Судовий акт у справі № 405/8053/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 року

м. Київ

справа 405/8053/24

провадження 61-16342св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Кропивницького від 21 травня 2025 року в складі судді Шевченко І. М.та постанову Кропивницького апеляційного суду від 25 листопада 2025 року в складі колегії суддів Дьомич Л. М., Дуковський О. Л., Письменний О.А.

в справі за позовом ОСОБА_1 до Кіровоградського обласного центру зайнятості про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок порушення державою права на поворотне прийняття на роботу й надання неякісної послуги з працевлаштування та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати порушення Кіровоградським обласним центр ом зайнятості його переважного права в поворотному прийнятті на роботу, наданні неякісної послуги з працевлаштування; стягнути з відповідача 732 526,00 грн на відшкодування майнової шкоди; відшкодувати моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн.

Зазначав, що він був звільнений з Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) Друкмаш-центр у 2016 році за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП) Україниз посади провідного інженера-конструктора. Уперіод з 07 жовтня 2016 року до 06 березня 2019 року перебував на обліку у Кіровоградському міськрайонному центрі зайнятості. Дізнався, що ТОВ Друкмаш-центр протягом року після його звільнення, а саме 26 червня 2017 року проводи ло набір працівника аналогічної кваліфікації - інженера-технолога.

Роботодавець не повідомляв про вакансію, а відповідач за наявності вакантної посади та перебування його на обліку в статусі безробітного мав першочергово реалізувати право на працевлаштування. Центр зайнятості направляв на роботу працівників аналогічної інженерної кваліфікації, коли він був безробітний та знаходився на обліку.

Посилався на те, що стосовно нього не дотримані положення законодавства про переважне право на укладення трудового договору, у зв`язку з чим йому завдана шкода, пов`язана з: неможливістю працевлаштуватися, а відтак забезпечувати родину, здійснювати внески в пенсійний фонд та сплачувати податки від доходу; втратою страхового стажу.

Він, перебуваючи в центрі зайнятості в статусі безробітного, довірив відповідачу вирішення питання працевлаштування та правомірно очікував реалізацію своїх трудових прав, які, на його думку, були незаконно надані іншому працівнику, а його не було проінформовано про вакансію. Уважав, що зазнав дискримінації, адже відповідач мав врахувати переважне право на працевлаштування саме його до того самого роботодавця, що має здійснити поворотне прийняття на роботу.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

21 травня 2025 р оку рішенням Подільського районного суду м. Кропивницького , з урах уванням ухвали цього суду від 02 червня 2025 р оку про виправлення описки, в задоволенні позову відмовлено.

25 листопада 2025 року постановою Кропивницького апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Подільського районного суду м. Кропивницького від 21 травня 2025 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що роботодавець проводить відбір, який є вирішальним в прийнятті на роботу, участь центру зайнятості є опосередкованою, зводиться до сприяння в підборі кандидата, направленні кандидата на наступну співбесіду, за умови, якщо суб`єкт господарювання звернувся до центру зайнятості. Тобто відповідач не вирішує питання прийняття на роботу громадянина. Позивач вважає, що роботодавець саме за посередництвом відповідача проводив набір працівників аналогічної кваліфікації, а стосовно нього допущена дискримінація, його не повідомили про вакансію за його кваліфікацією. Інформація про вакансію інженера-технолога від ТОВ Друкмаш-центр надійшла до центру зайнятості 19 червня 2017року не в день відвідування центру зайнятості позивачем, тому направлення на працевлаштуванняна цю посаду було надано іншому зареєстрованому безробітному, який в цей час здійснював відвідування в центрі зайнятості та мав освіту за спеціальністю Технологія машинобудування і досвід роботи за останнім місцем роботи інженера-технолога. Позивач звільнився з посади інженера - конструктора та мав спеціальність Металорізальні верстати та системи , тобто направлений кандидат за кваліфікуючим и ознаками був у пріоритеті. Д ії відповідача, алгоритм направлення кандидата на співбесіду відповідають вимогам законодавства. ОСОБА_1 відповідно до нормативних положень надавалась належна послуга з пошуку роботи. У період з 07 жовтня 2016 року до 06 березня 2019 року видано 34 направлення для працевлаштування на постійну роботу та 11 направлень на громадські роботи та інші роботи тимчасового характеру. Посилання позивача на те, що центр зайнятості заподіяв шкоду працівнику, створив умови, за яких позивач не працевлаштувався, є безпідставними. Н ормами права, якими керується відповідач, не передбачена обов`язковість врахування положень ст атті 42-1 КЗпП України щодо безробітних, які перебувають на обліку, будь-яке пріоритетне положення осіб, з якими розірвано трудовий договір з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Суд не встановив невідповідність дій закону відповідачем, а саме, що центр зайнятості надав неякісні послуги з працевлаштування позивачу, що призвело б до матеріальних та моральних збитків сторони. Жодних доказів на підтвердження допущеної будь-якої дискримінації, домовленості на шкоду ОСОБА_1 не встановлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

