Постанова у справі № 537/1950/16-ц

Постанова

Іменем України

19 липня 2018 року

м . Київ

справа 537/1950/16-ц

провадження 61-9930 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, які діють в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_6 та ОСОБА_7,

відповідач - ОСОБА_8,

треті особи: ОСОБА_9, ОСОБА_10, орган опіки та піклування Крюківської районної державної адміністрації м. Кременчука Полтавської області, відділ ведення реєстру територіальної громади Крюківської районної адміністрації виконавчого комітету Кременчуцької міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_8 на рішення Крюківського районного суду

м. Кременчука Полтавської області у складі судді Сьоря С. І. від 03 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Полтавської обалсті у складі колегії суддів: Обідіної О. І., Пікуля В. П., Прядкіної О. В., від 18 грудня

2017 року,

ВСТАНОВИВ :

У березні 2016 року ОСОБА_4, ОСОБА_10 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_6 та ОСОБА_7 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_8, треті особи: ОСОБА_9,

ОСОБА_10, орган опіки та піклування Крюківської районної державної адміністрації м. Кременчука Полтавської області, про усунення перешкод у користуванні домоволодінням шляхом вселення та встановлення порядку користування будинком.

Позовну заяву мотивовано тим, щоОСОБА_8 є власником домоволодіння АДРЕСА_1 та є матірю позивача, який зареєстрований за цією адресою з 26 жовтня 1999 року.

З 22 липня 2005 року в цьому домоволодіння зареєстрована також його дружина ОСОБА_10, від шлюбу з якою у них народилося двоє неповнолітніх дітей: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 З травня 2015 року позивачі почали проживати за вказаною адресою, однак відповідач почала чинити їм перешкоди у користуванні майном. Посилаючись на те, що вони мають право користування вказаним майном як члени сім' ї власника будинку, в якому проживали зі згоди відповідача, іншого житла позивачі не мають, а тому просили усунути перешкоди у користуванні домоволодінням шляхом вселення та встановити порядок користування будинком, а саме виділити їм у користування кімнату 1-5 площею 16,88 кв.м.

У червні 2016 року ОСОБА_8 звернулася до суду із зустрічним позовом, в якому посилаючись на те, що її син ОСОБА_4 разом із сім'єю не проживав в будинку протягом 12 років, а в травні 2015 року самовільно вселився до належного їй будинку, що призвело до утворення конфліктної ситуації та неможливості подальшого сумісного проживання, просила виселити позивачів із вказаного нерухомого майна.

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 03 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Полтавської області від 18 грудня 2017 року, позовні вимоги ОСОБА_4, ОСОБА_10 задоволено частково. Усунуто позивачам перешкоди у користуванні житлом та вселено їх до будинку АДРЕСА_1. В іншій частині позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_8 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачі мають право на проживання в спірному будинку, оскільки в свій час вселились до нього як члени сім'ї власника житла за його згоди, тривалий час мають у ньому зареєстроване місце проживання, у зв'язку із чим на підставі статті 64 ЖК Української РСР на них поширюються гарантії, визначені положеннями статті 156 ЖК Української РСР та статті 405 ЦК України, а тому є всі підстави для їх вселення у вказане майно. При цьому вимоги позивачів про встановлення порядку користування будинком суди вважали необґрунтованими, оскільки такий порядок повинен визначати власник будинку. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суди виходили із того, що Чорнобой С. І. не було надано жодного доказу існування обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог, з якими статті 109, 116 ЖК Української РСР пов'язують можливість виселення осіб без надання іншого житлового приміщення.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення в частині вирішення його позовних вимог про визначення порядку користування домоволодінням із ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не застосували норми статті 401 ЦК України, що регулюють питання особистого сервітуту, відповідно до якої, особистим сервітутом є сервітут, який належить конкретно визначеній особі - члену сім'ї власника та яке виникає в силу приписів частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР, у зв'язку із чим дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову про встановлення порядку користування будинком.

У травні 2018 року від ОСОБА_8 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4, в якому вона посилається на необґрунтованість доводів скарги останнього та законність ухвалених судових рішень в частині відмови у задоволенні первісного позову.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_8 просить скасувати судові рішення із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4, ОСОБА_10 та задоволення зустрічного позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачі 12 років не проживали в спірному будинку, але у травні 2015 року, без її дозволу як власника будинку, самоправно вселилися у вказане нерухоме майно, через що у них виникли неприязні стосунки, відбуваються бійки і сварки, що унеможливлює спільне проживання сторін в одному будинку.

Касаційні скарги задоволенню не підлягають.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_8 є власником житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1. Вказаний житловий будинок складається із таких приміщень: сіни 1-1 площею 10,2 кв. м; кухня 1-2 площею 10,7 кв. м; кімната 1-3 площею 7,9 кв. м; кімната 1-4 площею

9,2 кв.м; кімната 1-5 площею 17 кв. м.

Позивач ОСОБА_4 є сином ОСОБА_8, а ОСОБА_10 є її невісткою, а неповнолітні діти ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - онуками.

ОСОБА_4 зареєстрований у спірному будинку як член сім'ї власника з 26 жовтня 1999 року, а його дружина ОСОБА_10 з ІНФОРМАЦІЯ_3 року. Від шлюбу позивачі мають двох дітей: сина ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_1, та доньку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстроване місце проживання яких з 28 січня 2016 року є АДРЕСА_1.

Також у спірному будинку зареєстровані та проживають: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10

За змістом статті 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу .

Згідно зі статтею 64 ЖК України до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Судами установлено, що у тр авні 2015 року сім'я позива чів за згодою власника будинку ОСОБА_8 вселилась до спірного домоволодіння та проживала в ньому до квітня 2017 року.

Внаслідок існування конфліктної ситуації та постійних побутових сварок, власник житла обмежила доступ сім'ї позивачів до належного їй будинку, внаслідок чого останні були змушені тимчасово проживати за іншою адресою.

Відповідно до статті 157 ЖК України членів сім'ї власника жилого будинк у (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу . Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Згідно зі статтею 116 ЖК України якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення. Осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суди правильно виходили із того, що ОСОБА_8 не було надано належних та допустимих доказів, які б доводили факт існування обставин, за наявнос ті яких стаття 116 ЖК України пов'язує можливість бути виселеним без надання іншого жилого приміщення.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, встановивши, що ОСОБА_4 разом з родиною набули право користування будинком по АДРЕСА_1 як члени сім ' ї власника ОСОБА_8 за її згодою, однак остання чинить їм перешкоди у такому користуванні, доказів які б свідчили про самоправне вселення позивачів до будинку ОСОБА_8 не надала, як і не надала доказів які б були підставою для виселення позивачів у розумінні статті 116 ЖК Української РСР, дійшли обґрунтованого висновку про вселення позивачів разом із неповнолітніми дітьми до спірного будинку та відмову у задоволенні зустрічного позову про виселення позивачів.

При цьому суди обґрунтовано відмовили у задоволенні первісного позову про встановлення порядку користування житловою кімнатою 1-5 в належному відповідачу будинку, оскільки відповідно до статті 405 ЦК України питання щодо того, яке саме житлове приміщення може займати сім'я ОСОБА_4 повинно визначатись власником будинку, який в судовому засіданні заявляла, що не проти, щоб ОСОБА_4 з родиною користувалися найбільшою кімнатою у будинку.

За таких обставин, доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про наявність підстав для встановлення сервітуту безпідставні.

Посилання в касаційній скарзі ОСОБА_8 на те, що позивачі, не проживаючи в належному їй будинку тривалий час, втратили право користування житлом, є необґрунтованими, оскільки нею з цих підстав позов не пред'являвся.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_8 залишити без задоволення, а рішення Крюківського районного суду

м. Кременчука Полтавської області від 03 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 18 грудня 2017 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

Є. В.Синельников

С.Ф. Хопта