Постанова у справі № 160/11747/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року

м. Київ

справа 160/11747/25

касаційне провадження К/990/54441/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді - доповідача - Гончарової І . А.,

суддів - Ханової Р.Ф., Юрченко В.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року (головуючий суддя - Сліпець Н.Є.)

та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Семененко Я.В.; судді: Добродняк І.Ю., Суховаров А.В.)

у справі 160/11747/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю СУДНОБУДІВНА КОМПАНІЯ КОЛІБРІ

до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

У квітні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю СУДНОБУДІВНА КОМПАНІЯ КОЛІБРІ (далі - ТОВ СК КОЛІБРІ , позивач, платник, товариство) звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДПС у Дніпропетровській області, відповідач, контролюючий орган, податковий орган), у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 31 січня 2025 року 0056560706, 0056570706, 0056590706, а також зобов`язати відповідача внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за жовтень 2024 року в розмірі 1 373 885,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, товариство зазначало, що придбані товарно-матеріальні цінності використовувало у виробництві власної продукції, а документи щодо їх придбання, руху, використання та реалізації виготовленої продукції надало під час перевірки. Висновки контролюючого органу про використання сировини поза межами господарської діяльності вважало припущеннями, які не узгоджуються з наданими документами та встановленими під час перевірки обставинами.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано зазначені податкові повідомлення-рішення. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 24 224,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000,00 грн.

Суди виходили з того, що позивач надав до перевірки документи на підтвердження господарських операцій, а відповідач не довів використання придбаної сировини в операціях, які не є господарською діяльністю товариства. Вимогу щодо внесення відомостей до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування суд першої інстанції визнав передчасною.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, покликаючись на порушення судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року, постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Мотивуючи касаційну скаргу, податковий орган зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо наслідків ненадання документів під час перевірки та вимог до оформлення первинних документів. Наголошує, що позивач не надав повного обсягу документів, необхідних для підтвердження руху та використання придбаних товарно-матеріальних цінностей у господарській діяльності, а надані документи містять недоліки обов`язкових реквізитів. Вважає, що суди не надали належної оцінки цим обставинам та безпідставно відхилили висновки перевірки щодо необхідності нарахування податкових зобов`язань відповідно до пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України). Також посилається на неспівмірність присуджених витрат на професійну правничу допомогу зі складністю справи та обсягом наданих послуг.

Ухвалою від 26 січня 2026 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС у Дніпропетровській області.

05 лютого 2026 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судовий розгляд встановив, що відповідач провів документальну позапланову виїзну перевірку товариства з питань дотримання податкового законодавства при декларуванні за жовтень 2024 року від`ємного значення з податку на додану вартість у сумі 2 640 223,00 грн, у тому числі заявленого до бюджетного відшкодування в сумі 1 373 885,00 грн, за результатами якої склав акт від 27 грудня 2024 року 4197/04-36-07-06/45007577.

Відповідно до висновків названого акта перевірки контролюючий орган встановив порушення платником вимог:

пункту 44.1 статті 44, пункту 189.1 статті 189, пунктів 198.1, 198.6 та підпункту г пункту 198.5 статті 198, пункту 200.4 статті 200 ПК України, статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування, відображеної у рядку 20.2.1 податкової декларації, на 1 373 885,00 грн та заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість на 45 133,00 грн;

пункту 201.1 статті 201 ПК України внаслідок нереєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму податку на додану вартість 3 014 009,00 грн.

Обґрунтовуючи висновки акта перевірки, податковий орган посилався на ненадання товариством у повному обсязі первинних документів та регістрів бухгалтерського обліку щодо оприбуткування, руху, залишків і списання товарно-матеріальних цінностей, зокрема оборотно-сальдових відомостей за рахунками класу 2 Запаси , карток складського обліку, актів внутрішнього переміщення товарів та списання матеріалів. На переконання відповідача, відсутність цих документів унеможливлювала ідентифікацію придбаних товарів на всіх етапах їх руху та підтвердження використання у виробництві човнів і аксесуарів до них. На цій підставі контролюючий орган дійшов висновку про використання придбаних товарно-матеріальних цінностей не у господарській діяльності товариства та виникнення обов`язку нарахувати відповідні податкові зобов`язання з податку на додану вартість, скласти й зареєструвати податкові накладні.

