Судовий акт у справі № 183/2912/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року

м. Київ

справа 183/2912/22

провадження 61-10294св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: орган опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, орган опіки та піклування Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2025 року у складі судді Демиденка С. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 червня 2025 року у складі колегії суддів Никифоряка Л. П., Новікової Г. В., Гапонова А. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: орган опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, орган опіки та піклування Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні.

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд:

- зобов`язати ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у його праві спілкування та виховання з дитиною - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- повідомляти ОСОБА_1 про зміну адреси проживання дитини з наданням інформації щодо нової фактичної адреси проживання дитини;

визначити ОСОБА_1 такий спосіб його участі у спілкуванні та вихованні сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Володарка Володарського району Київської області:

за попередньою домовленістю з матір`ю дитини - ОСОБА_2 :

мати можливість особистого спілкування з дитиною - ОСОБА_3 перші шість місяців у присутності матері дитини, а в подальшому без її присутності, з урахуванням фізичної та об`єктивної можливості прибуття батька до дитини

- вівторок та четвер кожного тижня з 17:30 до 19:30,

- у суботу кожного тижня з 14:00 до 19:00 на нейтральній території на відстані до 200 метрів від фактичного місця проживання дитини чи в іншому місці за згодою з батьком або за місцем проживання дитини, якщо вона не захоче вийти зі свого місця проживання;

відвідування дитини та спілкування з нею з 13:00 до 16:00, за попередньою домовленістю з матір`ю дитини, не порушуючи режиму та розпорядку дня дитини, на нейтральній території на відстані до 200 метрів від фактичного місця проживання дитини, чи у місцях культурно-розважального характеру або за місцем проживання дитини, якщо вона не захоче вийти з місця свого проживання:

- у день народження дитини - ІНФОРМАЦІЯ_2 кожного року,

- у державні свята України;

відвідування дитини та спілкування з нею з 12:00 до 15:00, на час можливої хвороби дитини за місцем її проживання, без усіляких умов та бажань відповідача й присутніх осіб, чи на більший час, за домовленістю з ОСОБА_2 .

Позовні вимоги мотивовано тим, що з 2001 року до грудня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого у сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які після розлучення залишилися проживати з відповідачем.

Щоб уникнути постійних конфліктів, провокованих ОСОБА_2 (в основному щодо виховання дітей та зменшення їх залежності від гаджетів), позивач був вимушений приблизно з січня 2021 року проживати окремо.

Відповідач всупереч інтересів дітей, приблизно з травня 2021 року стала постійно негативно настроювати сина ОСОБА_5 проти позивача, перешкоджати у спілкуванні з ним, забороняла забирати сина ОСОБА_5 з дитсадка (50 метрів від дому), гуляти з ним у дворі на ігровому майданчику біля вікон квартири в колі сусідських дітей, ходити до парку, до розважального дитячого комплексу, водити його в бібліотеку чи до спортивних секцій, усе це в зоні пішохідного доступу до 500 метрів. У рідкі зустрічі при спілкуванні з дитиною у присутності ОСОБА_2 , дитина під впливом її провокативної поведінки та навіяних нею негативних спогадів, нервувала та поспішала додому; забороняла привітати дитину зі святами та днем народження; провокувала конфліктні ситуації.

ОСОБА_2 неодноразово стверджувала, що дозволить бачитись та спілкуватися з меншим сином ОСОБА_5 лише через суд. Навіяла дитині, що позивач начебто його вкраде, тому їм не можна бачитись наодинці, та що хоче їх отруїти, а тому не можна від позивача приймати подарунки (ягоди, фрукти, солодощі та інше). Дитина (якій на той час було близько 6 років) в силу свого малолітнього віку не усвідомлювала абсурдність подібних висловлювань та під постійним негативним психологічним впливом відповідача стала втрачати емоційний зв`язок з позивачем.

Позивач вказував, що з початку народження дитини та до 2021 року він постійно особисто займався вихованням та розвитком дитини, його лікуванням: водив його в бібліотеку, до дитячих розважальних закладів, на футбол, на спортивні та розвиваючі дитячі майданчики, водив на прогулянку на галявину лісосмуги та міське озеро - усе в пішій доступності у місті Сєвєродонецьку Луганської області; возив дитину й старшого сина з відповідачем відпочивати на річку, до цікавих місць, забирав дитину з дитсадка, допомагав в оздобленні дитсадкової та прибудинкової території та долучав до цього й навчав сина ОСОБА_5 за його бажанням.

Також позивач на прохання ОСОБА_2 05 червня 2021 року надав їй нотаріально завірену заяву-довіреність на виїзд дітей за кордон в будь-який зручний час. Бути поруч з дитиною на час відпочинку ОСОБА_2 позивачу заборонила, місце та час відпочинку дитини від позивача приховала.

Заради збереження психіки дитини позивач був вимушений зменшити своє спілкування з сином.

Позивач вважав, що ОСОБА_2 фактично обмежує дітей, в тому числі малолітнього ОСОБА_5 , у фізичному, соціальному, родинному розвитку, навмисно розриває емоційний зв`язок дітей з позивачем.

Приблизно з лютого 2024 року ОСОБА_2 свій телефон та телефон дитини ОСОБА_5 вимкнула (заблокувала), слухавку не бере, на повідомлення не відповідає, що виключає можливість обговорення з нею часу приїзду позивача до дитини та спілкування з ним в інший час, навіть у присутності її матері - ОСОБА_6 (баба дитини). Через це позивач до теперішнього часу не може домовитися ні про спілкування, ні про зустріч з сином, ні поспілкуватися з ним по телефону.

Також позивач зазначав, що ОСОБА_2 до 2014 року мешкала у м. Луганську, з 2014 року по 2016 рік у Володарському районі Київській області (де народився ОСОБА_5 ), з грудня 2016 року по лютий 2024 року у м. Сєвєродонецьку Луганської області, у 2024 році у м. Дніпрі та м. Івано-Франківську, з середини 2024 року у м. Дніпрі. Тобто неодноразово змінювала адресу проживання дитини та приховувала її від позивача.

Короткий зміст судових рішень

Першотравенський міський суд Дніпропетровської області рішенням від 30 січня 2023 року, яке залишив без змін Дніпровський апеляційний суд постановою від 28 червня 2023 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково.

Зобов`язав ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у його праві на спілкування та виховання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомляти ОСОБА_1 про стан здоров`я дитини у разі можливого її захворювання та про зміну місця перебування чи проживання дитини.

Визначив ОСОБА_1 такий спосіб його участі у спілкуванні та вихованні сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 :

за попередньою домовленістю з матір`ю дитини ОСОБА_2 мати можливість особистого спілкування з дитиною перші шість місяців у присутності матері дитини, а в подальшому - без її присутності, з урахуванням фізичної та об`єктивної можливості прибуття батька до дитини:

- вівторок та четвер кожного тижня з 17:30 до 19:30,

- субота кожного тижня з 14:00 до 19:00 на нейтральній території або за місцем проживання дитини, якщо вона не захоче вийти зі свого місця проживання;

відвідування дитини та спілкування з нею з 13:00 до 16:00 за попередньою домовленістю з матір`ю дитини, не порушуючи режиму та розпорядку дня дитини, на нейтральній території, у місцях культурно-розважального характеру або за місцем проживання дитини, якщо вона не захоче вийти з місця свого проживання:

- у день народження дитини - ІНФОРМАЦІЯ_2 кожного року,

- у державні свята України;

відвідування дитини та спілкування з нею з 12:00 до 15:00 на час можливої хвороби дитини за місцем її проживання, без усіляких умов та бажань відповідача й присутніх осіб, чи на більший час за домовленістю з ОСОБА_2 ;

забирати дитину до місця проживання батька раз на місяць в четверту суботу з 12:00 до 20:00, з правом батька забирати сина на ночівлю, враховуючи стан здоров`я дитини та виключно за бажанням дитини, за умови дотримання режиму дня та харчування дитини та з обов`язковим поверненням дитини до місця її проживання з матір`ю;

забирати дитину до місця проживання її батька у літні канікули - 20 днів літа (у червні чи липні) за узгодженням із відповідачем, виключно за бажанням дитини, за умови дотримання батьком дитини режиму дня та харчування дитини та з обов`язковим поверненням дитини до місця її проживання з матір`ю.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, мотивовано тим, що визначений спосіб участі у спілкуванні та вихованні сина є таким, що відповідатиме віковим потребам малолітнього ОСОБА_3 та за сумлінного відношення батька до виконання свого обов`язку буде достатнім для забезпечення участі батька у процесі виховання дитини.

