Постанова у справі № П/800/552/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Гриціва М.І.,

суддів: Волкова О.Ф., Кривенди О.В., Прокопенка О.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання Ключник А.Ю.,

представників:

позивача - ОСОБА_5, ОСОБА_6,

Вищої ради юстиції (на сьогодні - Вища рада правосуддя; далі - ВРЮ) - Белінської О.В.,

Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС) - Карлаша Д.О., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом представника позивача ОСОБА_9 - ОСОБА_5 до ВРЮ, третя особа - ВККС, про визнання незаконним та скасування рішення,

встановила:

У жовтні 2016 року представник позивача звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до ВРЮ, у якому просив визнати незаконним та скасувати рішення ВРЮ від 22 вересня 2016 року 2879/0/15-16 Про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_9 на посаду судді Луцького міськрайонного суду Волинської області вперше (далі - Спірне рішення).

Вимоги мотивував тим, що ВРЮ під час прийняття Спірного рішення всупереч частині третій статті 127 Конституції України та частині першій

статті 64 Закону України від 7 липня 2010 року 2453-VI Про судоустрій і статус суддів (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон 2453-VI) визнала, що на посаду судді може бути рекомендована особа, яка, серед іншого, має стаж роботи в галузі права не менше як три роки і цей стаж вона повинна набути не на день прийняття рішення ВККС про рекомендування її на посаду судді, а на час подання нею до ВККС письмової заяви про участь у доборі кандидатів на посаду судді та документів, визначених статтею 67 <http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2453-17/print1480325054383728> цього Закону.

Вищий адміністративний суд України постановою від 28 лютого

2017 року позов задовольнив: визнав незаконним і скасував Спірне рішення та зобов'язав ВРЮ розглянути рішення ВККС від 5 березня 2014 року 51/пп-14 про рекомендацію ОСОБА_9 для призначення на посаду судді Луцького міськрайонного суду Волинської області.

Суд із посиланням на статті 19, 55, частину третю статті 127 Конституції України, частину першу статті 64, статтю 65, пункт 3 частини першої статті 66, частину третю статті 67 Закону 2453-VI дійшов висновку, що рішення ВРЮ про відмову рекомендувати Президентові України призначити ОСОБА_9 на посаду судді вперше ґрунтується на неправильній інтерпретації і помилковому застосуванні положень статті 64 та інших норм Закону 2453-VI щодо події чи кінцевого терміну, з настанням якого кожен, хто відповідає вимогам до кандидата на посаду судді, вважається таким, що має стаж роботи в галузі права не менш як три роки. На думку суду, цей стаж претендент на посаду судді повинен мати на день надсилання ВККС до ВРЮ рекомендації про призначення кандидата суддею, а не на час його звернення до ВККС із заявою про участь у доборі кандидатів на посаду судді, як вважає ВРЮ. У зв'язку з цим суд визнав незаконним і скасував Спірне рішення та зобов'язав ВРЮ розглянути рішення ВККС 5 березня 2014 року 51/пп-14 про рекомендацію ОСОБА_9 на посаду судді Луцького міськрайонного суду Волинської області.

ВРЮ не погодилася з висновками, викладеними у постанові суду, і подала заяву про її перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). У заяві просить скасувати цю постанову та прийняти нове судове рішення - про відмову в задоволенні позову ОСОБА_9 Посилається на те, що ВРЮ має право і на підставі закону не обмежена в реалізації наданих їй повноважень вносити Президентові України подання на призначення громадянина України на посаду судді вперше або відмовити йому в цьому. Із посиланням на положення статті 19, частину третю статті 127 Конституції України, окремі норми статей 64-67 Закону 2453-VI переконує, що особа, яка виявила бажання брати участь у доборі кандидатів на посаду судді, повинна відповідати встановленим Конституцією України вимогам, однією з яких є наявність стажу роботи в галузі права не менш як три роки. Вважає, що цей стаж претендент на посаду судді повинен мати на час подання письмової заяви про участь у доборі кандидатів на посаду судді.

У судовому засіданні представник ВРЮ підтримала позовні вимоги і надала пояснення, подібні до доводів, наведених у заяві.

