Постанова у справі № 461/1087/16-а

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

16 жовтня 2018 року

справа 461/1087/16-а

адміністративне провадження К/9901/6440/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Львівської митниці ДФС на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року (судді ЗатолочнийВ.С., Каралюс В.М., Матковська З.М.) у справі 461/1087/16-а за позовом ОСОБА_3 до Львівської митниці ДФС про визнання дій протиправними, скасування постанови у справі про порушення митних правил, зобов'язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В

У лютому 2016 року ОСОБА_3 (далі - позивач у справі) звернувся з адміністративним позовом до Львівської митниці ДФС (далі - митний орган, відповідач у справі), у якому просив визнати протиправними дії заступника начальника Львівської митниці ДФС Мірошниченка М.І. щодо винесення постанови в справі про порушення митних правил від 05 лютого 2016 року 2657/20910/15, якою громадянина Республіки Польща ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 481 Митного кодексу України, визнати протиправною та скасувати вищевказану постанову, а вилучений автомобіль PEUGEOT 306 НОМЕР_1 повернути власнику.

В обґрунтування позову зазначив, що інкримінованого йому правопорушення не вчиняв, а спірну постанову прийнято без з'ясування всіх обставин у справі.

Постановою Галицького районного суду міста Львова від 21 червня 2016 року (суддя Котельва К.О.) в задоволенні позову відмовлено з підстав доведеності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 481 Митного кодексу України.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову - про часткове задоволення позову. Визнано протиправними дії заступника начальника Львівської митниці ДФС Мірошніченка Михайла Івановича щодо винесення постанови в справі про порушення митних правил від 05 лютого 2016 року 2657/20910/15, якою громадянина Республіки Польща ОСОБА_3 (ОСОБА_3), ІНФОРМАЦІЯ_1, притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 481 Митного кодексу України; визнано протиправною та скасовано постанову у справі про порушення митних правил від 05 лютого 2016 року 2657/20910/15. В решті позову відмовлено.

У жовтні 2016 року митним органом подана касаційна скарга на судове рішення суду апеляційної інстанції, 26 жовтня 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України (суддя Голяшкін О.В.) відкрито касаційне провадження, витребувано справу 461/1087/16-а з суду першої інстанції.

19 січня 2018 року справу 461/1087/16-а передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року).

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне встановлення обставин справи судом апеляційної інстанції, просить судове рішення цього суду скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Зазначає про те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши оскаржене судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент ухвалення судових рішень) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили.

7 листопада 2015 року під час в'їзду в Україну з Республіки Польща здійснено митне оформлення автомобілю позивача (резидент Польщі) PEUGEOT 306 , реєстраційний номер НОМЕР_1, що в'їхав смугою руху зелений коридор та встановлено, що 3 квітня 2014 року позивач ввіз з Польщі на територію України автомобіль MERCEDES-BENZ E290 (VIN НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_3, країна реєстрації - Республіки Польща), який станом на 7 листопада 2015 року за межі митної території України не вивезений та в інший митний режим не поміщений.

Відповідно до пояснень позивача 3 квітня 2014 року він перетнув митний кордон України на рейсовому автобусі, про згаданий автомобіль MERCEDES-BENZ E290 йому нічого невідомо, відношення до нього він не має.

Цього ж дня посадовою особою митниці відносно позивача складено протокол за частиною третьою статті 481 Митного кодексу України.

В ході провадження у справі про порушення митних правил відносно позивача митним органом направлено запити до Державної прикордонної служби України та до Департаменту аналізу ризиків та протидії митним правопорушенням Державної фіскальної служби України, на які отримано відповіді.

За змістом отриманої відповіді від Департаменту аналізу ризиків та протидії митним правопорушенням Державної фіскальної служби України, в інформаційній базі контролюючого органу (система Аркан ) міститься інформація про факт перетину 3 квітня 2014 року державного кордону в напрямку в'їзду в Україну автомобілем MERCEDES-BENZ E290 (VIN НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_3), в якому разом з двома іншими особами знаходився позивач ОСОБА_3.

Витяг з системи Аркан долучено до зазначеної відповіді на запит митного органу.

Згідно відповіді структурного підрозділу Державної прикордонної служби України, яка надійшла на запит митного органу 17 грудня 2015 року, запитувана інформація про особу водія, який керував означеним транспортним засобом MERCEDES-BENZ E290 3 квітня 2014 року під час перетину державного кордону, є конфіденційною, відтак не може бути надана.

5 лютого 2016 року винесено спірну постанову, якою позивача визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 481 Митного кодексу України.

Вирішуючи питання про наявність в діях позивача складу інкримінованого йому правопорушення, суд першої інстанцій врахував зібрані у справі про адміністративне правопорушення, а також акумульовані в ході судового процесу докази, оцінивши які у сукупності дійшов висновку про правомірність спірної постанови.

Так, суд першої інстанції витребував у Державної прикордонної служби України інформацію щодо осіб, які перетнули державний кордон України 3 квітня 2014 року в автомобілі MERCEDES-BENZ E290 , реєстраційний номер НОМЕР_3, а також допитали в судовому засіданні посадову особу митного посту, яка здійснювала митне оформлення автомобілю MERCEDES-BENZ E290 , реєстраційний номер НОМЕР_3 3 квітня 2014 року під час в'їзду в Україну.

Зазначена посадова особа в судовому засіданні у суді першої інстанції засвідчила, що 3 квітня 2014 року позивач разом з двома іншими особами перебував у вказаному автомобілі та саме позивач надавав йому, як інспектору митного поста, документи, необхідні під час митного оформлення.

Суд апеляційної інстанції, підтримуючи позицію позивача у справі, виходив з наданих позивачем копій документів з прикордонної служби Польщі (лист, згідно якого позивач 3 квітня 2014 року виїхав з території Польщі на рейсовому автобусі), а також копії автобусного квитка і вважав, що ці докази спростовують позицію митного органу і суду першої інстанції.

Суд не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції з огляду на те, що лист прикордонної служби Польщі від 24 листопада 2015 року підтверджує лише факт виїзду позивача з Польщі рейсовим автобусом 3 квітня 2014 року, але не факт в'їзду в Україну цим же автобусом.

Копія автобусного квитка ні сама собою, ні у сукупності з наданою прикордонними органами Польщі інформацією про виїзд з Польщі рейсового автобусу, не підтверджує факту в'їзду позивача в Україну цим автобусом.

Разом з тим, факт в'їзду позивача в Україну 3 квітня 2014 року саме автомобілем MERCEDES-BENZ E290 , реєстраційний номер НОМЕР_3 доводиться сукупністю наступних доказів: наявністю відповідної інформації в базі даних митного органу, підтвердженням вказаного факту Державної фіскальною службою України шляхом надання відповідного витягу з системи Аркан , показаннями свідка - посадової особи митного органу, яка безпосередньо здійснювала митне оформлення автомобіля.

Суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував названі докази, які у сукупності доводять факт в'їзду позивача на територію України 3 квітня 2014 року саме автомобілем, який було поміщено у митний режим тимчасового ввезення, а не рейсовим автобусом.

Відтак колегія суддів вважає висновки суду апеляційної інстанції у справі такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, всебічно і повно встановленим та правильно оціненим судом першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 486 Митного кодексу України завданнями провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню порушень митних правил, та запобігання таким правопорушенням.

За змістом статті 489 Митного кодексу України посадова особа при розгляді справи про порушення митних правил зобов'язана з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують та/або обтяжують відповідальність, чи є підстави для звільнення особи, що вчинила правопорушення, від адміністративної відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Санкція частини третьої статті 481 Митного кодексу України передбачає накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за перевищення строку тимчасового ввезення товарів на митну територію України або строку тимчасового вивезення товарів за межі митної території України більше ніж на десять діб.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час винесення судових рішень судів першої та апеляційної інстанції) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За змістом частин першої, третьої статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням наведеного, Суд вважає, що судом першої інстанції виконано завдання адміністративного судочинства, передбачене статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, внаслідок повної, послідовної та обґрунтованої правової оцінки обставин справи. Висновки суду апеляційної інстанції не відповідають встановленим у справі обставинам.

Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Суд визнає, що доводи касаційної скарги митного органу знайшли своє підтвердження в ході касаційного розгляду, суд апеляційної інстанції допустив порушення матеріального та процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а оскаржене судове рішення - скасуванню.

Щодо правомірності стягнення судом апеляційної інстанції судових витрат на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

За змістом підпунктів б і в пункту 4 частини першої статті 356 Кодексу адміністративного судочинства України в резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною четвертою статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита. Визначальним у цій нормі є припис (веління) про те, що у разі незгоди і оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення особа, яка її оскаржила, не обтяжується обов'язком сплачувати платіж, який належить сплачувати на загальних підставах.

Нормою частини четвертої статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення видом платежу, від якого звільняються особи, що оскаржують постанову про накладення адміністративного стягнення, встановлено державне мито. На час виникнення спірних правовідносин, що є предметом цього перегляду, за звернення до суду у випадку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державного управління сплачують інший вид платежу - судовий збір, правові засади справляння якого, платники, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлені Законом України Про судовий збір .

За Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року 7-93 Про державне мито (у редакцій, чинній до набрання чинності Законом України Про судовий збір ) державне мито справлялося із: 1) позовних заяв, заяв (скарг) у справах окремого провадження, з апеляційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили. Цей нормативний акт не містив положень про сплату державного мита як особою, щодо якої винесено постанову про накладення адміністративного стягнення, так і органом (посадовою) особою, яка прийняла таку постанову.

З 11 листопада 2011 року набрав чинності Закон України Про судовий збір , який із цієї дати не припинив дію законодавчих актів, які передбачали пільгу щодо сплати судового збору за подання заяви про розгляд в порядку адміністративного судочинства окремих видів рішень органів державної влади, як-то правила частини четвертої статті 288 Кодексу України про адміністративне правопорушення, або обмежив можливість прийняття таких актів у майбутньому.

Таким чином, у справах про оскарження постанов у справах про адміністративне правопорушення позивач звільняється від сплати судового збору.

У випадку незгоди із судовим рішенням, прийнятим за наслідками розгляду справи цієї категорії, позивач вправі оскаржити його в апеляційному порядку.

Необхідними умовами для обчислення та сплати судового збору за подання апеляційної/касаційної скарги у цій категорії справ є встановлення і віднесення предмета оскарження до об'єктів справляння судового збору; ставка цього платежу, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Розгляд позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення провадиться з урахуванням положень статей 287, 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, які передбачають звільнення від сплати платежу за судовий перегляд цих рішень. Норми Закону України Про судовий збір не містять положень щодо підстав, умов, розміру та порядку сплати судового збору за подання позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення, а відтак і за подання апеляційної/касаційної скарги.

У зв'язку з цим за подання позову про визнання протиправною постанови у справі про порушення митних правил, а також апеляційної скарги на рішення адміністративного суду у такій справі судовий збір у поряду і розмірах, встановлених Законом України Про судовий збір , сплаті не підлягає.відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що правильним способом повернення помилково сплаченого судового збору, у випадку задоволення позовних вимог позивача, є повернення помилково (надмірно) сплачених сум судового збору (в тому числі за подання позовної заяви та апеляційної скарги, що не є об'єктами справляння судового збору) не шляхом перерозполіду судових витрат у судовому рішенні по суті спору, а в порядку розгляду судом заяви сторони на підставі статті 7 Закону України Про судовий збір .

Таким чином, в цій частині оскаржена постанова суду апеляційної інстанції також не відповідає закону.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Львівської митниці ДФС задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року у справі 461/1087/16-а - скасувати, а постанову Галицького районного суду міста Львова від 21 червня 2016 року - залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А.Гончарова

І.Я.Олендер