При цьому матеріали справи не містять доказів, що позивач має негативні звички, психічні чи нервові розлади, неналежні умови проживання або наявність антисанітарних чи небезпечних умов для перебування сина, а особисті конфлікти між сторонами не повинні порушувати інтереси дитини.

Верховний Суд постановою від 27 вересня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково. Рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 30 січня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 червня 2023 року скасував. Справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи судові рішення касаційний суд виходив з того, що суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги, що участь органу опіки та піклування під час розгляду вказаної категорії справ є обов`язковою в силу вимог закону. При цьому обов`язковим є не формальне зазначення будь-якого органу опіки та піклування, а безпосередня участь у розгляді справи органу опіки та піклування за місцем проживання (перебування) дитини, вчинення цим органом дій відповідно до його повноважень, підготовка і подання до суду відповідного висновку.

Першотравенський міський суд Дніпропетровської області ухвалою від 15 січня 2024 року залучив до участі у цій цивільній справі орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради.

Першотравенський міський суд Дніпропетровської області ухвалою від 12 вересня 2024 року залучив до участі у цій цивільній справі орган опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради.

Першотравенський міський суд Дніпропетровської області рішенням від 03 квітня 2025 року, яке залишив без змін Дніпровський апеляційний суд постановою від 24 червня 2025 року, позов задовольнив частково.

Зобов`язав ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у його праві спілкування та виховання з дитиною - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомляти ОСОБА_1 про стан здоров`я дитини у разі можливого її захворювання та про зміну місця перебування чи проживання дитини.

Визначив ОСОБА_1 такий спосіб його участі у спілкуванні та вихованні сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 :

1) за попередньою домовленістю з матір`ю дитини - ОСОБА_2 мати можливість особистого спілкування з дитиною - ОСОБА_3 , перші шість місяців у присутності матері дитини, а в подальшому без її присутності, з урахуванням фізичної та об`єктивної можливості прибуття батька до дитини у вівторок та четвер кожного тижня з 17:30 до 19:30 та у суботу кожного тижня з 14:00 до 19:00, на нейтральній території або за місцем проживання дитини, якщо вона не захоче вийти зі свого місця проживання;

2) відвідування дитини та спілкування з нею з 13:00 до 16:00, за попередньою домовленістю з матір`ю дитини, не порушуючи режиму та розпорядку дня дитини, на нейтральній території, у місцях культурно-розважального характеру, або за місцем проживання дитини, якщо вона не захоче вийти з місця свого проживання у день народження дитини - ІНФОРМАЦІЯ_2 кожного року та у державні свята України;

3) відвідування дитини та спілкування з нею з 12:00 до 15:00, на час можливої хвороби дитини за місцем її проживання, без усіляких умов та бажань відповідача й присутніх осіб, чи на більший час, за домовленістю з ОСОБА_2 ;

4) забирати дитину до місця проживання її батька раз на місяць в четверту суботу з 12:00 до 20:00, з правом батька забирати сина на ночівлю, враховуючи стан здоров`я дитини та виключно за бажанням дитини, за умови дотримання режиму дня та харчування дитини, й з обов`язковим поверненням дитини до місця її проживання з матір`ю;

5) забирати дитину до місця проживання її батька у літні канікули - 20 днів літа (у червні чи липні), по узгодженню з відповідачем, виключно за бажанням дитини, за умови дотримання батьком дитини режиму дня та харчування дитини, й з обов`язковим поверненням дитини до місця її проживання з матір`ю.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що саме такий спосіб участі у спілкуванні та вихованні дитини є таким, що відповідатиме віковим потребам малолітньої дитини та за сумлінного відношення батька до виконання свого обов`язку, буде достатнім для забезпечення участі батька у процесі виховання дитини.

Водночас суд врахував, що між сторонами у справі склалися неприязні стосунки, та вважав, що визначення зустрічей позивача зі своїм сином за постійної присутності відповідача, не призведе до відновлення батьківських стосунків, а також не забезпечить дитині нормального психологічного стану під час таких зустрічей.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2025 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, а справу направити на новий розгляд.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 12 серпня 2025 року відкрив касаційне провадження у зазначеній справі та витребував її із Шахтарського міського суду Дніпропетровської області.

25 серпня 2025 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені із порушенням норм матеріального права, суперечать правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 05 жовтня 2022 року справі 196/1202/19, від 26 червня 2023 року у справі 753/5374/22, від 27 лютого 2024 року у справі 295/12894/20, від 05 червня 2024 року у справі 753/6405/20.

Судами не враховано істотні обставини справи, зокрема, рішення у справі 428/10786/21, яким видано обмежувальний припис ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що він систематично вчиняв домашнє насильство.

Суд безпідставно відхилив клопотання про призначення судово-психіатричної експертизи для встановлення психічного стану ОСОБА_1 .

Відзив на касаційну скаргу

У серпні 2025 року ОСОБА_1 подавав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Фактичні обставини справи

Суд установив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_7 перебували у шлюбі, який зареєстрований 20 січня 2001 року Артемівським районним відділом реєстрації актів громадянського стану м. Луганськ, актовий запис 24.

Від шлюбу мають двох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвами про народження НОМЕР_1 від 12 березня 2018 року та НОМЕР_2 від 10 лютого 2015 року.

Володарський районний суд Київської області рішенням від 05 грудня 2016 року у справі 364/1272/16-ц, яке залишив без змін Апеляційний суд Київської області ухвалою від 09 березня 2017 року, шлюб між сторонами розірвав, змінив прізвище дружини з ОСОБА_8 на ОСОБА_9 .

Відповідач має зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання: АДРЕСА_1 .

Сторони у справі та їх діти тимчасово проживали як внутрішньо переміщені особи у м. Сєвєродонецьку Луганської області. Пізніше - відповідач з дітьми у м. Івано-Франківську, а позивач у м. Кропивницькому. Надалі відповідач мешкала з сином ОСОБА_5 у м. Дніпрі.

Старша дитина сторін ОСОБА_4 досяг повноліття.

Малолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з матір`ю - відповідачем у справі, знаходиться на її утриманні.

Позивач ОСОБА_1 проживає окремо від дитини та її матері - відповідача у справі.

Сєвєродонецький міський суд Луганської області рішенням від 25 квітня 2017 року у справі 428/2136/17 частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей в розмірі 1/4 частки від всіх видів доходу щомісячно, але не менш 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на кожну дитину, починаючи з 28 лютого 2017 року і до досягнення дітьми повнолітнього віку.

Довідкою ГУ ПФУ в Луганській області від 04 листопада 2021 року підтверджується, що позивач перебуває на обліку, як отримувач пенсії за вислугу років, відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб з 01 червня 2018 року. Починаючи з 01 липня 2018 року з його пенсії щомісячно відраховуються аліменти на утримання дітей в розмірі 25 % від пенсії на користь ОСОБА_2 , відповідно до добровільної заяви від 14 червня 2018 року.

Довідкою ІІА 2575876 від 11 листопада 2021 року підтверджується, що ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності не притягувався.

15 листопада 2021 року відповідач ОСОБА_2 зверталася до Сєвєродонецького міського суду Луганської області із заявою про видачу обмежувального припису строком на три місяці відносно позивача ОСОБА_1

Сєвєродонецький міський суд Луганської області рішенням 17 листопада 2021 року, яке залишив без змін Луганський апеляційний суд постановою від 20 грудня 2021 року, задовольнив заяву ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису. Видав обмежувальний припис у вигляді заборони ОСОБА_1 протягом трьох місяців, тобто до 15 лютого 2022 року включно, перебувати в місці проживання ОСОБА_2 . Копію рішення направив Сєвєродонецькому РУП ГУНП в Луганській області для взяття кривдника на профілактичний облік, а також Сєвєродонецькій міській військово-цивільній адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області.

