Постанова у справі № 530/1018/16-ц

П о с т а н о в а

Іменем України

14 травня 2018 року

м. Київ

справа 530/1018/16-ц

провадження 61-20145 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: ГулькаБ. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивачі: Опішнянська селищна рада Зіньківського району Полтавської області, ОСОБА_4,

відповідачі: Опішнянська селищна рада Зіньківського району Полтавської області, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Полтавської області від 21 березня 2017 року у складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Бондаревської С. М., Кривчун Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У серпні 2016 року Опішнянська селищна рада Зіньківського району Полтавської області звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про виселення з індивідуального житлового будинку.

Позовна заява мотивована тим, що житловий будинок АДРЕСА_1 перебуває на балансі селищної ради, а відповідачі самоправно вселились у цей будинок, комунальні платежі не сплачують, ремонт у будинку не здійснюють, підсобне господарство не ведуть та у добровільному порядку звільнити його відмовляються. Селищна рада неодноразово зверталась до ОСОБА_5, ОСОБА_4 з вимого про звільнення вищевказаного нерухомого майна, проте останні таку вимогу не виконали, чим порушують права селищної ради.

З урахуванням викладеного Опішнянська селищна рада Зіньківського району Полтавської області просила суд виселити ОСОБА_5, ОСОБА_4 з житлового будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з зустрічним позовом до Опішнянської селищної ради Зіньківського району Полтавської області, ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу таким, що відбувся, визнання права власності на житловий будинок.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що рішенням виконавчого комітету Опішнянської селищної ради Зіньківського району Полтавської області від 18 грудня 1996 року ОСОБА_7 виділено із земель державного земельного фонду земельну ділянку площею 0,10 га у с. Діброва Зіньківського району Полтавської області. 5 червня 1998 року на підставі вищевказаного рішення виконавчого комітету селищної ради ОСОБА_7 було надано дозвіл на проведення будівництва та встановлено в натурі межі присадибної земельної ділянки, 22 червня 1998 року видано свідоцтво на забудову цієї земельної ділянки.

У квітні 2001 року вона на підставі усної угоди з ОСОБА_7 придбала незавершене будівництво будинку АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 помер. Завершивши будівництво вищевказаного житлового будинку, вона звернулась до Опішнянської селищної ради Зіньківського району Полтавської області з заявою про надання земельної ділянки під завершене будівництво, проте її заява селищною радою розглянута не була.

З урахуванням викладеного ОСОБА_4 просила суд визнати договір купівлі-продажу недобудованого житлового будинку АДРЕСА_1 таким, що відбувся та визнати за нею право власності на цей будинок.

Ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області від 3 листопада 2016 року позов Опішнянської селищної ради Зіньківського району Полтавської області та зустрічний позов ОСОБА_4 об'єднано в одне провадження.

Заочним рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 5 грудня 2016 року у задоволенні позову Опішнянської селищної ради Зіньківського району Полтавської області відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано договір купівлі-продажу будівельних матеріалів, які знаходяться на земельній ділянці площею 0,10 га по АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 дійсним. Визнано за ОСОБА_4 право приватної власності на індивідуальний житловий будинок АДРЕСА_1 який на технічному паспорті позначено: літ. а-1 житловий будинок; літ. б навіс; 1 ворота огорожі; 2 ворота огорожі; 3 огорожа. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що селищна рада не є власником спірного об'єкту нерухомості, унаслідок чого у неї відсутнє право вимоги про виселення відповідачів. Проте доведено факт укладення між забудовником спірної земельної ділянки - ОСОБА_7 та ОСОБА_4 договору купівлі-продажу будівельних матеріалів, з яких складався об'єкт незавершеного будівництва, й факт завершення будівництва житлового будинку саме ОСОБА_4 Отже, відповідно до положень частини другої статті 220 ЦК України вказаний договір є дійсним і ОСОБА_4 набула права власності на новостворений житловий будинок.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 21 березня 2017 року апеляційна скарга Опішнянської селищної ради Зіньківського району Полтавської області задоволена частково, заочне рішення суду першої інстанції у частині задоволення зустрічного позову скасовано. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено. Заочне рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позову Опішнянської селищної ради Зіньківського району Полтавської області залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що спірний об'єкт нерухомого майна до експлуатації не прийнято та не зареєстрований в установленому законом порядку, тобто є незавершеним будівництвом. Перелік та обсяг будівельних матеріалів, що використані при будівництві, і які були придбані саме ОСОБА_4, їх вартість, у матеріалах справи відсутній. Законом не передбачено можливості визнання судом права власності на об'єкт незавершеного будівництва.

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить оскаржуване рішення апеляційного суду в частині скасування заочного рішення суду першої інстанції й відмови у задоволенні її зустрічного позову скасувати й передати справу у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

В іншій частині судове рішення не оскаржується.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_6, як можливий спадкоємець - ОСОБА_7 - підтвердив існування договору купівлі-продажу недобудованого житлового будинку АДРЕСА_1, укладеного з нею. Отже, висновок апеляційного суду про відмову у задоволенні її позову є безпідставним. Крім того, за зустрічним позовом ОСОБА_4 селищна рада була відповідачем і згідно з вимогами ЦПК України повинна була зустрічний позов оскаржити до суду, що ухвалив рішення.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

У пункті 15 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року 5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав судам роз'яснено, що до завершення будівництва (створення) майна, а якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, то до моменту прийняття його до експлуатації, або якщо право власності на таке нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, то до моменту державної реєстрації право власності на новостворене майно та об'єкт незавершеного будівництва не виникає ( стаття 331 ЦК України).

У зв'язку із цим до виникнення права власності на таке майно право власності існує лише на матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення) майна.

Отже, законом не передбачено можливість визнання судом права власності на новостворене майно та об'єкт незавершеного будівництва в судовому порядку, якщо право власності на таке майно не було зареєстроване раніше в установленому законодавством порядку.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що спірний об'єкт нерухомого майна до експлуатації не прийнято, право власності на таке майно зареєстроване раніше в установленому законодавством порядку не було, тобто він є незавершеним будівництвом, а законом не передбачено можливість визнання права власності на новостворене майно та об'єкт незавершеного будівництва у судовому порядку.

Апеляційний суд дійшов вірного висновку про те, що ОСОБА_4 не надала належних та допустимих доказі, що є її процесуальним обов'язком (статті 10, 60 ЦПК України 2004 року), на підтвердження переліку та обсягу будівельних матеріалів, що використані при будівництві, та які були куплені саме нею, не підтверджено їх вартість.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_6, як можливий спадкоємець - ОСОБА_7 - підтвердив існування договору купівлі-продажу спірного недобудованого житлового будинку, є припущенням, на яких рішення суду ґрунтуватися не може (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року).

Посилання касаційної скарги про порушення апеляційним судом вимог статей 228, 229 ЦПК України 2004 року, так як заочне рішення суду за її зустрічним позовом селищною радою могло бути оскаржено лише до районного суду, що ухвалив таке заочне рішення, безпідставні, оскільки згідно з частиною другою статті 232 ЦПК України 2004 року позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом, а відповідно до матеріалів справи Опішнянська селищна рада Зіньківського району Полтавської області є позивачем у справі. Те, що за об'єднаним з первісним позовом за зустрічним позовом селищна рада є відповідачем, не змінює її процесуальний статус позивача у справі.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Полтавської області від 21 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник

Ю. В. Черняк