← Судова практика

Постанова у справі № 2-1524/10

Верховний Суд України · 06.09.2017 · Верховний Суд
повний текст із нашої бази14 983 знаківусі акти у справі →

Про акт

Справа №
2-1524/10
Дата ухвалення
06.09.2017
Суддя
Гуменюк В.І.
Форма судочинства
Цивільне
Тип акта
Постанова
Категорія справи

Норми, на які посилається акт

За порядком першої згадки в тексті: те, що на початку, зазвичай і є предметом спору. Клік — стаття з нашого корпусу.

Текст рішення

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 вересня 2017 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гуменюка В.І.,

суддів Лященко Н.П., Романюка Я.М.,

Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: державний нотаріус Другої київської державної нотаріальної контори ОСОБА_10, Головне управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_11, Бюро технічної інвентаризації м. Києва, про визнання недійсним договору купівлі-продажу та переведення прав і обов'язків покупця за заявою ОСОБА_12, яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_13, про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 лютого 2017 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 14 березня 2012 року,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2010 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що з метою придбання квартири АДРЕСА_1 для своєї доньки ОСОБА_7 він попередньо домовився з продавцями ОСОБА_8 та ОСОБА_9, а також узгодив дату укладення договору купівлі-продажу вказаної квартири, однак не зміг бути особисто присутнім у день його укладення, у зв'язку із чим на його прохання спірний договір був підписаний ОСОБА_7 Крім того, позивач передав їй необхідну частину коштів для придбання вказаної квартири.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_6 просив задовольнити свої позовні вимоги та визнати в частині покупця недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 5 листопада 1999 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, ОСОБА_9, а також перевести права та обов'язки покупця за вказаним договором на нього.

Святошинський районний суд м. Києва рішенням від 24 березня 2010 року позов ОСОБА_6 задовольнив: у частині покупця ОСОБА_7 визнав недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 5 листопад 1999 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, ОСОБА_9, який діяв від свого імені та від імені своїх неповнолітніх дітей - ОСОБА_14 та ОСОБА_15, посвідчений державним нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контори ОСОБА_10 та зареєстрований у реєстрі за 2-9070; перевів на ОСОБА_6 права та обов'язки покупця за вказаним договором; визнав за ОСОБА_6 право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Апеляційний суд м. Києва 14 березня 2012 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнив, скасував рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 березня 2010 року та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 1 лютого 2017 року закрила касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_12, яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_13, на підставі статті 324 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

23 травня 2017 року до Верховного Суду України звернулась ОСОБА_12, яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_13, із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 лютого 2017 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 14 березня 2012 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, а саме статті 324 ЦПК України.

Обґрунтовуючи свої доводи заявниця надала ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня та 10 вересня 2014 року, 14 грудня 2016 року, а також ухвалу Верховного Суду України від 12 грудня 2007 року, постановлену ним як судом касаційної інстанції.

У зв'язку із цим ОСОБА_12, яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_13, просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 лютого 2017 року, рішення Апеляційного суду м. Києва від 14 березня 2012 року та залишити в силі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 березня 2010 року.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_3339/ed_2015_06_04/pravo1/T041618.html?pravo=1> заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

За змістом частини першої статті 360 4 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

Суди під час розгляду справи встановили, що на підставі договору купівлі-продажу від 5 листопада 1999 року ОСОБА_7 придбала у ОСОБА_8 та ОСОБА_9, який діяв від свого імені та від імені своїх неповнолітніх дітей - ОСОБА_14 та ОСОБА_15АДРЕСА_1 у будинку АДРЕСА_1.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6, суд першої інстанції, дійшов висновку, що позивач дійсно мав намір купити спірну квартиру, що підтверджується письмовими поясненнями сторін у справі та свідків.

17 липня 2010 року ОСОБА_16 придбала у ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_1. ОСОБА_16 в свою чергу 25 лютого 2011 року продала вказану квартиру за договором купівлі-продажу ОСОБА_12, яка діяла у своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_1.

На судове рішення суду першої інстанції подав апеляційну скаргу ОСОБА_7, мотивуючи свої вимоги тим, що під час укладення договору купівлі-продажу від 5 листопада 1999 року покупець ОСОБА_7 перебувала з ним у зареєстрованому шлюбі.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, зазначив, що визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири 211 на вул. Жмеринській, 32 у м. Києві та переведення прав та обов'язків покупця за вказаним договором на ОСОБА_6 порушує інтереси третьої особи ОСОБА_7, з яким покупець ОСОБА_7 під час укладання договору перебувала у зареєстрованому шлюбі та який не був повідомлений про день та час розгляду справи.

Святошинський районний суд м. Києва рішенням від 11 червня 2013 року, описку в якому виправлено ухвалою цього ж суду від 13 червня 2013 року та яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 5 вересня 2013 року, позовні вимоги ОСОБА_7 задовольнив: визнав квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_7 та ОСОБА_7; визнав право власності на частину вказаної квартири за кожною із сторін; визнав недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_16, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрований у реєстрі за 976; витребував частину вказаної квартири від добросовісного набувача за договором купівлі-продажу від 25 лютого 2011 року ОСОБА_12, яка діяла у своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_13; вселив ОСОБА_7 у вказану квартиру; зобов'язав ОСОБА_12 не чинити перешкод ОСОБА_7 у здійсненні права користування, володіння та розпорядження вказаною квартирою; вирішив питання про розподіл судових витрат.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу ОСОБА_12, яка діяла у своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_13, відхилила, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 червня 2013 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 5 вересня 2013 року залишила без змін.

На судове рішення Апеляційного суду м. Києва від 14 березня 2012 року подала касаційну скаргу ОСОБА_12, яка діяла у своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_13, мотивуючи свої вимоги тим, що цим рішенням фактично вирішено її права та обов'язки, оскільки вона є новим власником спірної квартири на підставі договору купівлі-продажу, однак про день та час розгляду справи повідомлена не була.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_12, яка діяла у своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_13, закрила як помилково відкрите, зазначивши, що ОСОБА_12М не є стороною в оспорюваному договорі, оскаржуваним рішенням питання про її права та обов'язки не вирішувалось.

У наданій заявницею для порівняння ухвалі від 12 грудня 2007 року суд касаційної інстанції скасував ухвалені у справі рішення та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суд апеляційної інстанції під час вирішення спору про право користування квартирою не залучив до участі у справі нового власника цієї квартири, який набув право власності на підставі договору купівлі-продажу, фактично вирішив питання щодо прав нового власника на спірне майно без його участі.

Ухвалою від 9 квітня 2014 року суд касаційної інстанції скасував рішення суду апеляційної інстанції та направив справу на новий апеляційний розгляд, зазначивши, що апеляційний суд не залучив до участі у справі нового власника спірної квартири, який придбав її після ухвалення рішення судом першої інстанції і до ухвалення рішення апеляційним судом.

В іншій ухвалі від 10 вересня 2014 року суд касаційної інстанції скасував ухвалені у справі рішення та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції у зв'язку з тим, що рішенням апеляційного суду фактично порушено (обмежено) право власності на квартиру особи, яка набула це право на підставі договору купівлі-продажу, але до участі у справі її залучено не було.

Ухвалою від 14 грудня 2016 року суд касаційної інстанції скасував ухвалені у справі рішення, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції з передбачених статтею 338 ЦПК України підстав порушення норм права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, суди не з'ясували: чи відповідач вважається власником спірної земельної ділянки, оскільки касаційну скаргу подала особа, яка зазначила про те, що є власником цієї земельної ділянки на підставі договору дарування, проте до участі у справі залучена не була.

Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції статті 324 ЦПК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжності у застосуванні судами касаційної інстанції цієї норми процесуального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах касаційної інстанції.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом.

Право касаційного оскарження судових рішень є важливою гарантією захисту прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у справі, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки.

Порядок та підстави касаційного оскарження судових рішень врегульовано у главі 2 розділу V ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 324 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку:

1) рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, рішення і ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду;

2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 1, 3, 4, 13-18, 20, 24-29, 31-33 частини першої статті 293 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку і ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Отже, право касаційного оскарження судового рішення мають також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки.

Такі особи можуть подати касаційну скаргу, якщо оскаржуваним рішенням суду безпосередньо вирішено питання про їх права, свободи або обов'язки, тобто безпосередньо встановлено, змінено або припинено права або обов'язки цих осіб.

Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України від 13 березня 2017 року 6-1783цс16.

У справі, яка переглядається, предметом спору, який вирішувався судами, є квартира, право власності на яку на підставі договору купівлі-продажу від 25 лютого 2011 року заявниця набула після ухвалення рішення судом першої інстанції та до ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, проте її до участі у справі залучено не було.

Однак, вирішуючи питання щодо прийняття поданої касаційної скарги, суд касаційної інстанції послався на те, ОСОБА_12, яка діяла в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_13, не є стороною оспорюваного договору, безпідставно вважав, що судовим рішенням не вирішувалось питання про її права та обов'язки.

Таким чином, при вирішенні питання про прийняття касаційної скарги суд касаційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, а саме статті 324 ЦПК України, що призвело до обмеження реалізації права особи на касаційне оскарження судових рішень, а це відповідно до пункту 1 частини другої статті 360 4 цього Кодексу є підставою для скасування ухвали суду касаційної інстанції, постановленої у справі, та передачі питання про прийняття касаційної скарги на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 355, 360 3 , 360 4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України,

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_12, яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_13, задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 лютого 2017 року скасувати, справу направити до суду касаційної інстанції для вирішення питання про прийняття касаційної скарги.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий В.І. Гуменюк

Судді: Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

В.М. Сімоненко

Джерело — Єдиний державний реєстр судових рішень. Судові рішення відкриті (ЗУ «Про доступ до судових рішень»), а самі акти є офіційними документами і не є обʼєктом авторського права. Ми не редагуємо текст і не додаємо до нього оцінок.

Звірити з реєстром ↗