Постанова у справі № 128/3978/16-ц

Постанова

Іменем України

07 лютого 2019 року

м. Київ

справа 128/3978/16-ц

провадження 61-36947св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 16 січня 2018 року, у складі судді Ганкіної І. А., та постанову апеляційного суду Вінницької області від 12 квітня 2018 року, у складі колегії суддів: Шемети Т. М., Панасюка О. С., Якименко М. М.,

ВСТАНОВИВ :

У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_6 про визнання договору дарування недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_7, після смерті якого відкрилась спадщина, що складається з частки будинковолодіння АДРЕСА_1 та частки будинковолодіння АДРЕСА_2.

Окрім позивача, спадкоємцями померлого є також їх доньки: ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_6.

Під час оформлення ОСОБА_4 прав на частину спадкового майна їй стало відомо, що 16 листопада 1979 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_10 було укладено договір дарування будинку АДРЕСА_2, який засвідчено виконавчим комітетом Пултовецької сільської ради депутатів трудящих.

Позивач вказувала, що даний будинок є спільною сумісною власністю її та ОСОБА_7, однак в оспорюваному договорі зазначено, що, згідно запису в погосподарській книзі Пултовецької сільської ради депутатів трудящих будинок належить особисто ОСОБА_7

Посилаючись на те, що ОСОБА_7 уклав вказаний договір без її відома та згоди, позивач просила позов задовольнити.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 16 січня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю позовних вимог. Починаючи з моменту укладення оспорюваного договору дарування, відповідач проживала у будинку та будь-яких перешкод у користуванні ним зі сторони позивача не зазнавала; ОСОБА_4, в свою чергу, не несла будь-якого матеріального навантаження, пов'язаного з обов'язком власника нерухомого майна. ОСОБА_10, набувши у власність ще однин житловий будинок, відчужив будинок АДРЕСА_2, що відповідало його волі та вимогам діючого на той час законодавства. У зв'язку із недоведеною відсутністю у ОСОБА_4 можливості дізнатись про порушення свого права в межах строку позовної давності, судом також встановлено порушення позивачем процесуального строку звернення до суду.

Постановою апеляційного суду Вінницької області від 12 квітня

2018 року рішення місцевого суду змінено. Виключено з мотивувальної частини рішення посилання суду на пропуск строку звернення до суду з позовом, як на підставу відмови в задоволенні позову. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що місцевий суд, вірно встановив недоведеність позовних вимог, допустив помилку і зіслався також на пропуск позивачем строку позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в позові, а тому посилання в рішенні суду на вказану підставу підлягає виключенню.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2018 року, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

У касаційній скарзі позивач зазначає, що при вирішенні справи судами було залишено поза увагою ту обставину, що укладення спірного договору дарування не відповідало її волі.

Доводом касаційної скарги є помилковість зробленого судами висновку, що необхідність укладення оспорюваного договору дарування будинку пов'язана з встановленим законодавством обов'язком відчужити один з будинків, за умови виникнення права власності на ще один будинок. Так, придбання будинку 21 по вул. Фестивальній у с. Красне Вінницького району пояснюється неможливістю їх спільного проживання з відповідачем, чого судами встановлено не було.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_6 вказує на необґрунтованість доводів касаційної скарги та на їх невідповідність обставинам справи. У зв'язку із цим просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Касаційна скарга ОСОБА_4 не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд встановив, що ОСОБА_4 та ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі з 27 жовтня 1957 року.

16 листопада 1979 року між ОСОБА_7 та його дочкою ОСОБА_10 було укладено договір дарування, на підставі якого остання набула право власності на будинок АДРЕСА_2. Даний договір посвідчено виконавчим комітетом Пултівецької сільської Ради народних депутатів Жмеринського району Вінницької області.

Цього ж дня, 16 листопада 1979 року, ОСОБА_7, на підставі укладеного договору купівлі-продажу, було придбано будинок АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_4, посилаючись на відсутність її згоди щодо розпорядження належним їй та ОСОБА_7 на праві спільної сумісної власності майном, вказувала на недійсність укладеного ОСОБА_7 договору дарування від 16 листопада 1979 року. При цьому зазначала, що про існування даного договору їй стало відомо лише під час оформлення права на спадщину, що відкрилась після смерті її чоловіка.

Згідно положень статей 243, 244 ЦК УРСР, чинного на момент укладення оспорюваного договору, за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому. Договір дарування на суму понад 500 карбованців, а при даруванні валютних цінностей - на суму понад 50 карбованців повинен бути нотаріально посвідчений.

Так, відповідно до статті 23 Кодексу про шлюб та сім'ю України (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов'язкового нотаріального засвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі.

У копії дослідженої судами довідки на право особистої власності робітника або службовця на жилий будинок, що видається в зв'язку з його відчуженням або його частини, міститься інформація, згідно якої ОСОБА_7 на праві особистої власності, згідно запису в погосоподарській книзі Пултовецької сільської Ради народних депутатів, належить житловий будинок який розташований на земельній ділянці закріпленій за ЕХГ Красний розміром 0,38 га землі і знаходиться в с. Красне Жмеринського району Вінницької області, площа якого становить 60 кв. м; дружина продавця дає свою згоду на право продажу будинку

(а. с. 75).

Так, приписами статей 101, 103 ЦК УРСР (у редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) була передбачена можливість перебування у власності громадянина, або у подружжя, яке проживає спільно, та його неповнолітніх дітей, лише одного жилого будинку (або його частини). У випадку виникнення у власника права власності на більш ніж один будинок, він зобов'язаний протягом одного року відчужити один з них.

Судами враховано, що придбання ОСОБА_7 будинку АДРЕСА_1 мало місце в той самий день, коли між ним та його дочкою, відповідачем по справі, було укладено договір дарування будинку АДРЕСА_2. Зазначена обставина пояснюється дотриманням подружжям законодавчих вимог у зв'язку з законодавчою забороною мати у власності одночасно два житлових будинки. При цьому неможливість спільного проживання сторін, на що посилається позивач у касаційній скарзі, як на підставу придбання іншого будинку, наведений вище висновок не спростовує.

Крім того, судами встановлено, що починаючи з моменту укладення спірного договору, відповідач постійно проживає у даному будинку та несе усі витрати по його утриманню; позивачем не надано доказів на підтвердження існування у ОСОБА_4 або її чоловіка матеріального навантаження, пов'язаного з володінням житловим будинком. У зв'язку з наведеним, вірним є висновок судів щодо недоведеності посилань позивача на її необізнаність із вчиненням її чоловіком правочину щодо відчуження будинку.

З урахуванням викладеного, на підставі повного та всебічного досліджених доказів у їх сукупності, місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов вірного про недоведеність позовних вимог.

Аргументи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

У зв'язку з тим, що місцевим судом помилково застосовано одночасно дві підстави для відмови у задоволенні позову: у зв'язку із необґрунтованістю та недоведеністю позовних вимог та у зв'язку зі спливом позовної давності, апеляційний суд обґрунтовано змінив рішення суду першої інстанції, виключивши з його мотивувальної частини посилання на пропуск ОСОБА_4 строку позовної давності.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення місцевого суду, у незміненій апеляційним судом частині, та рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують .

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 16 січня

2018 року, у незміненій частині, та постанову апеляційного суду Вінницької області від 12 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

В.В. Пророк

І.М. Фаловська