Постанова у справі № 570/2461/16-ц

Постанова

іменем України

20 березня 2018 року

м. Київ

справа 570/2461/16-ц

провадження 61-4476св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С.О., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство Страхова компанія ПЗУ Україна ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 5 вересня 2016 року у складі судді Кушнір Н. В. та рішення Апеляційного суду Рівненської області від 23 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Гордійчук С. О., Григоренко М. П., Ковальчук Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство Страхова компанія ПЗУ Україна (далі - ПрАТ СК ПЗУ Україна ) про стягнення матеріальної та моральної шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_4 посилалася на те, що 17 грудня 2015 року з вини відповідача сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), внаслідок якої належному їй на праві власності автомобілю було завдано механічних пошкоджень. На час ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_5 була застрахована у ПрАТ СК ПЗУ Україна на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АІ/8667497. У результаті вказаної ДТП їй як власнику автомобіля марки Фольксваген 19 державний номерний знак (далі - д.н.з.) НОМЕР_1, було заподіяно матеріальну шкоду в розмірі 37 412 грн 72 коп., частину якої у розмірі 23 812 грн 72 коп. відшкодувала страхова компанія. Оскільки вказані збитки їй відшкодовано не у повному обсязі, просила стягнути з відповідача на її користь різницю між розміром збитків та страховою виплатою у сумі 13 600 грн, а також - стягнути заподіяну їй моральну шкоду у розмірі 7 тис. грн.

Представник ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_6 заперечив проти задоволення позову, посилаючись про відсутність підстав для стягнення з відповідача відшкодування шкоди у розмірі 13 600 грн, оскільки позивач вже отримала від страхової компанії, у якій була застрахована цивільно-правова відповідальність ОСОБА_5, суму страхового відшкодування у розмірі 23 812 грн 72 коп. Застосування до спірних правовідносин статті 1194 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є безпідставним, оскільки норми цієї статті передбачають стягнення шкоди з винної особи тільки у разі недостатності страхової виплати. Вся сума розрахованого розміру шкоди в сумі 37 412 грн 72 коп. покривається зобов'язаннями страховика щодо розміру страхової суми (ліміту відповідальності) за шкоду, заподіяну майну (50 тис. грн.), а тому вимоги майнового характеру повинні пред'являтися саме до страхової компанії.

ПрАТ СК ПЗУ Україна також заперечило проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що позов є безпідставним, оскільки страхова компанія виконала свої зобов'язання за договором страхування у повному обсязі, не порушуючи прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У відповідача не виникає обов'язку здійснити доплату, оскільки страхове відшкодування позивач отримала у повному обсязі.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 5 вересня 2016 року ОСОБА_4 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення матеріальної шкоди, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення цих вимог, оскільки ОСОБА_4, отримавши страхове відшкодування за договором обов'язкового страхування, погодилася з розміром шкоди, визначеним страховою компанією виходячи з ринкової вартості застрахованого автомобіля до ДТП у розмірі 37 412 грн 72 коп. та вартості відновлювального ремонту у розмірі 73 525 грн 18 коп., який є економічно недоцільним. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині відшкодування моральної шкоди, місцевий суд дійшов висновку про недоведеність цих вимог.

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 23 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 5 вересня 2016 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення про їх часткове задоволення. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 у рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди 1 500 грн. В решті рішення залишено без змін.

Скасовуючи рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди і ухвалюючи в цій частині нове рішення про їх часткове задоволення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач обґрунтувала спричинення їй моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, тим, що вона зазнала переживань з приводу пошкодження майна, у неї змінився звичайний спосіб життя, вона не може користуватися власним автомобілем. Залишаючи без змін рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди, апеляційний суд виходив з того, що рішення місцевого суду є правильним, оскільки 10 лютого 2016 року ПрАТ СК ПЗУ Україна виплатило ОСОБА_4 страхове відшкодування у розмірі 23 812 грн 72 коп. як різницю між ринковою вартістю автомобіля до ДТП та вартістю залишків транспортного засобу, які повернуті власнику. Тому відшкодування їй різниці між виплаченим страховим відшкодуванням і матеріальною шкодою, заподіяною внаслідок ДТП, з винної особи є неможливим, так як позивач отримала страхове відшкодування у повному обсязі.

У грудні 2016 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 5 вересня 2016 року та рішення Апеляційного суду Рівненської області від 23 листопада 2016 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції у повному обсязі, а рішення апеляційного суду в частині відмови у стягненні з відповідача на її користь матеріальної шкоди і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог. В решті рішення суду апеляційної інстанції не оскаржується.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів про фізичне знищення її транспортного засобу зроблені на припущеннях. У звіті про оцінку вартості (розміру) збитків, спричинених пошкодженням належного їй транспортного засобу не зазначено, що він є фізично знищеним. Однак, у цьому звіті вказано, що відновлювати транспортний засіб економічно недоцільно. На її думку, вирішення питання щодо недоцільності ремонту належного їй транспортного засобу повинна вирішувати тільки вона. Вказала, що її автомобіль до пошкодження його відповідачем був у технічно справному стані і використовувався нею у трудовій діяльності. На даний час є технічна можливість його відновити, однак для цього суди повинні були захистити її права. Висновки судів суперечать правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі 6-2808цс15. Звіт страхової компанії не є належним доказом у цій справі, оскільки вартість транспортного засобу до та після ДТП може визначатися тільки експертизою, проведеною відповідно до вимог законодавства, однак така експертиза проведена не була. Суди грубо порушили її право на захист, передбачене статтями 3, 4 Цивільного процесуального кодексу України 2004 року у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), а також статтями 15, 16 ЦК України.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України, в редакції Закону України 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

23 січня 2018 року справу 570/2461/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надійшло відзивів на касаційну скаргу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Рішення суду апеляційної інстанції в частині стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 моральної шкоди у розмірі 1 500 грн не оскаржується, а тому не є предметом перегляду в касаційному порядку.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення відповідають вимогам статей 213, 214, 315 ЦПК України 2004 року щодо законності та обґрунтованості.

За загальними правилами статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно зі статями 7, 8 Закону України Про страхування страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів в Україні здійснюється обов'язково. Cтрахова компанія при настанні страхового випадку сплачує страхувальнику страхове відшкодування.

Статтею 25 Закону України Про страхування передбачено, що здійснення страхових виплат проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника і страхового акта, який складається страховиком або уповноваженою особою, у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до статей 28, 29 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - Закон 1961-IV ) шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Разом з цим згідно з частиною першою статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом 1961-IV.

Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон 1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону 1961-IV).

Згідно зі статтею 6 Закону 1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до статей 28, 29 Закону 1961-IV шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Разом з цим згідно з частиною першою статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на це, подає страховику відповідну заяву. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди внаслідок ДТП особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди у повному обсязі відповідає обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника (у договірному зобов'язанні ним є страховик).

Таким чином, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань - деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Судами встановлено, що 17 грудня 2015 року сталася ДТП за участю належного на праві власності ОСОБА_4 автомобіля марки Фольксваген , д.н.з. НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_7, та автомобіля марки Рено Меган , д.н.з. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_5

Встановлено та не заперечувалося сторонами, що вказана ДТП сталася з вини водія автомобіля марки Рено Меган ОСОБА_5

На момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_5 була застрахована у ПрАТ СК ПЗУ Україна , що підтверджується Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АІ/8667497.

18 грудня 2015 року ОСОБА_4 звернулася до страхової компанії із заявою про настання страхового випадку, яка прийнята до розгляду страховиком та проведено дії по встановленню всіх обставин випадку, які б давали можливість прийняти рішення про виплату страхового відшкодування.

Відповідно до статті 30 Закону 1961-IV транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП.

Отже, якщо пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлено або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження. Порядок відшкодування шкоди, пов'язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано вищенаведеною статтею 30 Закону 1961-IV, який згідно зі статтею 8 ЦК України (аналогія закону) може застосовуватись не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду.

За змістом указаної правової норми транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим, а власник транспортного засобу згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведеною відповідно до вимог законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують його вартість до ДТП. У разі якщо власник транспортного засобу не згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця цієї пригоди. Якщо ж транспортний засіб визнано фізично знищеним, відшкодування шкоди виплачується в розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП та витратам з евакуації транспортного засобу з місця ДТП.

Судами також встановлено, що згідно із звітом PZU/2819/15 про оцінку автомобіля марки Фольксваген 19 від 29 грудня 2015 року, проведеним на замовлення ПрАТ СК ПЗУ Україна , матеріальний збиток, завданий власнику вказаного автомобіля у результаті його пошкодження при ДТП складає 37 412 грн 72 коп.

Згідно із звітом 5193/02/16 про оцінку автомобіля марки Фольксваген 19 від 5 лютого 2016 року, проведеним Товариством з обмеженою відповідальністю Сател Груп на замовлення ПрАТ СК ПЗУ Україна , ринкова вартість пошкодженого автомобіля становить 13 600 грн.

10 лютого 2016 року ПрАТ СК ПЗУ Україна складено страховий акт UA 2015121700027/L01/01, на підставі якого ОСОБА_4 проведено виплату страхового відшкодування у розмірі 23 812 грн 72 коп. як різницю між ринковою вартістю автомобіля до ДТП та вартістю залишків транспортного засобу, який повернуто заявнику.

Отже, ПрАТ СК ПЗУ Україна та ОСОБА_4 дійшли згоди про розмір страхового відшкодування, що підтверджується заявою позивача про страхове відшкодування та відповідає вимогам статті 30, пункту 34.4 статті 34 та пункту 36.2 статті 36 Закону 1961-IV.

Отже, враховуючи, що ОСОБА_4 не визнала свій автомобіль фізично знищеним у результаті ДТП та залишила його собі, страховик виплатив їй страхове відшкодування у розмірі різниці між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, тобто відшкодував заподіяну матеріальну шкоду у повному обсязі, що знаходилося в межах ліміту відповідальності за договором страхування. Тому відсутні правові підстави для стягнення відшкодування шкоди з винної у ДТП особи - ОСОБА_5, цивільно-правова відповідальність якого була застрахована.

Ухвалюючи рішення про відмову ОСОБА_4 у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача матеріальної шкоди у розмірі 13 600 грн, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач скористалася своїм правом звернення безпосередньо до страховика та отримала страхове відшкодування. ПрАТ СК ПЗУ Україна забезпечило реалізацію абсолютного права ОСОБА_4 на відшкодування шкоди, завданої у ДТП, тому до спірних правовідносин не підлягає застосуванню стаття 1194 ЦК України.

Суди повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну правову оцінку згідно зі статтями 57-60, 212-215, 303, 304, 316 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи, у результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального і процесуального права.

Посилання у касаційні скарзі на те, що середня ринкова вартість належного їй на праві власності автомобіля, яка становить 43 630 грн, є більш правильною, ніж та, яка зазначена у звіті PZU/2819/15 від 29 грудня 2015 року, є необґрунтованими, оскільки 43 630 грн - це середня ринкова вартість пошкодженого автомобіля, з якої спеціалістом було вирахувано матеріальну шкоду, завдану потерпілій у ДТП особі, в розмірі 37 412 грн 72 коп.

Доводи касаційної скарги про те, що висновки судів суперечать правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 20 січня 2016 року у справі 6-2808цс15 також є помилковими з огляду на таке.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування у розмірі, який у повному обсязі відшкодовує завдану шкоду, деліктне зобов'язання між потерпілим і особою, яка завдала шкоди, припиняється згідно зі статтею 599 ЦК України виконанням, проведеним належним чином.

Встановлено, що ПрАТ СК ПЗУ Україна та ОСОБА_4 дійшли згоди про розмір страхового відшкодування, що підтверджується заявою позивача про страхове відшкодування, тому деліктне зобов'язання припинилося.

Отже, у даній справі та у справі 6-2808цс15 судами встановлені різні фактичні обставини, а тому незастосування судами під час розгляду справи вказаної правої позиції є правильним.

Твердження про те, що Звіт страхової компанії не є належним доказом у цій справі, оскільки вартість транспортного засобу до та після ДТП може визначатися тільки експертизою, проведеною відповідно до вимог законодавства, однак така експертиза проведена не була, не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_4 не скористалася правом, наданим їй статтею 143 ЦПК України у редакції 2004 року і не звернулася до суду з клопотанням про призначення експертизи.

Таким чином, доводи касаційної скарги повністю спростовуються встановленими судами наведеними вище обставинами справи і положеннями законодавства.

Відповідно до частини третьої статті 401 та частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовані норми матеріального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 5 вересня 2016 року у незміненій частині та рішення Апеляційного суду Рівненської області від 23 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. А. Стрільчук

С. О. Карпенко

В. О. Кузнєцов