Копіями роздруківок повідомлень ОСОБА_1 підтверджується, що він за допомогою месенджерів на мобільному телефоні неодноразово звертався до відповідача ОСОБА_2 з приводу надання змоги спілкуватися з дітьми, цікавився їх життям та здоров`ям, однак його звернення залишені поза увагою.

Позивач ОСОБА_1 звертався до Сєвєродонецького міського суду Луганської області з позовом до відповідача ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, про усунення перешкод у вихованні та спілкуванні з неповнолітньою дитиною та визначення способів участі у її вихованні (справа 428/10765/21), проте рішення у цій справі ухвалене не було, матеріали цивільної справи втрачені.

Відповідно до висновку щодо психологічного стану позивача ОСОБА_1 , виданого Луганським обласним центром соціально-психологічної допомоги 19 жовтня 2021 року підтверджується: інтерпритація стану випробуваного відображає бажання соціального одобрення, прагнення поліпшити враження, тенденцію в підкреслюванні своєї миролюбивості, що свідчить про внутрішній деструктивний конфлікт та свідчить про спрямованість на досягнення власної мети, задоволення власних потреб засобами маніпуляціями іншими і виступає як негативна форма його особистої саморегуляції, володіє гнучким мисленням.

Висновком щодо психологічного стану та сімейної ситуації ОСОБА_2 від 01 жовтня 2021 року встановлено, що враховуючи анамнез клієнтки: перенесене домашнє насильство (психологічне, фізичне та економічне) та результати психодіагностичного дослідження, у клієнтки розвиваються ознаки післятравматичного синдрому розладів, як наслідок дистресу.

Висновком щодо психологічного стану та сімейної ситуації ОСОБА_3 , 2015 року народження, виданим Луганським обласним центром соціально-психологічної допомоги 06 жовтня 2021 року, встановлено, що у сімейних відносинах дитина надає перевагу матері, у стані дитини досліджується наявність наслідків психологічної дисфункції (можна кваліфікувати як високий рівень психологічної дисфункції).

Згідно психологічної характеристики психоемоційного стану дитини та сімейних відносин ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наданої Центром психологічної допомоги дітям Серденько за результатами діагностичного дослідження станом на 11 серпня 2023 року, можна зробити наступні висновки: психоемоційний стан дитини на момент обстеження помірно стійкий. Хлопчик є комунікабельним, соціальна адаптація нормальна. Наявне позитивне самоставлення, впевненість у собі, раціональність, врівноваженість, самоконтроль. Характерна замкнутість та внутрішні переживання. Також, наявна тенденція до пасивної агресії, вразливість - як наслідок, актуальна потреба у турботі та захисті. Можливі певні труднощі у встановленні контактів; соціальна адаптація нормальна. Зовнішній світ є позитивним. Актуальна потреба у турботі та захисті. Сімейна ситуація характеризується наявним конфліктом. Наявний емоційний зв`язок з матір`ю та бабусею; найсильніший емоційний зв`язок зі старшим братом. Старший брат є значущою фігурою, є прикладом для ОСОБА_5 . Спостерігається позитивний образ матері та брата. Відсутня прихильність до батька та емоційний зв`язок із ним. Актуальна потреба благополуччя у родині, наявний повний образ сім`ї та важливість перебування родини в безпеці. Реакцією родині є уникнення та внутрішні переживання. Рекомендовано зменшення кількості стресоутворюючих факторів; увага щодо забезпечення потреб дитини у турботі та захисті. Консультація батьків у психолога щодо конструктивного вирішення сімейного конфлікту. А також, робота дитини з психологом щодо покращення психоемоційного стану дитини. Додатково рекомендовано звернути увагу на питання безпеки перебування дитини із татом.

