Постанова у справі № П/800/620/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Гриціва М.І.,

суддів: Волкова О.Ф., Кривенди О.В., Прокопенка О.Б., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_5 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі -ВККС) про визнання протиправними дій,

установила:

У березні 2017 року ОСОБА_5 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив визнати незаконними дії ВККС з організації призначення членів Громадської ради доброчесності (далі - ГРД), що відбулися 11 листопада 2016 року.

Вимоги мотивував тим, що всупереч положенням частин першої, третьої, десятої, п'ятнадцятої статті 87 Закону України від 2 червня 2016 року

1402-VIII Про судоустрій і статус суддів (далі - Закон 1402-VIII) ВККС організувала і провела призначення членів ГРД у спосіб, яким порушила його права як автономного адвоката - представника громадського об'єднання Автономна адвокатура , а також науковця-правника, журналіста і представника за іншими ознаками бути членом названого громадського формування.

Проявами таких дій вважає оприлюднення ВККС переліку громадських об'єднань, які відповідають вимогам щодо участі у зборах представників громадських об'єднань, копій поданих ними документів, переліку кандидатів до складу ГРД, без прийняття і зазначення розпорядчого (адміністративного) акта про їх оприлюднення. ВККС звузила (обмежила) участь у голосуванні, а отже, надала можливість брати участь у призначенні членів ГРД дев'ятьом громадським організаціям, внаслідок чого інші представники незалежних громадських організацій, зокрема й сам заявник, не змогли бути призначеними до ГРД.

Вважає, що у зборах представників громадських об'єднань із призначення членів ГРД брала участь громадська організація Центр політико-правових реформ , яка, попри те, що іменує себе громадською організацією, не надала документів на підтвердження її організаційно-правового статусу. Відсутність інформації щодо однієї з громадських організацій, представник якої брав участь у зборах представників громадських об'єднань, делегітимізує усю процедуру призначення членів ГРД.

Посилається й на те, що окремі призначені члени ГРД були рекомендовані до цього кількома громадськими організаціями, що штучно збільшувало їхні шанси на призначення. Це дискредитує склад членів цієї ГРД, а також перешкоджає доступу до участі в діяльності цього органу незалежним і гідним представникам інших громадських формувань.

ВККС не має власного веб-порталу, що відповідало б вимогам Закону України від 5 липня 1994 року 80/94-ВР Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах (далі - Закон 80/94-ВР), тому, на думку заявника, розміщений на веб-сайті ВККС перелік призначених членів ГРД та інша інформація не можуть вважатися такими, що були опубліковані.

Вищий адміністративний суд України постановою від 22 лютого 2017 року в контексті заявлених вимог і встановлених фактичних обставин справи з посиланням на норми статті 87 Закону 1402-VIII відмовив у задоволенні позову. Рішення мотивував тим, що заявлені вимоги безпідставні і такі, що не ґрунтуються на законі.

У заяві про перегляд цього рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), ОСОБА_5 із посиланням на аргументи, що за змістом і суттю подібні до наведених у позовній заяві, просить скасувати його та постановити нове рішення - про задоволення позову.

У письмовому запереченні на заяву ВККС просить оспорене рішення залишити без змін. Зазначає, що висновки суду ґрунтуються на законі і належно мотивовані.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України перевірила наведені у заяві доводи і дійшла висновків про таке.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 6 КАС встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права, свободи та інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

В обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов слушного висновку, що відведена ВККС роль та її дії в процедурі призначення зборами представників громадських об'єднань членів ГРД були здійснені відповідно і на виконання вимог статті 87 Закону 1402-VIII. Їх реалізація не призвели до порушення конкретних прав ОСОБА_5

Відповідно до частини десятої статті 87 цього Закону на голову ВККС покладається обов'язок скликати збори представників громадських об'єднань і оприлюднювати оголошення про їх скликання на офіційному веб-сайті ВККС.

Суд встановив і цього фактично не заперечив позивач, що 4 жовтня 2016 року ВККС оприлюднила на своєму офіційному веб-сайті оголошення про прийом до 19 жовтня 2016 року включно документів для участі у зборах представників громадських об'єднань з метою створення ГРД.

На виконання вимог частин третьої, чотирнадцятої статті 87 Закону 1402-VIII на засіданнях ВККС 21 і 25 жовтня 2016 року розглядалися питання відповідності організацій, що подали документи (назва і перелік громадських об'єднань відомі позивачу і наведені в рішенні суду), вимогам до участі у зборах представників громадських об'єднань.

За частинами п'ятнадцятою, шістнадцятою, двадцятою цієї статті на офіційному веб-сайті ВККС мають бути оприлюднені перелік громадських організацій, які відповідають вимогам щодо участі у зборах представників громадських організацій, копії поданих ними документів, а також перелік кандидатів до складу ГРД. На Голову ВККС покладається обов'язок визначити час і місце проведення зборів представників громадських об'єднань і направити громадським об'єднанням відповідні запрошення для участі у зборах. Повідомлення про час і місце проведення зборів представників громадських об'єднань не пізніше ніж за десять днів до їх проведення також оприлюднюється на офіційному веб-сайті ВККС. На цьому ж веб-сайті оприлюднюється перелік призначених членів ГРД.

Суд обґрунтовано встановив і мотивував, що Голова ВККС і сама ВККС питання про відповідність громадського об'єднання вимогам до участі у зборах представників громадських об'єднань розглядала на підставі положень статті 87 Закону 1402-VIII і у вимірі поданих конкретними громадськими організаціями документів, що відповідають вимогам цього Закону, прийняла відповідні рішення.

Відомості, які підлягали оприлюдненню на веб-сайті ВККС, оприлюднювалися у строки та в порядку, що встановлені законом.

Зі змісту положень частин п'ятнадцятої, шістнадцятої та двадцятої статті 87 Закону 1402-VIII убачається, що ВККС функціонально повинна була оприлюднити перелік та інші відомості, передбачені цими нормами. Для цих цілей не вимагається ухвалення відповідного процедурного рішення.

Не впливають на законність і обґрунтованість оскарженого рішення й аргументи заявника про непідтвердження однією з громадських організацій своєї належності до категорії громадських об'єднань; про звуження доступу до участі у зборах представників інших громадських організацій та про штучне створення умов для призначення членами ГРД окремих представників, яких висунули для цього одночасно кілька громадських організацій.

Посилаючись на згадані положення статті 87 Закону 1402-VIII, суд обґрунтував їхню неспроможність. При цьому доречно зауважив, що оприлюднені на веб-сайті ВККС копії документів давали можливість заявникові визначити, що громадська організація Центр політико-правових реформ за своїм статусом відноситься до громадських об'єднань. Послався на відсутність законодавчих заборон щодо можливості висунення одного представника від кількох громадських організацій, а також що закон не встановив процедури, за якої окремі представники громадських організацій самі по собі, без рішення громадських організацій, членами яких вони є, можуть брати участь у зборах представників громадських організацій і претендувати на членство в ГРД.

Наголосив суд і на тому, що Закон 1402-VIII не містить положень, за яких ВККС наділяється правами активного, з вирішальним впливом учасника правовідносин із формування ГРД, уповноваженого на прийняття певних обов'язкових до виконання рішень, серед яких і тих, що зазначені в заяві ОСОБА_5

Згідно з Преамбулою до Закону 80/94-ВР цей Закон регулює відносини у сфері захисту інформації в інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах (далі - система).

За статтею 2, частинами першою, другою статті 9 цього Закону об'єктами захисту в системі є інформація, що обробляється в ній, та програмне забезпечення, яке призначено для обробки цієї інформації. Відповідальність за забезпечення захисту інформації в системі покладається на власника системи. Власник системи, в якій обробляються державні інформаційні ресурси або інформація з обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законом, утворює службу захисту інформації або призначає осіб, на яких покладається забезпечення захисту інформації та контролю за ним.

Згідно з частиною п'ятою статті 92 Закону 1402-VIII ВККС має офіційний веб-сайт та офіційний друкований орган, які є офіційними джерелами інформації про роботу ВККС. Офіційний друкований орган може видаватися в електронному вигляді.

Наведені норми Закону 80/94-ВР у зіставленні із положеннями статті 87, частини п'ятої статті 92 Закону 1402-VIII не дають підстав вважати, що дійсність і достовірність оприлюдненої на веб-сайті ВККС інформації залежить від запровадження заходів і рівня забезпечення захисту інформації в системі, а також що за відсутності такого захисту розміщену на веб-сайті інформацію потрібно вважати такою, що не була розміщена.

Як убачається з матеріалів справи, випадків несанкціонованого втручання в роботу офіційного веб-сайта ВККС зафіксовано не було. ВККС здійснює заходи щодо впровадження комплексної системи захисту інформації у системі, зокрема й на своєму офіційному веб-сайті.

З наведеного випливає, що підстав для скасування оскаржуваного судового рішення немає, позаяк постанова Вищого адміністративного суду України від 22 лютого 2017 року відповідає вимогам чинних норм процесуального та матеріального права.

Твердження заявника не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв'язку із чим заява не підлягає задоволенню.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів , частиною шостою статті 171 1 , статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

У задоволенні заяви ОСОБА_5 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.І. Гриців

Судді: О.Ф. Волков

О.В. Кривенда

О.Б. Прокопенко