Постанова у справі № 195/1125/15-ц

Постанова

Іменем України

06 червня 2018 року

м. Київ

справа 195/1125/15-ц

провадження 61-16730св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області у складі судді Скрипченка Д. М. від 05 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів: Посунся Н. Є., Макарова М. О., Максюти Ж. І., від 21 квітня 2016 року

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 про встановлення факту володіння земельною ділянкою, визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла їхня мати - ОСОБА_5, після смерті якої залишилось спадкове майно: житловий будинок з господарськими спорудами, що розташований по АДРЕСА_1, прибудинкова земельна ділянка та дві земельні ділянки (паї) на території Володимирівської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області.

19 січня 2000 року за життя ОСОБА_5 склала заповіт на їхню та відповідача, ОСОБА_4, користь в рівних частинах.

16 листопада 2012 року ОСОБА_5 склала новий заповіт, яким не скасувала попередній, а лише доповнила його відносно земельної ділянки (паю), що знаходиться на території Володимирівської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області та не була визначена у попередньому заповіті, також на їхню та ОСОБА_4 користь в рівних частинах.

Після смерті матері вони та відповідач подали заяви про прийняття спадщини, однак п риватний нотаріус роз'ясненням від 27 липня 2015 року відмовив їм у видачі свідоцтв про право на спадщину у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів, які підтверджують державну реєстрацію права власності на нерухоме майно та запропонував звернутися до суду для вирішення питання щодо їхніх спадкових прав.

Разом з тим ОСОБА_4 утримує в себе і не надає їм правовстановлюючі документи на частину спадкового майна, а місцезнаходження державного акта на право приватної власності на землю площею 0,54 га, яка розташована на території с. Запорізька Балка Володимирівської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області і належала на праві приватної власності ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , їм не відомо, що унеможливлює видачу нотаріусом свідоцтв про право на спадщину.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, уточнивши позовні вимоги, просили суд: встановити факт володіння ОСОБА_5земельною ділянкою площею 0,54 га, яка розташована на території с. Запорізька Балка Володимирівської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області і належала на праві приватної власності ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2; визнати за ними право власності на спадкове майно.

У вересні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, стягнення витрат на утримання спадкодавця.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати - ОСОБА_5, спадкоємцями якої за заповітом є: вона, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, у рівних частинах.

Проте відповідачі, розуміючи в якому безпорадному та тяжкому стані знаходилася їхня мати, особливо більш як за півроку до смерті, не надавали їй допомоги. Вона більше двох років мешкала у житловому будинку матері за її життя і продовжує жити в ньому після її смерті, тому фактично прийняла спадщину.

Вважала, що інші спадкоємці повинні сплатити їй понесені нею витрати на утримання, догляд та лікування спадкодавця.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4, уточнивши позовні вимоги, просила суд: визнати за нею право власності в порядку спадкування за заповітом на: 1/4 часку об'єкта нерухомості по АДРЕСА_1, який складається з: житлового будинку А , загальною площею 72,89 кв. м; господарських будівель: літня кухня Б , цегляна, загальною площею 38,0 кв. м; сарай В , саман, загальною площею 42,0 кв. м; сарай Г , дощатий, загальною площею 50,0 кв. м; сарай Д , дощатий, загальною площею 16,0 кв. м; сарай Ж , дощатий, загальною площею 50,0 кв. м, який відповідно до свідоцтва про право власності на спадщину від 09 грудня 1999 року належав ОСОБА_5; на 1/4 часку земельної ділянки площею 0,54 га, що розташована на території с. Запорізька Балка Володимирівської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області, складається з присадибної ділянки площею 0,25 га та земельної ділянки площею 0,29 га для ведення особистого підсобного господарства, яка належала ОСОБА_6, померлому ІНФОРМАЦІЯ_2; земельну ділянку площею 3,020 га з виділенням в натурі на місцевості, яка належала ОСОБА_5, що розташована на території Володимирівської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; стягнути на її користь з відповідачів у солідарному порядку витрати на утримання спадкодавця у розмірі 60 000,00 грн.

Під час розгляду справи ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відмовилися від своєї частки у праві власності на житловий будинок, присадибну земельну ділянку і земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства на користь брата - ОСОБА_1

Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2016 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 задоволено, зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Встановлено факт володіння ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, земельною ділянкою площею 0,54 га, яка розташована на території с. Запорізька Балка Володимирівської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області, що належала на праві приватної власності ОСОБА_6 згідно з державним актом на право приватної власності на землю НОМЕР_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2.

Визнано за ОСОБА_1, як спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_5, право власності в порядку спадкування, на: 3/4 частки об'єкта нерухомості по АДРЕСА_1 який складається з житлового будинку А , цегельний, загальною площею 72,89 кв. м, господарських будівель: літня кухня Б , цегляна, загальною площею 38,0 кв. м; сарай В , саман, загальною площею 42,0 кв. м; сарай Г , дощатий, загальною площею 50,0 кв. м; сарай Д , дощатий, загальною площею 16,0 кв. м; сарай Ж , дощатий, загальною площею 50,0 кв. м, який відповідно до свідоцтва на право власності на спадщину від 09 грудня 1999 року належав ОСОБА_5; на 3/4 частки земельної ділянки площею 0,54 га, що розташована на території с. Запорізька Балка Володимирівської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області, складається з присадибної ділянки площею 0,25 га та земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства площею 0,29 га, яка належала згідно з державним актом на право приватної власності на землю НОМЕР_2 ОСОБА_6, померлому ІНФОРМАЦІЯ_2; земельну ділянку площею 3,020 га з виділенням в натурі на місцевості, яка відповідно до державного акта на право приватної власності на землю НОМЕР_3 належала ОСОБА_5 та розташована на території Володимирівської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

Визнано за ОСОБА_3, як спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_5, право власності в порядку спадкування на земельну ділянку площею 3,020 га, з виділенням в натурі на місцевості, яка на підставі державного акта на право приватної власності на землю НОМЕР_4 належала ОСОБА_5, розташована на території Володимирівської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Визнано за ОСОБА_2, як спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_5, право власності в порядку спадкування на земельну ділянку площею 3,020 га з виділенням в натурі на місцевості, яка на підставі державного акта на право приватної власності на землю НОМЕР_5 належала ОСОБА_5, розташована на території Володимирівської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Визнано за ОСОБА_4, як спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_5, право власності в порядку спадкування на: 1/4 частки об'єкта нерухомості, який складається з житлового будинку А , цегельний, загальною площею 72,89 кв. м, господарських будівель: літня кухня Б , цегляна, загальною площею 38,0 кв. м; сарай В , саман, загальною площею 42,0 кв. м; сарай Г , дощатий, загальною площею 50,0 кв. м; сарай Д , дощатий, загальною площею 16,0 кв. м; сарай Ж , дощатий, загальною площею 50,0 кв. м, який відповідно до свідоцтва на право власності на спадщину від 09 грудня 1999 року належав ОСОБА_5; на 1/4 частки земельної ділянки площею 0,54 га, яка розташована на території с. Запорізька Балка Володимирівської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області, складається з присадибної ділянки площею 0,25 га та земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства площею 0,29 га, яка належала згідно з державним актом на право приватної власності на землю НОМЕР_1 ОСОБА_6, померлому ІНФОРМАЦІЯ_2; земельну ділянку площею 3,020 га з виділенням в натурі на місцевості, яка відповідно до державного акта на право приватної власності на землю НОМЕР_4 належала ОСОБА_5, розташована на території Володимирівської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У задоволенні решти зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та частково задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що сторони мають право на 1/4 частку спадкового майна після смерті матері - ОСОБА_5, однак під час розгляду справи ОСОБА_2, ОСОБА_3 відмовились від своїх часток на користь ОСОБА_1, тому суд визнав за останнім право власності на 3/4 частки спадкового майна .

Разом з тим спадкодавець, ОСОБА_5, фактично являлася власником земельної ділянки площею 0,54 га по АДРЕСА_1, оскільки отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на дану земельну ділянку і відповідно мала право на її державну реєстрацію та отримання державного акта, тому після її смерті має місце перехід прав та обов'язків до спадкоємців і сторони в порядку правонаступництва мають право на визнання права власності на дану земельну ділянку в порядку спадкування.

Доказів на підтвердження витрат на утримання спадкодавця та, що спадкодавець потребував допомоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 і вони мали можливість її надавати, проте ухилялися від її надання, ОСОБА_4 суду не надала, що є її процесуальним обов'язком (статті 10, 60 ЦПК України 2004 року).

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 квітня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено.

Рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2016 року залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, виходив із того, що підстави для зміни або скасування рішення суду в оскарженій частині, а саме щодо визнання права власності за ОСОБА_1 на 3/4 частки житлового будинку, відсутні, оскільки в суді інші спадкоємці відмовились від спадщини на його користь і це не заборонено статтею 1273 ЦК України, тому що спадковий спір знаходиться в суді.

Висновок районного суду в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог є обґрунтованим, оскільки ОСОБА_4 не надала суду належних та допустимих доказів на їх підтвердження, а та обставина, що сторони не спілкувались протягом тривалого часу, не свідчить про факт умисного ухилення ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 від надання допомоги спадкодавцю.

У травні 2016 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення в частині визнання за ОСОБА_1 право власності на 3/4 частки спадкового майна та відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог, визнати за нею право власності на 1/4 частку спадкового майна та стягнути на її користь з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 у солідарному порядку 60 000,00 грн. У решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували положень частини першої статті 1273 ЦК України щодо права на відмову від прийняття спадщини і те, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не мали права після закінчення строку для прийняття спадщини відмовлятися від її прийняття, заявивши про це у суді, а не шляхом звернення до нотаріуса з відповідною заявою, протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України.

Також на підставі статті 1232 ЦК України їй мають бути відшкодовані витрати на утримання, догляд, лікування спадкодавця, які нею доведені, а відповідачі мали можливість допомагати матері та зобов'язані були це робити (стаття 202 СК України).

У липні 2016 року ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими , суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.

20 квітня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

У пункті 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України 2147- VIII від 3 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України с удом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати сторін - ОСОБА_5. На підставі заповіту від 19 січня 2000 року та уточненого заповіту від 16 листопада 2012 року спадкоємцями є її діти: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,ОСОБА_4, відповідно кожен з них має право на 1/4 частку спадкового майна .

Згідно з матеріалами спадкової справи ОСОБА_5, після смерті батька отримала спадкове майно, яке складається з житлового будинку з господарськими спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 прибудинкової земельної ділянки та двох земельних ділянок (паї) на території Володимирівської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 09 грудня 1999 року. Присадибну земельну ділянку та земельну ділянку для ведення підсобного господарства, ОСОБА_5прийняла у володіння та користування, але не встигла здійснити державну реєстрацію права власності на них у державному органі земельних ресурсів, що унеможливлює оформлення спадкових прав на зазначені земельні ділянки в нотаріальному порядку.

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до приватного нотаріуса Томаківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Корнієнка Ю. В. для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом на нерухоме майно, яке належало їхній матері. 27 липня 2015 року їм відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на зазначене нерухоме майно, оскільки у них відсутні правовстановлюючі документи, які підтверджують державну реєстрацію права власності на нерухоме майно і їх місцезнаходження їм не відомо.

Відповідно до положень статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять всі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частиною першою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У частині першій статті 1225 ЦК України передбачено, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

За нормою частини першої статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу . Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу за місцем відкриття спадщини .

Тобто заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу за місцем відкриття спадщини і протягом шести місяців, що передбачено статтею 1270 ЦК України.

У пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року 7 Про судову практику у справах про спадкування судам роз'яснено, що відмова від прийняття спадщини на користь інших спадкоємців допускається лише протягом строку для прийняття спадщини . Після закінчення цього строку частка у спадщині не може бути збільшена з тих підстав, що хто-небудь зі спадкоємців відмовляється від спадщини на користь інших спадкоємців. У таких випадках особа, яка прийняла спадщину, має право розпорядитись усім або частиною майна, отриманого в порядку спадкування, шляхом відчуження її іншому спадкодавцеві за договором купівлі-продажу, дарування, міни тощо.

Відповідно до заповітів, складених ОСОБА_5 19 січня 2000 року та 16 листопада 2012 року, спадкоємцями є її діти: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,ОСОБА_4, у рівних частках.

Отже, спадкодавець, ОСОБА_5, за життя зробила розпорядження щодо майна, належного їй на праві приватної власності, у вигляді заповіту.

Проте апеляційний суд на зазначені вимоги закону уваги не звернув, не врахував, що спадкоємці: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , у встановлений законом строк, звернулися до нотаріальної контори з відповідними заявами про прийняття спадщини після смерті матері, при цьому відмови від прийняття спадщини від них не надходило, а така відмова допускається лише протягом строку для прийняття спадщини шляхом подання відповідної заяви нотаріусу за місцем відкриття спадщини.

Також поза увагою апеляційного суду залишилось те, що законодавством не передбачено відмову від прийняття спадщини на користь інших спадкоємців під час розгляду спору відносно спадкового майна у судовому порядку, оскільки суд не може бути наділено повноваженнями нотаріуса.

Посилання апеляційного суду на те, що спадковий спір перенесено на стадію судового розгляду безпідставне, так як вказане не змінює процедуру відмови від прийняття спадщини, визначеної нормами ЦК України.

Щодо зустрічного позову, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Згідно з статтею 203 СК України дочка, син крім сплати аліментів зобов'язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.

Звертаючись до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_4 зазначала, що їхня з іншими спадкоємцями мати померла у віці 86 років, хворіла, останні півроку була лежачою, не мала змоги самостійно себе обслуговувати, у зв'язку з чим вона переїхала до матері для здійснення постійного догляду за нею та утримання.

Інші спадкоємці участі в догляді за матір'ю не приймали, допомоги не надавали, хоча мали таку можливість, але свідомо не виконували встановлений законом обов'язок по утриманню та догляду за матір'ю.

У статті 1232 ЦК України передбачено, що с падкоємці зобов'язані відшкодувати розумні витрати, які були зроблені одним із них або іншою особою на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця.

Витрати на утримання, догляд, лікування спадкодавця можуть бути стягнені не більш як за три роки до його смерті.

Проте апеляційний суд не перевірив доводи ОСОБА_4 щодо здійснення постійного догляду за спадкодавцем та його утримання, не встановив фактичні обставини справи та дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог про стягнення витрат на утримання, догляд, лікування спадкодавця.

Посилання апеляційного суду на те, що ОСОБА_4 не довела, що спадкодавець потребував допомоги всіх дітей і вони мали можливість її надавати безпідставні, оскільки зазначені обставини не є умовою для застосування статті 1232 ЦК України про обов'язок спадкоємців відшкодувати витрати на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця, а є умовами для усунення від права на спадкування (стаття 1224 ЦК України), проте таких вимог не заявлено.

Таким чином, у порушення статей 212 - 214, 303, 315 ЦПК України 2004 рокуапеляційний суд: на зазначені положення закону уваги не звернув; не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених сторонами вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; не дослідив та не надав належної правової оцінки зібраним у справі доказам, що має суттєве значення для правильного вирішення спору та дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Усунути ці недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції неможливо .

Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України п ідставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази .

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалено з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 квітня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк