Постанова у справі № 523/12978/16-ц

Постанова

Іменем України

06 лютого 2019 року

м. Київ

справа 523 /12978/16-ц

провадження 61-14960св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Ступак О. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Порше Лізинг Україна ,

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 26 вересня 2017 року у складі судді Сувертак І. В. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 01 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Черевка П. М., Громіка Р. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У серпні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю Порше Лізинг Україна (далі - ТОВ Порше Лізинг Україна ) звернулося до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Постман (далі - ТОВ Постман ), ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за лізинговими платежами.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 16 січня 2017 року, провадження у справі у частині позовних вимог, пред'явлених до ТОВ Постман , закрите у зв'язку з неможливістю їх розгляду у порядку цивільного судочинства.

Позов мотивований тим, що між ТОВ Порше Лізинг Україна та ТОВ Постман 09 листопада 2011 року укладений договір фінансового лізингу 00003875, за умовами якого ТОВ Порше Лізинг Україна передало ТОВ Постман у користування транспортний засіб марки Volswagen Caddy Kasten , 2011 року виробництва, шасі НОМЕР_1, двигун НОМЕР_2, строком на 60 місяців, а ТОВ Постман зобов'язалося прийняти у користування цей транспортний засіб та сплачувати ТОВ Порше Лізинг Україна у визначений строк встановлені договором платежі. На виконання умов договору фінансового лізингу від 09 листопада 2011 року 00003875, ОСОБА_1 прийняв на себе зобов'язання поручителя за належне виконання ТОВ Постман своїх зобов'язань.

ТОВ Постман взяті на себе договірні зобов'язання щодо своєчасної сплати лізингових платежів належним чином не виконувало, внаслідок чого у нього виникла перед позивачем заборгованість, яку позивач просив стягнути із ОСОБА_1 на свою користь у розмірі 69 922,39 грн, із яких 12 840,70 грн ? заборгованість за лізинговими платежами, 571,16 грн ? пеня; 172,06 грн ? три проценти річних; 6 133,43 грн ? інфляційні втрати; 1 641,91 грн ? проценти за користування чужими грошовими коштами; 41 560,41 грн ? заподіяні збитки; 1 002,72 грн ? штраф; 6 000,00 грн ? оплата юридичних послуг.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 26 вересня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ Порше Лізинг Україна заборгованість за лізинговими платежами у розмірі 63 922,39 грн, що складається із: 12 840,70 грн ? заборгованість за лізинговими платежами, 571,16 грн ? пеня, 172,06 грн ? три відсотки річних, 6 133,43 грн ? інфляційні втрати, 1641,91 грн ? проценти за користування чужими коштами, 41 560,41 грн ? збитки, 1 002,72 грн ? штраф за направлення нагадування і пені 10 %. У частині стягнення вартості юридичних послуг у розмірі 6 000,00 грн відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що порука не є припиненою, оскільки ТОВ Порше Лізинг Україна звернулося до суду із позовом до поручителя у межах шестимісячного строку. ТОВ Постман не виконувало належним чином своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу, тому позивач має право на стягнення із відповідача як поручителя заборгованості за лізинговими платежами.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 01 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 26 вересня 2017 року у частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 6 133,43 грн скасовано та у задоволенні цих позовних вимог відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Частково скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач не має права на стягнення інфляційних втрат, оскільки умовами договору фінансового лізингу передбачено, що усі платежі за цим договором здійснюються у гривні із визначенням грошового еквівалента зобов'язання у доларах США, що унеможливлює виникнення втрат у позивача у зв'язку із знеціненням гривні.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У березні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 26 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 01 лютого 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив суд скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості ТОВ Постман за укладеним договором фінансового лізингу. Суди неправомірно застосували статті 536, 1048, 1214 Цивільного кодексу України, які регулюють відносини безпідставного збагачення та не підлягають застосуванню до відносин фінансового лізингу. Вимоги позивача про стягнення збитків у формі упущеної вигоди є безпідставними, оскільки їх розмір обґрунтовується теоретичними розрахунками позивача та на можливих очікуваннях певного прибутку. Штраф та пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування суперечить положенням Конституції України щодо заборони подвійної відповідальності за одне й те саме правопорушення.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2019 року справу призначено до розгляду у судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню із таких підстав.

Встановлені судами обставини

Судами встановлено та із матеріалів справи вбачається, що 09 листопада 2011 року міжТОВ Порше Лізинг Україна та ТОВ Постман укладений договір фінансового лізингу 00003875, за яким ТОВ Порше Лізинг Україна передало ТОВ Постман у користування транспортний засіб марки Volkswagen Caddy GP Kasten 1.6 , 2011 року виробництва, шасі НОМЕР_1, двигун НОМЕР_2, строком на 60 місяців, а ТОВ Постман зобов'язалося прийняти у користування цей транспортний засіб, сплачувати позивачу у визначений строк встановлені договором платежі. За умовами зазначеного договору ОСОБА_1 прийняв на себе зобов'язання поручителя за належне виконання ТОВ Постман своїх зобов'язань.

Відповідно до пункту 6.1 загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, які є додатком до договору фінансового лізингу від 09 листопада 2011 року 00003875 (далі - Контракт), ТОВ Постман зобов'язалося щомісячно сплачувати ТОВ Порше Лізинг Україна відповідно до графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів, лізингові платежі, які складаються з: суми, яка відшкодовує частину вартості об'єкта лізингу; процентів; комісії; витрат, пов'язаних з оплатою послуг на відшкодування, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених Контрактом (включаючи, окрім іншого, витрати на ремонт об'єкта лізингу, реєстраційні платежі та інші витрати передбачені або прямо пов'язані з Контрактом).

Пунктом 8.2 Контракту передбачено, що у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовуються такі санкції: пеня у розмірі 10 % річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу; штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані ТОВ Порше Лізинг Україна : еквівалент 15 дол. США за першу вимогу, еквівалент 20 дол. США за другу вимогу, еквівалент 25 дол. США за третю вимогу (якщо ТОВ Порше Лізинг Україна вирішить надіслати таку третю вимогу); компенсація будь-яких витрат, понесених ТОВ Порше Лізинг Україна та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених лізингоодержувачем у відповідності до Контракту.

Згідно з пунктом 12.6.1 Контракту ТОВ Порше Лізинг Україна має право в односторонньому порядку розірвати цей Контракт/відмовитися від Контракту та, серед іншого, має право на повернення об'єкта лізингу, у випадку не сплати лізиногоодержувачем одного наступного лізингового платежу у повному обсязі або частково, і строк виконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 календарних днів.

Відповідно до пункту 12.9 Контракту у разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту, на підставі пункту 12 контракту, відмови лізингоодержувача придбати об'єкт лізингу, як передбачено пунктом 4.2, а також якщо ТОВ Порше Лізинг Україна вимагає повернення об'єкта лізингу відповідно до інших положень контракту, лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за свій власний рахунок у відповідному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження ТОВ Порше Лізинг Україна , якщо інша адреса не вказана ТОВ Порше Лізинг Україна , впродовж 10 робочих днів від дати одержання відповідного запиту. В цей же строк лізингоодержувач сплачує ТОВ Порше Лізинг Україна будь-яку різницю між вартістю об'єкта лізингу (тобто сумою грошових коштів, що було фактично отримано ТОВ Порше Лізинг Україна в результаті продажу об'єкта лізингу або, якщо об'єкт лізингу залишився у власності ТОВ Порше Лізинг Україна , ринковою вартістю об'єкта лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства) та лізинговими платежами, що залишились несплаченими відповідно до графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів, а також іншими платежами, що залишились несплаченими лізингоодержувачем відповідно до контракту. Сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою ТОВ Порше Лізинг Україна та має бути відшкодована лізингодавцю лізингоодержувачем відповідно до умов контракту та чинного законодавства. Зобов'язання щодо сплати такої різниці залишається чинним до моменту його виконання лізингоодержувачем, в тому числі після закінчення строку лізингу/розірвання контракту.

Пунктом 12.13 Контракту встановлено, що у випадках, передбачених пунктами 12.6 та 12.12, Контракт вважається розірваним на 10 робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони.

У зв'язку з тим, що ТОВ Постман не у повному обсязі виконало умови договору фінансового лізингу, а саме прострочило платежі термін оплати яких, із урахуванням часткового погашення боргу, настав 16 квітня 2015 року, ТОВ Порше Лізинг Україна на адресу ТОВ Постман направило нагадування про несплату заборгованості за договором фінансового лізингу. Згодом ТОВ Порше Лізинг Україна відповідно до вимог пункту 12.13 Контракту на адресу ТОВ Постман направлений лист із повідомленням про розірвання договору фінансового лізингу від 09 листопада 2011 року 00003875, який у силу вказаного пункту договору припинив свою дію із 30 квітня 2015 року.

21 квітня 2015 року ТОВ Постман повернуло об'єкт лізингу ТОВ Порше Лізинг Україна , що підтверджується актом прийому-передачі.

18 травня 2015 року між ТОВ Порше Лізинг Україна та ТОВ Порше Інтер Авто Україна укладений договір купівлі-продажу/поставки бувшого у використанні автомобіля Volkswagen CaddyGP Kasten , вартість об'єкта складає 187 123,32 грн, у тому числі податок на додану вартість 31 187,22 грн.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Положеннями статей 553, 554 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частини першої статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно зі статтею 1 Закону України Про фінансовий лізинг фінансовий лізинг ? це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника), відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Положеннями частини другої статті 11 Закону України Про фінансовий лізинг визначено, що лізингоодержувач зобов'язаний, зокрема, своєчасно сплачувати лізингові платежі; у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу ? повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України.

За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (частина перша статті 611 ЦК України).

Частково змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, встановивши, що лізингоодержувач та відповідач як поручитель належним чином не виконували своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу, у зв'язку із чим вказаний договір був розірваний позивачем у передбаченому цим договором порядку, а об'єкт лізингу повернутий лізингодавцю, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення із відповідача на користь позивача суми заборгованості за договором фінансового лізингу, що складається із заборгованості за простроченими лізинговими платежами, пені, трьох процентів річних, процентів за користування чужими коштами, збитків та штрафу за нагадування і пені 10 %.

Проте із такими висновками у повній мірі погодитися не можна з огляду на таке.

Щодо стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами

За змістом положень статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Згідно із частиною другою статті 1214 ЦК у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Термін користування чужими коштами може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин в силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту в силу частини другої статті 1057 ЦК України.

Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Такий правовий висновок щодо застосування положень статей 625 та 1214 ЦК України викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року 12-14гс18 (справа 910/10156/17).

З урахуванням наведеного, висновки судів у цій справі щодо одночасного стягнення з відповідачів на користь позивача грошових коштів у сумі 172,06 грн - 3 відсотків річних на підставі статті 625 ЦК України та 1 641,91 грн - процентів за користування чужими грошовими коштами є передчасним, оскільки судами не враховано характер спірних правовідносин, які виникли між сторонами, та правову природу заборгованості у розмірі 12 840,70 грн, у зв'язку з існуванням якої позивачем заявлено вимоги про стягнення 3 відсотків річних та відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Наведене свідчить про те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права.

Щодо стягнення неустойки і штрафу

Положеннями статті 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Із аналізу наведеної норми вбачається, що штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення суперечить положенням, закріплених у статті 61 Конституції України , щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Із матеріалів справи вбачається, що судом стягнуто на користь ТОВ Порше Лізинг Україна пеню та штраф у загальному розмірі 1 002,72 грн на підставі рахунків-фактур від 03 та 20 квітня 2015 року, проте судами не встановлено за які порушення нараховано ці суми пені та чи не є це подвійною відповідальністю за порушення грошового зобов'язання, з урахуванням того, що одночасно рішенням суду стягнуто з відповідача пеню у розмірі 571,16 грн на підставі пункту 8.2.1 контракту.

Щодо стягнення упущеної вигоди

Відповідно до частини першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з вимогами статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Заявляючи до стягнення суму збитків (упущеної вигоди), які відповідно до пункту 12.9 контракту становлять різницю між сумою несплачених лізингових платежів та сумою продажу об'єкта лізингу, що складає 41 560,41 грн, позивачем не надано розрахунку на підтвердження такого розміру. Наявна у матеріалах справи копія рахунку-фактури від 28 травня 2015 року 00278004, згідно з якою компенсація витрат за пунктом 12.9 договору фінансового лізингу складає 41 560,91 грн, не може вважатися належним доказом, оскільки вона не містить будь-якого розрахунку такого розміру.

Стягуючи із відповідача на користь позивача 41 560,41 грн на відшкодування збитків, суди у своїх рішеннях не навели будь-яких мотивів (розрахунків), які б підтверджували правильність стягнутої суми.

Так за умовами контракту (пункт 12.9) у разі його дострокового розірвання лізингоодержувач сплачує ТОВ Порше Лізинг Україна будь-яку різницю між вартістю об'єкта лізингу (тобто сумою грошових коштів, що було фактично отримано ТОВ Порше Лізинг Україна в результаті продажу об'єкта лізингу та лізинговими платежами, що залишились несплаченими відповідно до графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів, а також іншими платежами, що залишились несплаченими лізингоодержувачем відповідно до контракту.

Отже, для визначення сум, які підлягають сплаті на підставі наведеного пункту контракту необхідно знати: вартість об'єкта лізингу (у цьому випадку суму грошових коштів, що були фактично отримані ТОВ Порше Лізинг Україна в результаті продажу об'єкта лізингу іншій особі після його вилучення у відповідача) та суму лізингових платежів, що залишились несплаченими на момент розірвання контракту. У оскаржуваних судових рішеннях не містить даних про те, що судами встановлена сума лізингових платежів, що залишились несплаченими на момент розірвання контракту.

Виходячи із загальних вимог процесуального права, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, із яких суд виходив при вирішенні позову, зокрема щодо грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, наявності доказів, що його підтверджують). Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій не встановили у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, що є порушенням норм процесуального права.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин відповідно до статті 411 ЦПК України рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню в частині вирішення вимог про стягнення: 571,16 грн ? пені, 172,06 грн ? трьох відсотків річних, 1 641,91 грн ? процентів за користування чужими коштами, 41 560,41 грн ? збитків, 1 002,72 грн ? штрафу і пені із направленням справи у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення суду першої інстанції, залишене без змін судом апеляційної інстанції в частині стягнення заборгованості за лізинговими платежами у розмірі 12 840,70 грн, а також рішення апеляційного суду про відмову у стягненні інфляційних втрат є законними і обґрунтованими, підстав для їх скасування у цих частинах відсутні.

Керуючись статтями 409 , 411 , 416 ЦПК України , Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суд м. Одеси від 26 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 01 лютого 2018 року в частині вирішення вимог про стягнення із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Порше Лізинг Україна штрафу, пені, трьох відсотків річних, процентів за користування чужими коштами, збитків, ? скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення Суворовського районного суд м. Одеси від 26 вересня 2017 року, залишене незмінним постановою Апеляційного суду Одеської області від 01 лютого 2018 року в частині стягнення із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Порше Лізинг Україна заборгованості за лізинговими платежами у розмірі 12 840,70 грн залишити без змін.

Постанову Апеляційного суду Одеської області від 01 лютого 2018 року в частині відмови у стягненні із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Порше Лізинг Україна інфляційних втрат залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: С. О. Карпенко

В. О. Кузнєцов

С. О. Погрібний

О. В. Ступак