Постанова у справі № 264/2951/16-ц

Постанова

Іменем України

05 грудня 2018 року

м. Київ

справа 264/2951/16-ц

провадження 61-18266св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

заявник - Маріупольська міська рада,

особа, яка не брала участі в розгляді справи - ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Маріупольської міської ради, яка підписана представником ОСОБА_5, на ухвалу апеляційного суду Донецької області від 12 січня 2017 року у складі суддів: Мироненко І. П., Баркова В. М., Лісового О. О.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року Маріупольська міська рада звернулася до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою.

Заява мотивована тим, що за життя ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, на праві приватної власності належала однокімнатна квартира АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу 1108 від 11 березня 2011 року. Згідно з актом обстеження житлового приміщення від 18 січня 2016 року, складеного представниками житлово-комунального підприємства по ремонту та експлуатації житлового фонду Іллічівського району м. Маріуполя, власник квартири ОСОБА_6 був знятий з реєстрації за вказаною адресою 06 березня 2014 року у зв'язку із смертю та на теперішній час в зазначеній квартирі ніхто не мешкає. Заборгованість по сплаті комунальних послуг складає 1094,82 грн станом на 01 грудня 2015 року.

Маріупольська міська рада просила визнати спадщину відумерлою і передати її у власність територіальній громаді.

Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області в складі судді: Іванченко А. М. від 25 липня 2016 року заяву про визнання спадщини відумерлою задоволено. Визнано спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_6 у вигляді однокімнатної квартири АДРЕСА_1, житловою площею - 16,65 кв.м., загальною - 29,6 кв.м., відумерлою і передано її у власність територіальній громаді в особі Маріупольської міської ради.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсутні спадкоємці за заповітом і за законом померлого ОСОБА_6 і з часу відкриття спадщини сплинуло більше одного року.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 12 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 25 липня 2016 року скасовано. Заяву Маріупольської міської ради про визнання спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_6 у вигляді квартири АДРЕСА_1, відумерлою і передання її у власність територіальній громаді в особі Маріупольської міської ради, залишено без розгляду. Роз'яснено заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_4 є рідним сином померлого і з урахуванням положень частини четвертої статті 1268 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину, оскільки на час її відкриття був неповнолітнім (16 років), заяв про відмову від неї не подавав. Свої права, як спадкоємець першої черги, реалізував подавши 22 листопада 2016 року заяву до Першої Маріупольської державної нотаріальної контори. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

У лютому 2017 року Маріупольська міська рада подала касаційну скаргу, в якій просить оскаржену ухвалу скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. При цьому посилалася на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не повинен був скасовувати рішення суду першої інстанції, адже згідно довідки із спадкового реєстру від 14 липня 2016 року спадкова справа була відсутня. Суд першої інстанції не міг перевірити обставини наведені ОСОБА_4, оскільки вони не існували на той час.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 23 лютого 2017 року відкрите касаційне провадження у справі.

У квітні 2017 року ОСОБА_4 надіслав заперечення на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу відхилити і залишити в силі оскаржене рішення.

Заперечення мотивовані тим, що ОСОБА_4 є сином померлого ОСОБА_6 та на дату смерті йому виповнилось 16 років. Для отримання спадщини ОСОБА_4 подав заяву до нотаріальної контори, тому спірна квартира належить йому.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справа передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

У частині четвертій статті 1268 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що м алолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 ЦК України.

Згідно статті 1277 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов'язаний подати до суду заяву про прийняття спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Відповідно до статті 278 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду заяви судом першої інстанції) суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні, або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону.

У частині шостій статті 235 ЦПК(в редакції, чинній на момент розгляду заяви судом апеляційної інстанції) закріплено, що якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Апеляційний суд встановив, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві приватної власності ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу 1108 від 11 березня 2011 року.

ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2.

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, є рідним сином ОСОБА_6, і прийняв спадщину, оскільки на час її відкриття був неповнолітнім (16 років), заяв про відмову від спадщини не подавав.

22 листопада 2016 року ОСОБА_4, як спадкоємець першої черги, подав заяву до Першої Маріупольської державної нотаріальної контори (спадкова справа 608/2016).

Постановою 2602/02-31 від 08 грудня 2016 року нотаріусом Першої Маріупольської державної нотаріальної контори ОСОБА_4 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6, у зв'язку з тим, що 29 листопада 2016 року була проведена реєстрація права власності Маріупольської міської ради на спірну квартиру на підставі оскарженого рішення суду від 25 липня 2016 року, а тому включення цієї квартири до складу спадщини є спірним питанням, яке має бути вирішено у судовому порядку.

За таких обставин апеляційний суд обґрунтовано залишив заяву Маріупольської міської ради без розгляду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржена ухвала постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Маріупольської міської ради, яка підписана представником ОСОБА_5, залишити без задоволення.

Ухвалу апеляційного суду Донецької області від 12 січня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

Н.О. Антоненко

В. І. Журавель