Постанова у справі № 725/2106/16-ц

Постанова

Іменем України

12 вересня 2018 року

м. Київ

справа 725/2106/16-ц

провадження 61-34044св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика ~ Г. ~ І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: Приватне акціонерне товариство страхова компанія Арсенал Страхування , ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 15 лютого 2017 року у складі головуючого-судді Скуляк І. А. та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 24 травня 2017 року у складі суддів: Перепелюк І. Б., Височанської Н. К., Литвинюк І. М.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства страхова компанія Арсенал Страхування (далі - ПАТ СК Арсенал Страхування ), ОСОБА_5 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 12 грудня 2015 року з вини відповідача ОСОБА_5, цивільно-правова відповідальність, якої застрахована у ПАТ СК Арсенал Страхування , сталася дорожньо-транспортна пригода, унаслідок якої було пошкоджено належний йому на праві власності автомобіль марки Opel Astra , номерний знак НОМЕР_1. Згідно висновку експертного авто-товарознавчого дослідження від 28 грудня 2015 року вартість відновлювального ремонту автомобіля становить 71 025,80 грн, вартість матеріального збитку - 30 384,02 грн.

Посилаючись на те, що позбавлений можливості користуватися власним автомобілем через відсутність коштів на його ремонт, оскільки ПАТ СК Арсенал Страхування виплатило лише частину страхового відшкодування в розмірі 18 356,50 грн, а ОСОБА_5 взагалі не відшкодовує завдану шкоду, ОСОБА_4 просив стягнути з ПАТ СК Арсенал Страхування частину невиплаченого страхового відшкодування в розмірі 11 244,52 грн, з ОСОБА_5 майнову шкоду, що не покрита страховим відшкодуванням - 46 062,09 грн та 3 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, а також просив стягнути з відповідачів судові витрати.

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 15 лютого 2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ СК Арсенал Страхування на користь ОСОБА_4 частину розміру страхового відшкодування, за шкоду пов'язану з пошкодженням автомобіля в сумі 11 244,52 грн та 427,89 грн судових витрат.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 решту завданої шкоди пошкодженням автомобіля в сумі 46 062,09 грн, 500 грн на відшкодування моральної шкоди та 1 711,57 грн судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем надані належні докази на підтвердження завданої йому майнової шкоди, пошкодженням автомобіля унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася з вини відповідача ОСОБА_5, цивільно-правова відповідальність якої застрахована у ПАТ СК Арсенал Страхування , що є підставою для стягнення невиплаченої суми страхового відшкодування із страхувальника та суми матеріального відшкодування, яке не покрито страховою виплатою з винної особи, а також суми морального відшкодування з урахуванням принципу справедливості і розумності. При вирішенні вимог про стягнення судових витрат, суд виходив з того, що позивачем та його адвокатом не надано суду конкретного часу, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець, вартість відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або регіоні, відомості органів статистики або інших органів про ціни на юридичні послуги, й стягнув з ПАТ СК Арсенал Страхування 427,89 грн судових витрат, а з ОСОБА_5 - 1 711,57 грн, зазначивши, що саме така сума судових витрат підтверджена належними доказами.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 24 травня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 відхилено, рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 15 лютого 2017 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд погодився з його висновками, зазначивши про відповідність рішення суду нормам матеріального та процесуального права.

20 червня 2017 року ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_6 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення в частині розподілу судових витрат скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути на користь позивача з ПАТ СК Арсенал Страхування 2 983,39 грн судових витрат, а з ОСОБА_5 12 773,67 грн судових витрат.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди безпідставно відмовили у стягненні судових витрат у повному обсязі, оскільки до матеріалів справи було надано належні докази понесення заявником витрат на правову допомогу, а саме договір про надання правової допомоги, акт здавання-приймання юридичних послуг та квитанції про їх оплату.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Матеріали справи та касаційного провадження 04 червня 2018 року передано до Верховного Суду.

На час розгляду справи Верховним Судом відзивів (заперечень) на касаційну скаргу не надходило.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 30 серпня справу призначено до судового розгляду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволенню з огляду на таке.

Право на правову допомогу в Україні гарантовано статтею 59 Конституції України та статтею 12 ЦПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій).

За приписами статей 79 , 84 ЦПК України, витрати на правову допомогу відносяться до судових витрат.

Відповідно до статті 84 ЦПК України, витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Статтею 1 Закону України від 20 грудня 2011 року Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах визначено граничний розмір витрат на правову допомогу.

Передбачено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12 , 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року справа 757/47925/15-ц, від 20 червня 2018 року справа 127/1284/14-ц, від 27 червня 2018 року справа 554/9348/15-ц, від 25 липня 2018 року справа 522/4198/17-ц.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції правомірно виходив із того, що позивачем та його адвокатом не надано суду конкретного часу, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець, вартість відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні, відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг, а тому керуючись статтею 88 ЦПК України вирішив питання щодо судових витрат, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Доводи касаційної скарги про те, що до матеріалів справи було надано належні докази понесення заявником витрат на правову допомогу, а саме договір про надання правової допомоги, акт здавання-приймання юридичних послуг та квитанції про їх оплату висновків суду не спростовують, оскільки при вирішенні питання про стягнення судових витрат у справі суд керувався наявними в матеріалах справи належними та допустимими доказами, дійшов таких висновків без порушення норм процесуального права, правильно застосував норми матеріального права. Суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

В іншій частині судові рішення не оскаржуються в касаційному порядку, а тому не переглядаються.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін .

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 15 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 24 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

А.С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик