Постанова у справі № 607/11763/15-ц

Постанова

Іменем України

22 серпня 2018 року

м. Київ

справа 607/11763/15-ц

провадження 61-19144св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Штелик С. П. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Мартєва С. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на ухвалу апеляційного суду Тернопільської області в складі судді Ткач О. І. від 18 квітня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (далі - Цивільний процесуальний кодекс України), у редакції Закону України 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У липні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики.

Позов обґрунтовано тим, що 24 травня 2012 року між позивачем та ОСОБА_7 укладено договір позики, за умовами якого позичальник отримала грошові кошти у розмірі 10 тис. дол. США, строком повернення до 05 липня 2012 року.

05 липня 2012 року між сторонами укладено додаткову угоду до договору позики від 24 травня 2012 року, якою збільшено суму позики до 12 тис. дол. США та встановлено новий строк повернення грошових коштів до 17 липня 2012 року.

Посилаючись на те, що відповідач неналежно виконувала взяті на себе зобов'язання за договором позики та не реагувала на вимоги щодо повернення боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 12 тис. дол. США, що еквівалентно 252 185 грн 30 коп., пені за несвоєчасне повернення грошових коштів в сумі 14 439 дол. США 43 центи., що еквівалентно 303 449 грн 79 коп. за період з 30 червня 2014 року по 30 червня 2015 року та 3 % річних за прострочення виконання зобов'язання у розмірі 1 063 дол. США 23 центи, що еквівалентно 22 344 грн 16 коп.

Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 листопада 2015 року позов ОСОБА_4 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики від 24 травня 2012 року зі змінами від 05 липня 2012 року у розмірі 27 502 дол. США 66 центів, що станом на 30 червня 2015 року еквівалентно 577 978 грн 25 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

20 липня 2016 року ОСОБА_5 звернулася до суду із заявою про перегляд заочного рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 листопада 2015 року у вказаній справі.

Вимоги заяви обґрунтовані тим, що суд першої інстанції не повідомив відповідача належним чином про час та місце розгляду справи. При цьому, заявник зазначала адресою свого проживання АДРЕСА_1.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 22 липня 2016 року заяву ОСОБА_6 про перегляд заочного рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором грошової позики залишено без руху і надано строк у п'ять днів з дня отримання ухвали, для усунення зазначених в ухвалі недоліків, а саме для сплати судового збору в сумі 275 грн 60 коп.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області в складі судді Дзюбич В. Л. від 15 вересня 2016 року повернуто ОСОБА_8 заяву про перегляд заочного рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про стягнення суми боргу за договором позики.

27 лютого 2017 року ОСОБА_5 подала до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 вересня 2016 року разом із клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження.

Апеляційна скарга та клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що її не було належним чином повідомлено про розгляд справи в суді першої інстанції, а оскаржене рішення, яке було надіслано на указану ОСОБА_7 адресою: АДРЕСА_1 - останньою не отримано, оскільки на той час вона проживала за адресою: АДРЕСА_2.

Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 03 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишено без руху та надано строк у тридцять днів для можливості вказати інші підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження вказаної ухвали.

Зазначена ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що 04 січня 2017 року ОСОБА_5 подала до суду першої інстанції заяву в якій просила надати можливість ознайомитись із матеріалами даної справи її представнику - ОСОБА_9 10 січня 2017 року, представник відповідача, повноваження якого підтвердженні довіреністю, ознайомився із матеріалами справи. Апеляційна скарга відповідачем подана 27 лютого 2017 року із пропуском строку на апеляційне оскарження. Указано, що згідно практики Європейського суду з прав людини якщо заявники у визначений законом термін не виявили належної зацікавленості у розгляді їх справи та своєчасно не звертались до суду за інформацією щодо стану її розгляду їх права на доступ до правосуддя не є порушеними. Суд апеляційної інстанції визнав неповажними указані апелянтом причини пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення суду першої інстанції та надав останній передбачений законом строк для можливості вказати інші підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження.

Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 18 квітня 2017 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження у даній справі за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 вересня 2016 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_5 в усіх процесуальних документах, які подані нею або її представником зазначала адресою свого проживання АДРЕСА_1 , на яку було направлено ухвалу суду першої інстанції про залишення без руху заяви про перегляд заочного рішення та ухвалу суду першої інстанції про повернення заяви про перегляд заочного рішення, яку оскаржено в апеляційному порядку. Судом указано, що в разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає або не знаходиться (частина перша статті 77 ЦПК України 2004 року). ОСОБА_5, в особі представника, була ознайомлена з матеріалами справи 10 січня 2017 року, однак звернулась із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції 27 лютого 2017 року із пропуском строку на апеляційне оскарження. Судом зазначено, що наданий відповідачем договір оренди житла від 10 жовтня 2016 року, який належним чином не засвідчений та не відповідає вимогам статей 810, 820 ЦК України, не є підтвердженням адреси її проживання у АДРЕСА_3 і остання не указувала дану адресу як своє місце проживання при зверненні до суду, зокрема, із апеляційною скаргою. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про свідоме затягування ОСОБА_7 судового процесу, що відображено у недобросовісності здійснення нею процесуальних обов'язків, а також про неповажність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, у зв'язку із чим згідно вимог частини третьої статті 297 ЦПК України 2004 року відмовив у відкритті апеляційного провадження.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2017 рокудо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 18 квітня 2017 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2017 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_6 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 вересня 2016 року.

Відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_6 на ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 18 квітня 2017 року.

Касаційна скарга в частині оскарження ухвали суду апеляційної інстанції мотивована тим, що її не було належним чином повідомлено про розгляд справи у суді першої інстанції, у зв'язку із чим незаконними є висновки суду апеляційної інстанції про відсутність поважних причин пропуску нею строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції. Скаржник зазначила, що нікому не надавала повноважень представляти її інтереси у судах. При цьому скаржник зазначала, що про наявність у її чоловіка відповідної довіреності вона забула і не знала про те, що він без її відома ознайомиться з матеріалами справи.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 292 ЦПК України в редакції чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 293 цього Кодексу.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали (частина друга статті 294 ЦПК України в указаній редакції).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 вересня 2016 року повернуто ОСОБА_8 заяву про перегляд заочного рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 листопада 2015 року у даній справі.

Копія указаного судового рішення надсилалась ОСОБА_8 за єдиною відомою суду адресою її проживання: АДРЕСА_1, однак матеріали повернулись до суду першої інстанції з відміткою за закінченням терміну зберігання .

04 січня 2017 року ОСОБА_5 подала суду першої інстанції заяву, у якій просила надати можливість ознайомитись з даною справою, зокрема, з ухвалою суду від 15 вересня 2016 року, її представнику - ОСОБА_9

10 січня 2017 року представник ОСОБА_6 - ОСОБА_9, ознайомився з матеріалами даної справи.

Апеляційна скарга на ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 вересня 2016 року була подана ОСОБА_7 27 лютого 2017 року із пропуском строку на апеляційне оскарження зазначеної ухвали.

Матеріали справи, які досліджувалися судом апеляційної інстанції, не містять доказів вчинення ОСОБА_8 будь-яких перешкод в оскарженні ухвали суду першої інстанції, зокрема у період з 10 січня 2017 року до моменту подання апеляційної скарги 27 лютого 2017 року.

Згідно вимог частини третьої статті 297 ЦПК України у відповідній редакції апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 294 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними . При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали особа має право звернутися до апеляційного суду з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними , суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження .

Повно та всебічно дослідивши обставини щодо вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що ОСОБА_5 пропустила строк на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції без поважних причин, та допустила процесуальні порушення щодо свідомого затягування розгляду справи, суд апеляційної інстанції, діючи в межах дискреційних повноважень, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 вересня 2016 року.

Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їх справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, п. 27 рішення Європейського суду з прав людини від 26 квітня 2007 року у справі Олександр Шевченко проти України , та Трух проти України (ухвала) від 14 жовтня 2003 року).

Поновлення процесуального строку зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими може порушити принцип юридичної визначеності (рішення Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі Пономарьов проти України).

Передбачене частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) від 07.07.1989).

Особа, яка добросовісно користується наданими законом процесуальними правами, зобов'язана слідкувати за перебігом розгляду своєї заяви.

ОСОБА_5 не надала суду належних та допустимих доказі неможливості подання апеляційної скарги на ухвалу суду апеляційної інстанції, зокрема після ознайомлення з матеріалами справи 10 січня 2017 року.

Доводи касаційної скарги про те, що с каржник нікому не надавала повноважень представляти її інтереси у судах є безпідставними, оскільки апеляційним судом зазначено про наявність у матеріалах справи довіреності від імені ОСОБА_6 на ім'я її представника - ОСОБА_9

Скаржник зазначає, що про наявність у її чоловіка відповідної довіреності вона забула і не знала про те, що він без її відома ознайомиться з матеріалами справи.

Однак, указані обставини ОСОБА_6 не підтверджені належними та допустимими доказами. Відомостей про скасування указаної довіреності матеріали справи не містять.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи враховані судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах Пономарьов проти України та Рябих проти Російської Федерації , у справі Нєлюбін проти Російської Федерації ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Згідно із частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З урахуванням викладеного та к еруючись статтями 401, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Увалу апеляційного суду Тернопільської області від 18 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А. О. Лесько

С.Ю. Мартєв