Постанова у справі № 366/3436/16-ц

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 червня 2019 року

м. Київ

Справа 366/3436/16-ц

Провадження 14-253цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н. П.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р . , Князєва В. С . , Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І . , Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Гамоля Олександр Федорович, на рішення Іванківського районного суду Київської області від 16 травня 2017 року (суддя Гончарук О. П.) та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 28 вересня 2017 року (судді Волохов Л. А., Матвієнко Ю. О., Сушко Л. П.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , Іванківської районної державної адміністрації Київської області (далі - Іванківська РДА), Головного управління Держгеокадастру в Київській області (далі - ГУ Держгеокадастру в Київській області), третя особа - Садівниче товариство Веселка (далі - СТ Веселка ), про визнання недійсними наказу, свідоцтва та рішення про державну реєстрацію,

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що у 1981 році їй як члену СТ Веселка надано в користування земельну ділянку НОМЕР_4 площею 0,060 га, якою вона постійно користується, сплачує усі внески, передбачені статутом та рішеннями загальних зборів товариства.

23 серпня 2004 року рішенням загальних зборів СТ Веселка в користування позивачки надано земельну ділянку НОМЕР_5 площею 0, 060 га, яка знаходиться поруч з раніше наданою їй земельною ділянкою НОМЕР_4 . Ця земельна ділянка раніше перебувала в користуванні відповідача ОСОБА_2 , якого рішенням загальних зборів членів СТ Веселка від 29 липня 2001 року виключено зі складу членів зазначеного товариства.

У 2014 році ОСОБА_2 здійснив приватизацію земельної ділянки НОМЕР_5 , яку позивачка вважає незаконною, оскільки згідно з інформацією, наданою СТ Веселка , ця земельна ділянка йому в користування не передавалася, він нею ніколи не користувався.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_3 просила визнати недійсним наказ ГУ Держгеокадастру в Київській області від 10 липня 2014 року 10/2851/15?14сг про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність, виданий на ім`я ОСОБА_2 ; визнати недійним свідоцтво про право власності на нерухоме майно - земельну ділянку НОМЕР_5 площею 0,06 га з кадастровим номером НОМЕР_3 , розташовану в СТ Веселка , видане на ім`я ОСОБА_2 ; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 2 вересня 2014 року щодо реєстрації права власності ОСОБА_2 на зазначену земельну ділянку.

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 16 травня 2017 року позов задоволено. Визнано недійсним наказ про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність, виданий Головним управлінням Держземагентства у Київській області (далі - ГУ Держземагентство у Київській області, правонаступником якого є ГУ Держгеокадастру у Київській області) на ім`я ОСОБА_2 , зареєстрований 10 липня 2014 року за 10/2851/15-14сг. Визнано недійним свідоцтво про право власності на нерухоме майно - земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_3 площею 0,06 га, розташовану за адресою: Київська область, Іванківський район, Оливська сільська рада (далі - Оливська сільрада), СТ Веселка , ділянка НОМЕР_5 , видане 2 вересня 2014 року Реєстраційною службою Іванківського міжрайонного управління юстиції Київської області (далі - Реєстраційна служба Іванківського МРУЮ) на ім`я ОСОБА_2 . Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 2 вересня 2014 року, прийняте державним реєстратором Реєстраційної служби Іванківського МРУЮ про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на зазначену земельну ділянку. Скасовано арешт, накладений ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 30 березня 2017 року на вказану земельну ділянку. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент звернення з клопотанням про приватизацію земельної ділянки НОМЕР_5 ОСОБА_2 не був членом СТ Веселка та не користувався нею, а тому не мав права на отримання спірної земельної ділянки у власність.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 28 вересня 2017 року рішення місцевого суду залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вважав, що ОСОБА_2 відповідно до положень Земельного кодексу України не є особою, яка має підстави для звернення до органу місцевого самоврядування з клопотанням про приватизацію земельної ділянки НОМЕР_5 , через те що не користується нею.

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Гамоля О. Ф., звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права , просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції .

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що вимоги про визнання недійсним рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку не могли розглядатися в порядку цивільного судочинства, оскільки спори, які виникають у цих правовідносинах, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Наказ ГУ Держземагентства у Київській області щодо передачі у власність земельної ділянки є ненормативним правовим актом одноразового застосування, який вичерпав свою дію шляхом виконання, його скасування не породжує наслідків для власника земельної ділянки, а тому вимога про його скасування не могла бути розглянута судом. Крім того, суди надали неправильну оцінку обставинам справи.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 13 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали та надано строк на подання відзиву.