25 грудня 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Подільського районного суду м. Кропивницького від 21 травня2025 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 25 листопада 2025 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову або направити справу на новий розгляд.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відсутній висновок Верховного Суду про застосування статті 42-1 КЗпП України про порушення державою в особі центру зайнятості населення під час надання неякісної послуги з працевлаштування.

Суди неправомірно об`єднали інші епізоди послуги з працевлаштування , не пов`язан і з оспорюваним порушенням державним органом реалізації права на переважне право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу . Подані невдачі в працевлаштуванні доводять не факт надання послуги, а час відсутності роботи та неможливості відновити попереднє становище як працюючого.

Суди не надали оцінки бездіяльності відповідача, який не проводи в консультування та не надавав роз`яснення статті 42-1 КЗпП України, не здійснював дії для реалізації державної послуги та не виконав функцію особливої державної гарантії. Відповідач допустив упущення та недбальство в роботі, яке потягнуло порушення трудових конституційних прав позивача у вигляді упущеної (не отриманої) роботи; надав перевагу іншому працівнику, який не мав переважного права на працевлаштування.

Суд не аналізував поведінку держави, яка надає гарантії реалізації трудових прав під час пошуку роботи, яка стала причиною порушення переважного права на укладання трудового договору з ним. Він знаходився в правомірному очікуванні у працевлаштуванні, державної допомоги і гарантії, проте відповідач надав іншому працівнику направлення на роботу, не повідомив його про таку вакансію, на яку розповсюджується переважне право на працевлаштування .

Оскільки переважне право поворотного прийняття на роботу стосується саме уклад ення договору з роботодавцем, передумовою громадянина в статусі безробітного є отримання направлення на працевлаштування від відповідача.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу Кіровоградський обласний центр зайнятості зазначає, що в нього відсутні повноваження з питань контролю за дотриманням права поворотного прийняття на роботу, передбаченого КЗпП України, чи участі у реалізації громадянами, зокрема тими, що отримали статус безробітного, переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу. Саме роль роботодавця є вирішальною в прийнятті на роботу, а участь центру зайнятості - опосередкованою, яка зводиться до сприяння в підборі кандидата, направлення кандидата на наступну співбесіду, за умови, якщо суб`єкт господарювання звернувся до центру зайнятості, тобто відповідач не вирішує питання прийняття на роботу громадянина. Нормами права, якими керується та на підставі яких діє центр зайнятості, не передбачена обов`язковість врахування положень статті 42-1 КЗпП щодо безробітних, які перебувають на обліку в центрі зайнятості, в частині забезпечення їх права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу. Суди не встановили невідповідність дій відповідача закону, а саме те, що центр зайнятості надав неякісні послуги з працевлаштування заявнику, що призвело б до його матеріальних та моральних збитків, тому висновок судів про відсутність підстав для відшкодування шкоди є правильним та обґрунтованим. Жодних доказів на підтвердження допущеної будь-якої дискримінації судами не встановлено.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з даними персональної картки безробітного 110616093000015 позивач був зареєстрований у Кіровоградському міськрайонному центрі зайнятості з 07 жовтня 2016 року до 06 березня 2019 року після звільнення з посади інженера-конструктора ТОВ Друкмаш-центр за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Реєстрацію позивача як безробітного було припинено у зв`язку з невідвідуванням без поважних причин територіального органу протягом 30 робочих днів з дати прийняття рішення про таке відвідування.

Інформація про вакансію інженера-технолога від ТОВ Друкмаш-центр надійшла до центру зайнятості 19 червня 2017 року у звіті за формою 3-ПН та цього ж дня було видано направлення на посаду працевлаштування 11061706190005001 іншому зареєстрованому безробітному, який перебував того дня на відвідуванні в центрі зайнятості, та мав освіту за спеціальністю Технологія машинобудування і досвід роботи за останнім місцем роботи інженера-технолога на відміну від позивача, який звільнився з посади інженера-конструктора та мав спеціальність Металорізальні верстати та системи .

Саме цей безробітний, якому було видано центром зайнятості направлення на працевлаштування, повністю відповідав вимогам ТОВ Друкмаш-центр у заявленій вакансії. Після співбесіди з кандидатом на посаду інженера-технолога роботодавець заповнив корінець направлення на працевлаштування для центру зайнятості, у якому зазначив відповідь про прийняте рішення: Буде прийнято за умови проходження особою стажування . У цьому ж корінці направлення керівником товариства була зроблена відмітка: Просимо не направляти на це робоче місце іншу кандидатуру . Корінець направлення знаходиться в персональній справі безробітного.

19 червня 2017 року між центром зайнятості, цим безробітним, що пройшов співбесіду, та ТОВ Друкмаш-центр був укладений договір про професійне навчання безробітного у роботодавця за 110617061900002, згідно з яким роботодавець забезпечував навчання безробітного шляхом стажування з 19 до 21 червня 2017 року та працевлаштування його після навчання.

Вакансія інженера-технолога ТОВ Друкмаш-центр була укомплектована 22 червня 2017 року за підсумками стажування, про що роботодавець повідомив центр зайнятості.

Позивач згідно з додатком 1 до персональної справи на прийомі у фахівця центру зайнятості був 25 травня 2017 року, 21 червня 2017 року, 27 червня 2017 року, тобто не в день, коли надійшла інформація від роботодавця про відкриту вакансію інженера-технолога від ТОВ Друкмаш-центр , а саме 19 червня 2017 року.

Позивач відповідно до диплому має вищу освіту за спеціальністю: Металорізальні верстати та системи , кваліфікацію магістра з металорізальних верстатів та систем, останнє місце роботи інженер-конструктор, стаж роботи за цією посадою складає 2 роки 10 місяців. У той же час досвід роботи за посадою інженера-технолога складає 4 місяці (з 09 жовтня 2012 року до 14 лютого 2013 року).

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

За змістом статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина перша статті 21 КЗпП України).

Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом.

Згідно з частиною першою статті 42-1 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) працівник, з яким розірвано трудовий договір з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 цього Кодексу (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), протягом одного року має право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, якщо роботодавець проводить прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації.

Переважне право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу надається особам, зазначеним у статті 42 цього Кодексу, та в інших випадках, передбачених колективним договором.

Тобто на підставі цієї норми в працівника, який був звільнений, зокрема у зв`язку зі скороченням штату працівників, виникає право протягом одного року після звільнення звернутися до колишнього роботодавця з заявою про прийняття на роботу в разі, якщо такий роботодавець проводить прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації.

Колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що стаття 42-1 КЗпП України регламентує правовідносини роботодавця і працівника, участь центру зайнятості в працевлаштуванні звільненого працівника є опосередкованою та регулюється спеціальним законодавством.

Основні засади організації діяльності, перелік завдань та повноважень Кіровоградського міськрайонного центру зайнятості, що входив у централізовану систему державних установ державної служби зайнятості, регламентувались Законом України від 0 2 березня 2000 року

1533-III Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття , Законом України від 05 липня 2012 року

5067-VI Про зайнятість населення (далі - Закон 5067-VI), Положенням про Державну службу зайнятості України, затвердженим наказом Наказу Міністерства соціальної політики України від 15 грудня 2016 року 1543, Положенням про Кіровоградський міськрайонний центр зайнятості, затвердженим наказом Кіровоградського обласного центру зайнятості від 10 червня 2016 року 108-Д-2016.

Відповідно до статті 9 Закону 5067-VI кожен має право на соціальний захист у разі настання безробіття, що реалізується шляхом: 1) участі в загальнообов`язковому державному соціальному страхуванні на випадок безробіття, яке передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття; 2) надання безоплатних соціальних послуг, зокрема, інформаційно-консультаційних та профорієнтаційних, професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації з урахуванням попиту на ринку праці, сприяння у працевлаштуванні, зокрема, шляхом фінансової підтримки самозайнятості та реалізації підприємницької ініціативи відповідно до законодавства; 3) надання особливих гарантій працівникам, які втратили роботу у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці; 4) надання додаткової гарантії зайнятості окремим категоріям населення, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці.

Держава гарантує особі право на захист від будь-яких проявів дискримінації у сфері зайнятості населення залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому громадському об`єднанні, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їхніх прав, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання. Не вважається дискримінацією здійснення заходів щодо додаткового сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян (стаття 11 Закону 5067-VI).

Згідно із статтею 12 Закону 5067-VI кожен має право на безоплатне одержання інформації про пропонування і попит на робочу силу, зокрема про вільні робочі місця (посади), можливості та умови працевлаштування на території України і за кордоном, професійну орієнтацію, професійне навчання та інші послуги, передбачені законодавством. Держава забезпечує доступ до інформації у сфері зайнятості населення через органи державної влади та медіа.

Частина перша статті 49 Закону 5067-VI встановлює особливі гарантії для окремих категорій безробітних, які втратили роботу у зв`язку із змінами в організації виробництва та праці, а саме: особам, трудовий договір з якими розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, у зв`язку із змінами в організації виробництва та праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією, банкрутством, перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників, яким на день звільнення залишилося не більше ніж півтора року до досягнення пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування , за умови їх реєстрації протягом 30 календарних днів з дати звільнення у територіальному органі центрального органу виконавчої влади.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону 5067-VI основними завданнями центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, його територіальних органів є: 1) реалізація державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції; 2) внесення пропозицій Міністру - керівнику центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, щодо формування державної політики у сфері зайнятості населення; 3) сприяння громадянам у підборі підходящої роботи; 4) надання роботодавцям послуг з добору працівників; 5) участь в організації проведення громадських та інших робіт тимчасового характеру; 6) сприяння громадянам в організації підприємницької діяльності, зокрема шляхом надання індивідуальних та групових консультацій; 7) участь у реалізації заходів, спрямованих на запобігання масовому вивільненню працівників, профілактика настання страхового випадку, сприяння мобільності робочої сили та зайнятості населення в регіонах з найвищими показниками безробіття, монофункціональних містах та населених пунктах, залежних від містоутворюючих підприємств; 8) організація підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації безробітних з урахуванням поточної та перспективної потреб ринку праці; 9) проведення професійної орієнтації населення; 10) додаткове сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян, які неконкурентоспроможні на ринку праці; 11) здійснення контролю за використанням роботодавцями та безробітними коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

На підставі статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Вищезазначене узгоджується із правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у змісті постанови від 12 березня 2019 року в справі 920/715/17.

Отже, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню під час вирішення спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, зокрема, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Для наявності підстав зобов`язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач в цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди в розумінні статей 1167, 1174 ЦК України.

Право особи на захист прав у сфері зайнятості населення гарантується також статтею 13 Закону 5067-VI, відповідно до якої кожен має право на оскарження рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, фізичних осіб, що застосовують найману працю, а також дій або бездіяльності посадових осіб, що призвели до порушення права особи на зайнятість, відповідно до законодавства.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Протиправність дій і бездіяльності Кіровоградського обласного центру зайнятості позивач пов`язує з неможливістю повторно працевлаштуватися на попереднє місце роботи відповідно до гарантій, визначених 42-1 КЗпП України, через неповідомлення йому центром зайнятості про наявність вакансії інженера-технолога від ТОВ Друкмаш-центр й направлення на роботу іншого працівника, який хоч і перебував на обліку як безробітний, проте переважного права на укладення трудового договору не мав.

За змістом частини першої статті 44 Закону 5067-VI зареєстровані безробітні мають право на: 1) безоплатне одержання від територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції: послуг з пошуку підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, в тому числі на громадські та інші роботи тимчасового характеру; консультаційних, інформаційних та профорієнтаційних послуг з метою обрання або зміни виду діяльності (професії); інформації про свої права та обов`язки як безробітного; відомостей про себе, які містяться в Єдиній інформаційно-аналітичній системі; 2) матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та цього Закону; 4) оскарження, у тому числі до суду, дій або бездіяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, їх посадових осіб, що призвели до порушення прав щодо зайнятості особи.

Таким правам зареєстрованого безробітного кореспондують обов`язки центрів зайнятості, які відповідно до статті 22 Закону 5067-VI, зокрема, ведуть облік осіб, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні, та наданих їм послуг; здійснюють реєстрацію безробітних, ведуть облік наданих їм послуг; інформують населення, органи виконавчої влади та заклади освіти про попит та пропонування робочої сили на ринку праці, права та гарантії у сфері зайнятості населення та у разі настання безробіття; здійснюють в установленому законодавством порядку збирання, опрацювання, подання та поширення адміністративних даних про попит та пропонування робочої сили на ринку праці, надання соціальних послуг населенню та роботодавцям.

Відповідно до пункту 12 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2013 року 198 (далі - Порядок 198, чинний на момент спірних відносин, втратила чинність з 01 січня 2019 року), підходящою для безробітного є робота, що відповідає його освіті, професії (спеціальності), кваліфікації. Підбір підходящої роботи здійснюється центром зайнятості, у якому безробітний зареєстрований, з урахуванням доступності транспортного обслуговування, встановленої рішенням місцевої держадміністрації, виконавчого органу відповідної ради.

Аналогічні положення містить стаття 46 Закону 5067-VI.

Сукупно під час пропонування підходящої роботи центром зайнятості враховується тривалість роботи за професією (професією відповідної групи за наявності навичок), спеціальністю, кваліфікація, досвід, тривалість безробіття, а також потреба ринку праці; транспортна доступність, відповідність рівню заробітної плати залежно від тривалості безробіття.

Наявність у зареєстрованого безробітного права звернутися до колишнього роботодавця з заявою про прийняття на роботу в разі, якщо такий роботодавець проводить прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації, регламентовано статтею 42-1 КЗпП України, та до умов підходящої роботи в контексті Закону 5067-VI й Порядку 198 не належить.

Центр зайнятості не є особою, відповідальною за недотримання переважного права працівника на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу відповідно до статті 42-1 КЗпП України.

Відповідно до частини другої статті 44 Закону 5067-VI з ареєстровані безробітні зобов`язані відвідувати територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, в якому він зареєстрований як безробітний у визначений і погоджений з ним час, але не рідше ніж один раз на тридцять календарних днів, а у період дії карантину або режиму надзвичайної ситуації, введення надзвичайного стану підтверджувати свій намір перебувати у статусі зареєстрованого безробітного будь-якими засобами комунікації (телефонний зв`язок, електронні засоби тощо) не рідше ніж один раз на 30 календарних днів.

Тобто центр зайнятості у порядку реалізації обов`язку зі сприяння громадянам у підборі підходящої роботи здійснює відповідне пропонування вакансій під час безпосереднього відвідування центру зайнятості безробітним.

Інших умов інформування зареєстрованого безробітного про наявність конкретних вакансій підходящої роботи поза межами часу відвідування центру зайнятості законодавець не передбачає.

Суди встановили, що інформація про вакансію інженера-технолога від ТОВ Друкмаш-центр надійшла до центру зайнятості 19 червня 2017 року, у звіті за формою 3-ПН та цього ж дня було видано направлення на посаду працевлаштування 11061706190005001 іншому зареєстрованому безробітному, який перебував того дня на відвідуванні в центрі зайнятості, та мав освіту за спеціальністю Технологія машинобудування і досвід роботи за останнім місцем роботи інженера-технолога на відміну від позивача, який звільнився з посади інженера-конструктора та мав спеціальність Металорізальні верстати та системи .

Саме цей безробітний, якому було видано центром зайнятості направлення на працевлаштування, повністю відповідав вимогам ТОВ Друкмаш-центр у заявленій вакансії. Після співбесіди з кандидатом на посаду інженера-технолога роботодавець заповнив корінець направлення на працевлаштування для центру зайнятості, у якому зазначив відповідь про прийняте рішення: Буде прийнято за умови проходження особою стажування . У цьому ж корінці направлення керівником товариства була зроблена відмітка: Просимо не направляти на це робоче місце іншу кандидатуру . Корінець направлення знаходиться в персональній справі безробітного.

19 червня 2017 року між центром зайнятості, цим безробітним, що пройшов співбесіду, та ТОВ Друкмаш-центр був укладений договір про професійне навчання безробітного у роботодавця за 110617061900002, згідно з яким роботодавець забезпечував навчання безробітного шляхом стажування з 19 до 21 червня 2017 року та працевлаштування його після навчання.

Вакансія інженера-технолога ТОВ Друкмаш-центр була укомплектована 22 червня 2017 року за підсумками стажування, про що роботодавець повідомив центр зайнятості.

Позивач згідно з додатком 1 до персональної справи на прийомі у фахівця центру зайнятості був 25 травня 2017 року, 21 червня 2017 року, 27 червня 2017 року, тобто не в день, коли надійшла інформація від роботодавця про відкриту вакансію інженера-технолога від ТОВ Друкмаш-центр , а саме 19 червня 2017 року.

Отже, інформація про вакансію інженера-технолога від ТОВ Друкмаш-центр надійшла до центру зайнятості 19 червня 2017 року не в день відвідування центру зайнятості позивачем, тому направлення на працевлаштування на цю посаду правомірно надано іншому зареєстрованому безробітному, який в цей час здійснював відвідування в центрі зайнятості.

Доказів про те, що в дні прийому позивача у фахівця центру зайнятості 25 травня 2017 року, 21 червня 2017 року, 27 червня 2017 року, чи в будь-який інший час відвідування йому надавалися неякісні послуги з пошуку підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, зокрема неналежні консультаційні, інформаційні та профорієнтаційні послуги, і що це призвело до порушення його прав щодо зайнятості матеріали справи не містять.

У справах про дискримінацію позивач зобов`язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце (частина друга статті 81 ЦПК України), проте позивач у цій справі таких обставин не довів.

Причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.

Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_1 не довів склад цивільного правопорушення, що є юридичною підставою відповідальності державного органу за завдані йому збитки.

Зокрема, позивачем не надано належних і допустимих доказів ні на підтвердження обставин наявності дискримінації щодо нього, а саме щодо надання центром зайнятості протиправної переваги в працевлаштуванні іншому працівнику, ні причинно-наслідкового зв`язку між діями центру зайнятості щодо інформування ОСОБА_1 про наявність вакансій підходящої роботи й тривалим безробіттям позивача.

Заявник посилається також на відсутність висновку Верховного Суду про застосування статті 42-1 КЗпП України про порушення державою в особі центру зайнятості населення під час надання неякісної послуги з працевлаштування.

Формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини.

Статт я 42-1 КЗпП України не визначає вимог до діяльності центру зайнятості, тому відсутні підстави для формування висновку Верховного Суду.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення норм права та переоцінки доказів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі 373/2054/16-ц (провадження 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Верховний Суд є судом права, а не судом факту, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку відповідно до статті 400 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги є необґрунтованими та не впливають на висновки судів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду м. Кропивницького від 21 травня 2025 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 25 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Ситнік

В. М. Ігнатенко

І. М. Фаловська