Постанова у справі № 515/862/16-ц

Постанова

Іменем України

24 жовтня 2018 року

м. Київ

справа 515/862/16-ц

провадження 61-20663св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство Укрсоцбанк ,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 11 січня 2017 року в складі судді Сидоренко І. П.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 29 листопада 2016 року позовні вимоги публічного акціонерного товариства Укрсоцбанк (далі - ПАТ Укрсоцбанк ) задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ Укрсоцбанк заборгованість за кредитним договором від 15 січня 2008 року 66/28-320 у розмірі

45 393,02 доларів США, що у гривневому еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України складає 1 164 762,19 грн, яка складається з заборгованості за кредитом - 28 453,38 доларів США (730 099,50 грн), заборгованості за відсотками - 16 939,64 доларів США (434 662,69 грн), а також пені за несвоєчасне повернення кредиту - 323 657,24 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись із указаним рішенням ОСОБА_3 звернулася до апеляційного суду із апеляційною скаргою.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 21 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 29 листопада 2016 року залишено без руху, оскільки заявником не сплачено судовий збір у повному обсязі та надано строк для усунення вказаних недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 11 січня 2017 року в задоволенні клопотання ОСОБА_3 про звільнення від сплати судового збору відмовлено. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 визнано неподаною та повернуто заявнику.

Визнаючи неподаною та повертаючи скаргу, апеляційний суд виходив з того, що недоліки апеляційної скарги ОСОБА_3 не були усунуті в повному обсязі.

У березні 2017 року ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, яку у подальшому уточнила, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу апеляційного суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що несплата судового збору у повному розмірі не перешкоджає розгляду справи, а неможливість сплати є перешкодою звернення до суду для захисту її прав.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справа передана до Касаційного цивільного суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Визнаючи неподаною та повертаючи ОСОБА_3 апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що заявник у наданий йому строк не усунув недоліків апеляційної скарги у повному обсязі, а саме: сплатив судовий збір у неналежному розмірі - 7 579,00 грн.

Проте такого висновку апеляційний суд дійшов із порушенням вимог процесуального закону.

Апеляційна скарга за формою й змістом повинна відповідати вимогам статті 295 ЦПК України 2004 року.

Відповідно до частини другої статті 297 ЦПК України 2004 року до апеляційної скарги, яка не оформлена згідно з вимогами, встановленими статтею 295 цього Кодексу, а також у разі несплати суми судового збору застосовуються положення статті 121 цього Кодексу.

Апеляційним судом установлено, що подана апеляційна скарга не відповідала вимогам статті 295 ЦПК України 2004 року, тому ухвалою судді від 21 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без руху та надано строк, який не міг перевищувати п'яти днів з дня отримання копії цієї ухвали, усунути виявлені недоліки, а саме доплатити судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 17 716,93 грн.

Положення статті 121 ЦПК України щодо повернення заяви (апеляційної скарги) застосовуються в тому випадку, коли особа в установлений строк не виконає вимоги ухвали про усунення недоліків.

За змістом наведених норм закону, повернення заяви (апеляційної скарги) з тих підстав, що особа не виконала вимоги ухвали про усунення недоліків, можливо лише в тому випадку, коли особа отримала відповідну ухвалу суду, але ухилилась від виконання вимог, вказаних в ухвалі.

Встановлено, що на виконання вимог ухвали від 21 грудня 2016 року заявник надіслала заяву про звільнення її від сплати судового збору в розмірі

17 716,93 грн, посилаючись на скрутне майнове становище, отже, від виконання її вимог ОСОБА_3 не ухилялася, а тому посилання апеляційного суду на те, що вона не виконала вимоги ухвали, є передчасними.

Разом з тим суд, відповідно до змісту частини першої статті 73 ЦПК України

2004 року, може продовжити строк, встановлений судом, для вчинення процесуальних дій (аналогічні положення закріплено у статті 127 ЦПК України 2017 року) .

Апеляційний суд, вважаючи, що заявник не виконала вимоги ухвали суду

від 21 грудня 2016 року, вищевказаного не врахував, строк для усунення недоліків апеляційної скарги, у разі наявності для цього потреби, не продовжив та дійшов передчасного висновку про визнання неподаною та повернення апеляційної скарги ОСОБА_3

Відповідно до статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Основним Законом України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частини 1, 2 статті 55 Конституції України). Відмова суду в прийнятті позовних заяв, скарг, оформлених відповідно до процесуального закону, є порушенням права на судовий захист, яке за статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року 3-рп/2003 ).

Отже, право на апеляційне оскарження судових рішень в контексті положень частин 1, та 2 статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини гарантії регламентовані статтею 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують, апеляційні або касаційні суди, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі Делькур проти Бельгії від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі Гофман проти Німеччини від 11 жовтня 2001 року).

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, а справу - передати на розгляд суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 406, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 11 січня 2017 року скасувати, справу передати на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасоване судове рішення апеляційного суду втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягаю.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В.І. Журавель

В.М. Коротун

В.П. Курило