На підставі висновків акта перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 31 січня 2025 року:

0056560706, яким зменшив суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, задекларовану товариством за жовтень 2024 року, на 1 373 885,00 грн та застосував штрафні (фінансові) санкції в розмірі 686 942,50 грн;

0056570706, яким збільшив суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем на 45 133,00 грн та застосував штрафні (фінансові) санкції в розмірі 22 566,50 грн;

0056590706, яким застосував штрафні санкції у розмірі 3 400,00 грн.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Частиною першою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

За змістом наведеного правового регулювання показники податкової звітності повинні ґрунтуватися на документах, які відображають фактично здійснені господарські операції. При цьому документальне підтвердження таких показників охоплює як первинні документи, так і регістри бухгалтерського обліку та інші передбачені законодавством документи й інформацію.

Абзацом першим пункту 85.2 статті 85 ПК України визначено, що платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Відповідно до пункту 44.6 статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в пункті 86.7 статті 86 цього Кодексу платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає в порядку пункту 86.7 статті 86 цього Кодексу документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Отже, платник податків зобов`язаний забезпечити документальне підтвердження задекларованих показників та надати відповідні документи контролюючому органу. Застосування наслідків, установлених пунктом 44.6 статті 44 ПК України, потребує з`ясування того, які документи щодо спірних показників не були надані в передбачений законом строк. Саме лише посилання на неповноту документального забезпечення без оцінки фактично наданих документів та їх змісту не є достатнім для висновку про непідтвердження показників податкової звітності.

За приписами пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Водночас підпунктом г абзацу першого пункту 198.5 статті 198 ПК України встановлено, що платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

Відповідно до пункту 189.1 статті 189 ПК України у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Таким чином, нарахування податкових зобов`язань на підставі підпункту г пункту 198.5 статті 198 ПК України пов`язується з призначенням або використанням придбаних товарів в операціях, які не є господарською діяльністю платника. Висновок про наявність таких обставин повинен ґрунтуватися на дослідженні документів щодо відповідних товарів та їх фактичного руху.

Реальність придбання сировини сама собою не виключає можливості її подальшого використання поза господарською діяльністю. Водночас припущення про таке використання, засноване лише на незгоді контролюючого органу з повнотою наданих облікових даних, не може замінювати встановлення передбачених законом підстав для нарахування податкових зобов`язань.

За правилами пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.4 статті 200 ПК України встановлено, що при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на відповідний рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

У справі, яка розглядається, підставою для зменшення бюджетного відшкодування та збільшення грошового зобов`язання став висновок відповідача про використання придбаних товарно-матеріальних цінностей не у господарській діяльності позивача. Обґрунтованість цього висновку суди перевірили з урахуванням документів, наданих товариством під час перевірки.

Судові інстанції встановили, що на запити контролюючого органу від 09 грудня 2024 року та 13 грудня 2024 року позивач надав відповіді від 11 грудня 2024 року та 19 грудня 2024 року, які містять переліки додатків та відмітки про їх отримання. До відповіді на перший запит долучено 1 672 документи щодо придбання сировини, її використання у господарській діяльності та реалізації виготовленої продукції, а також оборотно-сальдові відомості. До відповіді на другий запит додано оборотно-сальдову відомість за рахунком 631 за жовтень 2024 року та зазначено про раніше надані накладні щодо переміщення товару зі складу у виробництво.

Суди дослідили договори, видаткові та зареєстровані податкові накладні, експортні митні декларації й документи щодо руху сировини у виробничому процесі. При цьому контролюючий орган не заперечував придбання товариством сировини, виготовлення човнів та реалізацію продукції власного виробництва.

За результатами оцінки цих доказів суди дійшли висновку про документальне підтвердження використання придбаних товарно-матеріальних цінностей у господарській діяльності позивача. Відповідач не довів ненадання документів, необхідних для перевірки спірних показників, або недостатності фактично наданих документів для встановлення виробничого використання сировини.

