Постанова у справі № 813/8958/13-а

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 квітня 2019 року

Київ

справа 813/8958/13-а

адміністративне провадження К/9901/3276/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12.02.2014 (суддя Сасевич О.М.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2014 (головуючий суддя Мікула О.І., Кушнерик М.П., Старунський Д.М.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Люкс Інстал Сервіс" до Державної податкової інспекції у Галицькому районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Люкс Інстал Сервіс" звернулося до суду з позовом до ДПІ у Галицькому районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області у якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.11.2013 0002622210, 0002632210.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12.02.2014, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2014, позов задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до суду касаційної інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначає, що оскаржувані судові рішення прийняті з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права. Податковий орган посилається на те, що судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки господарським операціям, які відображені ТОВ Люкс Інстал Сервіс у документах. Відповідач вважає, що господарська діяльність позивача з контрагентами була спрямована лише на створення умов для отримання права на формування податкового кредиту. Крім того, контролюючий орган посилається на судові рішення стосовно посадових осіб контрагентів позивача ТОВ Віктор і Ко ТОВ Екопласт-Львів та ТОВ Промтехметал , які обвинувачувались у фіктивному підприємництві.

Позивач правом подання заперечень на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає розгляду справи.

Ухвалою Верховного Суду від 05.04.2019 суд призначив справу до розгляду у судовому засіданні без повідомлення сторін на 09.04.2019.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, судом проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення про задоволення касаційної скарги частково.

Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 30.08.2013 по 17.10.2013 (з перервою у роботі з 06.09.2013 по 15.10.2013) посадовими особами ДПІ у Галицькому районі м.Львова проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ Люкс Інстал Сервіс з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках з ПП СМУ-600 , ТОВ Викуп , ТОВ Ейс Констракшен менеджмент , ТОВ Укрміксі за період жовтень, листопад, грудень 2012 року, січень, лютий 2013 року, ТОВ Віктор і Ко за період червень 2010 року, ТОВ Сталевий дім за період червень 2011 року, ТОВ Промтехметал за період лютий 2011 року, ПП Сьомий день за період жовтень 2010 року, ТОВ Екопласт-Львів за період серпень 2010 року, ТОВ Крафт ЛВ за період з 01.03.2011 по 01.07.2011, ТОВ Будівельна компанія Адена за лютий 2013 року, а також документального підтвердження використання у власній господарській діяльності товарів (робіт, послуг) або про подальшу реалізацію цих товарів (робіт, послуг) від вищезазначених контрагентів.

Перевіркою встановлено порушення підпунктів 14.1.202, 14.1.203, пункту 14.1 статті 14, пунктів 135.1, 135.2, підпункту 135.4.1 пункту 135.4 статті 135, пункту 137.1 Податкового кодексу України щодо операцій з ТОВ Дар , ПП Шива , внаслідок чого завищено доходи, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування на загальну суму 11099328грн.;

підпункту 138.1.1 пункту 138.1, підпункту 138.8.1 пункту 138.8, пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України щодо операцій з ТОВ Викуп , ТОВ Ейс Констракшен менеджмент , ТОВ Укрміксі , внаслідок чого завищено витрати на загальну суму 11099328грн.;

пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість щодо операцій з ПП СМУ-600 , ТОВ Викуп , ТОВ Ейс Констракшен менеджмент , ТОВ Укрміксі , ТОВ Віктор і Ко , ТОВ Сталевий дім , ТОВ Промтехметал , ПП Сьомий день , ТОВ Екопласт-Львів , ТОВ Крафт ЛВ , ТОВ Будівельна компанія Адена , внаслідок чого завищено податковий кредит на загальну суму 930434,37грн.;

пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України щодо операцій з ТОВ Дар , ПП Шива , ПП Майстер груп плюс , внаслідок чого завищено податкові зобов'язання з ПДВ на загальну суму 441124,41 грн. та занижено ПДВ на 489310 грн.:

пункту 44.3 статті 44, пунктів 121.1 статті 121 Податкового кодексу України у зв'язку з ненаданням оригіналів документів та їх копій, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків.

На підставі акту перевірки ДПІ у Галицькому районі м.Львова прийнято податкові повідомлення-рішення від 06.11.2013: 0002622210, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 588749,00грн., в т.ч. основний платіж - 489310,00грн., штрафні (фінансові) санкції - 99349,00грн. та 0002632210, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 510,00грн.

ТОВ "Люкс Інстал Сервіс" не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями, вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, звернулося з відповідним позовом до суду.

Суди попередніх інстанцій не прийняли до уваги доводи податкового органу щодо протоколів допиту директорів ПП СМУ-600 , ТОВ Викуп , ТОВ Ейс Констракшен менеджмент , якими, на думку податкового органу, підтверджується фіктивність первинних документів щодо господарських операцій з ТОВ Люкс Інстал Сервіс , оскільки докази, отримані при проведенні перевірки, яка була проведена в рамках кримінального провадження, в т.ч. і акт перевірки, протоколи допитів мають бути оцінені при розгляді кримінальної справи в суді відповідної інстанції.

Також судами відхилено як доказ неправомірності дій позивача та підтвердження фіктивності його господарської діяльності вирок Сихівського районного суду м.Львова від 26.12.2012, постанову Сихівського районного суду м.Львова від 29.12.2011, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2012, оскільки дані перевірок контрагентів позивача, які були проведені податковими органами, засвідчують факти порушення податкового законодавства, допущені такими особами (контрагентами позивача), а не позивачем безпосередньо.

Задовольняючи позовні вимоги суди посилались на те, що податковим органом не доведені обставини, які б свідчили про фактичне нездійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, оскільки господарські операції позивача підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а правочини, укладені з контрагентами, не визнані у встановленому законом порядку недійсними. Суди вважали, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі помилкових висновків ДПІ у Галицькому районі м.Львова про порушення ТОВ Люкс Інстал Сервіс податкового законодавства.

Суд касаційної інстанції не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх передчасними. Надаючи правову оцінку, Верховний Суд виходить з неповного з'ясування судами попередніх інстанції обставин справи, з огляду на наступне.

Закон України Про податок на додану вартість визначає платників податку на додану вартість,об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Згідно пункту 1.7 статті 1 Закону України Про податок на додану вартість податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до приписів підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно підпункту 7.2.6 цього пункту) (підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону).

Згідно підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Право ж на нарахування податку та складання податкових накладних, у відповідності з підпунктом 7.2.4 зазначеного Закону, надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку (підпункт 7.2.3 цього Закону)

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що Законом України Про податок на додану вартість передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку, зокрема, належно оформленої податкової накладної належними суб'єктами господарювання.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Положення пункту 44.1 статті 44 ПК України визначають, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 139.1 статті 139 ПК України встановлено, що витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як визначено пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Як передбачено пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 ПК України, протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (в тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Згідно із пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Водночас, статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (частина друга цієї статті).

Згідно частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій є підставою для бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка згідно з пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 ПК України).

Законодавчі положення свідчать на користь висновку про те, що податкові наслідки у вигляді формування податкового кредиту є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі виконання господарської операції.

Судами попередніх інстанцій з'ясовано та як вбачається з матеріалів справи, основними видами діяльності позивача згідно з установчими документами та даними ЄДРПОУ КВЕД: 45.21.1. - будівництво будівель; 45.21.6 - будівництво інших споруд; 45.21.7 - монтаж та встановлення збірних конструкцій; 45.25.1 - інші спеціалізовані будівельні роботи; 45.33.1 - монтаж систем опалення, вентиляції та кондиціонування повітря та інші. У 2010-2013 роках позивач здійснив ряд господарських операцій з поставки товарів (будівельних матеріалів) від ПП СМУ-600 , ТОВ Викуп , ТОВ Ейс Констракшен менеджмент , ТОВ Укрміксі , ТОВ Віктор і Ко , ТОВ Сталевий дім , ТОВ Промтехметал , ПП Сьомий день , ТОВ Екопласт-Львів , ТОВ Крафт ЛВ , ТОВ Будівельна компанія Адена на загальну суму 547284,92грн., у тому числі ПДВ - 91677,44грн.

За результатами проведеної відповідачем перевірки встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Згідно акту перевірки контролюючий орган дійшов висновку, що ряд операцій між ТОВ Люкс Інстал Сервіс та його контрагентами не носили реальний характер, а були лише документовані на папері з метою отримання податкових вигод. Податковий орган посилався на відсутність необхідних первинних документів (договорів, ТТН), що, на думку відповідача, не дає права стверджувати про належне документування господарських операцій. Окрім цього, податковими органами в ході проведення перевірок контрагентів позивача, встановлено відсутність у таких контрагентів можливості здійснювати будь-які господарські операції (відсутні трудові ресурси, транспортні засоби, устаткування, приміщення тощо). Також, відповідач використав інформацію з матеріалів кримінальних справ (кримінальних проваджень), які вказують на окремі порушення, допущені контрагентами позивача (реєстрація таких підприємств на підставних осіб, фактичне управління підприємствами невстановленими особами тощо).

Як вбачається з оскаржуваних судових рішень, відповідно до пояснень позивача, зазначені товари використовувалися ним у власній господарській діяльності (при здійсненні будівельних робіт на замовлення третіх осіб та частково були реалізовані). Для підтвердження реальності зазначених господарських операцій із вказаними вище юридичними особами позивачем було представлено ряд первинних документів, а саме: копії видаткових накладних, податкових накладних та платіжних доручень. При цьому, позивач зазначив, що правочини щодо поставки товару, між ним та контрагентами вчинялися в усній формі, а про їх вчинення та виконання свідчать наявні первинні документи. Також, позивачем було представлено банківські платіжні доручення, які засвідчують здійснення ним оплати на користь контрагентів за придбаний товар.

Проаналізувавши такі первинні документи, суди дійшли висновку, що за своїм змістом вони дозволяють достовірно встановити обсяги та зміст господарських операцій, а тому, їх слід розцінювати як належне документування господарських операцій із придбання та отримання товару.

Судами попередній інстанцій викладено правильну позицію, що законодавець не ставить у залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість. Наявність товарно-транспортних накладних при здійсненні перевезень передбачено наказом Міністерства транспорту України "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля" та Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які регулюють питання перевезення, а не питання податкового обліку та звітності. Товарно-транспортна накладна є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів у межах України та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей. Таким чином, відсутність таких накладних у позивача само по собі не може слугувати підставою для визнання господарських операцій недійсними. Таким чином, товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення.

Також правомірними є твердження судів, що обґрунтування нереальності господарських операцій з огляду на відсутність у контрагентів позивача необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку відсутністю основних фондів, складських приміщень, трудових ресурсів, транспортних засобів є не беззаперечними, оскільки немає законодавчого обмеження щодо використання у господарській діяльності лише власних основних засобів, тобто є можливість здійснення діяльності шляхом використання орендованих основних фондів, залучення трудових ресурсів на підставі укладення цивільно-правових договорів.

З викладеного слідує, що керуючись правилами оподаткування при оцінці податкових наслідків операцій позивача з контрагентами суди послалися на подані платником первинні документи, які складені за наслідками розглядуваних операції, а саме - податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення. Крім того, зазначили, що не є підставою для збільшення грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Однак, при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв'язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

На обґрунтування того, що документи, надані позивачем на підтвердження правомірності формування ним даних податкового обліку за оспорюваними операціями не є достатніми та достовірними, відповідач посилався, зокрема, на протоколи допиту директорів ПП СМУ-600 , ТОВ Викуп , ТОВ Ейс Констракшен менеджмент , які пояснили, що вказані суб'єкти господарювання були перереєстровані на їх ім'я на прохання незнайомих осіб за грошову винагороду, до діяльності підприємств вони не причетні, придбання і продажу товарів іншим суб'єктам господарювання - не здійснювали.

В свою чергу, суди попередніх інстанцій, надаючи оцінку вказаним доводам податкового органу, в порушення принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи не перевірили дані щодо участі таких осіб в діяльності очолюваних ними суб'єктів господарювання, що має істотне значення для правильного вирішення спору. Зокрема, не з'ясовано, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між позивачем та ПП СМУ-600 , ТОВ Викуп , ТОВ Ейс Констракшен менеджмент , хто персонально брав у цьому участь, не допитано директорів, задіяних в такому процесі, як свідків з метою з'ясування характеру та змісту здійснених операцій, а також достовірності їхніх пояснень, наданих у рамках розслідування кримінальної справи.

Викладене правозастосування касаційного суду відповідає правовому висновку Верховного Суду України, висловленому, зокрема, але не виключно в постанові від 20.01.2016 у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "МТС Україна" до Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень,

Крім того, в обґрунтування своїх доводів податковий орган посилався на вирок Сихівського районного суду м.Львова від 26.12.2012 у справі 1319/5265/2012, постанову Сихівського районного суду м.Львова від 29.12.2011 у справі 1-104/11, якими посадових осіб ТОВ Віктор і Ко , Екопласт-Львів звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення дій, передбачених статтями 27, 28, 205 Кримінального кодексу України на підставі закону України Про амністію у 2011 році , а також на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2012 в справі 2а-1880/11/1370, якою встановлено фіктивний характер господарських операцій між ТОВ Золотий лев (позивач у вказаній справі) та ТОВ "Віктор Ко", ТОВ "Екопласт Львів" (контрагентами ТОВ "Люкс Інстал Сервіс").

Вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки доводам податкового органу, якими він мотивує правомірність оспорюваних нарахувань за цими операціями.

При цьому, обов'язком суду є надання належної правової оцінки доводам позивача та відповідача, якими вони мотивують свою правову позицію у справі, суд повинен оцінити представлені учасниками провадження докази у сукупності та взаємозв'язку за правилами статті 90 КАС України та надати належне обґрунтування щодо причин відхилення певних доказів, надання переваги тим чи іншим доводам або доказам.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у даній справі дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Суд касаційної інстанції наголошує, що платник, який претендує на підтвердження обґрунтованості заявленої ним податкової вигоди первинними документами, повинен пересвідчитися у достовірності наведених у цих документах відомостей, в інакшому випадку такий платник несе ризик у сфері податкових правовідносин.

Відповідно до позиції Верховного Суду України, що викладена у постанові від 22.09.2015 по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" до ДПІ у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень - документи, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, що виключає можливість формування даних податкового обліку на підставі таких документів.

Таким чином, судами не досліджено сукупність доказів, необхідних для доведення реальності та правомірності укладення й виконання угод, з якими пов'язане нарахування податкового зобов'язання.

Відповідно до частин першої-другої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно частини третьої статті 77 КАС України докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Разом з тим, частиною четвертою статті 9 КАС України передбачено, що суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За необхідності з'ясуванню підлягають і обставин щодо прояву платником розумної обережності при укладенні договорів з постачальниками. Адже за звичаями ділового обороту при здійсненні такого вибору суб'єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація, платоспроможність контрагента, ризики невиконання зобов'язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду.

Верховний Суд звертає увагу, що виконання завдань адміністративного судочинства залежить від встановлення адміністративним судом у справі об'єктивної істини та правильного застосування норм матеріального та процесуального права. Для цього КАС України покладає на суд обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для правильного з'ясування всіх обставин справи. У тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Дієвість адміністративного судочинства залежить від того, на скільки повно і всебічно будуть підтверджені доказами обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно приписів частини першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, Верховний Суд зазначає, що судами попередніх інстанцій передбачені вимоги процесуального законодавства не виконано, обставини справи встановлено неповно, не надано оцінку всім доказам у справі в сукупності, які мають значення для встановлення достовірних обставин, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 242 КАС України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин, відсутні підстави вважати, що судами з'ясовані всі обставини справи і їм надана правильна юридична оцінка. Вказане позбавляє касаційну інстанцію можливості перевірити юридичну оцінку, надану судами попередніх інстанцій всім обставинам справи.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Правилами статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України унормовано, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12.02.2014 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2014 скасувати.

Передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду