Постанова у справі № 144/696/16-ц

Постанова

Іменем України

12 квітня 2018 року

м. Київ

справа 144/696/16-ц

провадження 61-1812св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Ступак О. В.

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Альфа-Банк ,

відповідачі: ОСОБА_1, Товариство з обмеженою відповідальністю Віннафтогаз ,

треті особи: приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу ЄвстратоваОлена Олексіївна, ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Альфа-Банк на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 23 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Сало Т. Б., Марчук В. С., Медвецького С. К.,

ВСТАНОВИВ:

17 травня 2016 року Публічне акціонерне товариство Альфа-Банк (далі - ПАТ Альфа-Банк ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю Віннафтогаз (далі - ТОВ Віннафтогаз ), треті особи: приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Євстратова О. О., ОСОБА_3, про визнання договору купівлі-продажу недійсним та застосування наслідків його недійсності і просило: визнати недійсним договір купівлі-продажу автозаправної станції (далі - АЗС) та блоків пультів (літ. Б, В, Г), укладений 28 вересня 2015 року між ТОВ Віннафтогаз та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Євстратовою О. О.; застосувати наслідки недійсності правочину - скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі якого було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності 11365433 та повернути автозаправну станцію у власність ОСОБА_1 На обґрунтування позовних вимог ПАТ Альфа-Банк посилалося на те, що на виконанні відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області перебуває зведене виконавче провадження 45717541 про стягнення з ОСОБА_3 (колишній чоловік ОСОБА_1.) заборгованості на користь банку на загальну суму 6 695 746,54 грн. 28 вересня 2015 року між ТОВ Віннафтогаз та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу АЗС та блоків пультів, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Євстратовою О. О. та зареєстрований в реєстрі за 1286. Цього ж дня на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про право власності 11365433. Однак ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 14 квітня 2015 року визначено, що частка колишнього чоловіка ОСОБА_1 - ОСОБА_3 у спільному майні подружжя - нежитлової будівлі АЗС - становить 1/2. Вказане майно було описане та арештоване у межах вищевказаного виконавчого провадження. Укладення оспорюваного договору купівлі-продажу є спробою ОСОБА_3 уникнути відповідальності за кредитними зобов'язаннями, що у свою чергу впливає на право банку реалізувати його частку в майні у рахунок погашення існуючої заборгованості.

Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 21 лютого 2017 року у складі судді Германа О. С. позов ПАТ Альфа-Банк задоволено. Визнано договір купівлі-продажу АЗС (літ. А) загальною площею 8,7 кв.м та блоків пультів (літ. Б, В, Г), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Євстратовою О. О., зареєстрований в реєстрі за 1286, укладений 28 вересня 2015 року між ТОВ Віннафтогаз та ОСОБА_1, недійсним. Застосовано наслідки недійсності правочину шляхом скасування рішення про державну реєстрацію, а саме - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 24820772 від 28 вересня 2015 року, на підставі якого було внесено 28 вересня 2015 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності 11365433, та повернуто АЗС та блоки пультів ОСОБА_1 Стягнуто з ОСОБА_1 та ТОВ Віннафтогаз на користь ПАТ Альфа-Банк понесені судові витрати в сумі 9 506 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оспорюваний договір купівлі-продажу майна, на яке було накладено арешт у межах виконавчого провадження та на яке звертається стягнення, є недійсним. Даний правочин порушує право позивача щодо стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_3 за рахунок реалізації його частки у нежитловій будівлі АЗС, яка перебувала у спільній частковій власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 23 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 21 лютого 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ Альфа-Банк відмовлено. Стягнуто з ПАТ Альфа-Банк на користь ОСОБА_1 3 031 грн 60 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 31 жовтня 2013 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, зареєстрований 09 вересня 2012 року, визнано недійсним. Під час перебування у недійсному шлюбі ними було придбано нежитлову будівлю АЗС, яка вважається такою, що належить їм на праві спільної часткової власності. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 квітня 2016 року судові рішення, якими були встановленні частки колишнього подружжя у спірному майні, - скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Вимоги банку неможливо задовольнити, так як відпала одна з основних підстав позову - наявність судового рішення, яким визначенні частки у майні колишнього подружжя. У матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 і ОСОБА_3 було достеменно відомо про заборону відчуження (арешт) вищезазначеного майна станом на 28 вересня 2015 року, тобто на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу.

20 листопада 2017 року ПАТ Альфа-Банк подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Апеляційного суду Вінницької області від 23 жовтня 2017 року, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 квітня 2016 року було підтверджено той факт, що спірне майно було придбане ОСОБА_1 і ОСОБА_3 під час недійсного шлюбу і є їх спільною частковою власністю. Частки у праві спільної часткової власності є рівними. Визначення частки майна боржника ОСОБА_3 є неможливим, так як це майно було незаконно відчужене. Банк просив визнати недійсним договір купівлі-продажу в цілому з тих причин, що розмір часток не було встановлено для визнання цього договору недійсним у частині відчуженого майна, яке належало ОСОБА_3 На час укладення оспорюваного правочину ОСОБА_1 не мала права вільно розпоряджатися нерухомим майном, оскільки це майно було описане та арештоване в межах виконавчого провадження. Той факт, що встановлені державним виконавцем обмеження не були зареєстровані у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, не може слугувати підставою для висновку про відсутність таких обмежень. Посилання апеляційного суду на правову позицію, висловлену Верховним Судом України у постанові від 27 вересня 2017 року у справі 6-1361цс17, є неправильним. Дана правова позиція стосується питання забезпечення позову, а не накладення заборони відчужувати майно за актом опису та арешту.

26 лютого 2018 року ТОВ Віннафтогаз подало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило про законність та обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції і просило відмовити у задоволенні скарги у зв'язку з її безпідставністю. На час вчинення договору купівлі-продажу спірного майна відомості про його арешт до державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень внесені не були, ця обставина перевірена нотаріусом. Іншим шляхом дізнатися про наявність чи відсутність арешту було неможливо. Судові рішення, якими було визначено частку у спільному майні ОСОБА_3 і ОСОБА_1, на які посилалися позивач та місцевий суд, скасовані. У державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 була зазначена як одноосібний власник спірного майна.

26 лютого 2018 року ОСОБА_1 також подала до суду відзив на касаційну скаргу, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції. Вона є одноосібним власником АЗС, оскільки ОСОБА_3 не брав участі у придбанні цього майна своєю працею та коштами. Судові рішення, якими було визначено частку у спільному майні, скасовані. Встановлених законом перешкод для укладення договору купівлі-продажу не існувало. Посилання ПАТ Альфа-Банк на те, що визнання в цілому недійсним спірного правочину є єдиним способом захисту порушених прав банку, безпідставне, оскільки позивач не позбавлений права вимагати грошової компенсації вартості відчуженої частки боржника, якщо доведе її наявність у конкретному майні.

06 березня 2018 року ОСОБА_3 подав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції є справедливим і вмотивованим, тому просив відмовити у задоволенні скарги. Він не приймав участі у придбанні ОСОБА_1 спірного майна, вона є одноосібним власником АЗС.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та третьої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв'язку із вчиненням особами правочину та внаслідок визнання його недійсним.

Судами встановлено, що рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 31 жовтня 2013 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, зареєстрований 09 вересня 2012 року Дашковецькою сільською радою Літинського району Вінницької області, визнано недійсним.

Відповідно до частини першої статті 45 Сімейного кодексу України (далі - СК України) недійсний шлюб (стаття 39 цього Кодексу), а також шлюб, визнаний недійсним за рішенням суду, не є підставою для виникнення в осіб, між якими він був зареєстрований, прав та обов'язків подружжя, а також прав та обов'язків, які встановлені для подружжя іншими законами України.

Якщо протягом недійсного шлюбу особи набули майно, воно вважається таким, що належить їм на праві спільної часткової власності. Розмір часток кожного з них визначається відповідно до їхньої участі у придбанні цього майна своєю працею та коштами (частина друга статті 45 СК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.

ОСОБА_1 була власником нежитлової будівлі АЗС (літ. А), складовою частиною якої є блоки пультів (літ. Б, В, Г), площею 8,7 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1; форма власності приватна, розмір частки 1; право власності виникло на підставі договору купівлі-продажу від 16 лютого 2013 року 647, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 14 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 03 червня 2015 року, у справі за поданням відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області про визначення частки боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, визначено, що частка ОСОБА_3 у спільному майні подружжя, а саме нежитловій будівлі АЗС, становить 1/2.

Відповідно до статті 366 ЦК України кредитор співвласника майна, що є у спільній частковій власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред'явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї. У разі неможливості виділу в натурі частки із спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу. У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов'язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 квітня 2016 року ухвала Вінницького районного суду Вінницької області від 14 квітня 2015 року та ухвала Апеляційного суду Вінницької області від 03 червня 2015 року скасовані, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

25 вересня 2015 року старшим державним виконавцем було проведено опис і арешт майна, а саме - 1/2 частини нежитлових приміщень, блоків пультів, які входять до складу нерухомого майна, за адресою: АДРЕСА_1. Зазначений акт опису і арешту складено за відсутності як власника майна ОСОБА_1, так і боржника у виконавчому провадженні - ОСОБА_3

28 вересня 2015 року між ТОВ Віннафтогаз та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_1 передала у власність ТОВ Віннафтогаз нежитлову будівлю АЗС, яка складається з блоків пультів (літ. Б, В, Г), площею 8,7 кв.м. Нотаріусом перевірено і зазначено у договорі про відсутність предмета договору під забороною відчуження (арештом).

Відповідно до частини першої статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

За таких обставин суд апеляційної інстанції, встановивши на підставі належним чином оцінених доказів, що судове рішення, яким було визначено частки у майні, придбаному під час недійсного шлюбу, скасоване, а також те, що ОСОБА_1 і ОСОБА_3 не були повідомлені про заборону відчуження вищезазначеного майна станом на 28 вересня 2015 року, тобто на час укладення договору купівлі-продажу, дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги банку не підлягають задоволенню з підстав, наведених у позовній заяві.

Вказаними обставинами спростовується висновок суду першої інстанції про те, що спірний правочин у цілому порушує право позивача на стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_3 за рахунок реалізації його частки у нежитловій будівлі АЗС, яка перебувала у спільній частковій власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 квітня 2016 року було підтверджено факт придбання ОСОБА_1 і ОСОБА_3 спірного майна під час недійсного шлюбу і рівності їх часток у цьому майні, не заслуговують на увагу.

Розмір часток осіб у майні, яке було набуте протягом недійсного шлюбу, визначається відповідно до їхньої участі у придбанні цього майна своєю працею та коштами. На час вирішення цієї справи апеляційним судом розміри часток ОСОБА_3 і ОСОБА_1 у спірному майні не були визначені.

Також безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що визначення частки майна боржника ОСОБА_3 є неможливим у зв'язку з його незаконним відчуженням і єдиним способом захисту порушеного права банку є визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу в цілому.

ПАТ Альфа-Банк обґрунтовував свою позовну вимогу про визнання договору купівлі-продажу недійсним саме тим, що судовим рішенням визначено частку ОСОБА_3 у майні колишнього подружжя. Однак вказане судове рішення скасоване, частка ОСОБА_3 у майні не визначена. Визнання правочину недійсним у цілому, а не його окремої частини, є порушенням права ОСОБА_1 на вільне розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини другої статті 319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Не заслуговують на увагу і доводи касаційної скарги про те, що п осилання апеляційним судом на правову позицію, висловлену Верховним Судом України у постанові від 27 вересня 2017 року у справі 6-1361цс17, є неправильним, а також про те, що на час укладення оспорюваного правочину ОСОБА_1 не мала права вільно розпоряджатися нерухомим майном, оскільки це майно було описане та арештоване в межах виконавчого провадження.

У постанові від 27 вересня 2017 року у справі 6-1361цс17 Верховним Судом України було висловлено правову позицію, згідно з якою той факт, що на момент укладення оспорюваного правочину встановлені судом в ухвалі про забезпечення позову обмеження не було зареєстровано у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбачено Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , сам по собі не може слугувати підставою для висновку про відсутність такого обмеження і про те, що відповідач має право вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену судом заборону відчужувати майно йому достеменно відомо.

Зазначена правова позиція висловлена у справі, в якій була заявлена вимога про визнання правочину недійсним, та стосується, зокрема загального принципу доказування. Особа, яка має намір відчужити майно, однак знає про наявність такого обмеження, не має права вільно розпоряджатися таким майном.

На час укладання оспорюваного договору купівлі-продажу державним виконавцем не було внесено відомості про арешт майна до державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, акт опису і арешту майна був складений за відсутності як власника майна ОСОБА_1, так і боржника у виконавчому провадженні ОСОБА_3, а тому про встановлену заборону відчужувати майно їм не було достеменно відомо. Отже, висновки апеляційного суду не суперечать наведеній правовій позиції Верховного Суду України.

Рішення апеляційного суду також не суперечить висновкам Європейського суду з прав людини, викладеним у рішеннях цього суду у справах Пантелеєнко проти України , Дорани проти Ірландії , Каіч та інші проти Хорватії , на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Що стосується ефективного способу захисту порушеного права банку, то такий спосіб має обиратися з урахуванням характеру спірних правовідносин, наслідків відповідного правопорушення, прав та інтересів третіх осіб і відповідати вимогам закону. Позивач не позбавлений можливості захистити своє порушене право шляхом пред'явлення вимоги про грошову компенсацію вартості відчуженої частки майна боржника за умови доведення її наявності та розміру у спірному майні.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Альфа-Банк залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Вінницької області від 23 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: С. О. Карпенко

В. О. Кузнєцов

С. О. Погрібний

О. В. Ступак