Постанова у справі № 233/3916/16-ц

Постанова

Іменем України

10 січня 2019 року

м. Київ

справа 233/3916/16-ц

провадження 61-27428св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області

від 22 лютого 2017 року у складі судді Наумик О. О. та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 07 червня 2017 року у складі колегії суддів: Тимченко О. О., Дундар І. О., Біляєвої О. М.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_5, ОСОБА_6 про відшкодування шкоди, завданої злочином.

Позовна заява, з урахуванням уточнень, мотивована тим, що 27 липня

2004 року ОСОБА_4 жорстоко побили ОСОБА_5 та

ОСОБА_6 із застосуванням тортур й знущань, спричинивши при цьому більше 30 травм, черепно-мозкову травму та багато інших. Від переляку за своє життя, нервового переживання, чималого нервового потрясіння й спричинених тортур, від больового шоку позивач втрачав свідомість, а від отриманих вище згадуваних побоїв, тортур, знущань він отримав психологічну травму, від чого в нього з'явилися захворювання ІХС, стенокардія Г/Б, аритмія серця й на які він до 26 липня 2004 року не хворів.

Перенесені операції, стаціонарне лікування, приймання медичних препаратів він оплачував за свій рахунок, загальний розмір витрат яких становить 850 000,00 грн

Внаслідок тілесних ушкоджень, спричинених йому відповідачами, змінився весь образ життя позивача. Він не в змозі керувати автомобілем, вести активний спосіб життя, здійснювати прогулянки, оскільки такі дії викликають в нього фізичний біль. Після ускладнень у зв'язку зі спричиненими йому тілесними ушкодженнями він переніс ряд операцій на судинах серця та по імплантації в серце електрокардіостимулятора (ЕКС). Один ЕКС вийшов зі строю під час протесту у 2012 році біля прокуратури Донецької області. Він пересувається за допомогою милиць й інвалідної коляски, оскільки через психологічні травми, черепно-мозкову травму в нього з'явилися багато чисельні захворювання серця, серцево-судинної системи.

Позивач потребує постійного дорогого лікування, в тому числі санаторно-курортного, дорогих медичних препаратів, неприймання яких веде до погіршання стану здоров'я та до летального результату.

До спричинення йому тілесних пошкоджень він займався підприємницькою діяльністю, пов'язаною з роз'їздами на автомобілі, а після цих подій йому взагалі трудно пересуватися, тож практично він весь час знаходиться вдома.

Відповідачі не тільки не принесли йому вибачення, не відшкодували спричинену матеріальну й моральну шкоду від злочину, а й всі ці роки поводилися зухвало, продовжували не тільки ображати його честь і гідність, а також залякувати фізичною розправою, організували ОЗГ, а в 2013-2014 роках у відношенні відповідачів були порушені кримінальні справи.

11 грудня 2009 року МСЕК визнала ОСОБА_4 інвалідом І групи за захворюванням опорно-рухового апарату, інвалідом за захворюванням серця й серцево-судинної системи.

Моральну шкоду ОСОБА_4 оцінює в розмірі 3 000 000,00 грн.

Заочним рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 22 лютого 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано недоведеністю та необґрунтованістю заявлених позовних вимог. При цьому суд дійшов висновку, що відшкодування моральної шкоди носить одноразовий характер, а рішенням Центрально-Міського районного суду міста Макіївки Донецької області від 13 грудня

2011 року по цивільній справі 2-730/11 вже стягнуто з відповідачів на користь позивача моральну шкоду, завдану злочином в розмірі 2 000,00 грн.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 07 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено.

Заочне рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 22 лютого 2017 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

21 червня 2017 року ОСОБА_4 через засоби поштового зв?язку подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати заочне рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 22 лютого

2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 07 червня

2017 року та передати справу на новий судовий розгляд , мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Аргументи касаційної скарги є аналогічними аргументам, наведеним в апеляційній скарзі.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року касаційна скарга разом із матеріалами цивільної справи надійшла до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а аргументи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Гірницького районного суду міста Макіївки Донецької області від 20 травня 2011 року по кримінальній справі 1-178/11 за обвинуваченням ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у скоєнні злочинів, передбачених частиною першою статті 125, частиною першою статті 127 КК України, підсудних звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку із тим, що сплинули строки притягнення, та провадження по справі закрито. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_4 до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про відшкодування майнової та моральної шкоди залишено без розгляду та роз'яснено право на звернення із цими позовними вимогами в порядку цивільного судочинства.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 23 серпня 2011 року постанову суду першої інстанції від 20 травня 2011 року залишено без змін.

Постановою Гірницького районного суду міста Макіївки Донецької області від 20 травня 2011 року встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6

26 липня 2004 року умисно завдали ОСОБА_4 тяжкі тілесні ушкодження.

ОСОБА_4 неодноразово звертався до суду з цивільним позовом до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди, завданої злочином.

За наслідками розгляду цивільної справи 2-730/11 за позовом

ОСОБА_4 до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди, завданої злочином, рішенням Центрально-Міського районного суду міста Макіївки Донецької області від 13 грудня 2011 року стягнуто з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 солідарно на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 2 000,00 грн.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_7 свої вимоги обґрунтовував тим, що через скоєний у відношенні нього злочин, він отримав психологічну травму, внаслідок чого отримав ряд захворювань таких, як ІХС, стенокардія Г/Б, аритмія серця, лікування яких (операції, стаціонарне лікування, медичні препарати) він оплачував власним рахунком. Крім того, йому завдано моральну шкоду, яку він оцінює в розмірі 3 000 000,00 грн.

Статтею 23 ЦК України визначено, що о соба має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом (стаття 1167 ЦК України).

Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди від 27 березня 1992 року 6 (з наступними змінами і доповненнями), розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК України (зараз статі 1166, 1167 ЦК України) шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок. Обов'язок доказування наявності шкоди та протиправності поведінки заподіювача шкоди покладається на особу, якій завдано шкоди.

Системне тлумачення вказаних норм, дає підстави дійти висновку про те, що о соба має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, зокрема нанесенням тяжких тілесних ушкоджень, за умови наявності вини завдавача цієї шкоди. Таким чином слід дійти висновку про те, що відшкодування моральної шкоди за одне і те ж правопорушення має одноразовий, а не систематичний, характер.

За правилами статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем не надано доказів причинно наслідкового зв'язку між протиправними діями відповідачів, що мали місце 26 липня 2004 року та захворюванням серцево-судинної системи, внаслідок якого в нього погіршився стан здоров'я.

Суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, встановили, що позивачем не доведено заявлених позовних вимог в частині відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 850 000,00 грн, а рішенням Центрально-Міського районного суду міста Макіївки Донецької області

від 13 грудня 2011 року стягнуто з відповідачів солідарно на користь позивача завдану моральну шкоду в розмірі 2 000,00 грн. Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав їх недоведеності та необґрунтованості.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, якими у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Заочне рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 22 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області

від 07 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

В. М.Коротун

М. Є.Червинська