дніпровського районного суду міста Києва від 03 травня 2017 року 35/а з 03 травня 2017 року і на момент повернення матеріалів справ 755/843/14-п, 755/1161/14-п та 755/869/14-п усі судові рішення, які приймалися суддями Дніпровського районного суду міста Києва, підлягали внесенню до ЄДРСР не самими суддями, а відповідальними особами, а саме провідним спеціалістом Стукан Я. Ф. та помічником судді Попович О. В.

Скаржниця також указує, що склад ВККС, який приймав оскаржуване рішення, не був уповноважений на проведення кваліфікаційного оцінювання позивача, а голосів для прийняття рішення було недостатньо, оскільки член Комісії ОСОБА_6 був делегатом ІІІ з`їзду адвокатів України та висунутий як адвокат за підробленим свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю. При цьому рішенням з`їзду адвокатів України від 15 лютого 2019 року члена ВККС ОСОБА_6 було достроково звільнено з посади члена Комісії. Позивачка також посилається на те, що звільнення судді у зв`язку з негативним кваліфікаційним оцінюванням є таким, що не відповідає принципу верховенства права та є порушенням незалежності судді, адже не дозволяється ані Законом 1402-VIII, ані статтею126 Конституції України.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 12 квітня 2019 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , а ухвалою від 08 травня 2019 року призначила справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

15 травня 2019 року ВККС до Великої Палати Верховного Суду подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у якому зазначила, що Комісія заперечує проти задоволення апеляційної скарги позивача. На думку Комісії, ОСОБА_1 не зазначила, які саме норми процесуального права були порушені судом першої інстанції при розгляді спору та ухваленні рішення, в чому саме полягає неповнота з`ясованих обставин, обмежуючись при цьому лише дублюванням безпідставних тверджень із своєї позовної заяви щодо незгоди з прийнятим Комісією рішенням. Суд першої інстанції у своєму рішенні дійшов правильного висновку про те, що прийняте Комісією рішення 1221/ко-18 містить підстави його ухвалення та мотивовано наявністю фактичних обставин, що породжують юридичні основи для його прийняття, тому твердження позивача, викладені в апеляційній скарзі з цього приводу, не заслуговують на увагу. У зв`язку з викладеним ВККС просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити з викладених у ній підстав.

Представник Комісії просив залишити оскаржуване судове рішення без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, виступи представників позивача та відповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду переглянула оскаржуване судове рішення й дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Суд першої інстанції установив , що ОСОБА_1 . Указом Президента України від 04 квітня 1998 року 256/98 призначена на посаду судді Дніпровського районного суду міста Києва.

Згідно з Постановою Верховної Ради України від 20 лютого 2003 року 570-IV суддя ОСОБА_1 обрана суддею безстроково.

ВККС рішенням від 01 лютого 2018 року 8/зп-18 призначила кваліфікаційне оцінювання 1790 суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, у тому числі і судді Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_1

Рішенням Комісії від 02 березня 2018 року 33/зп-18 визначено графік проведення іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання суддів стосовно 1673 суддів місцевих та апеляційних судів. Так, зокрема, призначено іспит для суддів місцевих судів на 23 березня 2018 року, серед яких і суддя Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_1

За результатами першого етапу кваліфікаційного оцінювання Іспит згідно з додатком 1 до рішення ВККС від 23 квітня 2018 року 93/зп-18 Кодовані результати складення суддями 23 березня 2018 року анонімного письмового тестування у межах процедури кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді ОСОБА_1 набрала 77,625 бала. За даними додатку 3 до вказаного рішення ВККС Декодовані результати першого кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді Іспит за виконання практичного завдання ОСОБА_1 отримала 87 балів. Отже, на етапі складення іспиту позивач загалом набрала 164,625 бала.

На підставі рішення ВККС від 23 квітня 2018 року 93/зп-18 ОСОБА_1 допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді - Дослідження досьє та проведення співбесіди .

18 липня 2018 року проведено дослідження досьє ОСОБА_1 та співбесіду, під час якої обговорено питання щодо показників за критеріями компетентності, професійної етики та доброчесності за результатами дослідження суддівського досьє.

