Постанова у справі № 2а/0470/457/12

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 червня 2019 року

Київ

справа 2а/0470/457/12

адміністративне провадження К/9901/14282/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Шевцової Н.В.,

суддів: Кашпур О.В., Радишевської О.Р.,

розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу 2а/0470/457/12

за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області про зобов`язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 січня 2012 року, прийняту суддею Кононенко О. В.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2012 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючий - Дадим Ю. М., суддів: Богданенко І. Ю., Уханенка С. А.

У С Т А Н О В И В:

I. Суть спору

1. У січні 2012 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області (далі - Інспекція, податковий орган, відповідач у справі), в якому просив суд:

1.1. зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату компенсації за роботу у понаднормовий час, святкові та вихідні дні за період з січня 2009 року по грудень 2010 року у кількості 1 120, 5 годин, з яких 555,5 годин відпрацьовано у святкові та вихідні дні, а саме:

за січень 2009 року - 15 годин;

за лютий 2009 року - 55,5 годин, з яких 22 години відпрацьовано у вихідні дні;

за березень 2009 року - 46 годин, з яких 14 годин відпрацьовано у вихідні дні;

за квітень 2009 року - 51 година, з яких 21 година відпрацьована у вихідні дні;

за травень 2009 року - 57 годин, з яких 40 годин відпрацьовано вихідні дні;

за червень 2009 року - 62,5 годин, з яких 23 години відпрацьовано у вихідні дні;

за липень 2009 року - 54,5 годин, з яких 28,5 годин відпрацьовано у вихідні дні;

за серпень 2009 року - 55 годин, з яких 31,5 годин відпрацьовано у вихідні дні;

за вересень 2009 року - 65,5 годин, з яких 30, 5 годин відпрацьовано у вихідні дні; за жовтень 2009 року -33, 5 годин, з яких 13,5 годин відпрацьовано у вихідні дні; за листопад 2009 року - 2 години;

за грудень 2009 року - 78 годин, з яких 42 годин відпрацьовано у вихідні дні;

за січень 2010 року - 62,5 годин, з яких 56 годин відпрацьовано у вихідні дні;

за лютий 2010 року - 50 годин, з яких 26 годин відпрацьовано у вихідні дні;

за березень 2010 року - 51,5 годин, з яких 27 годин відпрацьовано у вихідні дні;

за квітень 2010 року - 53,5 годин, з яких 17 годин відпрацьовано у вихідні дні;

за травень 2010 року - 59,5 годин, з яких 29, 5 годин відпрацьовано у вихідні дні;

за червень 2010 року - 34,5 годин, з яких 16,5 годин відпрацьовано у вихідні дні;

за липень 2010 року - 76,5 годин, з яких 47,5 годин відпрацьовано у вихідні дні;

за серпень 2010 року - 74 години, з яких 29 годин відпрацьовано у вихідні дні;

за вересень 2010 року - 53,5 годин, з яких 25,5 годин відпрацьовано у вихідні дні; за жовтень 2010 року - 29,5 годин, з яких 15,5 годин відпрацьовано у вихідні дні.

2. В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначає, що він проходив службу у відділі податкової міліції Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції у Дніпропетровській області та був звільнений згідно з наказом від 22 грудня 2010 року 699-о відповідно до пункту 65 "а" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 року 114 (за віком). Позивачу у період з березня 2008 року по грудень 2010 року у час проходження ним служби у відділі податкової міліції Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області не нараховувалася і не сплачувалась компенсація за роботу у понад встановлений законодавством робочий час, у вихідні та святкові дні.

2.1. Позивач вважає, що у зазначений період він неодноразово працював понад 40 годин на тиждень, що підтверджується Журналом обліку місцезнаходження співробітників відділу податкової міліції (Інвентарний 26-11-18), який розпочато 09 січня 2009 року та ведення якого здійснювалося по грудень 2010 року включно.

3. Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

4. Позивач проходив службу в органах податкової міліції та був звільнений згідно наказу в.о. голови Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області від 22 грудня 2010 року 699-о за пунктом 65 а Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року 114 (за віком).

5. У лютому 2011 року позивач звернувся із заявою до відповідача про перерахунок та виплату компенсації за роботу у понаднормовий час, святкові та вихідні дні за період з січня 2009 року по грудень 2010 року в кількості 1120,5 годин.

6. Листом від 03 березня 2011 року 4783/6/26-01 відповідач на підставі пункту 21 другого розділу Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 року 114 та відповідно до табелю обліку використання робочого часу за 2009-2010 роки відмовив у здійсненні такого перерахунку, встановивши, що позивач працював, не перевищуючи норм робочого часу.

ІІІ. Рішення судів у цій справі та мотиви їх ухвалення

7. 16 січня 2012 року постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду у задоволенні позову відмовлено.

8. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи, а також поясненнями позивача та представника відповідача не підтверджені обставини несення позивачем служби у понад встановлений законодавством робочий час, вихідні та святкові дні.

9. За висновком суду першої інстанції, несення служби у понаднормовий час, вихідні та святкові дні може бути доведено виключно на підставі заповненого табелю обліку використаного робочого часу відповідного місяця та наказів.

10. 16 жовтня 2012 року ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 січня 2012 року скасовано, а позов залишено без розгляду через пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом.

11. Такого висновку суд апеляційної інстанції прийшов на підставі пропуску позивачем місячного строку, встановленого статтею 99 КАС України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби та у відповідності до статті 100 КАС України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) залишив позов без розгляду.

12. Таку позицію підтримав Вищий адміністративний суд України, який ухвалою від 14 грудня 2016 року касаційну скаргу позивача залишив без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду - без змін.

13. Не погоджуючись з ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 грудня 2016 року, ОСОБА_1 подав заяву про її перегляд Верховним Судом України, посилаючись на наявність підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній до 15 грудня 2017 року, далі - КАС України).

14. 10 квітня 2017 року ухвалою Верховного Суду України відкрито провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 14 грудня 2016 року.

15. У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпунктів 1, 7 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України матеріали заяви передано до Верховного Суду.

16. Постановою Верховного Суду від 16 травня 2019 року заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України задоволено частково, ухвалу суду касаційної інстанції скасовано, а справу передано на розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

17. Верховний Суд у постанові від 16 травня 2019 року за наслідком розгляду заяви позивача про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 14 грудня 2016 року у цій справі висловив правову позицію, відповідно до якої оскільки позивач звернувся до суду з позовом про нарахування виплати компенсації за роботу у понаднормовий час, святкові та вихідні дні - виплат, на які він має право відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, він не обмежений будь-яким строком звернення до суду з цим позовом.

ІV. Касаційне оскарження

18. 03 червня 2019 року ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Шевцової Н.В. прийнято до провадження справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 січня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2012 року у справі 2а/0470/457/12.

19. У касаційній скарзі позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та процесуального права, а саме статті 4 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, затвердженого Законом України 3460-IV від 22 лютого 2006 року Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ , пункту 2 статті 71, частини третьої статті 99 КАС України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року).

20. Позивач обґрунтовує помилковість висновку суду першої інстанції щодо відсутності належних письмових доказів на підтвердження обставини несення позивачем служби у понад встановлений законодавством робочий час, вихідні та святкові дні тим, що накази про здійснення служби можуть видаватися як в усній, так і у письмовій формі.

21. На думку позивача, відповідачем здійснено неналежне виконання своїх обов`язків щодо оформлення та збереження документів, які є підставою для нарахування та виплати компенсації за службу в понаднормовий час, у дні щотижневого відпочинку та святкові дні.

22. Безпідставність застосування судом апеляційної інстанції строку, встановленого статтею 99 КАС України, позивач доводить перебуванням у період з 2008 року по 2010 рік на оперативних посадах податкової міліції, які не відноситься до публічної служби.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

23. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

24. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

25. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

26. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

27. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

28. Визначення публічної служби міститься у пункті 17 частини першої статті 4 КАС України та означає діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

29. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України (у редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

30. Згідно частин першої, третьої статі 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

30.1. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

31. Статтею 43 Конституції України визначено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

32. Згідно статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпПУ) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

33. Статтею 1 Закону України Про оплату праці від 24 березня 1995 року 108/95-ВР (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон 108/95-ВР) передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

34. Відповідно до статті 12 Закону 108/95-ВР норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

35. Норми і гарантії в оплаті праці, визначені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

36. Згідно частини першої статті 116 КЗпПУ при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

36.1. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

37. Згідно частини другої статті 233 КЗпПУ у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

38. У рішеннях Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року 8-рп/2013 та 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпПУ, зазначено, що під заробітною платою, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем. У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Також, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

39. Порядок залучення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ до надурочної роботи на час виникнення спірних правовідносин було регламентовано постановою Кабінету Міністрів України Про порядок компенсації особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх за службу понад встановлений законодавством робочий час, а також дні щотижневого відпочинку і святкові дні від 14 січня 1991 року 197 (далі - Порядок 197).

40. Наказом МВС України від 17 грудня 1991 р. 530 затверджено Інструкцію про порядок залучення працівників органів внутрішніх справ до несення служби понад установлений законодавством робочий час, у дні щотижневого відпочинку і святкові дні і надання відповідних компенсацій (далі - Інструкція 530).

41. За приписами пунктів 1-3 Інструкції 530 до несення служби понад установлений законодавством час, а також несення служби в дні щотижневого відпочинку і святкові дні особи рядового і начальницького складу можуть залучатися в боротьбі зі злочинністю й охороні суспільного порядку при особливих оперативних умовах:участь у проведенні заходів по розкриттю тяжких злочинів; до розшуку особливо небезпечних злочинців; попередження і припинення масових заворушень, що порушують роботу транспорту і зв`язку, підприємств, установ і організацій; ліквідація наслідків стихійних лих, аварій, катастроф, епідемій; виконання інших робіт від часу виконання яких залежить нормальне функціонування органа внутрішніх справ. Підставою залучення працівників органів внутрішніх справ до понаднормової служби чи служби в дні щотижневого відпочинку й у святкові дні є письмовий наказ, що видається і підписується начальником відповідного районного, міського відділу внутрішніх справ.

42. Постановою Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року 268 Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів , на яку посилається позивач у касаційній скарзі, визначено схему посадових окладів начальницького складу і спеціалістів податкової міліції державних податкових інспекцій у містах, об`єднаних державних податкових інспекціях (далі - Постанова 268).

VІ ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

43. Правова позиція Верховного Суду по цій справі щодо помилковості застосування судом касаційної інстанції до спірних правовідносин наслідків, передбачених статтями 99, 100 КАС України є обов`язковою для врахування під час нового касаційного перегляду справи.

44. З матеріалів справи встановлено, що підставою для скасування апеляційним судом рішення суду першої інстанції та залишення позовної заяви без розгляду, відповідно до приписів статті 100 КАС України, є висновок суду апеляційної інстанції про порушення позивачем строку звернення до суду з позовом, встановленого статтею 99 КАС України.

45. Враховуючи зазначену правову позицію Верховного Суду та мотиви, якими керувався суд апеляційної інстанції, Суд приходить до висновку про порушення апеляційним судом при ухваленні рішення норм процесуального права, що призвело до необґрунтованого застосування наслідків, встановлених статтею 100 КАС України та залишення позовної заяви без розгляду.

46. Предметом спору у цій справі є наявність у позивача права щодо нарахування та виплату йому компенсації за роботу у понаднормовий час, святкові та вихідні дні.

47. Перевіряючи правильність застосування до спірних правовідносин норм матеріального права Суд виходить з наступного.

48. Порядок залучення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ до надурочної роботи, облік і оплата понаднормового часу служби врегульовано Постановою 197 та Наказом 530.

49. Постановою 268 визначено лише схему посадових окладів посадових окладів начальницького складу і спеціалістів податкової міліції державних податкових інспекцій у містах, об`єднаних державних податкових інспекціях. Проте ця Постанова не визначає особливостей обліку робочого часу понад встановлену тривалість, а також у вихідні та святкові дні.

50. Суд, виходячи з предмету спору та правового врегулювання зазначених нормативно-правових актів, дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин, як Постанову 197, так і Наказ 530, та через відсутність письмових наказів, підписаних керівником органу внутрішніх справ, і табелів обліку понаднормового виходу, затверджених керівником органом внутрішніх справ щодо підтвердження виконання позивачем роботи у понаднормовий час, святкові і вихідні дні обґрунтовано встановив відсутність підстав для покладення на відповідача обов`язку здійснити позивачу нарахування та виплату компенсації за таку роботу.

51. Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального права через не застосування до спірних правовідносин Постанови 268, оскільки цей нормативно-правовий акт здійснює врегулювання правових відносин, які не відносяться до предмету спору по цій справі.

52. Отже, Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано законне рішення суду першої інстанції, який правильно застосував норми матеріального права та надав їм системне тлумачення.

53. Відповідно до частини першої статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

54. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 233 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла на момент прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанцій) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.

55. Таким чином, Суд скасовує ухвалу апеляційного суду, який помилково прийшов до висновку про порушення позивачем строків звернення до суду з позовом, визначених статтею 99 КАС України та застосував наслідки, встановлені статтею 100 КАС України, чим порушив норми процесуального права, що призвело до необґрунтованого скасування законного рішення суду першої інстанції та залишення позову без розгляду, і залишає в силі постанову суду першої інстанції.

VІІ Судові витрати

56. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2012 року у справі 2а/0470/457/12 скасувати, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 січня 2012 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. В. Шевцова

Судді О. Р. Радишевська

О. В. Кашпур