За таких обставин складення контролюючим органом актів про ненадання документів саме собою не спростовує установленого судами факту їх передання та результатів оцінки їх змісту. Висновок про застосування пункту 44.6 статті 44 ПК України не може ґрунтуватися виключно на наявності таких актів.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі 280/597/19 не спростовує наведеного. У зазначеній справі застосування наслідків ненадання документів було зумовлено встановленим фактом неподання контролюючому органу конкретних документів, якими платник обґрунтовував показники звітності під час судового розгляду. Натомість у справі, яка переглядається, суди встановили надання документів під час перевірки та оцінили їх достатність для підтвердження спірних операцій. Відмінність фактичних обставин зумовлює різні результати застосування відповідних норм і не свідчить про неврахування правового висновку Верховного Суду.

Наведені відповідачем висновки щодо обов`язку документального підтвердження показників податкової звітності та наслідків невиконання цього обов`язку Суд ураховує. Водночас вони не дають підстав вважати ненаданими документи, передання яких контролюючому органу встановлено судами на підставі досліджених доказів.

Щодо доводів про недоліки оформлення документів Верховний Суд зазначає, що частиною другою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні передбачено, що первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

У постанові від 05 травня 2023 року у справі 1340/5998/18 Верховний Суд оцінював недоліки первинних документів у сукупності з іншими обставинами, які ставили під сумнів фактичне здійснення господарських операцій. Водночас Суд зазначив, що окремі недоліки оформлення документів не виключають можливості підтвердження операцій іншими об`єктивними даними. Отже, застосування цього висновку потребує оцінки значення відповідного недоліку для встановлення змісту операції та її учасників з урахуванням усієї сукупності доказів.

У цій справі суд першої інстанції встановив, що в акті перевірки та відзиві на позов відповідач не навів зауважень до форми й порядку оформлення досліджених первинних документів. Апеляційний суд підтвердив висновок про документальне підтвердження використання сировини у виробництві. Посилання відповідача на незазначення посади особи біля підпису в документах внутрішнього переміщення саме собою не спростовує цієї оцінки та не доводить використання відповідних товарів поза господарською діяльністю.

Доводи про формування від`ємного значення у попередніх звітних періодах і проведення попередніх перевірок також не підтверджують наявності підстав для спірних донарахувань. Такі обставини підлягають оцінці у зв`язку з конкретними операціями та показниками звітності, проте не замінюють доказування використання товарно-матеріальних цінностей в операціях, передбачених підпунктом г пункту 198.5 статті 198 ПК України.

Абзацом першим пункту 201.1 статті 201 ПК України встановлено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, уповноваженої платником особи відповідно до вимог Закону України Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Оскільки відповідач не довів виникнення у позивача обов`язку нарахувати податкові зобов`язання за пунктом 198.5 статті 198 ПК України щодо спірних товарно-матеріальних цінностей, відсутні й підстави для застосування штрафу за нереєстрацію відповідних податкових накладних.

Отже, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність податкових повідомлень-рішень від 31 січня 2025 року 0056560706, 0056570706 та 0056590706.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суди встановили, що позивач підтвердив їх договором, додатковою угодою та актом із детальним описом виконаних робіт на суму 80 000,00 грн. Гонорар визначено у фіксованому розмірі та передбачено його сплату після набрання рішенням суду законної сили.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 листопада 2022 року у справі 922/1964/21, за фіксованого гонорару відсутність відомостей про витрачений адвокатом час сама собою не перешкоджає розподілу витрат, однак погоджена сторонами договору сума не визначає автоматично розміру компенсації.

Урахувавши складність справи, обсяг наданої допомоги та значення спору для позивача, суди визначили до відшкодування 40 000,00 грн із заявлених 80 000,00 грн. Доводи податкового органу про відсутність погодинного розрахунку та завищення вартості послуг не свідчать про неправильне застосування критеріїв співмірності, передбачених статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України, та не обґрунтовують подальшого зменшення присудженої суми.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги податкового органу без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

У частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення судів першої та апеляційної інстанцій особами, які беруть участь у справі, не оскаржуються, а тому відсутні підстави для надання правового аналізу відповідним висновкам судів у рамках даного касаційного провадження.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді Р. Ф. Ханова

В. П. Юрченко