Постанова у справі № 556/1342/16-а

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 липня 2018 року

м. Київ

справа 556/1342/16-а

адміністративне провадження К/9901/10272/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Володимирецького районного суду Рівненської області від 30.06.2016 (суддя Іванків О.В.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2016 (колегія суддів у складі: Капустинського М.М., Мацького Є.М., Шидловського В.Б.) у справі 556/1342/16-а за заявою ОСОБА_1 до Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, Володимирецького селищного голови Осмоловича Олександра Григоровича, Володимирецької селищної ради Володимирецького району Рівненської області про витребування звіту та накладення штрафу за невиконання рішення суду,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про витребування звіту про виконання судових рішень: рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 06.06.2013 у справі Кононов та інші проти України , яким, у числі інших, частково задоволено його заяву; ухвали Володимирецького районного суду Рівненської області від 16.07.2002 про затвердження мирової угоди між ОСОБА_1 та Володимирецькою селищною радою Рівненської області, та накладення штрафу у зв'язку з їх тривалим невиконанням.

Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 30.06.2016, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2016, відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про витребування звіту про виконання рішень суду та накладення штрафу за їх невиконання.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями заявник звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Володимирецького районного суду Рівненської області від 30.06.2016 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2016, прийняти нову ухвалу про задоволення заяви. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій, всупереч пункту 3 частини першої статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та підпункту б пункту 1 частини першої статті 92 Закону України Про судоустрій і статус суддів , у своїх рішеннях не навели мотивації щодо прийняття зазначених у його зверненнях аргументів, доводів, доказів та вимог, як і мотиви їх відхилення.

Крім того, скаржник в касаційній скарзі просить провести судове засідання за його участю в режимі відеоконференції.

Проаналізувавши матеріали касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд вважає, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у цій справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін, у тому числі в режимі відеоконференції, а тому у задоволенні зазначеного клопотання слід відмовити.

Володимирська селищна рада Володимирецького району Рівненської області у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відмовляючи у задоволенні заяви суд першої інстанції виходив з того, що витребування звіту про виконання рішення суду та стягнення штрафу у зв'язку із його тривалим невиконанням або внаслідок неподання звіту, є особливою формою судового контролю, яка застосовується до рішень, постановлених судом в порядку адміністративного судочинства. В той же час, як рішення ЄСПЛ від 06.06.2013, так і ухвала Володимирецького районного суду Рівненської області від 16.07.2002 про затвердження умов мирової угоди постановлені не в порядку адміністративного судочинства, а тому поширення на них правил, передбачених КАС України, безпідставне. При цьому, ні Конвенція з прав людини та основоположних свобод з відповідними протоколами, ні Цивільний процесуальний кодекс України не передбачають право суду на застосування форм судового контролю, як витребування звіту про виконання судового рішення та накладення штрафу на суб'єкта владних повноважень за їх невиконання.

Суд апеляційної інстанції погодився із вказаним висновком суду першої інстанції.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 КАС України (в редакції, чинній на час звернення заявника до адміністративного суду) КАС України визначає юрисдикцію, повноваження адміністративних судів щодо розгляду адміністративних справ, порядок звернення до адміністративних судів та порядок здійснення адміністративного судочинства.

Тобто, зазначена стаття визначає предмет регулювання КАС України. Вона не лише інформує про коло питань, що врегульовані Кодексом, а й зв'язує законодавця при внесенні змін до Кодексу, оскільки визначає правовідносини, які належить регулювати відповідно до КАС України.

Предметом регулювання КАС України є: 1) повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції; 2) порядок звернення до адміністративних судів; 3) порядок здійснення адміністративного судочинства.

КАС України визначає: повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції через визначення предмету адміністративної юрисдикції (тобто кола справ, що розглядають адміністративні суди), підсудності справ кожному адміністративному суду, повноважень суду щодо розгляду і вирішення справ; порядок звернення до адміністративних судів через врегулювання процедури подання адміністративного позову, заяв, скарг і клопотань; порядок здійснення адміністративного судочинства через врегулювання правовідносин, пов'язаних з проходженням справи в судах першої, апеляційної, касаційної інстанцій; переглядом судових рішень за винятковими та нововиявленими обставинами; розглядом судом питань, пов'язаних з виконанням судових рішень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з заявою про витребування звіту про виконання рішення ЄСПЛ від 06.06.2013 у справі Кононов та інші проти України та ухвали Володимирецького районного суду Рівненської області від 16.07.2002 про затвердження мирової угоди в порядку адміністративного судочинства, посилаючись на статтю 267 КАС України (в редакції, чинній на час звернення заявника до адміністративного суду).

Відповідно до частини першої статті 267 КАС України (в редакції, чинній на час звернення заявника до адміністративного суду) суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Цій нормі кореспондують положення абзацу сьомого пункту 4 частини першої статті 163, абзацу п'ятого пункту 4 частини першої статті 207 КАС України (в редакції, чинній на час звернення заявника до адміністративного суду), згідно з якими у резолютивній частині постанову суду першої чи апеляційної інстанцій зазначається встановлений судом строк для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій.

Проте, як встановлено судами попередніх інстанцій, зазначені рішення прийняті не в порядку адміністративного судочинства: рішення ЕСПЛ від 06.06.2013 прийнято відповідно до Регламенту ЄСПЛ, а ухвала Володимирецького районного суду Рівненської області постановлена в порядку цивільного судочинства.

З огляду на наведене, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення заяви ОСОБА_1, оскільки у Володимирецького районного суду Рівненської області, до якого звернувся заявник, відсутні повноваження застосовувати норми адміністративного процесу та встановлювати судовий контроль за рішеннями, яких він не приймав.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Ухвалу Володимирецького районного суду Рівненської області від 30.06.2016 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2016 у справі 556/1342/16-а залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх

Судді: О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець