Постанова у справі № 2а/0270/5754/12

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 березня 2018 року

Київ

справа 2а/0270/5754/12

адміністративне провадження К/9901/1374/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши в судовому засіданні

касаційну скаргу Приватного підприємства НВВ

на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21.05.2013 (колегія у складі суддів: Совгира Д.І., Матохнюк Д.Б., Мельник-Томенко Ж.М.)

у справі 2а/0270/5754/12

за позовом Приватного підприємства НВВ

до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство НВВ звернулося до суду з позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.11.2012 0000792330.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначав про те, що висновок податкового органу щодо безпідставності віднесення позивачем коштів до складу податкового кредиту внаслідок укладання правочинів з ознаками безтоварних операцій, не спрямованих на реальне настання правових наслідків, є безпідставним. Крім того, податкова накладна є документом, який підтверджує включення покупцем податку на додану вартість в ціну товару/послуг та сплату або обов'язок сплатити його продавцю/виконавцю. Отже, єдиною підставою для нарахування податкового кредиту є лише податкова накладна, яка і надана для перевірки.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 19.03.2013 позовні вимоги задоволено та скасовано податкове повідомлення-рішення від 07.11.2012 0000792330, яким збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 218172,00 грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 54543,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не доведено наявність порушень податкового законодавства, оскільки реальність господарських операцій підтверджується первинними документами.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21.05.2013 рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанцій та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недотримання позивачем необхідних умов для формування податкового кредиту у спірній сумі та про відсутність підстав для відображення зазначених операцій в податковій звітності позивача.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодного з учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце його проведення, касаційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку частини четвертої ст. 229 КАС України без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

24.09.2013 Вищим адміністративним судом України відкрито касаційне провадження по справі.

04.01.2018 дана справа передана на розгляд судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Юрченко В.П. в порядку частини четвертої пункту першого розділу 7 Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства у редакції Закону від 03.10.2017 2147.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 07.11.2012 0000792330 прийнято відповідачем за результатами позапланової виїзної перевірки ПП НВВ з питань достовірності нарахування суми податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ Вінінвестсервіс за червень 2012 року, за результатом якої складено акт від 23.10.2012 2601/22/31041906.

Зокрема, у висновку акта вказано про встановлення перевіркою порушення пунктів 198.1, 198.6 статті 198 та пунктів 200.1, 200.2 статті 200 ПК України, в результаті чого підприємством завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість у податковій декларації за червень 2012 року (вх. 9041995301 від 20.07.2012) на 218172,00 грн. та занижено суму, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету за червень 2012 року, на 218172,00 грн.

Суть порушень, на думку податкового органу, полягала в безпідставності віднесення позивачем коштів до складу податкового кредиту внаслідок укладання ним правочинів з ознаками безтоварних операцій, не спрямованих на реальне настання правових наслідків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивач у перевіряємий період перебував у господарських правовідносинах з ТОВ Вінінвестсервіс , з яким був укладений договір поставки 25 від 01 червня 2012 року, на виконання якого були складені наступні первинні документи та документи бухгалтерського обліку: видаткові накладні, податкові накладні, акти приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей на відповідальне зберігання, акт здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунки-фактури.

Крім того, між ТОВ Вінінвестсервіс та ПП НВВ укладено договір відповідального зберігання 3/05 від 1.05.2012, згідно пунктів 1.1, 1.3 якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, Товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий ПП НВВ до закінчення строку дії договору і повернути цей товар у схоронності за вимогою підприємства. Оплата за зберігання проводиться по закінченню строку дії договору, який, відповідно до п.6.2 цієї ж угоди спливає 31.12.2012.

Суд першої інстанції, надаючи оцінку обставинам справи та досліджуючи правильність врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаного у контрагента товару дійшов обґрунтованого висновку, що реальність господарських операцій позивача за наведеними договорами підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України.

Судом першої інстанції об'єктивно взято до уваги, що транспортування товару від ТОВ Вінінвестсервіс до ПП НВВ не відбувалось, оскільки придбаний останнім товар залишався на зберіганні у товариства до моменту його реалізації позивачем іншим особам. Таке транспортування не передбачено також і договором поставки.

Важливо звернути увагу, що Вінницькою ОДПІ проведено документальну позапланову перевірку ТОВ Вінінвестсервіс за червень 2012 р. з питань дотримання податкового зобов'язання з ПП НВВ , за результатами якої складено довідку від 09.10.2012 р. 2411/22-05/34788117 про відсутність порушень (а.с.18-23)

Проте, наведені апеляційним судом обставини, з огляду на правила формування податкового кредиту, регламентовані положеннями Податкового кодексу України не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірного правочину з ТОВ Вінінвестсервіс , за умови наявності первинних документів або інших доказів, які спростовують такі доводи.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду, за змістом пункту 198.3 статті 198 ПК України, визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, поставка товарів та надання контрагентом послуг підтверджується наявними у справі первинними документами, які відповідають вимогам статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та містять необхідну для цілей оподаткування інформацію про зміст цих послуг та робіт, їх вартість та з цих документів вбачається факт їх надання за напрямами, вказаними у договорах.

Судом першої інстанції були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту на підставі податкових накладних виданих контрагентом.

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участі контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товарів/послуг в господарській діяльності, відтак місцевий суд дійшов правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій зі спірним контрагентом.

Підсумовуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що судом апеляційної інстанції скасовано рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, яке відповідає закону та прийнятого на підставі повного та всебічного дослідження обставин справи.

Відповідно до приписів статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 229, 341, 344, 349, 352 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства НВВ задовольнити.

2. Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21.05.2013 скасувати та залишити в силі постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 19.03.2013

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.П. Юрченко

Судді І.А. Васильєва

С.С. Пасічник

Повне судове рішення складено 16 березня 2018 року