Представник ВККС у розв'язанні цього спору покладається на думку суду.

Представники позивача просили відмовити у задоволенні заяви у зв'язку з тим, що вважають оскаржену постанову законною та обґрунтованою.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України заслухала пояснення сторін, перевірила матеріали справи й дійшла висновку про таке.

Предмет спору в цій справі в основному обмежується з'ясуванням і наданням відповіді на питання, коли особа, яка виявила бажання брати участь у доборі кандидатів на посаду судді, повинна вважатися такою, що має визначений Конституцією України стаж роботи в галузі права не менш як три роки: на дату прийняття ВККС рішення про рекомендацію її на посаду судді чи після оголошення ВККС про проведення добору кандидатів на посаду судді на час подання кандидатом письмової заяви до ВККС про участь у такому доборі.

Відповідно до частини другої статті 19 Основного Закону України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За частиною третьою статті 127 Конституції України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.

У пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 12 червня 2013 року

4-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_10 щодо офіційного тлумачення положень частини п'ятої статті 127 Конституції України у системному зв'язку з частиною третьою цієї статті, статті 65 Закону України Про судоустрій і статус суддів (далі - Рішення 4-рп/2013) Конституційний Суд України зазначив, що положення статті 65 Закону <http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2453-17> 2453-VI у системному зв'язку з частиною четвертою

статті 68 цього Закону (згідно з якою особи, які відповідають установленим вимогам до кандидата, допускаються до складення іспиту) слід розуміти так, що для звернення до ВККС із заявою про участь у доборі кандидатів перелік вимог, визначений частиною третьою статті 127 Конституції України <http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/paran2291> та частинами першою, другою статті 64 вказаного Закону, є вичерпним. Це означає, що кожен, хто відповідає вимогам до кандидата, передбаченим частиною третьою статті 127 Конституції України <http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/paran2291>, частинами першою, другою статті 64 Закону <http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2453-17> 2453-VI, може звернутися до ВККС із заявою про участь у доборі кандидатів.

Конституційним положенням про вимоги до кандидата на посаду судді відповідають приписи частини першої статті 64 Закону 2453-VI, за якою на посаду судді може бути рекомендований громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.

У частині четвертій цієї статті дається визначення термінів вища юридична освіта та стаж роботи у галузі права , якими для цілей цієї статті вважаються: 1) вища юридична освіта, здобута в Україні за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра, а також вища юридична освіта за відповідним освітньо-кваліфікаційним рівнем, здобута в іноземних державах та визнана в Україні в установленому законом порядку; 2) стаж роботи особи за спеціальністю після здобуття нею вищої юридичної освіти за освітньо-кваліфікаційним рівнем не нижче спеціаліста.

Про те, з числа яких осіб провадитиметься добір кандидатів на посаду судді, за якою процедурою і з дотриманням якого порядку, яким персональним вимогам повинні відповідати кандидати, йдеться у статті 65 цього Закону. Зокрема, за частинами першою, другою цієї статті добір кандидатів на посаду судді здійснюється з числа осіб, які відповідають вимогам, установленим Конституцією України та статтею 64 Закону 2453-VI, за результатами проходження спеціальної підготовки та складення кваліфікаційного іспиту відповідно до вимог цього Закону. При доборі кандидатів на посаду судді забезпечується рівність їхніх прав незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.

Частина третя цієї статті містить припис, що кожен, хто відповідає встановленим вимогам до кандидата на посаду судді, має право звернутися до ВККС із заявою про участь у доборі кандидатів на посаду судді.

Порядок призначення на посаду суді регламентований статтею 66 Закону 2453-VI. Нормами цієї статті встановлюється стадійність призначення на посаду судді, визначаються хронологія, послідовність та зміст дій претендентів на посаду судді та рекомендаційна діяльність ВККС, що охоплює організаційні, забезпечувальні та функціональні заходи із проведення перевірок, оцінювання, визначення рейтингу та інших заходів аж до прийняття/неприйняття рішення про рекомендацію кандидата на посаду судді.

Приміром, за пунктами 1-4 частини першої цієї статті призначення на посаду судді вперше здійснюється виключно в порядку, визначеному цим Законом, та включає такі стадії: 1) розміщення ВККС на своєму веб-порталі оголошення про проведення добору кандидатів на посаду судді <…>;

2) подання особами, які виявили бажання стати суддею, до ВККС відповідної заяви та документів, визначених цим Законом; 3) здійснення ВККС на основі поданих кандидатами на посаду судді документів перевірки відповідності осіб вимогам, установленим до кандидата на посаду судді, та організація проведення стосовно них спеціальної перевірки в порядку, визначеному законом; 4) складення особами, які відповідають установленим вимогам до кандидата на посаду судді, іспиту перед ВККС на виявлення рівня загальних теоретичних знань у галузі права.

Стаття 67 визначає, які документи до ВККС слід подати особі, яка вирішила взяти участь у доборі на посаду судді вперше. За пунктами 1-5 частини першої цієї статті для участі у доборі кандидатів на посаду судді подаються: 1) письмова заява особи про участь у доборі кандидатів на посаду судді; 2) копія паспорта громадянина України; 3) анкета кандидата на посаду судді, що містить інформацію про нього; 4) копії дипломів про освіту, науковий ступінь або вчене звання; 5) виписка з трудової книжки про стаж роботи в галузі права.

Згідно з частиною третьою цієї статті до добору кандидатів на посаду судді допускаються особи, які подали всі необхідні документи.

Наступні по черговості статті регулюють процедури проходження окремих стадій добору.

Із нормативного та функціонального підходу до інтерпретації та застосування зазначених конституційних та законодавчих положень через їх системний аналіз можна дійти висновку, що встановлені частиною третьою статті 127 Конституції України та статтею 64 Закону 2453-VI вимоги до кожного, хто виявив бажання бути призначеним на посаду судді вперше, є вичерпними, базовими і достатніми для того, аби через встановлену законом процедуру добору реалізувати своє право бути призначеним на посаду судді вперше.

Нормативне визначення вимог до кандидата на посаду судді не містить критеріїв, умов, підстав чи відсилок, посилання на які дозволяє звужено чи розширено трактувати зміст вимог до кандидата, як-от вважати, що до настання певної умови (події) право на участь у доборі на посаду судді можуть мати особи, які попри встановлені законом вимоги не досягли необхідного віку чи не здобули вищої юридичної освіти, або не набули, принаймні, трирічного трудового стажу за юридичним фахом.

Виклад таких положень Закону 2453-VI, як добір кандидатів на посаду судді здійснюється з числа осіб, які відповідають вимогам, установленим Конституцією України та статтею 64 цього Закону, <…> (частина перша статті 65); кожен, хто відповідає встановленим вимогам до кандидата на посаду судді, має право звернутися до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України з заявою про участь у доборі кандидатів на посаду судді (частина третя статті 65); здійснення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на основі поданих кандидатами на посаду судді документів перевірки відповідності осіб вимогам, установленим до кандидата на посаду судді, <…> (пункт 3 частини першої статті 66) ; для участі у доборі кандидатів на посаду судді особа подає: <…> виписку з трудової книжки про стаж роботи в галузі права (пункт 5 частини першої статті 67); до добору кандидатів на посаду судді допускаються особи, які подали всі необхідні документи (частина третя статті 67), не повинен викликати сумнівів у тому, що вимогам, встановленим для кандидата на посаду судді, претендент на неї повинен відповідати відразу, одночасно на кінцевий (крайній) термін оголошеного ВККС періоду часу, протягом якого особа може подати письмову заяву та документи про участь у доборі кандидатів на посаду судді.

Регламентовані законом порядок добору кандидата на посаду судді та мета, яка досягатиметься через зовнішній прояв низки послідовних фільтраційних дій у процесі добору, презюмують, що вибір кандидата за морально-етичними, професійними та іншими якісними характеристиками має відбуватися в рамках об'єктивного, прозорого, ретельного та рівнозначного оцінювання. Суворе слідування процедурі має забезпечити довіру як до процедури вибору, так і до самого кандидата на посаду судді. Претенденти на цю посаду від початку процедури мають перебувати в однакових умовах на рівні встановлених законом вичерпних, базових вимог, якими повинен володіти кандидат. Відхилення від цих умов, наприклад, через надання можливості взяти участь у доборі кандидату, якому на час подання заяви про участь у ньому ще не виповнилося 25 років, чи не вистачає років проживання в Україні або немає необхідного стажу роботи в галузі права, буде своєрідною преференцією, що призведе до вибору кандидата, який не викликатиме довіри до нього.

У цій справі суд встановив такі обставини, які сторони фактично не заперечують.

12 квітня 2012 року ОСОБА_9 звернулася до ВККС із заявою про участь у доборі кандидатів на посаду судді вперше та подала документи, передбачені статтею 67 Закону 2453-VI. ВККС рішенням від 30 травня

2012 року 182/пп-12 допустила позивача до добору кандидатів на посаду судді вперше та до складання анонімного тестування (іспиту) з метою виявлення рівня загальних теоретичних знань у галузі права.

На момент подання письмової заяви про участь у доборі кандидатів на посаду судді вперше стаж роботи у галузі права ОСОБА_9 складав 1 рік 11 місяців.

ВККС рішенням від 12 листопада 2012 року 1597/пп-12 визнала ОСОБА_9 такою, що склала кваліфікаційний іспит та зарахована до резерву на заміщення вакантних посад суддів.

5 березня 2014 року ВККС рішенням 51/пп-14 рекомендувала ОСОБА_9 для призначення на посаду судді Луцького міськрайонного суду Волинської області та виключила її з резерву на заміщення вакантних посад з 5 березня 2014 року.

Станом на час прийняття рішення про рекомендацію ОСОБА_9 на посаду судді вперше загальний стаж її роботи у галузі права становив 3 роки і 10 місяців.

16 вересня 2016 року за результатами перевірки дотримання порядку призначення ОСОБА_9 на посаду судді вперше секція ВРЮ з питань призначення суддів на посади та звільнення їх з посад склала висновок, яким рекомендувала ВРЮ прийняти рішення про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_9 на посаду судді Луцького міськрайонного суду Волинської області вперше.

22 вересня 2016 року ВРЮ під час розгляду рекомендації ВККС прийняла до уваги висновок секції ВРЮ, заслухала кандидата, зважила на те, що ОСОБА_9 на час звернення до ВККС з письмовою заявою про участь у доборі кандидатів на посаду судді вперше не мала трирічного стажу роботи у галузі права після здобуття вищої юридичної освіти, і на підставі цих обставин прийняла Спірне рішення.

За статтею 3 Закону України від 15 січня 1998 року 22/98-ВР Про Вищу раду юстиції (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон 22/98-ВР) ВРЮ, серед іншого, надані повноваження щодо внесення подання Президенту України про призначення суддів на посади.

Відповідно до положень статті 29 цього Закону призначення на посаду судді вперше здійснюється Президентом України на підставі подання ВРЮ. Рішення щодо внесення подання про призначення на посаду судді вперше ВРЮ приймає на підставі розгляду рекомендації ВККС, до якої обов'язково додається особова справа кандидата на посаду судді вперше та будь-які інші матеріали, які дають змогу перевірити дотримання передбаченого Законом 2453-VI <http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2453-17> порядку призначення на посаду судді вперше.

Кандидатура на посаду судді розглядається після доповіді члена ВРЮ, який діє за дорученням відповідної секції, яка попередньо проводить перевірку дотримання передбаченого Законом 2453-VI порядку призначення на посаду судді вперше.

У разі встановлення порушень порядку, які призвели або могли призвести до неправильних результатів добору, ВРЮ приймає вмотивоване рішення про відмову у внесенні подання щодо призначення кандидата (кандидатів) на посаду судді, а також визначає дії ВККС, необхідні для усунення наслідків цих порушень.

У пункті 3.5 Рішення у справі за конституційним поданням 54 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України Про судоустрій і статус суддів , Про Вищу раду юстиції від 21 червня 2011 року 7-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом статті 29 Закону 22/98-ВР надходження до ВРЮ рекомендації ВККС не є безумовною підставою для прийняття ВРЮ рішення про внесення подання про призначення суддею відповідного кандидата на посаду судді. ВРЮ здійснює перевірку даних, які встановлюються під час складення кандидатом на посаду судді кваліфікаційного іспиту, за результатами якої, незважаючи на наявність рекомендації ВККС, може і не погодитися з таким рішенням.

Із зазначеного вище нормативного регулювання випливає, що тільки ВРЮ має виключне конституційне повноваження вносити подання про призначення суддів на посади, і будь-яких застережень чи обмежень у реалізації цього повноваження Конституція України не передбачає.

Отже, встановлені у частині третій статті 127 Конституції України та частині першій статті 64 Закону 2453-VI положення про те, що на посаду судді може бути рекомендований громадянин України, який поряд з вимогами, визначеними цими нормами, повинен мати (набути) стаж роботи в галузі права не менш як три роки, означають, що особа, яка вирішила взяти участь у доборі кандидатів на цю посаду, повинна мати названий стаж станом на день подання письмової заяви і документів, визначених цим Законом, про участь в доборі на посаду судді в межах оголошеного ВККС проміжку часу для подання заяви, але не пізніше кінцевого (крайнього) терміну оголошеного ВККС періоду часу їх подання.

ВРЮ, коли приймала рішення про відмову у внесенні подання щодо призначення ОСОБА_9 на посаду судді вперше через брак необхідного стажу роботи в галузі права станом на час подання письмової заяви про участь у доборі на цю посаду, діяла відповідно до наданих їй повноважень, з дотриманням встановленого поряду і на підставі правильного застосування положень частини третьої статті 127 Конституції України та частини першої статті 64 Закону 2453-VI.

Правові висновки оскарженої постанови суду про те, що для рекомендації на посаду судді вперше необхідно, щоб кандидат мав не менш як трирічний стаж роботи в галузі права саме станом на дату прийняття ВККС рішення про рекомендування його на цю посаду, є хибними і такими, що ґрунтуються на неправильному трактуванні і застосуванні згаданих вище конституційних і законодавчих положень, що регулюють спірні правовідносини. З огляду на це, постанова Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції від 28 лютого 2017 року про задоволення позову не може залишатися в силі, а підлягає скасуванню.

Відповідно до підпункту а пункту 2 частини другої статті 243 КАС за наявності підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 237 цього Кодексу, у разі неправильного застосування судом норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, Верховний Суду України має право скасувати судове рішення та ухвалити нове судове рішення чи змінити судове рішення.

Оскільки фактичні обставини у цій справі встановлені в обсязі, який ніхто не заперечує, і достатньому для прийняття рішення, колегія суддів вважає, що в контексті цих обставин та зумовленого ними нормативного регулювання можна прийняти нове рішення - про відмову у задоволенні позову ОСОБА_9

Отже, заява ВРЮ є прийнятною і підлягає задоволенню.

В оскарженій постанові суд послався на постанову Верховного Суду України від 24 травня 2016 року (справа 21-5877а15; 800/344/15), в якій, як вважає суд, сформульовано правовий висновок про застосування згаданих вище норм матеріального права за схожих правовідносин, що орієнтує на застосування цих норм подібно до того, як вони були реалізовані в оскарженому судовому рішенні.

Посилання на постанову Верховного Суду України від 24 травня

2016 року не применшує протиправності оскарженої постанови суду першої інстанції, оскільки судове рішення, на яке робиться посилання, ухвалювалося за інших, відмінних казуальних аспектів (правової ситуації).

Справді, у згаданій постанові Верховного Суду України міститься формулювання, що за змістом частини третьої статті 127 Конституції України, частини першої статті 64 Закону 2453-VI визначальною є наявність або відсутність необхідного стажу саме на момент прийняття рішення про рекомендацію ВККС. Проте, попри існування такого формулювання, Верховний Суд України фактично не відійшов від нормативно визначеної вимоги щодо наявності необхідного стажу роботи в галузі права станом на час подання заяви про участь у доборі на посаду судді. У цій справі було встановлено, що на стадії подання заяви претендент на посаду судді подав усі документи, що підтверджували його спроможність бути учасником добору на посаду судді, зокрема й ті, що вимагалися частиною третьою статті 127 Конституції України, частиною першою статті 64 Закону 2453-VI та чинними на час виникнення спірних правовідносин Методичними рекомендаціями щодо порядку розгляду питань та підготовки матеріалів щодо призначення чи обрання на посаду професійного судді, переведення судді до іншого суду, звільнення з посади судді, які розроблялися Державною судовою адміністрацією України, погоджувалися ВККС і ВРЮ та затверджені рішенням Ради суддів України від 27 січня 2006 року 35 (далі - Методичні рекомендації).

За Методичними рекомендаціями до стажу роботи за юридичною спеціальністю зараховувався період навчання на факультеті підготовки професійних суддів Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого або в Інституті підготовки професійних суддів Одеської національної юридичної академії.

Кандидат на посаду судді з урахуванням часу навчання на факультеті підготовки професійних суддів Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого на час подання заяви про участь у добрі на посаду судді мав встановлений законом стаж роботи в галузі права. ВРЮ не зарахувала час навчання кандидата на факультеті підготовки професійних суддів, і після того, як відлічила час навчання (у результаті стаж роботи в галузі права становив два роки і 10 місяців, тобто був меншим від необхідного), відмовила у внесенні подання про призначення його на посаду судді вперше.

Верховний Суд України у цій справі дійшов висновку, що у разі, коли особа, яка виявила бажання брати участь у доборі кандидатів на посаду судді, діяла відповідно до нормативно встановленого порядку, що регламентує процедуру добору на цю посаду, вправі очікувати на адекватне сприйняття і однакове застосування правил добору, зокрема й положень, що встановлюють види роботи в галузі права, які слід зараховувати до стажу, що дає право на участь у добрі кандидатів на посаду судді.

Ключовими у цьому спорі були не стільки питання про момент набуття стажу роботи в галузі права відносно події, з якою закон пов'язує певну правоможність кандидата на посаду судді, скільки питання про те, чи має зараховуватися до такого стажу певний період діяльності (навчання на факультеті підготовки професійних суддів), на зарахування якого кандидат мав справедливі очікування.

Про однаковий підхід до розуміння положень частини третьої статті 127 Конституції України та частини першої статті 64 Закону 2453-VI свідчать і правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року (справа 21-3960а16; П/800/556/16). У цій постанові зазначено, що кандидат на посаду судді, який на визначену ВККС конкретну дату подання документів для участі в доборі на посаду судді не мав необхідного стажу роботи, але набув його на кінцевий термін оголошеного ВККС періоду подання документів, не може вважатися таким, що не відповідає законодавчим вимогам щодо наявності стажу роботи в галузі права, і не може брати участі в оголошеній процедурі призначення судді.

Цей висновок формувався на підставі відомостей про те, що в рамках оголошення ВККС про проведення добору на посаду судді вперше прийом документів мав здійснюватися з 12 листопада по 6 грудня 2012 року. Претенденти на посаду не мали права самостійно обирати дату і час подання документів, це питання вирішувалося ВККС на підставі отриманих заявок за попередньою реєстрацією. ВККС визначила дату подання документів для кандидата у цій справі - 19 листопада 2012 року. Попередня реєстрація кандидатів на посаду судді вперше завершувалася 6 грудня 2012 року, іншими словами - це був останній день подання документів. Після 4 грудня 2012 року претендент на посаду вже мав трирічний стаж роботи в галузі права після здобуття ним вищої юридичної освіти.

Інші міркування та судження представників ОСОБА_9 на підтримку оскарженого судового рішення, що стосуються визначеного вище основного правового питання, не можна визнати переконливими для прийняття рішення на користь стверджуваної ними правової позиції.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року 1402-VІІІ Про судоустрій і статус суддів , статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

Заяву Вищої ради юстиції задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 28 лютого

2017 року скасувати.

Постановити нове судове рішення, яким у задоволенні позову представника позивача ОСОБА_9 - ОСОБА_5 до Вищої ради юстиції, третя особа - Вища кваліфікаційна комісія суддів України, про визнання незаконним та скасування рішення Вищої ради юстиції від 22 вересня 2016 року 2879/0/15-16 Про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_9 на посаду судді Луцького міськрайонного суду Волинської області вперше відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.І. Гриців

Судді: О.Ф. Волков

О.В. Кривенда

О.Б. Прокопенко