За критерієм компетентності (професійної, особистої та соціальної) ОСОБА_1 отримала 387,625 бала. Відповідність критерію професійної компетенції оцінено за результатами іспиту, дослідження інформації, що міститься у досьє, та співбесіди за показниками, визначеними пунктами 1-5 глави 2 розділу ІІ Положення 143/зп-16. Відповідність критеріям особистої та соціальної компетентності оцінено за результатами тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, дослідження інформації, що міститься у досьє та співбесіди відповідно до пунктів 6-7 глави 2 розділу ІІ Положення 143/зп-16.

За критерієм професійної етики ОСОБА_1 отримала 130 балів. Відповідність оцінено за результатами тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, дослідження інформації, що міститься у досьє та співбесіди за показниками, визначеними пунктом 8 глави 2 розділу ІІ Положення 143/зп-16.

За критерієм доброчесності ОСОБА_1 отримала 105 балів. Відповідність оцінено за результатами тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, дослідження інформації, що міститься у досьє та співбесіди за показниками, визначеними пунктом 9 глави 2 розділу ІІ Положення 143/зп-16.

У загальному підсумку за результатами кваліфікаційного оцінювання суддя ОСОБА_1 отримала 622,625 бала, що становить менше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв.

18 липня 2018 року Комісія прийняла рішення 1221/ко-18, яким визнала суддю Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді та рекомендувала ВРП розглянути питання про звільнення з посади судді Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_1 .

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що Комісія при визначенні показників критеріїв професійної етики та доброчесності врахувала обставини, які вказують на: недотримання суддею обов`язку дотримуватися правил суддівської етики, передбаченого пунктом 2 частини п`ятої статті 56 Закону 1402-VIII; недотримання відповідно до статті 1 Кодексу суддівської етики високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду; недокладання всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною, що передбачено статтею 3 Кодексу суддівської етики.

До вказаного висновку Комісія дійшла з огляду на встановлення таких обставин:

- у пункті 17 декларації доброчесності за 2016 рік, яка була подана суддею ОСОБА_1 вперше, вона вказала, що не приймала одноособово або у колегії суддів рішення, передбачені статтею 3 Закону України від 08 квітня 2014 року 1188-VII Про відновлення довіри до судової влади в Україні (далі - Закон 1188-VII). Проте під час кваліфікаційного оцінювання Комісія встановила, що такі рішення позивачем приймались у 2014 році стосовно громадян: ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , яких притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення;

- судові рішення за критеріями, визначеними частиною п`ятою - сьомою статті 3 Закону 1682-VII, ухвалені ОСОБА_1 , станом на 17 липня 2018 року до ЄДРСР не внесені;

- суддя ОСОБА_1 стосовно себе здійснила організацію перевірки за Законом 1682-VII та створила відповідну довідку за результатами проведеної перевірки за наявності у неї конфлікту інтересів. При цьому на порушення вимог статті 28 Закону 1700-VII ОСОБА_1 не вжила заходів щодо усунення конфлікту інтересів або здійснення контролю у передбачений цим Законом спосіб. Разом із тим, при складенні довідки від 11 лютого 2016 року про результати перевірки, передбаченої Законом 1682-VII, позивач, обіймаючи адміністративну посаду голови Дніпровського районного суду міста Києва, не вносила ухвалені нею протягом 2014 року рішення зазначеної категорії до ЄДРСР, але при створенні довідки як голова суду виходила із інформації про відсутність таких рішень у реєстрі;

- 04 липня 2018 року Третя Дисциплінарна палата ВРП відкрила дисциплінарну справу стосовно суддів Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_1 та ОСОБА_8 за ознаками істотних порушень норм процесуального права. На день проведення співбесіди рішення у справі не було прийнято.

Ураховуючи вищевикладене, Комісія дійшла висновку, що такі дії судді ОСОБА_1 істотно підривають суспільно-правовий авторитет судової влади та не сприяють зміцненню довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.

Не погодившись з рішенням ВККС від 18 липня 2018 року 1221/ко-18, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду керувався тим, що судом не встановлено визначених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення відповідно до частини третьої статті 88 Закону 1402-VIII, оскільки рішення ВККС від 18 липня 2018 року 1221/ко-18 ухвалено повноважним складом членів Комісії, підписано усіма членами, що брали участь у його прийнятті, містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення та мотиви, з яких Комісія дійшла відповідних висновків. Суд дійшов висновку, що вказане рішення Комісії відповідає критеріям, визначеним у частині другій статті 2 КАС України, зокрема прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими ці висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду з таких міркувань.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV Перехідні положення Конституції України з дня набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року 1401-VIII Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) (далі - Закон 1401-VIII) відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом 1401-VIII, має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.