ОСОБА_3 подала до Верховного Суду відзив, у якому заперечила проти доводів, викладених у касаційній скарзі ОСОБА_2 , просила залишити її без задоволення, а оскаржувані відповідачем судові рішення залишити без змін.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 8 квітня 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 17 квітня 2019 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) з огляду на те, що касаційна скарга містить доводи про порушення апеляційним судом правил предметної та суб`єктної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року справу прийнято до розгляду.

Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Під час розгляду справи суди встановили, що ОСОБА_3 є членом СТ Веселка із серпня 1981 року та з цього часу має в користуванні земельну ділянку НОМЕР_4 розміром 0,06 га, що підтверджується садовою книжкою та довідкою 4, виданою 1 вересня 2014 року головою правління цього товариства.

Рішенням загальних зборів членів СТ Веселка від 29 липня 2001 року ОСОБА_2 виключено зі складу членів вказаного товариства через несплату заборгованості з членських внесків та багаторічне неосвоєння земельної ділянки НОМЕР_5 площею 0,0545 га, наданої йому в користування у 1982 році як члену СТ Веселка .

Рішенням загальних зборів СТ Веселка від 23 серпня 2004 року ОСОБА_3 передано в користування земельну ділянку під НОМЕР_5 .

Розпорядженням Іванківської РДА від 13 грудня 2004 року 485 ОСОБА_3 надано дозвіл на розробку технічної документації на земельну ділянку НОМЕР_5 , а розпорядженням від 20 грудня 2004 року 500 - затверджено технічну документацію та передано у її ( ОСОБА_3 ) власність вказану земельну ділянку. Проте 4 квітня 2006 року на ім`я позивачки видано державний акт на право власності на земельну ділянку, яка під одним кадастровим номером охоплює дві земельні ділянки - НОМЕР_5 площею 0,0545 га та НОМЕР_4 площею 0,060 га. У зв`язку з цією технічною помилкою на підставі позову Іванківського міжрайонного прокурора Київської області вказаний акт було скасовано, що підтверджується копією рішення Іванківського районного суду Київської області від 13 квітня 2013 року у справі 366/399/13-ц.

У березні 2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до СТ Веселка , Іванківського районного відділу земельних ресурсів, ОСОБА_3 , Оливської сільради, управління Держкомзему в Іванківському районі про: скасування рішення СТ Веселка від 29 липня 2001 року про виключення його з членів садівничого товариства; поновлення його в членах цього товариства; визнання недійсним рішення СТ Веселка в частині надання ОСОБА_3 земельної ділянки в користування; визнання за ним права користування земельною ділянкою НОМЕР_5 ; визнання недійсним державного акта від 4 квітня 2006 року про право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку НОМЕР_5 в розмірі 0,0545 га; зобов`язання Оливської сільради та Іванківського районного відділу земельних ресурсів анулювати запис у Книзі записів реєстрації державних актів про право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі про видачу ОСОБА_3 вказаного державного акта на право власності на земельну ділянку; стягнення моральної шкоди з товариства в сумі 100 тис. грн.

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 8 липня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 6 грудня 2010 року, у справі 2-116/2010 ОСОБА_2 в задоволенні зазначеного позову відмовлено. Встановлено, що ОСОБА_2 не сплачував членських внесків, надану йому в користування земельну ділянку не освоїв, не обробляв, не використовував за призначенням, у зв`язку із чим рішенням загальних зборів СТ Веселка у 2001 році його було виключено із членів цього товариства відповідно до положень статуту СТ Веселка .

7 листопада 2013 року ОСОБА_2 звернувся до ГУ Держземагентства у Київській області з клопотаннями про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо земельної ділянки НОМЕР_5 орієнтовною площею 0,06 га, а з клопотанням про затвердження проекту землеустрою та надання її у власність у порядку безоплатної приватизації - 2 липня 2014 року.

Вказані клопотання було задоволено та видано накази від 5 грудня 2013 року КИ/3222082900:01:006/00010724 про надання ОСОБА_2 дозволу на розробку документації із землеустрою та від 10 липня 2014 року 10?2851/15?14сг про затвердження документації із землеустрою й надання йому зазначеної земельної ділянки у власність.

2 вересня 2014 року Реєстраційною службою Іванківського МРУЮ ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - земельну ділянку площею 0,06 га для колективного садівництва з кадастровим номером НОМЕР_3 , реєстраційний номер нерухомого майна 443632532220, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, та здійснено державну реєстрацію його права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Згідно з наказами Іванківської РДА від 13 та 20 грудня 2004 року 485 і 500 та наказами ГУ Держземагентства у Київській області від 5 грудня 2013 року КИ/3222082900:01:006/00010724, від 10 липня 2014 року 10?2851/15-14сг спірна земельна ділянка розташована за межами населених пунктів на території Оливської сільради та надана ОСОБА_2 із земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Щодо питання юрисдикції спору за позовом, предметом якого є вимога про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, заявленого з тих підстав, що позивач вважає порушеним своє речове право на це майно, Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово висловлювала свою позицію, зокрема у постановах від 4 вересня 2018 року у справі 823/2042/16, від 12 грудня 2018 року у справі 573/454/17, від 10 квітня 2019 року у справі 242/1634/17.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічна норма закріплена у частині першій статті 19 ЦПК України в чинній редакції.

Відповідно до частини другої статті 4, пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін суб`єкт владних повноважень позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).

Аналогічні положення містяться у частині першій статті 19 КАС України в чинній редакції.

Аналіз змісту статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України (у редакціях, чинних на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) у сукупності дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Таким спором, зокрема, є спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Натомість приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Спір, що розглядається, в частині вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно (право власності на спірну земельну ділянку) не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки державний реєстратор, приймаючи таке рішення, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте державним реєстратором оскаржуване рішення стосувалось реєстрації прав іншої особи, а не позивача.

У позовній заяві ОСОБА_3 не порушує питання про дотримання державним реєстратором (як суб`єктом владних повноважень) під час виконання покладених на нього законом публічно-владних управлінських функцій установленого законом порядку прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Натомість предметом позову зазначає визнання недійсним наказу ГУ Держземагентства у Київській області, на підставі якого відповідач набув права власності на земельну ділянку та який став підставою для видачі йому свідоцтва про право власності на це нерухоме майно та прийняття рішення про державну реєстрацію такого права.

Позивачка обґрунтувала позов порушенням її права користування спірною земельною ділянкою. Тобто існує спір про право, що унеможливлює розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства. С пір у цій справі не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивачки у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку державного реєстратора як суб`єкта владних повноважень, а стосується захисту її приватного інтересу.

Ураховуючи суть спірних правовідносин та суб`єктний склад сторін у справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зазначена категорія спорів не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Стосовно доводів касаційної скарги про неможливість розгляду в судовому порядку вимоги про скасування на казу ГУ Держземагентства у Київській області щодо передачі у власність земельної ділянки з тих підстав, що цей наказ є ненормативним правовим актом одноразового застосування, який вичерпав свою дію шляхом виконання, і його скасування не породжує наслідків для власника земельної ділянки, слід зазначити таке.

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Отже, рішення суб`єктів владних повноважень (зокрема, органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері земельних відносин) можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно із частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними та скасування рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Тобто якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

У справі, яка розглядається, позивачка обґрунтовувала вимогу про скасування наказу органу державної влади наявністю в неї існуючого речового права на земельну ділянку. Оскільки ГУ Держземагентства у Київській області прийняло рішення про надання у власність відповідачеві ОСОБА_2 земельної ділянки, користувачем якої вважає себе позивачка, то у цьому випадку обраний ОСОБА_3 спосіб захисту спрямований на відновлення її порушеного приватного (речового) права. І саме від встановлення обставин, з якими позивачка пов`язує виникнення в неї речового права на спірну земельну ділянку та відсутність підстав для виникнення такого права у відповідача, залежить правильне вирішення спору.

Посилання у касаційній скарзі ОСОБА_2 на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права жодних вказівок на такі норми не містять та зводяться виключно до переоцінки встановлених у справі обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Так, згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може різнитися залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах Пономарьов проти України , Устименко проти України , Рябих проти Російської Федерації , Нелюбін проти Російської Федерації ), які з огляду на положення статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовуються судами при розгляді справ як джерело права, повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, а не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного й обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.

З огляду на наведене та межі перегляду справи судом касаційної інстанції оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга ОСОБА_2 - залишенню без задоволення.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, Верховний Суд не здійснює розподілу судових витрат.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Гамоля Олександр Федорович, залишити без задоволення.

Рішення Іванківського районного суду Київської області від 16 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 28 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. П. Лященко Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко С. В. Бакуліна В. С. Князєв В. В. Британчук О. Б. Прокопенко Ю. Л. Власов В. В. Пророк М. І. Гриців Л. І. Рогач В. І. Данішевська О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич Л. М. Лобойко О. Г. Яновська