Орган опіки та піклування Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області у висновку від 01 лютого 2022 року 608 про визначення способів участі у вихованні малолітнього ОСОБА_3 , 2015 року народження, виходячи з інтересів малолітньої дитини, вважав можливим визначити способи участі батька ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_3 , визначені у розпорядженні від 29 жовтня 2021 року 2155, а саме: у вівторок та четвер із 17:30 до 18:30, у суботу з 14:00 до 16:00 у присутності матері дитини, а в інші дні та часи за попередньою домовленістю з матір`ю дитини, не порушуючи режиму та розпорядку дня дитини.

Висновком у справі про усунення перешкод батькові ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , затвердженим рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 18 квітня 2024 року 480 підтверджується, що орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради вважає за доцільне рекомендувати встановити батькові ОСОБА_1 такий спосіб участі у вихованні та спілкуванні з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : особисте спілкування ОСОБА_1 з сином ОСОБА_5 у першу та третю суботу місяця, другу та четверту неділю місяця з 16:00 до 19:00 на нейтральній території, у місцях дитячого культурно-розважального характеру, з урахуванням стану здоров`я та розпорядку дня дитини; святкові та інші дні - за домовленістю між батьками, з урахуванням стану здоров`я та розпорядку дня дитини; спілкування ОСОБА_1 з сином ОСОБА_5 у телефонному режимі - щовівторка та щочетверга в проміжку з 17:30 до 19:30.

Згідно висновку органу опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, який затверджено розпорядженням голови Центральної адміністрації Дніпровської міської ради від 17 грудня 2024 року 552-р, орган опіки та піклування вважає недоцільним визначення порядку участі у вихованні дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з ненаданням ОСОБА_1 документів, передбачених законодавством. Такий висновок мотивований тим, що відповідно до повідомлення Кропивницького міського центру соціальних служб Кропивницької міської ради від 07 листопада 2024 року 1178/35 ОСОБА_1 в телефонній розмові з фахівцем із соціальної роботи Центру повідомив, що не вбачає фактичних підстав та потреб проводити огляд помешкання за тимчасовою адресою проживання ( АДРЕСА_2 ), тому скласти відповідний акт оцінки потреб сім`ї/особи неможливо.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі статтею 52 Конституції України діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

Права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державними органами реєстрації актів цивільного стану в установленому законом порядку (стаття 121 СК України).

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У статті 5 Протоколу 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України Про охорону дитинства кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України Про охорону дитинства ).

Згідно зі статтею 12 Закону України Про охорону дитинства на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини (стаття 15 Закону України Про охорону дитинства ).

Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Статтею 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно з частинами першою та другою статті 159 СК України, якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце, час і порядок їхнього спілкування. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Приймаючи рішення в інтересах дитини, суд має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних й світових історичних і культурних цінностей, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства.

Відповідно до частин четвертої - шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Встановивши, що між сторонами справи існує спір щодо участі батька у вихованні дитини, який не вдалося вирішити у позасудовому порядку, суд визначив спосіб участі батька у вихованні дитини, спілкуванні з нею. Доказів на підтвердження того, що такий спосіб участі батька у вихованні дитини буде суперечити інтересам дитини, не встановлено.

При визначенні порядку участі батька у вихованні дитини суд обґрунтовано врахував конкретні обставини цієї справи, наявність конфліктних відносин між сторонами. Суд зробив правильний висновок, що такий спосіб участі батька у вихованні дитини відповідатиме інтересам дитини, надасть можливість позивачу достатньою мірою спілкуватися із сином, приділяти йому увагу, брати участь у його розвитку та вихованні.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо непризначення судом першої інстанції судово-психіатричної експертизи для встановлення психічного стану ОСОБА_1 , оскільки таке клопотання було подане до суду першої інстанції з порушенням строку, установленого процесуальним законом (статті 83, 189, 222 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі 373/2054/16-ц (провадження 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі Пономарьов проти України та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Викладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

У серпні 2026 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду клопотання про зупинення виконання рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2025 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 24 червня 2025 року.

У серпні 2026 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду заперечення на клопотання про зупинення виконання рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2025 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 24 червня 2025 року.

Враховуючи, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, тому не підлягає задоволенню також клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне судове рішення лише з формальних підстав (частина друга статті 410 ЦПК України).

З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров