Постанова у справі № П/800/416/16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 серпня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Волкова О.Ф.,

суддів: Гриціва М.І., Прокопенка О.Б., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_4 до Верховної Ради України (далі - ВРУ), треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Державна судова адміністрація України (далі - ДСА), Головне управління Державної казначейської служби України (далі - ГУ ДКС), про визнання неправомірною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до ВРУ, треті особи: ДСА, ГУ ДКС, в якому просила визнати протиправною бездіяльність ВРУ щодо несвоєчасного розгляду подання Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) про її звільнення з посади судді Первомайського міського суду Луганської області у зв'язку з поданням заяви про відставку.

На обґрунтування позовних вимог вказала, що у зв'язку з несвоєчасним розглядом ВРУ питання про прийняття відставки вона втратила право на отримання суддівської вихідної допомоги.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 13 жовтня 2016 року визнав причини пропуску звернення ОСОБА_4 до суду поважними та відмовив у задоволенні клопотання ВРУ про залишення позову без розгляду; постановою від 13 жовтня 2016 року задовольнив адміністративний позов ОСОБА_4

Не погоджуючись із ухвалою та постановою Вищого адміністративного суду України від 13 жовтня 2016 року, ВРУ звернулась із заявою про їх перегляд Верховним Судом України з підстав, установлених пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у якій просить скасувати зазначені рішення та направити справу на новий розгляд до цього ж суду.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з наведених нижче підстав.

Вищий адміністративний суд України установив, що з червня 1982 року позивач займає посаду судді Первомайського міського суду Луганської області, з червня 1987 року по квітень 2000 року - обіймала посаду голови цього суду.

20 квітня 2000 року згідно з Постановою ВРУ 1654-III позивач обрана безстроково суддею зазначеного вище суду.

З жовтня 2000 року обіймала посаду судді Первомайського міського суду Луганської області.

27 листопада 2013 року ОСОБА_4 звернулась із заявою про відставку.

24 грудня 2013 року рішенням ВРЮ 1540/0/15-13 було внесено подання до ВРУ про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Первомайського міського суду Луганської області у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Однак лише 25 грудня 2014 року Постановою ВРУ 59-VIII ОСОБА_4 звільнено з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку.

13 червня 2016 року позивач звернулась із заявою про нарахування та виплату вихідної допомоги у зв'язку з відставкою до територіального управління ДСА в Луганській області.

Листом 1136/16-вих. від 16 червня 2016 року ОСОБА_4 надано відповідь, у якій зазначено про відсутність у неї підстав для нарахування та виплати вихідної допомоги у зв'язку з відставкою, оскільки визначальною умовою для отримання такої допомоги є вихід у відставку, а не факт виникнення права на відставку. На час прийняття Постанови ВРУ 59-VIII про звільнення позивача з посади судді стаття 136 Закону України від 7 липня 2010 року 2453-VI Про судоустрій і статус суддів <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1402/ed_2016_06_02/pravo1/T161402.html?pravo=1> (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон 2453-VI), яка передбачала виплату вихідної допомоги у зв'язку з відставкою, на підставі Закону України від 27 березня 2014 року 1166-VII Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_07_02/pravo1/T141166.html?pravo=1>, що набрав чинності в цій частині 1 квітня 2014 року, була виключена.

Вищий адміністративний суд України 13 жовтня 2016 року, приймаючи ухвалу про визнання причин пропуску звернення до суду поважними та постанову про задоволення позову ОСОБА_4, виходив із того, що ВРУ при розгляді подання ВРЮ про звільнення позивача з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку діяла з порушенням вимог, передбачених Конституцією <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2016_06_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1> та законами України, якими визначено порядок звільнення судді у відставку. Не розглянувши подання ВРЮ протягом розумного строку, ВРУ допустила протиправну бездіяльність. Крім того, викладені позивачем обставини, особливо проведення АТО на території м. Первомайська Луганської області, вказують на поважність причин пропуску строку звернення до суду.

Відповідно до пункту 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України однією з підстав звільнення судді з посади органом, що його обрав або призначив, є подання суддею заяви про відставку.

Положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу, права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади. В Основному Законі України незалежність як складова конституційного статусу особи та її професійної діяльності визначена лише стосовно суддів і забезпечується, насамперед, особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади (пункт 27 частини першої статті 85, частини четверта, п'ята статті 126, частини третя, четверта статті 127, стаття 128, пункт 1 частини першої статті 131); забороною впливу на них у будь-який спосіб (частина друга статті 126); захистом професійних інтересів суддів (частина шоста статті 127); підкоренням суддів при здійсненні правосуддя лише закону (частина перша статті 129); особливим порядком притягнення їх до дисциплінарної відповідальності (пункт 3 частини першої статті 131); державним фінансуванням та належними умовами для функціонування судів і діяльності суддів шляхом визначення у Державному бюджеті України окремо видатків на утримання судів (частина перша статті 130); притягненням до юридичної відповідальності винних осіб за неповагу до суду і судді (частина п'ята статті 129); організацією державою особистої безпеки суддів та їхніх сімей (частина сьома статті 126); здійсненням суддівського самоврядування (частина друга статті 130); забороною для професійних суддів належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої (частина друга статті 127) [пункт 2.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) (далі - Рішення 3-рп/2013)].

Далі у Рішенні 3-рп/2013, з урахуванням правових позицій, висловлених у рішеннях від 20 березня 2002 року 5-рп/2002, 1 грудня 2004 року 19-рп/2004, 11 жовтня 2005 року 8-рп/2005, 22 травня 2008 року 10-рп/2008, Конституційний Суд України зазначив, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Таким чином, у Рішенні 3-рп/2013 йдеться про те, що конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому - у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання). Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Згідно зі статтею 100 Закону 2453-VI суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням ВРЮ.

Статтею 109 Закону 2453-VI передбачено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до ВРЮ, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.

Статтею 111 Закону 2453-VI передбачено, що порядок розгляду питання та прийняття ВРУ рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, встановлюється цим Законом та Регламентом ВРУ. Питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні ВРУ без висновку комітетів ВРУ та будь-яких перевірок. Розгляд питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, на пленарному засіданні ВРУ починається з доповіді Голови ВРЮ або члена ВРЮ, який діє за його дорученням. Рішення про звільнення з посади судді приймається більшістю від конституційного складу ВРУ і оформляється постановою ВРУ. У разі неодержання кількості голосів народних депутатів України, передбачених частиною четвертою цієї статті, щодо звільнення з посади судді, обраного безстроково, проводиться повторне голосування. Повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою ВРУ.

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 20 Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України від 10 лютого 2010 року 1861-VI (далі - Регламент ВРУ), до порядку денного сесії ВРУ включаються позачергово без голосування питання про складання присяги, питання про призначення, обрання на посади, звільнення з посад.

Положеннями статті 216 Регламенту ВРУ встановлено, що ВРУ звільняє з посад суддів, обраних безстроково, відповідно до частини п'ятої статті 126 Конституції України.

Згідно з пунктом другим частини другої статті 88 Конституції України підготовку питань про звільнення з посад суддів Конституційного Суду України та суддів, обраних ВРУ безстроково, до розгляду на пленарних засіданнях ВРУ організовує Голова ВРУ, а в разі його відсутності - Перший заступник чи заступник Голови ВРУ.

Порядок роботи ВРУ визначений статтями 82, 83, 84 Конституції України. Відповідно до статті 83 Конституції України порядок роботи ВРУ встановлюється Конституцією України та Регламентом ВРУ.

Відповідно до статті 82 Конституції України ВРУ працює сесійно. Під час сесій проводяться пленарні засідання ВРУ, засідання її комітетів та комісій. ВРУ на сесійний період визначає коло питань, які підлягають розгляду й вирішенню, складає порядок денний чергової сесії, визначає дні й тижні пленарних засідань, роботи комітетів та комісій, народних депутатів у виборчих округах, встановлює кількість і тривалість щоденних пленарних засідань парламенту тощо. Чергові сесії ВРУ починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року, а завершуються відповідно не пізніш як за 45 та 10 днів до початку наступної сесії. ВРУ може прийняти постанову про зміну строків завершення сесії.

Як убачається з матеріалів справи, рішення ВРЮ від 24 грудня 2013 року 1540/0/15-13 про внесення подання до ВРУ про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Первомайського міського суду Луганської області надійшло до апарату ВРУ 30 грудня 2013 року. Голова ВРУ вніс проект Постанови ВРУ від 3 лютого 2014 року 4069 Про звільнення суддів (у тому числі й судді ОСОБА_4.), і лише 25 грудня 2014 року ВРУ Постановою 59-VIII звільнила ОСОБА_4 з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Статтею 2 КАС установлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі аналізу зазначених норм права колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що ВРУ при розгляді подання ВРЮ про звільнення ОСОБА_4 з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку діяла з порушенням вимог, передбачених Конституцією та законами України, якими визначено порядок звільнення судді у відставку. Не розглянувши подання ВРЮ протягом розумного строку, ВРУ допустила протиправну бездіяльність.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 16 вересня 2015 року (справа 21-195а15).

В обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, Вищий адміністративний суд України, приймаючи ухвалу про визнання причин пропуску звернення до суду поважними та постанову про задоволення адміністративного позову ОСОБА_4 від 13 жовтня 2016 року, дійшов правильного висновку.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року 1402-VІІІ Про судоустрій і статус суддів , частиною шостою статті 171-1, статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви Верховної Ради України відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Ф. Волков

Судді: М.І. Гриців

О.Б. Прокопенко