Постанова у справі № 461/6224/16-а

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

18 грудня 2018 року

справа 461/6224/16-а

адміністративне провадження К/9901/32330/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.,

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Галицького районного суду міста Львова від 17 жовтня 2016 року (суддя - Романюк В.Ф.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року (судді - Мікула О.І., Гінда О.М., Кушнерик М.П.) у справі 461/6224/16-а за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС про визнання та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

У С Т А Н О В И В :

У вересні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач у справі) звернувся до Галицького районного суду міста Львова з адміністративним позовом до Львівської митниці ДФС (далі - митний орган, відповідач у справі) про визнання протиправною та скасування постанови у справі про порушення митних правил 1706/20900/16 від 27 травня 2016 року, якою й ого визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 469 Митного кодексу України та статтею 485 Митного кодексу України, накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів у сумі 135 502 гривень 89 копійок.

17 жовтня 2016 року ухвалою Галицького районного суду міста Львова, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року, адміністративний позов залишено без розгляду, з посиланням на положення пункту 9 частини першої статті 155 Кодексу адміністративного судочинства України, внаслідок подання позовної заяви з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду за умови, що суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

Залишаючи заяву без розгляду суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи наявні докази підтвердження отримання позивачем оскаржуваної постанови 04 червня 2016 року (зворотнє поштове повідомлення та витяг з офіційного сайту Укрпошта ), тоді як позовну заяву подано лише у вересні 2016 року.

Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанцій суд апеляційної інстанції виходив з того, що навіть враховуючи те, що позивач дізнався про отримання оскаржуваної постанови 29 серпня 2016 року позовна заява подана ним поза межами строку встановленого законодавцем для звернення до суду першої інстанції.

У березні 2017 року до Вищого адміністративного суду України позивачем подано касаційну скаргу на зазначені судові рішення.

13 березня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження та витребувано з Галицького районного суду міста Львова справу 461/6224/16-а.

02 березня 2018 року справу 461/6224/16-а передано до Верховного Суду.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Скарга обґрунтована тим, що оскаржувана постанова винесена митним органом у відсутності позивача. Про зазначену постанову скаржник у справі дізнався лише 29 серпня 2016 року, проте не мав можливості вчасно звернутися до суду з позовною заявою оскільки в період з 29 серпня 2016 року до 06 вересня 2016 року та з 09 вересня 2016 року до 20 вересня 2016 року перебував на лікарняному, а в період з 06 вересня 2016 року до 09 вересня 2016 року за кордоном з метою купівлі ліків.

До суду із позовною заявою та клопотанням про поновлення строку позивач звернувся у встановлений статтею 289 Кодексу України про адміністративні правопорушення строк, доводить, що пропустив строк на звернення до суду на оскарження постанови про порушення митних правил із поважних причин, які не залежали від його волевиявлення і унеможливлювали виконання покладеного на нього обов'язку.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає, що оскаржувані рішення прийняті судами попередніх інстанцій з додержанням норм процесуального права, а позивачем не доведено поважність причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні судових рішень норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент ухвалення судових рішень) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили наступне.

27 травня 2016 року заступником начальника Львівської митниці ДФС - начальником Управління боротьби з митними правопорушеннями винесено постанову у справі про порушення митних правил 1706/20900/16, якою позивача визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбачених частиною другою статті 469 та статті 485 Митного кодексу України; накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів на суму 135 502 гривень 89 копійок.

29 серпня 2016 року державним виконавцем Кураш Т.Р. видано позивачу оскаржувану постанову у справі про порушення митних правил 1706/20900/16 від 27 травня 2016 року.

Позивач звернувся в суд з позовом про визнання протиправною та скасування постанови у справі про порушення митних правил 1706/20900/16 від 27 травня 2016 року лише 26 вересня 2016 року (згідно з відбитком штемпеля вхідної кореспонденції), тобто з пропуском встановленого статтею 289 Кодексу України про адміністративні правопорушення десятиденного строку на звернення до суду.

Відповідно до частини першої та абзацу першого частини третьої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 289 Кодексу України про адміністративні правопорушення, скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Згідно частини першої статті 103 Кодексу адміністративного судочинства України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно позовних вимог, позивач просить суд скасувати постанову відповідача по справі про адміністративне правопорушення передбачене частиною другою статті 469 та статті 485 Митного кодексу України від 27 травня 2016 року.

Відповідно до зворотнього поштового повідомлення та витягу з офіційного сайту Укрпошта оскаржувану постанову від 27 травня 2016 року позивачем у справі отримано 04 червня 2016 року (а.с.27-28).

Проте, позивач спростовує зазначений факт посилаючись на те, що митним органом надіслано постанову на неправильну адресу позивача, оскільки він проживає в будинку за номер 172, а не за номером 1, як зазначено на конверті в якому надсилалась оскаржувана постанова. Окрім того, скаржник в письмових поясненнях доданих до апеляційної скарги, зазначає про те, що в період з 03 червня 2016 року до 06 червня 2016 року перебував за кордоном (що підтверджується копією паспорта), що унеможливлює отримання ним оскаржуваної постанови 04 червня 2016 року.

Суд погоджується з висновком суду першої інстанції на неприйнятність доводів щодо неправильності зазначення адреси, оскільки, як встановлено судом першої інстанції, постанову про відкриття виконавчого провадження позивач отримав саме за адресою: Львівська область, Яворівський район, с.Наконечне, 2, вул. І.Франка, 1.

Щодо посилання на неможливість отримання оскаржуваної постанови 04 червня 2016 року через перебування за кордоном Суд зазначає наступне.

На підтвердження факту відсутності на території України позивачем до суду апеляційної інстанції додано копію закордонного паспорту, з якого, як зазначає позивач, вбачається, що з 03 червня 2016 року до 06 червня 2016 року останній перебував за кордоном (а.с. 74). Однак у суду касаційної інстанції виникли сумніви щодо вірного трактування зазначених штампів в паспорті скаржника у справі. Стрілка направлена вліво (штамп від 03 червня 2016 року) свідчить про виїзд з країни, в даному випадку з Польщі, а стрілка направлена вправо (штамп від 06 червня 2016 року) свідчить про в'їзд в країну, а саме в Польщу. Таким чином, у суду виникають сумніви щодо перебування позивача за межами України в період з 03 червня до 06 червня 2016 року, однак судом апеляційної інстанції належним чином не досліджено копію паспорта, яка надана позивачем у справі.

Окрім того, скаржник у справі зазначає про неможливість звернення до суду з позовною заявою в період з 29 серпня 2018 року, оскільки в період з 29 серпня 2016 року до 06 вересня 2016 року та з 09 вересня 2016 року до 20 вересня 2016 року перебував на лікарняному, що підтверджується виписками із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого.

Однак у Суду виникають сумніви, щодо правомірності виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого, яка підписана лікарем 20 вересня 2016 року (а.с.97-98).

Відповідно до Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації 027/о "Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого" затвердженою Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14 лютого 2012 року 110 у кінці форми проставляються дата заповнення та підпис лікаря, який заповнив виписку на хворого.

З копії виписки, яка міститься на аркушах справи 97-98 вбачається, що зазначена виписка заповнена 20 вересня 2016 року, в той же час на обох аркушах вбачається виправлення в даті виписки та в даті заповнення документа.

Відповідно до Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 03 листопада 2004 року 532/274/136-ос/1406, у разі помилок у тексті здійснюється виправлення тексту, що підтверджується записом "Виправленому вірити", підписом лікуючого лікаря та печаткою закладу охорони здоров'я "Для листків непрацездатності".

Зазначена Інструкція не поширюється на виписку надану позивачу у справі, однак викликає сумніви щодо достовірності виписки, яка міститься на аркушах справи 97-98, оскільки практикуючий лікар має знати, що в медичних документах виправлення тексту підтверджується записом "Виправленому вірити".

Окрім того, в зазначеній виписці зазначено - Лікування закінчено 30.09.16 , що унеможливлює підписання зазначеного документа 20 вересня 2016 року.

Дата заповнення зазначеної виписки має суттєве значення для справи, оскільки закриття лікарняного 30 вересня 2016 року, свідчить про подання позовної заяви (26 вересня 2016 року) під час перебування позивача у справі на лікарняному, а відповідно у скаржника була наявна можливість подати позовну заяву і раніше перебуваючи на лікуванні. Однак, судом апеляційної інстанції не встановлено та не досліджено правомірність зазначеної виписки.

Статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини 3 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Окрім того, Суд зазначає, що у випадку встановлення судом апеляційної інстанції надання позивачем у справі недостовірних відомостей суд має право у випадках встановлених Главою 9 Розділу 1 Кодексу адміністративного судочинства України застосувати заходи процесуального примусу.

На підставі викладеного, керуючись 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року у справі 461/6224/16-а скасувати, справу направити до Восьмого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і о скарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А.Гончарова

І.Я. Олендер