Пунктом 20 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону 1402-VIII встановлено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом 1401-VIII, оцінюється колегіями ВККС в порядку, визначеному цим Законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням ВРП на підставі подання відповідної колегії ВККС.

За правилами частин першої, другої та п`ятої статті 83 Закону 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС.

На виконання вимог Закону 1402-VІІІ рішенням Комісії від 03 листопада 2016 року 143/зп-16 затверджено Положення.

Рішенням Комісії від 04 листопада 2016 року 144/зп-16 затверджено Порядок проведення іспиту та методику встановлення його результатів у процедурі кваліфікаційного оцінювання (далі - Порядок).

Однією з підстав для призначення кваліфікаційного оцінювання є рішення Комісії про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом (пункт 2 частини четвертої статті 83 Закону 1402-VIII).

Суд першої інстанції встановив, що рішенням від 01 лютого 2018 року 8/зп-18 ВККС призначила кваліфікаційне оцінювання 1790 суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, у тому числі судді Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_1

Рішенням Комісії від 02 березня 2018 року 33/зп-18 визначено графік проведення іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання суддів стосовно 1673 суддів місцевих та апеляційних судів. Так, зокрема, призначено іспит для суддів місцевих судів на 23 березня 2018 року, серед яких і суддя Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_1

На підставі частин першої та другої статті 85 Закону 1402-VІІІ кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди. Рішення про черговість етапів проведення кваліфікаційного оцінювання ухвалює Комісія.

Іспит є основним засобом встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію професійної компетентності та проводиться шляхом складення анонімного письмового тестування та виконання практичного завдання з метою виявлення рівня знань, практичних навичок та умінь у застосуванні закону, здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією.

За змістом пунктів 1, 2 і 4 глави 6 розділу ІІ Положення встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання.

Показники відповідності суддів критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та у сукупності.

Рішення про підтвердження здатності здійснювати правосуддя суддею (кандидатом на посаду судді) у відповідному суді ухвалюється у випадку отримання ним мінімально допустимих і більших балів за результатами іспиту, а також бала, більшого за 0, за результатами оцінювання критеріїв особистої компетентності, соціальної компетентності професійної етики та доброчесності.

У пункті 5 глави 6 розділу ІІ Положення визначено максимально можливий бал оцінювання за кожним із критеріїв, зокрема: за критерієм компетентності - 500 балів (у т. ч. професійна компетентність - 300 балів, особиста компетентність - 100 балів, соціальна компетентність - 100 балів), за критерієм професійної етики - 250 балів, за критерієм доброчесності - 250 балів.

Пунктами 10 та 11 розділу V Положення встановлено, що за результатами кваліфікаційного оцінювання судді для підтвердження відповідності займаній посаді Комісія ухвалює одне з таких рішень: про відповідність займаній посаді судді; про невідповідність займаній посаді судді.

Рішення про підтвердження відповідності судді займаній посаді ухвалюється у разі отримання суддею мінімально допустимого і більшого бала за результатами іспиту, а також більше 67 відсотків від суми максимального можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв за умови отримання за кожен із критеріїв бала, більшого за 0.

Згідно з положеннями частин другої і третьої статті 88 Закону 1402-VIII суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України.

Рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити; 2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання; 3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання; 4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

Порушуючи питання про скасування оскаржуваного рішення ВККС, позивач наполягає на його невмотивованості.

Велика Палата Верховного Суду у своїх рішеннях неодноразово висловлювала правову позицію з приводу меж судового розсуду при наданні юридичної оцінки діям та рішенням ВККС під час вирішення цим органом питання відповідності судді (кандидата на посаду судді) визначеним у законі критеріям у ході кваліфікаційного оцінювання (зокрема, постанови від 27 березня, 25 квітня, 12 та 26 червня, 18 вересня 2018 року у справах П/800/409/17, 800/328/17, 800/248/17, 800/264/17, 800/354/17 відповідно).

Так, Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що установлена легітимна мета дій Комісії щодо з`ясування відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання здійснюється членами ВККС за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання.

Вмотивованість кожного критерію та його елементів з урахуванням внутрішнього переконання кожного члена Комісії і ВККС в цілому закон не передбачає, оскільки це є способом прийняття рішення, тобто способом реалізації владних управлінських функцій.

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи R(80)2 державам-членам стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень як дискреційне повноваження слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Оцінка критеріїв компетентності, професійної етики та доброчесності, яка має на меті визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді, покладена на членів ВККС і ґрунтується на засадах рівноправності та співпричетності у прийнятті рішення. Повноваження Комісії стосовно кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді є дискреційними та виключною компетенцією його як уповноваженого колегіального органу, постійно діючого у вітчизняній системі судоустрою.

Зі змісту оскаржуваного рішення убачається, що воно містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення та мотиви, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

Так, ВККС установила, що:

- у пункті 17 декларації доброчесності за 2016 рік суддя ОСОБА_1 вказала, що не приймала одноособово або в колегії суддів рішень, передбачених статтею 3 Закону 1188-VII. Під час дослідження суддівського досьє та проведення співбесіди встановлено, що суддею ОСОБА_1 у 2014 році такі судові рішення ухвалювалися у справах про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 122-2 КУпАП, зокрема, стосовно: ОСОБА_7 , ОСОБА_4 ОСОБА_5 ;

- у суддівському досьє наявна довідка голови Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_1 від 11 лютого 2016 року, в якій зазначено, що до судді цього суду ОСОБА_1 не застосовуються заборони, передбачені частинами третьою або четвертою статті 1 Закону 1682-VII. Однією з підстав для такого висновку стало повідомлення Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві про те, що судові рішення за критеріями, встановленими частинами п`ятою - сьомою статті 3 Закону 1682-VII, що ухвалені суддею ОСОБА_1, в ЄДРСР - відсутні;

- на час створення довідки про результати перевірки голова суду ОСОБА_1 не внесла ухвалені нею протягом 2014 року рішення зазначеної категорії до ЄДРСР, але створюючи довідку як голова суду, виходила із інформації про відсутність таких рішень у реєстрі;

- суддя ОСОБА_1 стосовно себе здійснила організацію перевірки за Законом 1682-VII та створила довідку за результатами такої перевірки за наявності в неї конфлікту інтересів. При цьому в порушення вимог статті 28 Закону 1700-VII суддя ОСОБА_1 не вжила заходів щодо усунення конфлікту інтересів або здійснення контролю у передбачений цим Законом спосіб;

- судові рішення у справах стосовно: ОСОБА_7 , ОСОБА_4 ОСОБА_5 станом на 17 липня 2018 року не були внесені до ЄДРСР.

В оскаржуваному рішенні ВККС дійшла висновків, що: суддею ОСОБА_1 не дотримано обов`язку дотримуватися правил суддівської етики, передбаченого пунктом 2 частини сьомої статті 56 Закону 1402-VIII; не дотримано високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду (стаття 1 Кодексу суддівської етики); суддя не доклала всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини її поведінка була бездоганною (стаття 3 Кодексу суддівської етики).

У справі встановлено, що за результатами кваліфікаційного оцінювання ОСОБА_1 із можливих 1000 балів набрала 622,625 бала, у тому числі: за критерієм компетентності (професійної, особистої та соціальної) - 387,625 бала, за критерієм професійної етики - 130 балів, за критерієм доброчесності - 105 балів.

Оскільки набрана позивачем кількість балів є меншою за 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв, то висновок ВККС про невідповідність судді Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_1 займаній посаді є таким, що відповідає вимогам закону.

Перевіряючи наявність визначених у Законі 1402-VIII підстав для скасування оскаржуваного рішення ВККС та відповідність його критеріям, передбаченим у статті 2 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду правильно з`ясував, що кваліфікаційне оцінювання проводив повноважний склад членів ВККС, рішення підписали усі члени ВККС, які брали участь у кваліфікаційному оцінюванні і брали участь у його ухваленні, рішення містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення та мотиви, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

Отже, визначені у частині третій статті 88 Закону 1402-VIII підстави, за яких рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути скасоване, - відсутні.

