Постанова у справі № 185/13304/13-ц

Постанова

Іменем України

05 червня 2019 року

м. Київ

справа 185/13304/13-ц

провадження 61-4689св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С. (суддя - доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом - ОСОБА_1 ,

відповідачі за первісним позовом: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 ,

треті особи: Служба у справах дітей Новомосковської районної ради Дніпропетровської області, Павлоградська міська рада Дніпропетровської області, Перша Павлоградська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області;

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 ,

відповідачі за зустрічним позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи: Служба у справах дітей Новомосковської районної ради Дніпропетровської області, Павлоградська міська рада Дніпропетровської області, Перша Павлоградська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2015 року у складі судді Юдіної С. Г. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2016 року у складі суддів: Григорченка Е. І., Черненкової Л. А., Каратаєвої Л. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Первісний позов

20 грудня 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позов ом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , в якому просила встановити факт її проживання однією сім`єю з ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , з квітня 2009 року до моменту смерті ОСОБА_5 ; визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , придбаної за час спільного проживання.

Позов мотивовано тим, що з червня 2008 року вона мешкала разом з ОСОБА_5 у квартирі АДРЕСА_1 , яка належала йому на праві власності. З початку спільного проживання вони фактично перебували у шлюбних відносинах, вели спільне господарство та піклувалися один про одного, за час спільного проживання придбано вказану квартиру, вартість якої склала 106 258,00 грн. У 2013 році вони з ОСОБА_5 планували зареєструвати їх ні шлюбні відносини в органах РАЦС у, проте ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

Зустрічний позов

ОСОБА_3 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 звернулася до суду з зустрічним позовом, в якому просила визнати за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_1 після смерті батька - ОСОБА_5 ; усунути перешкоди ОСОБА_4 у користуванні спадковим майном - квартирою АДРЕСА_1 ; виселити ОСОБА_1 з цієї квартири; у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовити.

В обґрунтування зустрічного позову зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , який за життя придбав у власність на підставі договору купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_1 . На випадок своєї смерті заповіту він не залишив, у шлюбі не перебував, тому його спадкоємцями за законом першої черги є його донька - ОСОБА_4 та батько ОСОБА_2 .

ОСОБА_4 зверталася до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, проте отримала відмову у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно.

Батько померлого - ОСОБА_2 заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори не подавав.

Відповідач ОСОБА_1 безпідставно утримує правовстановлюючі документи на спадкове майно, проживаючи разом із своєю дочкою у спірній квартирі, добровільно звільняти її відмовляється. Своїми діями ОСОБА_1 створює перешкоди ОСОБА_4 в отримані спадщини та у користуванні спадковим майном.

Короткий зміст рішення суду першої інстанцій

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_5 в період з квітня 2009 року до моменту смерті ОСОБА_5 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 року . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , придбаної за час проживання однією сім`єю з ОСОБА_5 .

Зустрічний позов ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно, а саме 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення первісного позову мотивоване тим, що належними та достовірними доказами підтверджено факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_5 як подружжя без реєстрації шлюбу в період з квітня 2009 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 року, а тому позивач має право на частку в майні, на яке поширюється режим спільної сумісної власності подружжя.

Задовольняючи зустрічний позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що батько померлого - ОСОБА_2 як спадкоємець першої черги не звертався до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, тому ОСОБА_4 як спадкоємиця першої черги після смерті батька ОСОБА_5 має право на спадкування.

В іншій частині зустрічного позову відмовлено.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 , ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2015 року залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване відсутністю доказів, які спростовували б обґрунтовані висновки суду першої інстанції щодо визнання за позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 та позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_4 права власності на спадкове майно у належній кожній з них частці.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2016 року ОСОБА_4 , яка на час звернення до суду касаційної інстанції досягла повноліття, звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2016 року скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову у первісному позові та задоволення зустрічного позову, просить визнати за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , усунути ОСОБА_4 перешкоди у користуванні спадковим майном шляхом вселення її у спірну квартиру.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

23 червня 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за вказаною касаційною скаргою відкрито касаційне провадження.

26 жовтня 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дану касаційну скаргу призначено до розгляду.

01 лютого 2018 року справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України , у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2016 року скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову: визнати за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , усунути ОСОБА_4 перешкоди у користуванні спадковим майном шляхом вселення її у спірну квартиру.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

23 червня 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за вказаною касаційною скаргою відкрито касаційне провадження.

26 жовтня 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дану касаційну скаргу призначено до розгляду.

01 лютого 2018 року справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України , у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Доводи, зазначені в касаційній скарзі

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_4 вважає рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції незаконними, такими, що порушують норми матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню. Вказує, що її апеляційна скарга розглядалася у двох судових засіданнях, у другому з яких змінився склад суду, що унеможливило повноцінний розгляд справи та, як наслідок, прийняття законного рішення.

Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 вводила суд в оману щодо часу початку відносин з ОСОБА_5 - червень 2008 року, адже в цей період ОСОБА_5 був одружений з ОСОБА_3 , а ОСОБА_1 також перебувала у зареєстрованому шлюбі. Її батько не мав наміру створювати іншу сім`ю, тому не одружувався з позивачем за первісним позовом ОСОБА_1

Позивач ОСОБА_1 не мала фінансової спроможності придбати квартиру, така обставина не підтверджена жодним доказом. Показання свідків не є належними доказами на підтвердження фінансового стану чи доходів. Визнання за ОСОБА_1 права власності на частину спірної квартири суперечить частині третій статті 368 ЦК України, відповідно до якої майно, набуте подружжям під час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у шлюбі не перебували, а тому висновок суду про доведеність вказаної вимоги не відповідає доказам і встановленим обставинам у справі. Судами обох інстанцій не розглянуто її вимоги щодо усунення перешкод у користуванні спірним спадковим майном та вселення.

Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу

У запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити без змін рішення суду першої інстанції та увалу суду апеляційної інстанції, відхилити касаційну скаргу. Вказує, що заявник касаційної скарги не зазначає, які саме норми матеріального та процесуального права порушили суди першої та апеляційної інстанцій, всі доводи зводяться до переоцінки встановлених у справі обставин.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного рішення суду першої та ухвали суду апеляційної інстанцій, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення .

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_5 спільно проживали з квітня 2009 року в квартирі АДРЕСА_1 . Разом з ними проживала неповнолітня донька ОСОБА_1 - ОСОБА_7 , 2004 року народження.

21 березня 2012 року ОСОБА_5 придбав квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі - продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Павлоградського міського нотаріального округу Нижник А. М. (а. с. 8, т. 1) .

26 березня 2012 року ОСОБА_5 зареєстрував право власності на вказану квартиру, що підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав (а. с. 9, т. 1). Цей документ засвідчує, що спірна квартира належала ОСОБА_5 на праві приватної власності, а частка у праві власності становила 1/1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Павлограду реєстраційної служби Павлоградського міськрайонного управління юстиції у Дніпропетровській області (а. с. 5, т. 1).

Після його смерті відкрилася спадщина, в тому числі й на спірну квартиру АДРЕСА_1 .

Заповіту на випадок своєї смерті ОСОБА_5 не залишив.

До Першої павлоградської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини звернулася дочка померлого ОСОБА_4 (а. с. 111-112, т. 2).

До нотаріальної контори також звернулася ОСОБА_1 із заявою, в якій просила не видавати свідоцтво про право власності на майно спадкоємцям, у зв`язку з визнанням права власності на це майно, до вирішення спору у суді (а. с. 118, т. 2).

Батько померлого - ОСОБА_2 як спадкоємець першої черги не заявляв про прийняття спадщини та заяву про відмову від неї не подавав.

04 лютого 2014 року нотаріусом Першої павлоградської державної нотаріальної контори відмовлено ОСОБА_4 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спірну квартиру, у зв`язку з тим, що нею не надано правовстановлюючого документа на квартиру (а. с. 123, т. 2).

15 лютого 2014 року Першою павлоградською державною нотаріальною конторою видано свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_4 на грошовий вклад в АТ УкрСиббанк в сумі 8929,93 грн (а. с. 122, т. 2).

24 лютого 2009 року ОСОБА_3 24 лютого 2009 року ОСОБА_5 звернувся з позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, де позивач зазначив, що він фактично створив нову сім`ю, тому просив шлюб розірвати.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2009 року, шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 розірвано. Зазначеним рішенням встановлено, що ОСОБА_5 проживає з іншою жінкою, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду від 08 липня 2013 року.

Рі шенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 березня 2009 року шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 розірваний.

Під час розгляду справи у суді, а саме ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_4 досягла повноліття.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Первісний позов у цій справі заявлено ОСОБА_1 ; предметом позову є встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки однією сім`єю, визнання права власності на частину квартири, яка є спадковим майном.

Зустрічний позов заявлено ОСОБА_3 в інтересах на той час неповнолітньої ОСОБА_4 ; предметом позову є вимога про визнання права власності на спадкове майно - квартиру АДРЕСА_1 ; усунення перешкод у користуванні спадковим майном та виселення відповідача із спірного помешкання.

Верховний Суд зауважує, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 задоволено. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 серпня 2014 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд переглядає справу у межах доводів касаційної скарги ОСОБА_4 , які зводяться до необґрунтованості та незаконності рішення суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції, якою рішення суду першої інстанції залишене без змін, та полягають у вимозі ухвалити рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов - задовольнити у повному обсязі, а саме: визнати за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , усунути ОСОБА_4 перешкоди у користуванні спадковим майном шляхом вселення її у спірну квартиру.

За змістом статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, а також на інших підставах, не заборонених законом та моральним засадам суспільства.

Згідно із статтею 74 ЦК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, до майна, що було набуте під час проживання осіб однією сім`єю, застосовуються положення сімейного законодавства, які регулюють правові відносини з приводу права спільної сумісної власності подружжя.

Верховний Суд бере до уваги правовий висновок Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року у справі 6-97 цс11, відповідно до якого при застосуванні статті 74 СК України необхідно виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю; для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

У статті 57 ЦПК України 2004 року визначено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Суд першої інстанції, посилаючись на показання свідків, фотокартки, квитанції про сплату комунальних послуг, товарні чеки, яким надав оцінку, врахувавши наведені норми матеріального права, дійшов висновку про усталені відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 з квітня 2009 року.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 на виконання вимог статей 10 , 60 ЦПК України 2004 року надала суду належні і допустимі докази на підтвердження проживання однією сім`єю із ОСОБА_5 з квітня 2009 року і до дня його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 , спільного побуту, спільного відпочинку, придбання ними майна, також, що вони разом піклувалися про дочку ОСОБА_1

Доводи касаційної скарги про те, що позивачем надано неправдиві відомості щодо часу початку відносин ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у червні 2008 року та перебування у цей час обох у зареєстрованих шлюбах з іншими особами не впливають на висновки судів про задоволення первісного позову, доводи ОСОБА_4 щодо початку існування шлюбних відносин між її батьком ОСОБА_5 та ОСОБА_1 були предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанції та їм надано правову оцінку.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 не спростовані висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 з ОСОБА_5 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період із квітня 2009 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто по день смерті ОСОБА_5 , поширення на придбане у цей період майно режиму спільної власності подружжя.

Доводи касаційної скарги, що спірна квартира придбана виключно за кошти ОСОБА_5 , оскільки ОСОБА_1 не мала необхідних доходів, судом касаційної інстанції відхиляються з огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини.

Д оводи касаційної скарги ОСОБА_4 про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права не ґрунтуються на матеріалах справи.

Доводи касаційної скарги про порушення цивільного процесуального закону, а саме зміна складу колегії суддів у суді апеляційної інстанції, прийняття доказів ОСОБА_1 судом першої інстанції після початку розгляду справи по суті, не є такими, які відповідно до частин першої та третьої статті 411 ЦПК України, дають підстави для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд.

Посилання у касаційній скарзі про порушення судом апеляційної інстанції цивільного процесуального закону при розгляді справи у зв`язку із заміною складу суду, касаційним судом відхиляються з огляду на те, що відповідно до розпорядження щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ заміна судді зі складу колегії суддів відбулася у зв`язку з його відрядженням (а. с. 52, т. 3). У зв`язку із заміною судді справа розглядалася в апеляційному суді спочатку (а. с. 63, т. 3).

Доводи касаційної скарги, що судами обох інстанцій не було розглянуто зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні спірним майном та вселення, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Суд першої інстанції вказав про відмову у задоволенні інших вимог за зустрічним позовом.

Отже, суд першої інстанції розглянув інші вимоги зустрічного позову, проте не виклав мотиви відмови в цій частині зустрічного позову.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 посилалася на те, що суд першої інстанції не розглянув вимоги зустрічного позову щодо усунення ОСОБА_4 перешкоди у користуванні спадковим майном.

У рішенні апеляційного суду викладено аргументи відхилення доводів апеляційної скарги ОСОБА_4 щодо встановленого судом першої інстанції факту спільного проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_1 та визнання за ОСОБА_1 права власності на частину спірної квартири. Щодо інших доводів, то суд апеляційної інстанції зазначив, що інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів, незгоди з висновками суду щодо їхньої оцінці та особистого тлумачення норм права.

Перевіряючи доводи касаційної скарги в цій частині, Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Із змісту зустрічної позовної заяви випливає, що ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 зазначила, як окремі позовні вимоги: усунути останній перешкоди у користуванні спадковим майном - квартирою АДРЕСА_1 , виселити ОСОБА_1 з цієї квартири. Вимоги про вселення заявлено не було. Водночас чіткі та конкретні підстави для виселення ОСОБА_1 у зустрічній позовній заяві не зазначено.

У зустрічній позовній заяві зазначено, що ОСОБА_1 безпідставно утримує правовстановлюючі документи на спірну квартиру, після смерті ОСОБА_5 , безпідставно у ній проживає із своєю дочкою.

Із урахуванням такої підстави позову не зазначено, яким способом просить позивач усунути перешкоди у користуванні спірним майном ОСОБА_4 .

У світлі конкретних обставин справи, з урахуванням підстав зустрічного позову та змісту позовних вимог, змісту судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, доводи касаційної скарги про те, що суди не розглянули вимоги зустрічного позову про усунення перешкод та вселення не дають підстав для скасування судових рішень у вказаній справі, яка розглядається судами з грудня 2013 року.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін та інші проти України , (CASE OF SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE), рішення від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги ОСОБА_9 зводяться до переоцінки доказів, які були предметом дослідження та оцінки судами під час розгляду справи, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на викладене, касаційна скарга підлягає відхиленню, рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції - залишенню без зміни.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик