Ухвала у справі № 140/15817/25

УХВАЛА

10 вересня 2026 року

м. Київ

справа 140/15817/25

адміністративне провадження К/990/40122/26

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Шишова О. О., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року та постанову Восьмий апеляційний адміністративний суд від 16 червня 2026 року у справі 140/15817/25 за позовом Приватного підприємства Спека до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

установив:

Приватне підприємство Спека звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Волинській області, в якому просило визначити протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 18 вересня 2025 року:

- 00276540902, яким застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 680 000,00 грн;

- 00276800902, яким застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 680 000 грн;

- 00276810902, яким застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 60 000, грн;

- 00276380902, яким застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 7 000,00 грн;

- 00276070902, яким застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 1 020,00 грн;

- 00276740904, яким застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 328 496,18 грн.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року, залишеним без змін постановою Восьмий апеляційний адміністративний суд від 16 червня 2026 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Волинській області 00276540902 від 18 вересня 2025 року, 00276800902 від 18 вересня 2025 року, 00276810902 від 18 вересня 2025 року, 00276070902 від 18 вересня 2025 року, 00276740904 від 18 вересня 2025 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) установлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

У касаційній скарзі скаржник покликається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для відкриття касаційного провадження та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме:

- підпункту 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 ПК України у взаємозв`язку з положеннями наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 13 жовтня 2016 року 1747 Про затвердження міжповірочних інтервалів законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, за категоріями ;

- пункту 2 розділу XII Прикінцеві положення , пунктів 3, 6 розділу XIII Перехідні положення , частини першої статті 28 та частини першої статті 29 Закону України від 18 червня 2024 року 3817-IX;

- пункту 44.1 статті 44, пункту 85.2 статті 85 та пункту 121.1 статті 121 ПК України;

- підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14, пунктів 231.1, 231.3, 231.5, абзацу третього пункту 231.6 статті 231 та пункту 120-2.1 статті 120-2 ПК України.

Верховний Суд звертає увагу скаржника на те, що як на підставу касаційного оскарження, останньому необхідно зазначити конкретну норму права, щодо застосування якої у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.

Саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.

Контролюючим органом не обґрунтовано, в чому полягає неправильне застосування норми матеріального права та як така норма має застосовуватися, який правовий висновок має бути сформульовано у даних правовідносинах. Доводи касаційної скарги зводяться до викладення фактичних обставин справи, цитування норм податкового та пов`язаного з ним законодавства, висловлення незгоди з наданою судом апеляційної інстанції правовою оцінкою встановлених обставин і досліджених доказів, переоцінки доказів, що не є належним викладенням підстав касаційного оскарження.

Також, слід зауважити, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку скаржника буде підставою для відкриття касаційного провадження.

Отже, касаційна скарга не містить належного обґрунтування зазначеної підстави для касаційного оскарження.

Верховний Суд зазначає, що у касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

Крім того, у цій справі відповідач уже подавав касаційну скаргу, однак ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2026 року її було повернуто як таку, що не містила підстав касаційного оскарження.

Втім, звертаючись до суду з цією касаційною скаргою, скаржник так і не виправив недоліків касаційної скарги, на які були вказані Верховним Судом.

Зазначене свідчить про формальний підхід до оформлення касаційної скарги та ігнорування скаржником роз`яснень, які йому надавалися Верховним Судом щодо вимог до форми і змісту касаційної скарги в частині викладення підстав касаційного оскарження судових рішень.

Ураховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження.

Керуючись статтями 328, 330, 332, 359 КАС України,

постановив:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року та постанову Восьмий апеляційний адміністративний суд від 16 червня 2026 року у справі 140/15817/25 - повернути скаржнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Суддя О. О. Шишов