При цьому суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи позивача щодо участі в проведенні її кваліфікаційного оцінювання у складі колегії Комісії члена ВККС ОСОБА_6, взявши до уваги те, що станом на час кваліфікаційного оцінювання у позивача не було сумнівів щодо наявності у ОСОБА_6 повноважень, про що вказує відсутність у матеріалах справи доказів заявлення позивачем у порядку статті 100 Закону 1402-VIII відводів вказаному члену Комісії.

Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо нерозгляду нею в 2014 році справ про накладення адміністративних стягнень на осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності Законом 1188-VII, у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на підставі статті 122-2 КУпАП за невиконання водіями вимог працівника міліції про зупинку транспортного засобу, оскільки постановою від 28 лютого 2014 року суддя ОСОБА_1 звільнила ОСОБА_7 від адміністративної відповідальності за вказаною статтею КУпАП на підставі статті 4 Закону України від 21 лютого 2014 року 743-VII Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України саме як учасника масових акцій протесту у вказаний період.

Водночас оскаржуване рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним і скасування рішення Комісії від 18 липня 2018 року 1221/ко-18 щодо надання рекомендації ВРП розглянути питання про звільнення позивача з посади судді Дніпровського районного суду міста Києва підлягає скасуванню, а провадження у справі в цій частині - закриттю з огляду на таке.

Відповідно до частин сьомої та восьмої статті 101 Закону 1402-VIII рішення ВККС можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом. Рішення Комісії щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом з рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 21 грудня 2016 року 1798-VIII Про Вищу раду правосуддя (далі - Закон 1798-VIII) ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Частиною першою статті 3 Закону 1798-VIII визначено, що ВРП ухвалює рішення про звільнення судді з посади.

Отже, вирішення питання про звільнення судді з посади належить до компетенції саме ВРП після розгляду на її засіданні подання ВККС про звільнення судді. За результатами такого розгляду ВРП приймає вмотивоване рішення, яке остаточно вирішує питання щодо кар`єри судді, є обов`язковим для виконання та може бути оскаржене в судовому порядку.

При цьому рішення ВККС щодо надання рекомендації може бути оскаржене виключно разом із рішенням ВРП, ухваленим за відповідною рекомендацією.

Установлення законом такої умови не обмежує право особи на оскарження цього рішення до адміністративного суду, однак запроваджує можливість звернення до суду за захистом своїх прав, коли рішення Комісії з рекомендацією буде реалізоване через рішення органу, який за результатами його розгляду ухвалить відповідне рішення.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі 9901/681/18 та від 06 лютого 2019 року у справі 9901/731/18.

При цьому Велика Палата Верховного Суду враховує практику Європейського суду з прав людини, який у пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі Меньшакова проти України зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі Ашинґдейн проти Сполученого Королівства (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, 93).

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що рішення ВККС від 18 липня 2018 року 1221/ко-18 у частині рекомендації ВРП про звільнення позивача з посади судді Дніпровського районного суду міста Києва має рекомендаційний характер, а тому не може бути самостійним предметом судового оскарження, доки ВРП не прийме відповідне рішення за результатами розгляду цієї рекомендації.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно із частиною першою статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі з підстав, установлених статтею 238 цього Кодексу.

Оскільки оскаржуване рішення ВККС в частині рекомендації ВРП про звільнення позивача з посади судді не може бути предметом судового оскарження без рішення ВРП, ухваленого за відповідною рекомендацією, то рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 березня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним і скасування рішення Комісії від 18 липня 2018 року 1221/ко-18 у частині надання рекомендації ВРП розглянути питання про звільнення позивача з посади судді Дніпровського районного суду міста Києва підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі в цій частині.

В іншій частині оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін як таке, що ухвалено при правильному встановленні обставин справи та з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 266, 308, 310, 315, 316, 319, 322 і 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 березня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним і скасування рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 18 липня 2018 року 1221/ко-18 у частині надання рекомендації Вищій раді правосуддя розглянути питання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дніпровського районного суду міста Києва - скасувати, а провадження у справі в цій частині закрити.

3. В іншій частині рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Князєв

Суддя-доповідач О. С. Золотніков

Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко

Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко

С. В. Бакуліна Н. П. Лященко

В. В. Британчук О. Б. Прокопенко

Ю. Л. Власов В. В. Пророк

М. І. Гриців Л. І. Рогач

Д. А. Гудима О. М. Ситнік

В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич

Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська